3.3 Інтернет-видання: позитивні й негативні тенденції в поданні проблематики, пов’язаної з правами дитини

Останнім часом дедалі більшою популярності набуває такий засіб масової інформації, як Інтернет. Він відкриває доступ до будь-яких розміщених у ньому інформаційних баз даних (текстові, аудіо- чи візуальної інформації), надає змогу використовувати їх, обмінюватися даними, вступати в комунікацію з необмеженою кількістю осіб. До системи Інтернет підключені тисячі бібліотек, підприємств, органів управління тощо. Однією з ознак Інтернету є високий ступінь незалежності інформаційних пакетів, оскільки вони не цензоруються. Проте як і інші українські ЗМІ, електронна журналістська «павутина» занадто політизована. Потік комерційної інформації, спорту і криміналу надто великий. Культури (в сенсі оглядів культурних подій) не так багато, як хотілося б. (Социальная журналистика (Методическое пособие по спецкурсу. В. Малашенков. Взгляд на интернет-русурсы, полезные для социального журналиста [80].

ЗМІ поділені на два табори (нерідко навіть усередині однієї редакції). Один - за «помаранчеву» журналістику, інший - за достовірну і навіть інтелектуальну журналістику. Саме тому інформація повинна перевірятися більш ретельно, ніж це зараз роблять журналісти.

В українському медійному інтернет-просторі можна відокремити три види Інтернет-видань [35; 248]:

• Інтернет-версії друкованих чи електронних ЗМІ (Дзеркало тижня)

• сайти інформаційних агентств(УНІАН)

• власне Інтернет-видання (Львів Тернопіль щоденно)

Інтернет-версії друкованих чи електронних українських ЗМІ нічим особливо не відрізняються від власне інтернет-видань: як правило, подають ту ж саму інформацію, яку можна прочитати у пресі, почути по радіо, побачити на телебаченні. Однак інтернет-версії дають можливість друкованим та електронним ЗМІ активно співпрацювати з аудиторією (Форуми сайтів), створювати архіви, матеріали яких за бажанням можна прочитати, почути чи побачити будь-де і будь-коли. Сьогодні в Україні свої інтернет-версії мають навіть малотиражна преса, районні радіостанції чи телебачення.

Великою популярністю користуються сайти інформагентств УНІАН, УКРІНФОРМ, ДІНАУ, Контекст медіа (www.contextmedia.com) — зазвичай, на цих сайтах можна знайти найоперативнішу й за усіма оцінками — найдостовірнішу інформацію.

Інтернет-видання в Україні з’явилися лише 1999 року і сьогодні налічують майже 80 проектів різного призначення та масштабу. Як пише газета «День», популярність інтернет-ЗМІ в рунеті за рік зросла на третину. Найбільшою популярністю у відвідувачів користується інформація про катастрофи, аварії та різні катаклізми (Популярність інтернет-ЗМІ в рунеті за рік зросла на третину). За даними досліджень маркетингової дослідницької компанії InMind на середину 2010 року аудиторія Інтернету в Україні сягала 12,6 млн. регулярних користувачів, а це 32% всього населення України. Порівняно з даними на кінець 2009 року, кількість користувачів за півроку збільшилася на 4%. Цей факт вказує на невпинну експансію Інтернету. З огляду на те, що 75% респондентів використовують мережу Інтернет як джерело новин, стає зрозумілою й очевидною перспектива вивчення специфіки мережевих ЗМІ [62; 112].

Саме такі видання і представляють інтерес для мого дослідження.

Українська правда — українське Інтернет-видання. Матеріали на сайті в основному публікуються українською мовою, окремі статті публікуються російською або перекладаються нею. Основна тематика — політика, соціальні проблеми, економіка. На сайті є постійно оновлювана стрічка новин, архів публікацій, блоги політиків, письменників, журналістів, спортсменів. В «Українській правді» регулярно публікуються журналістські розслідування Сергія Лещенка та Мустафи Найєма. Середня щоденна відвідуваність станом на січень 2012 року — 158 615. Видання засновано Гергієм Гонгадзе. На сьогодні власником є Олена Притула, відома журналістка, яка співпрацювала з Гонгадзе.

Видання публікує небагато матеріалів з соціальної тематики. Проте кількість не означає якість. Більшість статей розкривають теми, пов’язані з психічним та фізичним здоров’ям дітей. Хочеться відмітити матеріал про складні кардіологічні операції у малят в Україні «Життя дитини на потоці» (автора не вказано) [24]. З одного боку, стаття має дуже гарну структуру, порівняно з іншими матеріалами цієї ж тематики: автор починає з опису однієї з таких операції, підкреслює усю їх важливість і для цього надає статистику. Детально, виважено подає окреслює саму проблему. Однак поступово журналіст переходить на рекламування нового кардіохірургічного центру. Відсутнє виваження думок. Окрім коментарів самого лікаря Ємця і його помічник Надія Руденко. На мою думку, можна було подати коментарі батьків, яким вдалося провести дитину через подібні операції. Це зробить матеріал трохи ближчим до людей, адже більшість переконані у неспроможності лікарів реально допомогти дитині.

Інформаційно-новинний Інтернет-ресурс «Кореспондент» - це сестринський проект журналу «Кореспондент». Офіційно запущений 1 вересня 2000 року, на 1,5 року раніше від журналу «Кореспондент». Має дві мовні версії: російську та українську. Є частиною медіа-холдингу «KP Media». Головний редактор Юлія Мак-Ґаффі. Всупереч поширеній думці сайт «Кореспондент.net» не є електронною версією журналу «Кореспондент», хоча як партнер отримує право на публікацію окремих його статей. Середня відвідуваність сайту складає 220–250 тис. чол. в день. Кореспондент є членом Української асоціації видавців періодичної преси (УАВПП).

Видання дає об'єктивну та різноманітну інформацію про бізнес, політику, суспільство, спорт, науку і техніку, здоров'я, освіту, культуру та дозвілля. Висвітлює широке коло питань від актуальних та цікавих новин до спеціальних тематичних досліджень. Журнал має такі розділи: «Сім днів», «Країна», «Бізнес», «Життя», «Світ», «Наука і технології», «Культура», «Архів», а також постійні авторські колонки «Погляд» та спеціальний розділ «Ідеї», заснований на книжках екстраординарних людей, що змінили світ. Видання дотримується принципів неупередженого і збалансованого подання інформації та спирається на західні стандарти незалежної журналістики.

«korrespondent.net» зачіпає проблеми дітей тільки опосередковано, згадуючи їх в контексті загальних комерційних тем. Наприклад, стаття про те, що Віктор Пінчук вирішив віддати половину свого багатства на благодійність дітям. Або про те, що Apple поверне гроші батькам, чиї діти стали жертвами додатків-приманок. Усі ці матеріали можуть лише слугувати певним піаром, для окремих осіб, які є вже не просто героями матеріалів, а журналістськими легендами, які підвищують рейтинг самого видання.

Українській медіа-публіцистиці присвячене видання «Телекритика», засноване у вересні 2001 року. Середня відвідуваність сайту — понад 37 000 відвідувачів на день. Висвітлює події медіапростору та медіаринку України, публікує результати моніторингу та аналіз інформаційного наповнення українського телебачення. «Телекритика» відіграла важливу роль у «журналістській революції», що передувала Помаранчевій революції 2004 року. Видання засноване заслуженою журналісткою України Наталією Лигачовою, колишньою співробітницею газети «День» (1996-2001), яка вела у ній постійну телепубліцистичну колонку.

У 2009 році «Телекритикою» було також запущено проект «Медіаблоги», що є мережею блогів медійної тематики. Це певна сцена для журналістів, які хочуть відкрито заявити, про конкретні проблеми.

З усіх досліджених інтернет-видань «Телекритика», єдине видання, яке окрім перекладу праць відомих журналістів («Сцени куріння показують у третині прайм-таймових програм британського телебачення» - дослідження видання Tobacco Control), займається особистими дослідженнями, зокрема в рубриці «Медіа і діти». При чому усі підняті питання є болючими, але малодослідженими. Цікавим тут є текст «Губка Боб та Вороніни – телевороги дітей?» Марини Дорош. Це дослідження-опитування проблеми інтернет-залежності та шкідливого впливу телебачення на дітей. У контексті цієї проблеми автор також поспілкувалася з іншими тележурналістами, щодо впливу телебачення та Інтернету на їх дітей [19]. Ця ж авторка рецензує нову книгу про медіаграмотність дітей «Як не заблукати у павутині» Тетяни Щербаченко. До речі, це перша в Україні пізнавальна книжка про інтернет, що розрахована саме на дітей (середнього шкільного віку). Книжка яскраво оформлена, складається з кількох розділів. У першому «Як вплутатися в павутину» ідеться про технічні питання. Авторка простою мовою розповідає, що таке інтернет та коли його було винайдено, що таке сервер, браузер, які є способи під’єднання до мережі, що таке провайдери, модем, bluetooth, wi-fi, QR-коди, з чого складається веб-адреса сайту тощо. Значну увагу приділено вірусам (із суто практичними порадами про «догляд» за комп’ютером), спаму, рекламі та набридливим банерам. І що важливо, Тетяна пояснює, чому існують такі банери, тобто чому іншим сайтам вигідно, аби користувач довго шукав той «хрестик» для закриття віконця.

У розділі «Що і де є в інтернеті» йдеться про принципи роботи пошукових систем, дається інформація про «Вікіпедію» та онлайн-перекладачі. До речі, авторка наводить текст, перекладений таким чином, демонструючи, що перекладачам не завжди варто довіряти.

До речі, до головних переваг можна віднести те, що у книжці відсутні суб’єктивні думки, головна мета – проінформувати дітей.

Звісно, у тексті можна знайти деякі недоліки, наприклад, розповідаючи про соцмережі, авторка зазначає: «Найбільш популярні у світі соцмережі – Facebook, MySpace, «Вконтакте»« (про Твітер сказано окремо). Все ж таки варто було пояснити відмінності цих соцмереж і те, що «Вконтакте» популярна лише в деяких країнах.

Однак це дрібниці, в цілому книжка ідеально підходить для дитини, яка вже почала свідомо користуватись інтернетом. Але наскільки вона буде доступною для дітей та батьків? Під час презентації приз у конкурсі на найбільшу кількість правильних відповідей здобула одна з учасниць, і судячи з реакції дітей, більшість проситиме батьків купити їм таку книжку. Не завадило б, аби книжка була у шкільних бібліотеках чи, принаймні, щоб про неї знали вчителі та батьки [19].

Медіапорт – інформаційне агентство, яке користується значною популярністю серед харків’ян. Про це свідчить не тільки кількість користувачів (приблизно 10 тисяч щодня), а й посилання, як на першоджерело. Генеральний директор медіа-групи «Об'єктив» і головний редактор агенства Зураб Аласанія позиціонує роботу видання як співпраця вільних однодумців. «Ми не залежимо - ні ідеологічно, ні економічно - ні від кого, крім себе самих. Ми робимо те, що робимо тому, що нам це подобається», - пише Медіапорт на офіційному сайті. (http://www.mediaport.ua) Діти згадуються лише у аспекті гострих актуальних питань.

«Дикі» (тобто неофіційні) ресурси, які створюються активними користувачами, я не буду розглядати, адже там, крім найчастіше цікавих міркувань на соціальні теми, багато інформаційного сміття. До того ж не завжди в самодіяльних статтях дається достовірна інформації, автори - часто аноніми.

Загалом діяльність ЗМІ в Інтернеті значно відрізняється від функціонування теле-, радіо- або друкованих ЗМІ. Концепція інтернет-видань полягає у наступних особливостях:

• індивідуальний підхід. Передбачає можливість враховувати потреби і звички конкретного читача і/або групи читачів.

• інфоцентричність. Вбудована можливість скільки завгодно глибокої ієрархічності інформації допускає за участю читача практично будь-якої міри деталізації викладу, не завантажуючи непотрібними деталями основний виклад.

• миттєвість. Схематично мережу Інтернет можна уявити собі як центральну частину, швидкість передачі інформації в якій постійно росте і здешевлюється, і периферійну частину від провайдера до клієнта. Швидкість передачі інформації в центральній частині робить його безпосереднім засобом масмедіа.

• вимірюваність. Мережа має інструменти (наприклад, лічильники відвідувань), що дозволяють швидко оцінити популярність тієї або іншої публікації.

• гнучкість. Дозволяє викладати матеріал найбільш цікавим чином і швидко його оновлювати, дає можливість відвідувачам самим брати участь в побудові сторінки, підтримуючи таким чином у них постійний інтерес.

• взаємозв'язаність (гіпертекстуальність). У комп'ютерну еру гіпертекстову мову зв'язують з есе Ваневара Буша 1945 року «As We May Think». Есе містить не лише опис гіпертекстової мови, але і передбачає мікрофільмування, цифрові фотографії, персональні комп'ютери і інші сучасні технології.

• економічність. Невелика веб-сторінка - безкоштовна послуга провайдера при підключенні до Інтернету. Розгорнуте веб-видання - складна конструкція, забезпечена безліччю інструментів. Вона вимагає залучення високопрофесійних фахівців і чималих витрат. Та все ж веб-видання за інших рівних умов набагато дешевше за паперове [2; 22–27].

До цього переліку Керстін Вейлер та Роберт Інго Маурер додають ще одну особливість, як Cross Media Publishing, яка є дуже близькою до поняття гупертекстуальності [27; 24–27].

Багатогранність висвітлення теми за допомогою різних ЗМІ визначається як «cross media publishing». Якщо специфічні особливості узгоджуються, і вони не надмірні і раціонально взаємодіють один з одним, то реципієнт може використовувати їх паралельно, наприклад, якщо він у кінці статті знаходить веб-адреси, посилання на інші ресурси, відео - і аудіододатки або пропозицію прийняти участь у форумі на тему. У одному і тому ж сукупному продукті онлайн-ЗМІ телевізійний сюжет, наприклад, може бути посилений або доповнений можливостями таких медіа, як книга, газета, грамплатівка тощо [38].