2.3 Роль третього сектора у формування проблем дитини

Переважна більшість успішних проектів із надання соціальної допомоги дітям реалізується благодійними організаціями. За Законом України «Про благодійництво та благодійні організації» благодійна організація визначається як недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно з цим Законом. За ст. 23, держава в особі її органів влади гарантує і забезпечує захист передбачених законодавством України прав та інтересів фізичних і юридичних осіб - учасників благодійництва та благодійної діяльності. Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у діяльність благодійних організацій, як і втручання благодійних організацій у діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених цим Законом, забороняється. Проте це лише на папері. Більшість з організацій не мають повноцінного державного підкріплення. Зокрема, я особисто, в якості редактора соціального відділу журналу ««Молодість, краса і здоров’я» (супутник газети «Голос України»), була присутня на підписання меморандуму серед благоднійних Фондів України на підтримку законопроектів «Про благодійність і благодійні організації» та «Про внесення змін до деяких законів України (щодо зменшення податкового навантаження на отримувачів благодійної допомоги)». На підписання меморандуму були запрошені директори найбільших благодійних фондів: фонд Ріната Ахметова «Розвиток України», МБФ «Відродження», фонд Віктора Пінчука, фонд Олександра Фельдмана, БФ «Україна 3000», БФ «Open Ukraine», фонд Олени Франчук «АНТИСНІД», фонд братів Кличко, МБФ «Карітас України», фонд Святослава Вакарчука «Люди Майбутнього». Ці благодійні фонди прагнуть покращити умови для існування подібних організацій, порівнюючи з західним досвідом.

Сьогодні створити благодійну організацію в Україні набагато складніше і дорожче, ніж бізнес-компанію. Терміни реєстрації в середньому довші в 15 разів, а вартість послуг з реєстрації всеукраїнських благодійних організацій в 2-3 рази вище, ніж для господарських товариств.

Також людина-інвалід, отримуючи в подарунок від будь-якої юридичної особи інвалідний візок, має сплатити за це податок у розмірі 15% від вартості коляски. А мати і батько, які збирають через повідомлення (смс) благодійні пожертви на термінову операцію, від якої залежить життя їхньої дитини, повинні з кожної отриманої гривні віддати не менше третини суми на державні податки і збори. Таких нюансів, як зазначають організації, безліч. Молодий вітчизняний талановитий музикант, отримуючи благодійну підтримку для участі в міжнародному музичному конкурсі та гідному представленні Україні у світовій спільноті, теж має сплатити за це податки.

Таким чином, усі зареєстровані благодійні організації, а їх на сьогодні зареєстровано 1118 (за даними Міністерства юстиції на 06.06.11) (http://www.minjust.gov.ua/0/18502), окрім того, що вони сприяють соціальному розвитку країни, повинні відкрито відстоювати свою права.

Вагому роль в ефективності благодійництва відіграють ЗМІ. Як важливий соціальний інститут вони повинні грамотно інформувати суспільство про діяльність третього сектора. Та в нашій країні журналісти і благодійні організації ще не зовсім готові співпрацювати. А незначні спроби обертаються конфліктами чи взагалі залишаються поза увагою. Дані дослідження, проведеного в минулому році фондом «Демократичні ініціативи», не надто тішать. 17,5% українців все ще вважають, що благодійністю займаються, щоб потрапити у владу, 11,6% - для заробляння грошей. 15% опитаних взагалі не цікавить діяльність благодійних організацій.

Важка економічна ситуація лише посилює цю ситуацію. «Недолік фінансування відчувають практично всі фонди, які реалізують масштабні програми і привертають до своєї діяльності спонсорів», - говорить голова правління фонду «Україна 3000» Олександр Максимчук. У фонді «Відкрий Україну» розповідають, що українські партнери організації зменшили свої вливання в проекти або припинили їх фінансування взагалі. Благодійникам довелося істотно скорегувати свою діяльність: вони стали діяти адресно та укрупнювати проекти.

Посилилася й конкуренція за право брати участь у реалізації проектів з іноземними партнерами. Частина зарубіжних фондів скоротила фінансування своїх програм в Східній Європі в цілому і в Україні зокрема, як непріоритетні. Хоча багато чого залежить від самих проектів, в які українські організації залучають партнерів. Приміром, в області протидії епідеміям ВІЛ / СНІДу та туберкульозу зниження підтримки іноземних організацій немає. Найактивніший закордонний донор у проблемі ВІЛ / СНІДу - Глобальний фонд з боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією (GFATM) - не тільки не скоротив обсяг наданої допомоги, а й виділив додатковий грант Україна для боротьби з туберкульозом.

І все ж благодійників не стало менше. «Але тепер вони більше звертають увагу на співвідношення витрат і результативності. Великі фонди почали ранжирувати свої проекти за ступенем «корисності», ретельніше прораховувати ефективність вкладених коштів, соціальну значущість», - коментує директор благодійного фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» Анатолій Заболотний. Так, у кризовий час у фонді звели до мінімуму проведення «люксових» заходів - виставок, презентацій, пишних церемоній, концертів.

Криза благодійності не в тому, що стає менше грошей, а в тому, що будь-яка криза створює нові проблеми, які потребують додаткових ресурсів на їх рішення, зазначає директор Фонду Олени Пінчук «АНТИСНІД» Ольга Руднєва. «Ми двічі переглядали бюджети на надання безпосередньої допомоги людям з ВІЛ / СНІДом. Кількість запитів різко збільшилася, адже багато пацієнтів втратили роботу і більше не могли самостійно оплачувати препарати і медичні обстеження», - пояснює експерт [83].

Благодійники змушені бути ініціативнішим і винахідливішими особливо в механізмах вишукування ресурсів. За словами директора фонду «Патріот Запоріжжя» Тетяни Олійник, зараз актуально активний розвиток фандрайзингу - залучення до благодійності населення. Так, в 2010 році стартував новий фандрайзингової проект фонду «АНТИСНІД» - перший в Україні благодійний інтернет-магазин Fashion Aid, за рахунок коштів якого реалізується програма арт-терапії для ВІЛ-позитивних дітей.

Аукціони - ще один інструмент, що з'явився в арсеналі благодійників. Подібний захід планує провести Фонд Олександра Фельдмана. На продаж виставлять лоти з особистої колекції депутата. Зібрані гроші організатори перерахують на допомогу дітям з онкозахворюваннями. У фонду «АНТИСНІД» стартував онлайн-аукціон «Зірки на продаж». Завдання - до кінця року зібрати кошти на дороге обладнання з очищення донорської крові.

Крім того, фонди все активніше освоюють інтернет для збору пожертвувань. Приміром, фонд Святослава Вакарчука «Люди майбутнього» запустив 3D-проект для збору коштів за допомогою SMS, Інтернет-платежів, банківських переказів на закупівлю комп'ютерних класів для дитячих будинків. Таким чином фонд зібрав вже понад 25 тис. грн.

За даними дослідження фонду «Демократичні ініціативи», у минулому році близько третини українців пожертвували гроші людям і громадським організаціям. Втім, в грошовому еквіваленті корпоративна філантропія все одно масштабніше, ніж приватна. «Тому в Україні обсяги благодійної допомоги так залежать від поточної ситуації, в якій опинився бізнес. Два роки тому планування в фондах було помісячним. Про річних планах мова взагалі не йшла», - розповідає директор Українського форуму благодійників Анна Гулевська-Черниш. До того ж фонди компаній обмежені як загальної, так і маркетингової складової бізнесу і, відповідно, вирішують більш вузький спектр проблем.

Змінити ситуацію могло б переорієнтування сектора на приватні пожертвування як більш стабільне джерело існування благодійних організацій. Така світова практика. Але, з одного боку, самі благодійні фонди не готові до роботи з великою кількістю жертводавців. За багатьма з них ще немає сильного бренда, якому б довіряли, і, головне - успішних історій. «Історій, що показали конкретні зміни в долі конкретних людей або організацій, які сталися за допомогою фонду. Так суспільство готове сприймати філантропію», - говорить директор Центру філантропії «Світлана Куць. Тут і залучатися ЗМІ, які будуть викривати офіційну дискримінацію та відсутність рівноправності в освіті, умовах життя й охороні здоров'я; розповідати про тих, хто добивається рівноправності; опубліковувати справедливі врівноважені повідомлень про меншини тощо.

З іншого боку, винні й самі потенційні жертводавці. «У людей розвинулася «банерна спільнота», якщо мова йде, наприклад, про звернення, які розміщуються в Інтернеті. Часто це пов'язано з неприйняттям чужих проблем на тлі власних. До речі, нещодавно керівництво Київського метрополітену відмовилося розміщувати оголошення про допомогу через скарги людей, які в ранковій поспіху на роботу або після повернення додому хочуть абстрагуватися від чужих труднощів», - про це розповідає Анатолій Заболотний [56].

Поки ж сегмент приватної благодійності формується, в основному, за рахунок коштів заможних людей. Основний список благодійників істотно не змінюється вже кілька років. У той же час на Заході з ініціативи Білла Гейтса і Уоррена Баффета в філантропію залучається все більше заможних людей. За час кризи в світовій практиці благодійності проявилася яскрава тенденція: залучати однодумців, а не діяти самостійно. «В Україну вирішувати проблеми спільно поки не прийнято. Приватні фонди в основному працюють на ім'я своїх засновників, вся їх діяльність спрямована на зміцнення позицій, накопичення досвіду. Як тільки будуть досягнуті стійке положення і визнання, стратегії почнуть змінюватися. Адже працювати на партнерських засадах завжди складніше - це наступний етап майстерності «, - говорить Анна Гулевська-Черниш. Та й самі бізнесмени не готові віддавати свої кошти стороннім благодійним фондам в управління.

При цьому українські приватні благодійні фонди все ще мало схожі на своїх іноземних колег, які, як правило, акумулюють кошти одного або декількох донорів і віддають ресурси тим, хто їх професійно витрачає - благодійним і громадським організаціям. Проте в Україні такий підхід - все ще рідкість. Грантові програми вітчизняних приватних фондів за рідкісним винятком пов'язані з установою стипендій для молоді. Не секрет, що контролювати грантовий проект набагато складніше, ніж свій власний, тому фонди воліють реалізовувати програми самостійно. «Але щоб дійсно працювати на розвиток країни, необхідно давати можливість працювати як можна більшій кількості організацій, створювати критичну масу якісних проектів. У результаті доводиться вибирати: або ти повністю контролюєш всі процеси і у всьому впевнений, чи працюєш на розвиток, розуміючи при цьому, що в значній мірі доведеться покладатися на ті ж громадські організації і незалежних від тебе людей «, - коментує Анатолій Заболотний. Поки частіше вибирають перше.

Значні проблеми виникають також у тих випадках, коли прикриваючись благодійною організацією, політики набирають собі виборців. Наприклад, у Стаханові депутат від Партії Регіонів, через благодійну організацію роздавав тим, хто готовий за нього голосувати, гроші [7]. Для вирішення подібних інцидентів, поки що наше законодавство не виробило заходів. І це є ще однією з причин, через які суспільство не готове відкрито не довіряти організаціям. Цікаво, що Олеся Оробець, депутат Верховної Ради від партії НУНС, співпрацює з усіма найвідомішими організаціями, так висловилася щодо реформування благодійної системи: «У законодавстві, що регулює благодійну діяльність народних депутатів та інших осіб, які перебувають на публічній службі, досить спірних норм. Як на мене, вони вимагають окремого дослідження. Приміром, хіба держслужбовці не можуть у неробочий час бути волонтерами або давати комусь право безоплатно користуватися їх майном, в тому числі книгами або іншою інтелектуальною власністю? У нас тільки й чути про фонди, у назвах яких згадуються імена шанованих осіб, - це піар. А санкцій закон ніяких не встановлює». Тож виникає двозначна ситуація, яку наші ЗМІ, до речі, ніяк не роз’яснюють.

Тож у системі заходів, спрямованих на подолання безпритульності, державним та громадським установам доводиться діяти або як окремі суб’єкти або, більш того, сприймати один одного як конкуренти. Як результат - кількість безпритульних та бездоглядних дітей залишається надвеликою в масштабах всієї України. Проте лідерство зберігається за східними областями: Донецькою, Луганською, Харківською.

Вражаючі цифри сприймаються лише як сухі факти, до яких, вочевидь, вже мало хто прислуховується. А чисельність дітей-сиріт та дітей, обмежених батьківським піклуванням не зменшується і становить більше ніж 102 тис. (за даними Держкомстату), в той час як кількість кризових родин досягає 80 тис., де діти вважаються потенційними сиротами.

Співорганізатор акції «Доля дитини очима журналістів», Голова Правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт підкреслив, що, на жаль, соціальна журналістика геть непопулярна серед українських ЗМІ. «Засилля політики перетворило український інформаційний простір на безкінечну мильну оперу. Натомість якраз соціальні теми найперше й цікавлять аудиторію», - продовжив Костянтин Квурт, - «тема дітей має вийти на перший план в медіа, які хочуть привабити до себе увагу власної аудиторії. «Інтерньюз-Україна», виконуючи свою місію, вже понад 10 років популяризує соціальну журналістику в Україні й сподівається на значні успіхи в цьому напрямку». Саме для розвитку соціальної журналістики ЮНІСЕФ видає посібника для журналістів «Медіа і права дітей». Відомий український журналіст Вахтанг Кіпіані, який брав участь в адаптації українського видання, так охарактеризував підручник: «Цей посібник дуже оригінальний і не нагадує традиційні численні посібники для журналістів. Книжка містить основні сюжетні лінії, які можуть стати основою для медіа-матеріалу з тієї чи іншої теми. Також у підручнику подано контрольні запитання, на які має дати відповідь журналіст, аби розкрити тему прав дитини. Відтак, посібник є дуже практичним порадником для журналіста в його щоденній роботі».

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) – це світовий лідер у захисті прав дітей. Фонд працює у понад 150 країнах, допомагаючи дітям виживати і розвиватися, починаючи з раннього дитинства і до юності. Найбільший у світі постачальник вакцин для дітей, ЮНІСЕФ підтримує дитяче здоров’я і харчування, якісну базову освіту для всіх хлопчиків і дівчаток, і захищає дітей від насильства, експлуатації і ВІЛ/СНІДу. Програми ЮНІСЕФ повністю фінансуються з добровільних внесків окремих осіб, компаній, закладів та урядів. Представництво ЮНІСЕФ в Києві було відкрито у 1997 році. (www.unicef.org.ua) Щоку фонд видає безліч видань щодо соціальної проблематики, зокрема деякі буклети та наукові праці були використані для написання цієї наукової роботи.

Цей фонд тісно співпрацює з «Інтерньюз-Україна» - однією з провідних громадських організацій України. Організація працює в сфері медіа. Місія ІУА полягає в утвердженні європейських цінностей в Україні через становлення успішних медіа. Підтримка медіа-спільноти полягає у проведенні тренінгів, семінарів задля підвищення якості українських медіа. «Інтерньюз-Україна» також проводить інформаційні кампанії і кампанії з підвищення обізнаності громадськості; круглі столі з залученням медіа-експертів, представників державних органів влади і бізнесу. Організація розвиває і популяризує технології нових медіа; виготовляє аудіо і відео медіа-продукти; надає юридичні консультації з медіа-права місцевим мовникам та ін. [30].

Отже, Інтерньюз - одна з небагатьох організація, яка є своєрідною межею між третім сектором і ЗМІ. На мій погляд, саме в їх силах допомогти обом сторонам знайти спільну мову і почати активно співпрацювати. Адже, на сьогодні організації з прав дитини взяли на себе части обов’язків журналістики, які за природою все ж таки належать журналістиці (Благодійна організація «Кожній дитині», ЮНІСЕФ, Дитячий Фонд України, «Український фонд «Благополуччя дітей» тощо) Це, зокрема, соціальна орієнтація та інформування населення. Однак подібна інформація не здатна ефективно сприйматися суспільством, через відсутність постійних каналів масової комунікації.

Благодійність - це тільки частина соціальної роботи. В середині 90-х рр. великі компанії почали приходити до систематизації соціальної активності і розробили свої концепції і програми благодійної діяльності. З'явилися спеціальні відділи, які регулювали потік звернень, розподіляли їх за напрямками та відповідно до затверджених принципами відбору визначали одержувачів пожертвувань. Крім прямої фінансової підтримки і жертвування товарів і послуг, з'явилися інші форми соціальної відповідальності [67]:

• цільове фінансування і участь у грантових конкурсах;

• волонтерство співробітників компанії;

• створення корпоративних і приватних фондів;

• програми приватних пожертвувань;

• розроблення та здійснення соціальних програм;

• участь у програмах місцевого співтовариства.

Проте діють вони на загальних засадах з благодійними організаціями, тому не будуть розглядатися більш детальніше у межах цієї наукової роботи.

Таким чином, розглядаючи третій сектор в Україні, зокрема благодійні організації, сьогодні виконують більшість функцій соціальної журналістики. Перш за все, це пов’язано з відсутність повноцінного розуміння не тільки із засобами масової інформації, а й владою, яка все ще не може знайти компроміс з засновниками організацій.