72 Література як вид мистецтва

З розвитком літературних форм художній код пи­

семного слова активно перекладався на образну мову

театру («переклад» літературного тексту на сценічні

образи), живопису (іконографія, книжкова графіка,

ілюстрація), музики (пісенна творчість, лібрето до опер,

оперет), кіно (сценарні твори). А твори живопису, музи­

ки, скульптури, архітектури, хореографії, кінематогра­

фії не раз ставали об’єктом різножанрових літератур­

них рефлексій (ліричні вірші, поеми, новели, повісті,

романи, п’єси).

Прагнення митців перекомпоновувати знаковий ряд

одного мистецтва на знаковий ряд іншого можна

пояснити притаманним творчості пошуком нових форм

художнього вираження; намаганням якомога повніше

охопити діапазон мистецької спроможності, відтворити

світ в усій його мінливості та множинності; відчуттям

спорідненості мистецьких форм. Адже в основі кожного

виду мистецтва фігурує єдиний прийом моделювання

нової, художньої дійсності — образ.

Література і живопис

Архаїчні форми літератури (протолітератури) поста­

ли у вигляді піктографічного (лат. рісШв — малюнок)

письма, яке було графічним зображенням предметів,

понять, що заміняли слово. З розвитком писемної куль­

тури піктографія трансформувалася в образні знаки

літературного вжитку — ієрогліфи, каліграфічні зобра­

ження, а з винайденням друкарського верстата — у

книжкову ілюстрацію, поліграфічні прикраси.

За словами І. Франка («Із секретів поетичної творчо­

сті»), поезія і малярство мають багато спільного, осо-

бливо у їх сприйманні: змальовані пейзажі дають есте­

тичне задоволення, як і поезія — «властивими їй спосо-

бами репродукувати у душі читача чи слухача ті самі

моменти життя (рухи, ситуації), які закріпив у поетич­

ному творі його автор». Є між ними і відмінність: «Коли

малярство апелює тільки до зору і тільки посередньо,

при помочі зорових вражень, розбуджує в нашій душі

образи, які найзвичайніше являються в асоціації з

даним зоровим враженням.., то поезія апелює рівноча­

сно до зору і до слуху, а далі при помочі слів і до всіх

/Ітц іш ур а та інші види мистецтва 73

Інших змислів [відчуттів] і може викликати такі образи

н нашій душі, які малярство ніяким чином викликати

не може»; «Маляр дає нам враженнякольорів, поет

викликає тільки споминикольорів; маляр апелює без­

посередньо до змислу,поет — до уяви».

У своєму «наслідуванні природи» (Арістотель) літе­

ратура прагнула до мальовничого зображення дійсно­

сті, чимало досягнувши у відтворенні пейзажів, людсь­

ких портретів, інтер’єрів, натюрмортів, батальних і

побутових сцен. Такий підхід точно характеризує вираз

«малювати словом». Проти такої мальовничості у сучас­

ній йому описовій, статичній, дидактичній літературі

ниступив Г. Лессінг, переконуючи, що письменство має

стати на ш лях вивчення живої душі (психології) люди­

ни. А в Нові часи література не відмовилася від живо-

нисно-пластичного зображення дійсності, що яскраво

проявилося у творчості письменників-реалістів (Ч. Дік-

ісенс, Л. Толстой, М. Гоголь, І. Нечуй-Левицький,

Панас Мирний).

Ще в античну добу поширеними були екфразиси

(грец. екрЬгавів — виклад, опис) — розкриття засоба­

ми слова ідейно-естетичного змісту творів живопису,

скульптури, архітектури та ін. Традиція цього риторич­

ного жанру дійшла до сьогодення, охопивши й укра­

їнську поезію: сонет І. Ф ранка «Сикстинська мадонна»;

вірш і М. Рильського «А фродіта М ілоська», «С ик­

стинська мадонна»; Д. Павличка — «Рембрантова

“Даная” », « “Раби” Мікеланджело»; М. Вінграновсько-

го — «Сикстинська мадонна»; І. Драча — «Над малюн­

ками Вестерфельда».

Нерідко талант до малярства і література поєднува­

лися в одній особі: Мікеланджело, Тарас Шевченко,

Володимир Маяковський, Володимир Винниченко. Не

один свій текст проілюстрував Т. Шевченко: ескіз

«Селянин слухає бандуриста», етюди до балад «Тополя»

й «Утоплена», картина «Катерина», сепія «Сліпа з доч­

кою », офорти «Дві дівчини», «С тарости», «Судна

р ад а», «Дари в Чигирині», пейзажі із зображенням Кос-

Аралу.

Компаративне літературознавство останнім часом

практикує типологічні зіставлення літератури і живо­

пису, намагаючись з ’ясувати особливості трансформа­

цій традиційних мотивів, образів, сюжетів у різних