П. В. Білоус

Вступ

до літературознавства

Літературо­

знавство

як наука

Л ітература

як вид мистецтва

Поетика

художнього твору

Л ітературна творчість

Літературний процес

Навчальний

посібник

Серію засновано

матер

П. В. Білоус

Вступ

до літературознавства

Навчальний посібник

Видавничий центр «Академія»

2011

УДК 82.0(075.8)

ББК 83я73

Б61

Рекомендовано Міністорством освіти і науки, молоді та спорту України

як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(Л и с т № 1 / 1 1 -6 0 4 1 ВІД Н .0 7 .2 0 1 1 р .)

Вступ до літературознавства наближає до пізнання філософ­

ських орбіт художнього слова як самобутнього інструменту про­

никнення п сутність людського буття, літератури я к художнього

я ви щ а, п також різних граней літературного процесу. Таке розу­

міння ............. концептуальну основу пропонованого навчального

посібника, покликаного сформувати цілісне бачення літератури і

літературозииіістна. Зміст його наповнений системними знаннями

про уніка/.....у природу словесного м истецтва, його основні функ­

ції, поетику і риторику, роди і ж анри , специфіку літературної

творчості та Історичний розвиток літературних форм і художньої

свідомості. поміж інш их навчальних видань про літературу і

літературоанаистио він вирізняється поглядом на письменство як

на самостійний І самодостатній вид мистецтва, щ о посідає важ л и ­

ве місце в культурному бутті людини. Не менш істотна його

як ість — ґрунтошіий і доступний виклад матеріалу.

Навчальний посібник адресований передусім студентам-філо-

логам. Може знадобитися учням середніх ш к іл , ліц еїв, коледж ів,

усім, хто цікавиться літературною творчістю та її науковим осми­

сленням.

Рецензенти:

доктор філологічних наук, професор В. П . Марко-,

доктор філологічних наук, професор О. С. Чирков

ISBN 978-966-580-310-2 (серія)

ISBN 978-966-580-367-6

© Білоус П. В., 2011

© ВІД «Академія»,

оригінал-макет, 2011

Зміст

1. Літературо­

знавство

як наука

1.1. Система знань про літературу

Сутність літературознавства

Структура літературознавства

Фахова мова літературознавства

Літературознавство

серед інших наук

1.2. З історії літературознавства

Особливості розвитку

зарубіжного літературознавства

Історичні тенденції

українського літературознавства

1.3. Наукові методи і школи

в літературознавстві

Міфологічна .школа

Біографічний метод

Філологічний метод

Культурно-історична школа

Психологічна школа

Компаративістика

Феноменологія

Літературна герменевтика

Рецептивна естетика

4.2. Художній талант 224

4.3. Народження творчого задуму 231

4.4. Творче натхнення 237

4.5. Робота письменника над твором 245

5. Літературний 5.1. Літературні типи творчості 253

процес Античний міфологізм 254

Середньовічний символізм

та алегоризм 255

Бароко 257

Класицизм 259

Сентименталізм 261

Романтизм 262

Реалізм 264

5.2. Літературний стиль

і стильові різновиди 266

Типологія літературного стилю 267

Індивідуальний стиль письменника 268

Стильові різновиди 276

5.3. Закономірності та парадокси

літературного буття 298

Традиції і новаторство 298

Художнє вдосконалення 299

Типи літературних зв ’язків 300

Парадокси літературного процесу 312

Термінологічний словник 316

Література 331

1.

Літературознавство як наука

Л іт е р а т у р о зн а в с т в о н ал еж и ть до однієї з найдав­

ніших сфер наукового осмислення і пізнання культур­

ного с в іт у , т о б т о т и х феноменів, які п остали внаслі­

док творчої діяльності людини. Художня словесність

споконвіків належ ала до поважних видів м и с т е ц т в а ,

асоціювалася з естети к ою і посідала пом ітне місце в

гум анітарном у ж и т т і суспільства, т о ж науку про

л іт е р а т у р у прирівнювали до пізнавальної діяльності,

головним об’є к т о м якої були р е з у л ь т а т и словесної

т вор ч о сті. Л іт е р а т у р а відображала ж и т т я , т о м у її

вивчення означало пізнання ж и т т я , яке п оставало у

л іте р а ту р н о м у т в о р і у своєрідній формі художніх

образів. Змінювалися історичні епохи— змінювалися і

п ріори тети у науковому осягненні письменства, од­

нак провідним, визначальним у цьому процесі зал и ш а­

лося тлум ачення естети ч н о ї природи л іт е р а т у р и т а

її відношення до дійсності. Л іт е р а т у р о зн а в с т в о і нині

є філософією художнього слова, яке в усі віки мислилось

сам обутнім ін стр ум ен том проникнення у с у т н іс т ь

людського б у т т я і його змалювання у формах мис­

т е ц т в а .

8 Літературознавство як наука

1.1. Система знань

про літературу

У формуванні поглядів на літературознавство ще в

античні часи було закладено колізію, не розв’язану й

досі. Давньогрецька філософія включала у свою систе­

му літературознавчі поняття, мислителі дискутували

про спільне і відмінне в науці та мистецтві. У наступні

віки прихильники погляду на літературознавство як

науку наполягали на застосуванні щодо нього методів,

законів та правил природознавства і суспільствознав­

ства. їх опоненти наголошували на «індивідуальному

розумінні літератури», непіддатливому жодним законам

і правилам. «Літературна критика й історія літерату­

ри, — зазначали американські дослідники Рене Веллек

(1903—1995) та Роберт-Пенн Воррен (1905—1989), —

намагаються охарактеризувати те індивідуальне, що

притаманне певному твору, письменнику, періоду, на­

ціональній літературі. Однак зробити це можливо тіль­

ки за допомогою загальних понять, на основі теорії літе­

ратури».

Судження про літературу передбачає індивідуаль­

ність її розуміння, виражати його потрібно відповідною

«літературознавчою мовою», що має певні стійкі понят­

тя, правила їх уживання тощо. В іншому разі тих, хто

розмірковує про літературу, підстерігає небезпека бути

незрозумілими, а їхні висловлювання — бути «мовою в

собі», а не «діалогічною мовою». У пізнанні і трактуван­

ні літератури важливо послуговуватися науковими

методами, покликаними допомагати літературознав­

ству збагнути загальні закономірності та індивідуаль­

но-специфічні параметри художніх явищ.

Наука — це мислення, оперування поняттями. «А

щоб мислити по-сучасному, — вважає І. Фізер, — треба

бути знайомим з тими поняттями, категоріями, концеп­

туальними засобами, чи, як їх Фуко окреслив, епістема-

ми, що властиві сучасній науці». Як стверджував О. По­

тебня, «наука неможлива без поняття. Вона порівнює

дійсність із поняттями і старається зрівняти одне з

одним, але оскільки в кожному сприйнятті кількість

ознак невичерпна, то і поняття не може стати замкну­

тим цілим».

Сисіома знань про літературу 9

Сутність літературознавства

Знання про феномен художнього слова нагромаджу-

иалися впродовж багатьох віків. Уперше систематизу­

вати їх спробували давні греки; вони дали назви знач­

ній кількості літературознавчих понять, якими науков­

ці користуються й досі. Підвалини впорядкованих

знань про літературу заклав Арістотель у своїй «Поети­

ці», що послужило тривкою основою для поповнення і

вдосконалення основних понять про мистецтво слова.

Так поступово формувалася система знань про літерату­

ру, поставши у середньовічних підручниках із поетики,

спеціальних трактатах, присвячених літературі, в добу

Ренесансу, Бароко, Просвітництва, різноманітних тео­

ріях новітнього часу.

Літературознавство— наука, що вивчає художню літературу, її

походження, естетичну природу, функції та закономірності істо­

ричного розвитку.

Домінантними напрямами- наукового пізнання і тлу­

мачення художнього слова віддавна були: об’є к т (ре­

альна дійсність) і суб’є к т (людина, автор) літератури,

різноманітні обставини і чинники її виникнення, її

образотворча природа, функціонування у суспільстві,

історичні форми існування і самовияву.

Призначення літературознавства полягає в науково­

му осмисленні мистецтва художнього слова. Серед філо­

логічних наук воно має особливий статус, оскільки

охоплює всю сферу літературних текстів різноманітної

тематики і самостійних жанрів з метою їх вивчення,

тлумачення, естетичного та суспільно-історичного оці­

нювання, тобто проникає у щоденне буття слова, яке

відіграє важливу роль у культурному становленні і

вдосконаленні людини.

У будь-яку епоху літературознавство виявляло себе

саме як система (грец. systema — утворення), тобто

закономірно пов’язані один з одним елементи (поняття,

явища, погляди, принципи тощо), що становлять певне

цілісне утворення, єдність. Для кожної епохи була своя

впорядкована система знань про літературу, яка відоб­

ражала рівень пізнання і своєрідність розуміння слово­

творчих явищ. Сучасні знання про літературу є резуль­

татом усього попереднього розвитку цієї науки.

10 Літературознавство як наука

Літературознавство є не тільки фахом, родом науко­

вих досліджень, які об’єднують здебільшого вузьке

коло спеціалістів. Завдяки тому, що література посідає

важливе місце у суспільному житті, впливає на умона­

строї та естетичні смаки багатьох людей, наука про неї

має широке застосування, зокрема у популяризації

мистецтва слова, професійному прочитанні літератур­

них творів, освітньо-навчальному процесі. Наука про

літературу сприяє впорядкуванню і поглибленню уяв­

лень про письменство, дає певні орієнтири читачам,

навчає грамотно прочитувати літературний твір, покла-

даючись не лише на емоційне сприйняття художнього

слова, а й на проникнення у специфіку літературної

образності, що підсилює естетичні переживання у про­

цесі спілкування із твором.

Структура літературознавства

Літературознавча наука впродовж попередніх сто­

літь сформувалася як структура (лат. structura — побу­

дова, розміщення), яка складається з певних частин,

пов’язаних між собою. Виникнувши як синкретичне

(грецьк. synkretismos — об’єднання) явище в античні

часи, вона поступово розширювала сферу своїх зацікав­

лень, диференціювалася на окремі галузі. Залежно від

предмета вивчення у літературознавстві виокремлюють

три взаємопов’язані галузі: історію літератури, теорію

літератури, літературну критику.

Художня свідомість здатна охоплювати не лише те

явище, яке постало в теперішньому часі, а й літератур­

ні твори, написані у минулому. Важливим було не про­

сто згадувати їх, а ув’язувати у певний ряд, формувати

традицію, вловлювати закономірності і тенденції роз­

витку літератури. Ця потреба виникає тоді, коли вже

склався літературний досвід, якому необхідно дати

оцінку і визначити його роль у сьогоденні. Власне,

потреба осмислення того досвіду стала поштовхом до

створення історії літератури.

Історія літератури. Ця літературознавча галузь до­

сліджує словесно-писемні форми в їх історико-хроноло-

гічній та причинно-наслідковій (детерміністичній) ево­

люції.

Система знань про літературу 11

Історіографічна модель літератури залежить від нау­

кових засад її вивчення. Методи дослідження історії

української літератури свого часу намагалися класифі­

кувати М. Грушевський, Д. Чижевський, ведучи мову

про синтез філологічного, соціологічного та культурно-

історичного методів. Однак при цьому вони надавали

перевагу якомусь із них: М. Грушевський ратував за те,

щоб розглядати історію літератури «як ключ до пізнан­

ня соціального ж иття на різних стадіях розвою »;

Д. Чижевський — як «історію стилів»; С. Єфремов — як

«історію ідей». У сучасній науці не всі дослідники ви­

знають правомірність історико-літературного синтезу у

формі «історії літератури». Основні аргументи, якими

вони при цьому послуговуються, — недостатність опи­

сових та аналітико-оцінних підходів до літературного

процесу; непоєднуваність історичного та естетичного

аспектів дослідження літературного процесу; літера­

турний текст без сприймання — мертвий і нічого не

означає для історії, тому важлива не фіксація літера­

турних фактів, а вивчення їх функціонування у читаць­

кій свідомості.

Розглядати літературну історію як відображення

історичного буття означає ігнорувати її естетичну при­

роду. Водночас неможливо вибудувати історію літера­

тури винятково на текстах або творчих індивідуально­

стях, бо у всіх їх — окремі і самодостатні історії. Тому

зведення історії письменства до хронологічного реєстру

творів і письменників, приписування їх до якогось

«методу» чи «стилю» є спрощенням. У намаганні систе­

матизувати, витлумачити, висвітлити літературний про­

цес варто використовувати комплексний підхід, врахо­

вуючи передусім художню суть літератури. Це дасть

змогу створити модель її історичного розвитку на осно­

ві найзагальніших закономірностей і принципів літера­

турної творчості.

Створення історії літератури передбачає добір,

систематизацію, узагальнення творів і певну позицію в

їх висвітленні. Історія літератури не може бути об’єк­

тивною, адже в ній фігурують лише репрезентативні

тексти і релевантні (істотні) події. їх систематизація

відбувається за принципом об’єднання у загальні об’єк­

ти (бароко, романтизм, реалізм тощо), інтепретація

яких залежить від індивідуального сприйняття тих, хто