2. Стан відображення питання захисту прав дитини в українській соціальній журналістиці

У зв`язку з аналізом основних характеристик соціальної журналістики виникає питання про те, хто буде платити за подібну соціально значущу інформацію, яка може лише зашкодити певним політичним або бізнесовим угрупованням. Адже журналістика сьогодні, на думку авторитетних майстрів пера, є формою соціального підприємництва – певною спробою поєднання комерційних та неприбуткових методів для досягнення змін в суспільстві. Про це перш за все писав Джеремі Адам Сміт, американський журналіст, редактор Shareable.net, автор статей, які порушують питання функціонування сім'ї та громади в цілому [79].

Більша частини журналістських творів функціонує в межах певної рекламної діяльності, особливо в онлайновому просторі. Як стверджує американський журналіст, у зв’язку з цим зменшилися можливості журналістів для створення «важливої журналістики» (meaningful journalism) (http://lifeinbonitasprings.com). Мова йде про журналістику, яка дає людям необхідні засоби для розуміння та покращення свого життя та суспільства. Таке зменшення можливостей перш за все відбувалося з традиційними ЗМІ, які спроможні надавати достойну зарплатню, прогнозовані прибутки та відносну стабільність. Для прикладу: за підрахунками Кена Доктора, ньюзруми позбулися біля двадцяти тисяч редакторів та репортерів за період із 2007 по 2010 рік (http://osvita.mediasapiens.ua/material/1830). У 2013 році згідно з опитуванням «Телекритики», 53% українців очікує від медіа аналізу ситуації в країні і лише 9% хочу бачити розваги. Проте дирекції крупних видання навпаки, прагнуть до створення вибухових матеріалів, які необов’язково повинні бути соціально важливими. Наприклад, до значного скорочення штату вдається редакція газети «Сегодня» [34]. У скрутному становищі знаходяться і більшість державних телерадіокомпаній. Згідно з планом, пропонується до 1 травня внести пропозиції щодо скорочення структури та штату. НТКУ та НРКУ мають скоротити штат не менш, ніж на 15%, ОДТРК - на 18%, якщо вони мають чисельність співробітників більше 300 чоловік. Обласним ДТРК, які мають від 200 до 300 працівників, пропонується скоротити штат на 10%. Представники державного комітету телерадіомовлення повідомили, що це пов’язано з вибуховим скорочення фінансування – у три рази. Загальна сума дефіциту мінімальної потреби системи Держкомтелерадіо у витратах на трансляцію зараз складає 206700000грн. [12].

Проте скорочення штату не єдина загроза. Журналісти, які все ж таки намагаються нести правду у народ, нерідко отримують загрози у свій адрес, через той суспільний резонанс, який можуть викликати подібні матеріали. Так, зовсім нещодавно харківська журналістка Жанна Титаренко заявила, що вже протягом кількох місяців отримує погрози вбивством. Вона стверджує, що все це почалося після публікацій про діяльність працівників міліції з розслідування зникнень 20-річних юнаків, чий чистий одяг і неопізнані тіла видавали родичам за кілька тижнів, заявляючи, що вони загинули в ДТП. За даними журналістки, перший юнак зник після того, як його затягли до автівки представники міліції. Однак це не єдині гострі теми, що вела журналістка на сайті «Справжня варта» протягом останніх місяців. Зокрема, вона писала про судове засідання у справі щодо побиття членами організації «Патріот України» історика Олексія Корнєва [89]. Отже, у будь-якому випадку сучасний українських журналіст з усіх сторін зазнає тиску.

На противагу цьому комерційні Інтернет-сервіри поглинають величезні ресурси сміливих медійників, які долучаються до спільних редакторських і фінансових мереж, аби робити розслідувальні, аналітичні, моніторингові, створювані читачами та комерційно привабливі матеріали. Однак це у кращому випадку. Більшості доводиться займатися створенням рекламних матеріалів про різноманітні послуги. Робота не кропітка, проте невдячна і беземоційна. Проте згідно з опитуванням, яке провів Джеремі [79]: журналісти, які змінили себе, ставши фрілансерами з підприємницьким підходом, мають набагато більше оптимізму щодо своєї кар’єри та сфери діяльності, ніж ті, що працюють на когось. Виходить, що джерела цього оптимізму пов’язані з вірою в те, що важливість неприбуткових медіа й надалі зростатиме. До речі, про потенціал українських фрілансерів говорить і статистика: Україна увійшла в п'ятірку країн, де особливо добре заробляють вільні журналісти. За якісну працю іноземні компанії перераховують їм від офісів співвітчизникам мільйони доларів, пише «Корреспондент». За оцінкою експертів, у фрілансерів високого рівня місячний дохід за рахунок іноземних пропозицій може коливатися від декількох тисяч до 10-12 тис. доларів, тоді як зарплата ІТ-спеціаліста у вітчизняній компанії не перевищує 1-1,5 тис. дол. [87]. «Через п'ять років компанії найматимуть через Інтернет ще більше фахівців. А з урахуванням складної економічної ситуації в українців просто не залишається вибору», - підкреслив віце-президент компанії в сфері ІТ-рішень для індустрії логістики Cargo Wise Володимир Білановський.

Отже, можна стверджувати, що сьогоднішня суспільно значуща журналістика може походити із поєднання співпраці, ґрантового фінансування та неприбуткових ініціатив. Це певна спроба поєднання комерційних та неприбуткових методів для досягнення соціальних змін. Існування ж соціальної журналістики у звичайних умовах майже не можливе.

Голова Правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт теж підкреслив, що, соціальна журналістика не користується популярністю серед українських ЗМІ. «Засилля політики перетворило український інформаційний простір на безкінечну мильну оперу. Натомість якраз соціальні теми найперше й цікавлять аудиторію», - продовжив Костянтин Квурт, - «тема дітей має вийти на перший план в медіа, які хочуть привабити до себе увагу власної аудиторії. «Інтерньюз-Україна», виконуючи свою місію, вже понад 10 років популяризує соціальну журналістику в Україні й сподівається на значні успіхи в цьому напрямку». Проте існує думка, що для преси характерний високий інтерес до окремих історій і низький інтерес до висвітлення способів рішень і особливо причин проблем; при висвітленні способів вирішення проблем зазвичай транслюється дискурс офіційних осіб. При цьому жертви соціальних проблем дуже часто залишаються в пресі «безголосими», не отримуючи можливості озвучити свою думку, а в ряді випадків взагалі виключаються з числа персонажів і лише згадуються як об'єкт впливу. Найбільш негативне висвітлення отримують групи, які усвідомлюються як джерело / причина проблем, при цьому їх «вина» не завжди безперечна з соціологічної точки зорі (так, бездомні часто вважаються винуватцями своєї бездомності, а мігранти - винуватцями націоналізму). Крім того, для висвітлення проблем (хоча і не тільки їх) характерні сплески, що концентруються навколо певних медіа-подій, які мають схожі життєві цикли в ЗМІ [39]. Тобто при відсутності сенсаційного ефекту журналісти обходять соціальні теми, зокрема дитячу проблематику, стороною. Бо занадто багато зусиль вимагають гарні аналітичні матеріали.

Спільно з Фондом «ЮНІСЕФ» я провела опитування по всім соціальним мережам. Респонденти повинні були відповісти на запитання «Чи достатню увагу, на вашу думку, ЗМІ приділяють проблемам дітей?». Усього було опитано 1200 користувачів Інтернету. 55% вважають, що журналісти не достатньо приділяють уваги проблемам українських дітей, 35% впевнені, що українські медіа взагалі не висвітлюють ці питання. Такі результати лише підтверджують думку про те, що українська соціальна журналістика потребує більшої уваги і корректного висвітлення. Це, в першу чергу, потрібне для того, щоб підвищите суспільний інтерес і громадську свідомість українців. Адже 10% опитаних взагалі не цікавить ця тематика.

Таким чином, можна вважати, що соціальна проблематика потребує цілковитої віддачі від журналіста, вузької спеціалізованої направленості, оскільки будь-яка соціальна проблема - результат систематичних чинників, які потребують постійного вивчення. Наприклад, директор Фонду розвитку медіапроектів і соціальних програм Gladway Володимир Вайнер розповів цікаву ситуацію щодо популярності/непопулярності соціальних тем у Росії: «За підсумками 2010 року в рейтингу цитованості блогерів в ЗМІ п'яту позицію займає «Доктор Ліза» і її фонд «Справедлива допомога», що допомагає тим, у кого не залишилося надії і від кого давно відмовилися родичі та лікарі. ЗМІ згадують Єлизавету Глінку як творця фонду «Справедлива допомога», що займається найменш популярним видом благодійності - допомогою знедоленим. Ось і маємо - тема, що вказується як найбільш непопулярна у ЗМІ, є одночасно найпопулярнішою у блогерів». Це зайвий раз підтверджує думку про те, що думка ЗМІ не завжди відображає громадську позицію. Так, у листопаді 2010 року Центр рекламних досліджень GrandPrix вивчав інформованість населення про загрозу дитячого насильства. Респонденти продемонстрували високий ступінь поінформованості про те, яка статистика подібних злочинів. 37% респондентів висловили думку, що в нашій країні жертвами сексуального насильства щорічно стають більше тисячі, але менш 10 тис. дітей, що відповідає дійсності. При цьому значна група респондентів схарактеризувала цю проблему як більш поширену, ніж це є насправді. Так, 27% респондентів висловили думку, що таких випадків в рік відбувається від 10 до 30 тис., 13% - від 30 до 100 тис., а 10% - що в рік відбувається понад 100 тис. випадків сексуального насильства над дітьми, тобто назвали цифру, в сто разів перевищує реальні показники. Можна припустити, що така переоцінка пов'язана в першу чергу з тим, що тема сексуального насильства над дітьми в той час активно обговорювалася в ЗМІ в контексті посилення законодавства за злочини у цій сфері. Виник феномен «нагнітання» (його можна виразити формулою: «Якщо про це говорять по телевізору, значить, проблема серйозна»), який властивий такого роду проблем. Його, наприклад, можна спостерігати щодо проблеми ВІЛ-інфекції, де в ході досліджень респонденти також називають у декілька разів завищені в порівнянні з офіційними даними цифри поширеності вірусу серед населення країни (аж до 50% з опитувань молодіжної аудиторії). З іншого боку, цей феномен відбиває і те, що представники цільової аудиторії просто вважають проблему актуальною, затребуваною і, отже, популярної, і реальні цифри для них значення не мають.

Слід підкреслити важливу роль соціальної журналістики для суспільства. Читач щоденної або щотижневої газети не замислюється над тим, чим корисна для нього прочитана інформація і як саме він її використовує. Проте доведено, що за допомогою соціальної преси люди вирішують свої життєві проблеми, формують світогляд, отримують допомогу якої навіть не чекали, цінну пораду або ж просто поінформованість у певній галузі або галузях. Знаходяться й такі, що влаштовують свою долю завдяки соціальній пресі.

Відомо, що перша шлюбна об'ява з'явилася у радянській пресі 17 листопада 1976 року: «Самотній чоловік, 48/166, вища гуманітарна освіта, хотів би познайомитися з блондинкою до 35 років, шанувальницею театру та симфонічної музики. Москва №1».

Одразу ж з'явилася й друга: «Розлучена. 32/162, маю дитину 6 років, технік-будівельник, познайомлюся з чоловіком, шанувальником спорту, життєрадісним, непиющим. Вороніж. №2» (Рубінов А. З). Тоді ці об'яви викликали бурхливу реакцію в суспільства: у когось вони викликали захоплення й позитивні емоції, розуміння, а у когось осуд і відразу. У будь-якому випадку це був суспільний резонанс, якого сьогодні нам так не вистачає.

Отже, насправді предметний потенціал цієї галузі журналістики в Україні величезний. Це і окремі сегменти соціальної сфери з їх постійно мінливою актуальною проблематикою і становленням сучасних інститутів, і громадська експертиза нових законів і рішень, і інтереси різних соціальних, національних, вікових, професійних груп, і невичерпна проблематика окремої людської особистості, це різні рівні сприйняття і узагальнення. Факти і ситуації, долі і характери, явища, події, процеси - словом, актуальна, оперативна і конкретна інформація про структурний і функціональний стан суспільства та окремих його груп, що підтримує баланс інтересів, про соціальну динаміку і характер її протікання, що дозволяє своєчасно запобігти кризовий розвиток .