46 Літературознавство як наука

Однак системні основи психологічної школи у літерату­

рознавстві сформувалися наприкінці X IX ст. під впли­

вом німецького філософа та етнопсихолога Вільгельма

Вундта (1832—1920), праць із психолінгвістики укра­

їнського мовознавця Олександра Потебні (1835—1891).

На думку В. Вундта, «мистецтво виражає все те, що

людина носить у собі як враження від навколишнього

світу і як власні душевні порухи», а визначальним

чинником творчості є воля і досвід особистості. Про

те, що художня творчість відображає внутрішній світ

митця, стверджував і О. Потебня. Тому естетичну

природу творчості слід шукати у психології («д уш і»),

де народжується слово як модель сприйнятих органа­

ми чуття реалій дійсності, виражаючи думку і почут­

тя у формі образу, здатного впливати на свідомість

інших людей. Н айважливіший елемент у структурі

слова — внутрішня форма, як а є джерелом утворення

нових слів, основою образності мови і художності

літературного твору. Така структура дає змогу роз­

кривати психологію творчості, психологію сприйнят­

тя художнього твору, з ’ясовувати особливості його

поетики.

З позицій психологічного методу розглядав природу

поезії І. Франко у трактаті «Із секретів поетичної твор­

чості»: «Все, що чоловік у своїм життю думав і читав,

що ворушилося у його душі і розбуджувало його чуття,

все те не пропадає, а робиться тривким, хоч, звичайно,

скритим набутком його душі. Та є люди, котрі мають

здібність видобувати ті глибоко заховані скарби своєї

душі і давати їм вираз у зрозумілих для кожного сло­

вах. Отсі щасливо обдаровані психологічні Крези і копа­

чі захованих скарбів — се й є наші поети». Цей роздум

І. Франка вказує на те, що однією з проблем, досліджу­

ваних психологічною школою, є психологія творчості,

завдання якої полягає у вивченні психологічних пере­

думов творчої діяльності, перебігу творчого процесу —

від зародження задуму до завершення роботи над письмо­

вим текстом, ірраціональної природи натхнення, фор­

мування індивідуального стилю. Цими проблемами

впродовж X X ст. займалися М. Бердяєв («Смисл творчо­

сті»), М. Арнаудов («П сихологія літературної твор­

ч о сті»), Л. Виготський («П сихологія мистецтва»),

Г. В ’язовський («Творче мислення письменника»),

Наукові методи і школи в літературознавстві 47

Г. Клочек («П оетика і психологія»), Р. Піхманець

(«Психологія художньої творчості»), В. Роменець

(«Психологія творчості»), Я. Парандовський («Алхімія

слова»), А. Макаров («Нариси з психології творчості»).

У контексті психологічної школи помітне місце

посідає ін т у їт и в ізм (А. Бергсон, Б. Кроче) — дослід­

ницька тенденція, яка підносить значення підсвідомого,

оголошує інтуїцію головним і визначальним методом

естетичного пізнання. Його прихильники (М. Лоссь-

кий, С. Франк, М. Бердяєв) стверджували, що мистецтво

інтуїтивно глибше проникає в суть життя, ніж основана

на інтелекті наука. Відгомони інтуїтивізму відображені

в літературно-критичних виступах Б. Лепкого, В. Па-

човського, О. Луцького.

Наприкінці X IX ст. сформувався психоаналітич­

ний м етод,заснований австрійським лікарем-невропа-

гологом 3. Фройдом. Суть його полягає в тлумаченні

підсвідомого у психічній (творчій) діяльності людини.

Художню творчість фройдисти розглядаю ть крізь,

призму примирення «принципу задоволення» і «прин­

ципу реальності». Цей процес передбачає сублімацію

(перехід) підсвідомих бажань у художні образи, реалі­

зацію душевних сил і розв’язання внутріпсихічних

конфліктів. Джерела і рушійні сили художньої творчо­

сті вони вбачають у прагненні людини здійснити неза-

доволені бажання, пов’язані із сексуальними пережи­

ваннями. Такою є і мотивація вчинків літературних

героїв.

Зацікавлення 3. Фройда психологією творчості при­

вели його до порівняння мистецтва і сну: у сні він вба­

чав ті самі психологічні механізми, за допомогою яких

конструюються образ, художній світ, розглядаючи його

як «дорогу» до підсвідомого.

Учення 3. Фройда розвинув К.-Г. Юнг, який висунув

теорію архетипів.Архетип, за Юнгом, це «універсаль­

ний символ», «індивідуальне підсвідоме», образи,

характери, теми, які існують в літературі з часу їх вини­

кнення, постійно відновлюючись у її розвитку. Завдан­

ня дослідника він вбачав у тому, щоб збагнути архетип

та особливості його функціонування у мистецтві. Фран­

цузький дослідник Ж ак Лакан (1901—1981) повернув

психоаналіз у сферу мови, вважаючи, що текст має свою

«психіку», тому психоаналіз мови має бути основним