4. Світовий досвід соціальної журналістики у висвітленні проблеми дитинства

Сучасна зарубіжна журналістика багатоаспектна, проте існують загальні тенденції її розвитку, які дозволяють розглянути їх досвід в контексті дослідження соціальної проблематики в ЗМІ, зокрема висвітлення дитячої проблематики в іноземних мас-медіа. Для нас важливо розуміти, що зараз українська журналістика лише починає розвиватися в умовах глобалізації інформаційного простору, аналізуючи досвіду зарубіжних ЗМІ, ми можемо ефективніше адаптуватися в новому суспільстві.

Останнім часом закордоном значна увага приділяється питанням соціального функціонування засобів масової інформації. Цей інтерес викликаний, по-перше, необхідністю критичного переосмислення соціального статусу журналістики, а по-друге, вивчення взаємодії ЗМІ з різними соціальними структурами [50]. Так, наприклад, для Німеччини медіа виступають інструментом об’єднання не тільки частин держави, а і окремих соціальних груп. Як стверджує Я.Л. Скворцов, роль ЗМІ зводиться до того, щоб змінити контекст недовіри, в якому ніхто не звертає уваги на зміст думок і суджень, не зіставляє висловлювані судження з їх релевантним обґрунтуванням. При цьому в сучасній німецькій медіапрактиці такий тип функціоналізованої поведінки, при якому не досліджуються докази «за» і «проти», а лише досліджується, чому те чи інше судження виникло, домінує. [78; 56]. У такій ситуації будь-які соціальні відносини все більше інструменталізіруются, так що людина починає думати, що інші прагнуть насамперед управляти і маніпулювати ним, експлуатувати її. Так розвивається процес суспільної недовіри не тільки до держави, а й один до одного. Тому першочергово німецькі ЗМІ, як і журналістів Франції та Росії, хвилює ефективністі журналістського впливу на аудиторію. Це, в свою чергу, вимагає серйозної розробки теорії жанрів, рухає вперед методичні прийоми діалогу і полеміки.

На противагу цій методиці США і Великобританія в основу журналістики вкладають оперативність та добування фактів. Усі матеріали будуються за принципом «перевернутої піраміди» [50]. Цікавим в рамках дослідження є матеріал газети The Sunday Times. Стаття розповідає про те, що у дитячому будинку Донецької області перебувають близько 100 дітей з хронічними захворюваннями та інвалідністю і щорічно тут вмирають 12 дітей, більшість з яких - від голоду. Як розповіли кореспонденти Деніел Фогг і Мартін Фолі, 10-річний Анатолій, що страждає на дитячий церебральний параліч, важить не більше 6,5 кг. За даними джерел, Анатолій знаходиться при смерті.

«У співробітників дитбудинку велике навантаження, і часто вони не можуть надати дітям з ДЦП всю необхідну допомогу при годуванні. У важких випадках, можливо, необхідно годування через зонд», - ідеться в статті [29].

На противагу думці працівника дитячого будинку, журналісти цитують Терезу Філлмон, керівника американської благодійної організації, яка допомагає українським дитбудинкам: «Я бачила, як у Торезі годують дітей. Вони витрачають секунд тридцять на те, щоб засунути дитині в рот якусь рідку суміш; суміш виливається з рота, а вони переключаються на наступну дитину».

Директор дитбудинку Олександр Васякін, в свою чергу, заперечує, що діти голодують: «Вони хворі, зважаючи свого стану їх організм неправильно перетравлює їжу. Ми намагаємося залучити Nestle та інші американські фірми, щоб вони забезпечували нас продуктами, які краще засвоюються».

Зі свого боку, медсестра Джо-Енн Валансола і дієтолог Крістіна Хеглунд, що відвідували дитбудинок у Торезі, теж вважають, що діти страждають від недоїдання. У дітей великі животи, але тонкі руки й ноги, пояснила Валансола. Філлмон називає Торезький дитбудинок найгіршим, який бачила в Україні.

«Нещодавно Україна знову висловила бажання вступити в ЄС, який закликає її продемонструвати свою готовність до членства шляхом відстоювання прав людини. Одкровення про життя в дитбудинку в Торезі змушують засумніватися, що Україна дійсно прихильна цієї мети», - говориться в статті.

Перше, що привертає увагу – виваженість думок, чітка побудова матеріалу і відсутність аналізу ситуації. Більший інтерес полягає у висновку, який роблять американські кореспонденти. Факт голодування дітей вони розглядають як підтвердження того, що Україні не вступити до ЄС. Чи правильно це? Судити важно, проте я вважаю, що зведення проблем нещасних дітей до небажання вступу України до Європейського Союзу неприпустиме. Мета журналіста будь-якої країни, який займається соціальною тематикою, повинна базуватися бажанні допомогти викорінити ці негаразди. Більш доречніше було б, наприклад, звернутися з пропозиціями допомоги або хоча б розповісти про те, як реагує влада на ситуацію у дитячому будинку Тореза.

До того ж, американська журналістика відчуває себе більш вільною і не обмеженою, оскыльки знаходиться поза контролем держави. Соціальна відповідальність ЗМІ - це сфера саморегулювання, але ніяк не державного регулювання. Це факт дозволяє їй відверто говорити про усі хвороби суспільства. Та не дивлячись на це, журналісти все одно намагаються втручатися політику. Це доводять і пропозицію журналістів США включити автора закону про заборону усиновлення російських дітей громадянами США Діми Яковлєва в «список Магнітського» (список російських чиновників, яким заборонений в'їзд в США).

Проте в американської журналістики нам є чого повчитися. Ерудованість, чіткість висловлення думки, впевненість у своїх словах – усі ті риси соціальних журналістських текстів, яких не вистачає українським. Величезне враження справив на мене справляють статті таких видань як матеріал «Time», «Salon», «The Seattle Times», «Christian Science Monitor» та ін.. Нарис «Художнє виховання може перевиховати молодь («The Seattle Times», США) присвячений недосвідченості сучаної молоді. Автором статті є керівник оркестру, який вважає, що мистецтво, зокрема музика, допоможе правильно виховати молодь. «Художнє виховання допомагає розвивати творчі та новаторські здібності, дисциплінує і долучає до колективної роботи. Всі ці якості дуже важливі для досягнення професійного успіху і просування по службі в умовах зростаючої ринкової конкуренції», - пише Людовик Морло. Подібні випадки, коли слово надають читачам або окремим експертам, не поодинокі. У будь-якому випадку усі матеріали дитячої проблематики поєднує спільна риса – усі вони запевняють у тому, що правильне виховання дітей - запорука успіху країни в майбутньому: «Освіта - панацея для економіки» («Salon», Бо Каттер), «Чому все більше американців отримують вищу освіту?» («Christian Science Monitor», Стейсі Тейчер Кадар), «Китай: Нирка в обмін на iPhone і iPad - п'ятеро засуджених» («Time», Кіт Уегстафф) тощо.

Мас-медіа набувають все більшого значення в житті людини і суспільства, а отже, починають активно впливати як на соціальні процеси, так і на саму людину. У 1962 році в США відбулася подія, яка в черговий раз довела, який ефект може надати одна стаття. Тоді медичний журнал Journal of the American Medical Association опублікував статтю доктора Генрі Кемпе, де пропонувалася методика визначення - чи піддавався дитина знущанням і поганому поводженню. Наслідком цієї статті стала широка дискусія в професійних колах, що призвела за собою масштабні зміни в законодавстві. До 1970 року у всіх штатах США були прийняті нормативні акти, які зобов'язували лікарів, дантистів, вчителів, соціальних працівників і т.д. повідомляти правоохоронним органам про свої підозри в поганому поводженні з дітьми [73; 18].

Отже, тут важливо розуміти, що журналістика починає виступати певними каталізатором між державною владою і народом. Тобто вона забезпечує більш швидкий шлях для реакції, цей «каталізатор» реагує з вихідною інформацією, потім утворюється проміжна сполука, яка розщепляється у громадській думці. Проте властивості самого каталізатора залежать від декількох факторів: форми власності, характеру проведення політики соціального захисту і національних особливостей самої держави. Природно, що форма власності суттєво впливає на зміст і життєдіяльність видання. Наприклад, державні ЗМІ найчастіше дотуються і висловлюють точку зору офіційної влади, для чого, власне кажучи, і створюються. А отже, цілком зрозуміло, що соціальна тематика в них, хоча ї є однією з пріоритетних, проте має вигляд лише однобічної офіційної інформації або дещо спотвореної інформації в інтересах держави для створення певного міжнародного іміджу. Доречно висловився професор В.В. Прозоров, який говорить, що будь-який сучасний журналістський текст пропонує можливість «огляду навколишньої реальності з різних точок зору, лаконічно і детально, коротким рядком або цілою шпальтою, загальним або крупним планом» [68; 158]. Подібним явищем можна охарактеризувати і всю сучасну зарубіжну журналістику, хоча у доволі розпливчатих межах, адже висвітлення дитячої проблематики залежить від багатьох факторів, які для кожної держави суто індивідуальні.

Отже, для української журналістики важливо: по-перше, висвітлювати думки представників усіх соціальних груп, що допоможе привернути інтерес ще більшої частини населення і дозволить аудиторії вибирати ту позицію, яку буде вважати правильною; по-друге, прагнути підтримувати не тільки державу в міжнародних відносинах, а й взагалі соціальне здоров’я дітей; по-третє, дозволити прямо висловлювати свої думки експертами і читачами, які зможуть підіймати ті питання, які їх хвилюють, подібна політика підвищить довіру читачів; по-четверте, завжди залишатися посередником і регулятором відносин між державою та народом.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

Особливу роль у захисті прав дітей відіграють засоби масової інформації. З одного боку, розповідаючи про проблеми дітей, вони об'єднують всі сили суспільства для поліпшення життя наших юних співгромадян. З іншого боку, засоби масової інформації можуть нести загрозу тендітному світу дитинства і конкретного маленькій людині. Неправильне висвітлення проблем дитинства, в тому числі випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми, можуть призвести до нових зловживань відносно дітей та порушень їх прав. Отже, ефективність соціальної журналістики безпосередньо пов'язана з розумінням її головних засад. Такі базові професійні знання відіграють роль інструмента в аналізі повсякденності, конкретних життєвих ситуацій. Основні компоненти структури суспільства, сутність процесів, що відбуваються в ньому, - свого роду пізнавальна матриця, яка допомагає усвідомити суть складних і суперечливих процесів, що відбуваються в Україні. Окрім того, не можна забувати, що важливим аспектом взагалі існування соціальної журналістики є готовність політичної влади до створення повноцінної правової держави.

Засоби масової інформації можуть виступати в ролі активних партнерів дітей, залучаючи їх самих в дискусію, дозволяючи ставати активними «гравцями» на полі соціального розвитку, даючи їм шанс висловитися і бути почутими співтовариством дорослих. Професіоналізм і відповідальність - ось головні характеристики, які сьогодні покладаються на сучасні друковані та електронні засоби масової інформації, що працюють в проблематиці прав дитини, дитинства та сім'ї. Реалізуючи протягом багатьох років проекти і програми, направлені на правове просвітництво в галузі прав дитини, я прийшли до висновку, що партнерство із засобами масової інформації є важливою ланкою в освіті, захисті та забезпеченні прав дітей, проте сьогодні поки що це неможливо. Для цього необхідний створення єдиного підходу до соціальної журналістики. Адже, справжній потенціал цієї галузі в Україні величезний. Це і окремі сегменти соціальної сфери з їх постійно мінливою актуальною проблематикою і становленням сучасних інститутів, і громадська експертиза нових законів і рішень, і інтереси різних соціальних, національних, вікових, професійних груп, і невичерпна проблематика окремої людської особистості, це різні рівні сприйняття і узагальнення. Факти і ситуації, долі і характери, явища, події, процеси - словом, актуальна, оперативна і конкретна інформація про структурний і функціональний стан суспільства та окремих його груп, що підтримує баланс інтересів, про соціальну динаміку і характер її протікання, що дозволяє своєчасно запобігти кризовий розвиток.

Досліджуючи досвід зарубіжних ЗМІ, прийшла до висновку, що, по-перше, необхідно висвітлювати думки представників усіх соціальних груп, це допоможе привернути інтерес ще більшої частини населення і дозволить аудиторії вибирати ту позицію, яку буде вважати правильною; по-друге, ЗМІ повинні прагнути підтримувати не тільки державу в міжнародних відносинах, а й взагалі соціальне здоров’я дітей; по-третє, дозволити прямо висловлювати свої думки експертами і читачами, які зможуть підіймати ті питання, які їх хвилюють, подібна політика підвищить довіру читачів; по-четверте, завжди залишатися посередником і регулятором відносин між державою та народом.

Розділ 3. Проблеми захисту прав дитини в журналістських матеріалах: вплив на суспільну думку й соціальну практику

3.1 Провідна роль друкованих ЗМІ в приверненні уваги громадськості й української влади до проблеми дитинства

Сучасне динамічне життя посилює соціалізуючу роль української преси, яка б мала в основу своєї діяльності покласти саме соціальний вимір усіх економічно-політичних і духовних сфер. Таку думку висловив Джемір Дегтяренко, генеральний директор ВД «МедіаХаус», головний редактор журналу «Новини ЗМІ» [31].

Однак аналіз видань свідчить про те, що створити ефективну соціальну інформацію, яка б відповідала умовам розбудови громадського суспільства, значна частина працівників засобів масової інформації нездатна, в наслідок застарілого мислення, низької національної свідомості, низького загального розвитку, безпорадності у питаннях сучасної економіки, політології, соціології, комерційної діяльності та низки інших причин, які вже згадувалися вище.

Наразі для нашої преси характерний високий інтерес до окремих історій та cлабка зацікавленість висвітленням способів рішень і особливо причин проблем; при зображенні способів їх вирішення зазвичай транслюється дискурс офіційних осіб. При цьому жертви соціальних проблем дуже часто залишаються в пресі «безголосим», не отримуючи можливості озвучити свою думку, а в ряді випадків взагалі виключаються з числа персонажів і лише згадуються як об'єкт впливу.

Соціологічні дослідження свідчать, що поліпшення умов життя – особлива цінність. А покращення матеріальних умов життя підвищує можливості для реалізації потреби в дітях. Однак ця діяльність здійснюється, як правило, поза сім'єю і передбачає досягнення низки цілей, які не мають прямого відношення до родини і поступово стають самостійною цінністю, наприклад, підвищення рівня освіти, кваліфікації тощо. До того ж підвищення рівня добробуту істотно змінює її стиль життя і створює нові можливості для розвитку позасімейних орієнтацій та виховує певний набір цінностей у підростаючого покоління. Отже, поліпшення умов життя відкриває нові перспективи для розвитку самої держави.

Таким чином, сучасний суспільний розвиток вимагає уважного вивчення проблем сім'ї та дитинства, сприяння їх зміцненню, вдосконаленню сімейної політики.

Виникає питання: чому про це не пам'ятають. Видання і телепроекти, що висвітлюють соціальні теми, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Проте на кожному кроці можна прочитати і почути трохи несумісні речі: шлюб як правило укладається лише з корисливих мотивів, розлучень занадто багато. Чомусь цій статистиці друковані ЗМІ надають невідомо звідки узяті ніби-то докази і конкретні факти. А от позитивних прикладів чомусь так мало, й говорять про них несміливо, і гірше того, з насмішкою. Мало б бути навпаки.

Якщо вже досліджувати певну проблему, то показувати обидві її сторони, а не одну повністю (негативну), а іншу (позитивну) в кращому випадку наполовину.

Інший показовий приклад: скрізь розповідають, як жахливо і неправильно робити аборти, які це має наслідки. У пресі та на телебаченні можна спостерігати активну антирекламу, тепер навіть у метро і маршрутках розклеєні листівки подібного повчального змісту із жорстокими картинками. Безперечно, це правильно, однак, є досить вагоме «але». Паралельно із такою боротьбою на тому ж телебаченні, у пресі й навіть у школах розповідають, як важко народити і виростити дитину, оприлюднюють суми з нулями на найнеобхідніші речі, а потім дивуються, чому люди налякані й необізнані, або ж взагалі не мають бажання навіть чути про проблеми сім'ї, молоді, дітей.

Дуже правильно говорить прислів’я: «Людина поінформована - значить озброєна». Теми, де оприлюднюють нулі й дають суху статистику, вважають соціальними, а журналістські матеріали подібного характеру називають дослідженням або розслідуванням. Забувають лише про головне - про спостереження, дослідження реальних проблем і ситуацій, а не статистичних даних з Інтернету.

Основним завданням дипломної роботи є саме аналіз провідних українських видань з метою визначення об'єктивності, повноти висвітлення дитячої проблематики та основних помилок, допущених самими журналістами під час написання статті. Для аналізу було взято три популярних друкованих видань України та Харкова різного формату, а саме:

• «День» — щоденна всеукраїнська газета суспільно-політичної тематики, що містить як поточні новини, так і аналітичну інформацію. Виходить трьома мовами(українською, російською, англійською).

Зараз українська та російська версії виходять п'ять днів на тиждень (у вівторок, середу, четвер, п'ятницю та суботу), англійська — двічі (у вівторок і четвер).

З весни 1999 року газета «День» перша в Україні стала членом асоціації «Синдикат» — міжнародна газетна асоціація. (На сьогодні в Україні лише дві газети є членами цієї асоціації — «День» та «Дзеркало тижня»).

Однією з «візитних карток» газети є серія «Бібліотека газети День» - збірки історичних нарисів про білі сторінки історії, які виходять під загальною редакцією головного редактора Лариси Івшиної.

З початку 2004 року кожен номер (крім п'ятниці) виходить сторінка «Економіка», на якій друкуються статті економічних журналістів та аналітиків, огляди ринків, новини діяльності провідних компаній, коментарі до законодавчих актів. Фірмовий стиль «Дня» - політична й економічна аналітика.

• «Факти і коментарі» («Факти») - російськомовна всеукраїнська щоденна газета. За даними журналу Корреспондент є найпопулярнішою газетою в Україні [75].

Видається з серпня 1997 року. «Факти» виходять п'ять разів на тиждень, крім неділі та понеділка. Головний редактор - Олександр Швець. Тираж газети складає 761 219 екземплярів.

• Газета «Вечірній Харків» - найстаріше харківське регіональне друковане інформаційне видання; видається російською мовою. Газета «Вечірній Харків» заснована 1 січня 1969, виходить три рази на тиждень (вівторок, четвер, суботу), розповсюджується за передплатою і в роздріб в Харкові і Харківській області. Головний редактор – Тетяна Костенко.

Визначити, наскільки повно і об'єктивно газета справляється з інформативно-аналітичної функцією при висвітленні проблем дитини можна, відповівши на такі питання:

1. Як висвітлюються в ЗМІ проблеми дитини? Який характер публікацій (документи, роз'яснення, коментарі, думки, дебати)?

2. Як часто і в яких формах думки, позиції, запитання читачів, пов'язані з проблемами дітей потрапляють на сторінки газети?

3. Чи відстежує газета реакцію влади на проблеми, порушені читачами, чи стежить за розвитком подій?

4. Однобоко чи виважено, об'єктивно підходить видання до висвітлення проблеми, чи дає можливість висловитися представникам різних точок зору?

5. Які проблеми найбільш повно і найбільш часто висвітлюються в даних ЗМІ?

Оскільки те, наскільки це видання сприяє участі громадян, читачів у вираженні своєї думки з приводу вирішення основних проблем дитини, залученість населення країни в процес обговорення всіх позитивних і негативних сторін соціальної політики України, в значній мірі можна виявити за допомогою аналізу публікацій. Так, якщо серед авторів публікацій газети часто зустрічаються читачі (маються на увазі не журналісти і не представники влади), якщо газета періодично використовує такі жанри, як лист, огляд листів, бліц-опитування, питання-відповідь, анкета, матеріали «прямих ліній» з читачами [84; 24], то можна з великою долею впевненості стверджувати, що газета активно сприяє залученню читачів до обговорення проблем дитини. Такому висновку також може сприяти той факт, що журналісти у своїх публікаціях часто посилаються на думки читачів.

Відповіді на названі запитання були отримані перш за все в результаті аналізу видань, який дозволив визначити, яку функцію виконують друковані видання у висвітленні дитячої проблематики та наскільки засоби масової інформації різнопланового характеру якісно висвітлюють це питання. Такий метод найбільш точно і об'єктивно допоміг провести дослідження.

Коло соціальних проблем, пов'язних із дитиною, занадто широке. Тому в роботі усі актуальні для України проблеми розділені за такими напрямками:

1. Діти з обмеженими фізичними та розумовими можливостями

2. Подолання сирітства та соціального сирітства, бездоглядності та безпритульності дітей.

3. Здоров’я дитини (психічне та фізичне).

4. Освіта, дозвілля та культурна діяльність.

5. Насильство, жорстоке поводження, торгівля дітьми та експлуатація.

6. Правопорушення та покарання.

7. Участь дітей у житті громади.

Однак такий поділ на тематику є суто умовним, адже кожна з проблем може бути взаємопов’язаною з іншими.

Часовий період дослідження складає останні півроку (осінь 2011р. – весна 2013р.)

Результати дослідження ряду основних категорій аналізу можуть бути представлені у вигляді таблиць.

Таблиця 1 дає уявлення про те, яким з проблем дитини приділяється найбільша увага у вивчених виданнях. У клітинах таблиць представлені відносні цифри (процентне співвідношення до загальної кількості публікацій з даного питання).

Таблиця 2 показує характер публікацій.

Таблиця 3 демонструє співвідношення жанрів вивчених публікацій.

Т аблиця 4 показує, хто є авторами проаналізованих публікацій, які автори найчастіше зустрічаються на сторінках тих чи інших видань.

Дані таблиці 1 дозволяють зробити висновок, що загальнодержавні та регіональні газети найбільшу уваги віддають проблемам освіти та дозвілля. Так, газета «Вечірній Харків» більшість матеріалі з цієї тематики присвячує підготовці до тестування.

«Факті та коментарі» за останні півроку опублікувало близько 200 матеріалів з дитячої проблематики, більшість з яких лише озвучують тему, але не розкривають. Більшість питань, які тут порушують журналісти це здоров’я дітей, а саме: де, коли і як вбили. Проте й гарні приклади. Зокрема, хочеться відмітити один з опублікованих матеріалів про війну за санаторій у Криму «Війна за санаторій у Криму: хворих дітей відгородили від моря парканом» Олени Озерян [54]. Мова йде про унікальну здравницю в Алупці. За долею цього унікального санаторію «Факти» стежать вже десять років. Були моменти, коли тільки завдяки втручанню цієї газети, а також громадян Німеччини вдавалося відстояти найстаріший у світі санаторій для дітей, хворих на кістковий туберкульоз. Авторка розповідає цю історію через інтерв’ю з головним лікарем Дитячого лікувально-оздоровчого санаторію імені А. А. Боброва Олег Мартинюк, а потім, спілкуючись з Юрієм Рощуком, батьком, який нещодавно привіз свою дитину в цей санаторій. Особливо цінним моментом у цій статті є те, що Олена Озерян, розповідає історію сина Юрія, яка нікого не залишить байдужим. Майже все їх рідне селище збирало гроші на лікування хлопчика у цьому санаторії, одна повноцінного лікування отримати не вдалося. Окрім того, авторка намагалася дотримуватися виваження думок. За жанром цей матеріал з одного боку можна вважати початком журналістського розслідування: присутнє спостереження (подані фото здравниці), інтерв’ю. Проте сам матеріал ставить більше питань, аніж вирішує. Журналістка ні слова не говорить про те, хто виступав орендатором, чому раніше представники влади не робили нічого, щоб припинити це правопорушення, і взагалі, як цю ситуацію коментують у міськраді Алупки. З іншого боку, через низький аналітичний рівень, статтю можна віднести про інформаційної кореспонденції.

Немало в опрацьованих виданнях зустрічається кримінальних сюжетів, які так і смакують кровавими подробицями. Наприклад, репортаж Варвари Фролової про підлітка-вбивцю, який детальної розповідає подробиці скоєного злочину. Окрім сухо викладеного тексту, публікація не містить не коментарів, не аналізу відомих фактів [88]. Також, окрему увагу хочеться звернути на останню подію, яку зараз розкручують усі ЗМІ. Це зґвалтування і спроба вбивства Оксані Макар. Кожен видання намагається з будь-якого факту цієї події створити окрему сенсацію. Існує безліч версій про те, чому саме був скоєний злочин: одні говорять про те, що дівчина зради одного з хлопців, інші – вона була проститутко. Тобто вже йде змагання. Хто зробить найнесподіванішу версію. Тому сама подія починає набирати характеру міфу, оскільки тяжко розібрати, де є правда, а де чергова «утка» журналістів. А в цей час, проблеми, які дійсно стосуються цього злочину, так і залишилися незачепленими. Подібні матеріали, я вважаю, повинні бути спроектовані на загальну проблему злочинності. Необхідно розповідати про заходи попередження злочинності та наслідки, які можуть нести за собою такі дії.

Величезна кількість текстів, особливо у «Вечірньому Харкові» присвячені стереотипному інформування про лікування дитячих хвороб. Так, стандартний текст цієї тематики схематично виглядає так: вступ, де автор говорить про важливість лікування дитячих хвороб, основна частина присвячується цитуванню представника медичного закладу або порад з Інтернету. Взагалі, для більшості опрацьованих текстів характерне безоціночне інформування читачів перш за все про нові законопроекти. У цьому ракурсі найбільше працює газета «День».

Проблема, яку полюбляють журналісти «Дня» - «Державні діти». Так, з’явилася публікація (розповідь) «Шанс повернутися до життя» [95]. На мою думку цей матеріал, може допомогти вирішити питання безпритульних дітей, можливо на деякий час, але це вихід. В публікації розповідається, що Центром соціальної допомоги «Родина» створений притулок домашнього типу. Автор статті описує різницю між державними притулками і цим. Основною перевагою притулку є те, що дитина може, приходити туди коли захоче і залишати притулок коли заманеться. Цей матеріал здатен переконати, що цей притулок зможе допомогти. Інща публікація, яка теж присвячена безпритульним дітям варта уваги «Діти вулиці «по той бік» від нас» [37]. У ній автор розповідає, як цю проблему вирішують на Заході, та порівнює з нашими методами. Винуватицями щодо існування цієї проблеми, за словами автора, є не тільки держава, а й сім’я, церква, громадські організації, суспільство. Ще один матеріал, під дуже вдалою назвою, на мою думку, «Замкнутий цикл» опублікувала газета «День» [26]. Автор наводить сумну статистику, що двадцять тисяч дітей виховується в інтернатах, та дитячих будинках. Розповідає про соціальну незахищеність цих «маленьких людей», і пропонує своє рішення, що інтернати мають займатися своїми вихованцями не лише протягом навчання, а по закінченню, як це відбувається у розвинених країнах світу.

На підставі даних таблиці 2 можна сказати, що характер публікацій «Вечірнього Харкова» відповідно до специфіки газети є більш офіційним, ніж у решти досліджуваних виданнях, але метою роботи є не визначення «якісності» газети, а визначення тієї функції, яку виконувала газета при висвітленні проблем дитини. Так, у «Вечірньому Харкові» домінує частка надання законодавчих документів у галузі соціальної політики фактографічного характеру - 64% від усієї кількості публікацій за даний період, а також коментар до них у позитивному ключі (31%), ніж критичне опис проблем (всього 5%). Практично схожу ситуацію можемо спостерігати і в газеті «День», за винятком того, що офіційні документи подавалися в друку в меншій кількості, приблизно близько 48%, а позитивне з елементами критики - 15% від усієї кількості представленого за період матеріалу. Набагато більша частка публікацій в газеті «День» становлять матеріали, що виражають різноманітні думки фахівців, експертів і простих читачів з питань бідності та проблемам багатодітних і молодих сімей в критичному ключі. Питання лише в тому, наскільки об'єктивно відбивалася ця інформація. Адже статистика, які зазвичай надають видання, громадський сектор та влада, значно відрізняються.

«День» і «Вечірній Харків» значну перевагу віддають докладним звітам про різні засідання, наради, прийоми та інші заходи, що проводяться владою, однак, приділяють мало уваги висвітленню конкретних проблем дітей.

Цікава в цьому плані газета «Факти та коментарі». Аналіз усіх текстів, присвячених дитячій проблематиці, приводить до висновку, що ці матеріали порушують найбільш важливі проблеми, проте мають лише описовий характер. А отже, після того, як аудиторія ознайомлюється з цими матеріалами, виникає лише більше питання і негативних емоції. Наприклад, замітка Анни Волкової «У Кременчуці медики рятують двох маленьких дітей, які напилися в будинку розчинника фарби». Побачивши заголовок, читач перш за все захоче дізнатися: як так сталося, куди дивилися батьки і чи будуть вони покарані, в якому стані зараз знаходяться діти тощо. Проте, на жаль, цей матеріал містить лише офіційну інформацію від міськради про факт отруєння [10].

Інший матеріал «Після чергової п'янки батьки посварилися, з'ясовуючи, кого з них діти люблять більше. А потім втопили своїх малюків» (автор Михайло Сергушев). Журналіст у вигляді репортажу з місця подій розповідає про батьків-п'яниць, які втопили своїх дітей. У результаті була порушена кримінальна справа проти соціальних робітників, які вчасно не забрали дітей з неблагополучної сім'ї. З одного боку, матеріал побудований правильно, присутні коментарі сусідів, прокуратури, Голови Носівської райдержадміністрації, начальником Управління МВС України в Чернігівській області та ін.. Наведена загальна українська статистика щодо насильства у сім'ї: в 2011 році жертвами сімейного насильства стали 200 дітей. В цілому по Україні в таких же кризових сім'ях проживають 165 тис. дітлахів [77]. З іншого боку, автор не робить ніяких висновків, щодо того, хто винен у тому, що дітей занапастили; не наводить поради спеціалістів, як можна боротися з цим.

Наступними критеріями для дослідження функції ЗМІ у висвітленні дитячої проблематики є жанри і автори публікацій. Метою дипломної роботи є аналіз функції ЗМІ, тому ці два критерії можна розглянути лише з точки зору важливості для мети дослідження. Внаслідок цього не всі жанри і не всі автори були внесені в класифікацію, на базі якої проводилося дослідження.

Із таблиць 3 і 4 ясно видно, що процентне співвідношення жанрів і авторів публікацій відповідає особливостям обраних для дослідження видань. Так, домінантним публіцистичним жанром в державній та регіональній пресі є інформаційна замітка та інтерв'ю як основне джерело інформації про новий закон в області соціальної політики або про рішення конкретної проблеми дитини державою, тому що тільки ті, хто придумує, розглядає і затверджує ці закони, можуть дати вичерпну інформацію з цих питань.

Найбільш часто при висвітленні питання дитини проаналізовані видання використовують інформаційні жанри. Тобто перш за все вони просто інформують населення про наявність тих чи інших проблем. Завдяки цим жанрам до аудиторії доносяться всі останні новини, вкладаючи в це поняття не просто повідомлення про щось нове, а про сенсаційне факт. Сенсація - найбільш ходовий товар в масовій пресі. Видавцеві він підвищує тиражі газет, приносить прибутки. Зусилля репортерів цього видання спрямовані на те, щоб кожен номер забезпечити незвичайною, захоплюючою новиною. І на сторінки газет суцільним потоком йдуть матеріали про катастрофи і вбивства, пожежі і повені. А якщо раптом нічого не сталося, сенсації доводиться вигадувати, використовуючи чутки і т. д.

Новини займають більше половини площі газет (не рахуючи реклами). Велика кількість новин призводить до того, що багато читачів обмежуються переглядом одних заголовків або в кращому випадку читанням перших абзаців, набраних великим шрифтом. У заголовок або початок матеріалу виносяться найбільш вигідні, часто другорядні деталі. Читач же, привчений до того, що виклад інформаційних матеріалів будується за принципом «перевернутої піраміди» (головне повідомляється спочатку, а потім все менш і менш суттєві подробиці, щоб легко було скорочувати матеріал з кінця при макетуванні і верстці), сприймає їх як найважливіше в повідомленні.

На другому місці стоять аналітичні жанри (кореспонденція, стаття). В одних виданнях вони використовуються рідше, в інших частіше, в одних - для сумлінного дослідження проблем та з'ясування причинно-наслідкових зв'язків, в інших - для формування позитивних чи негативних іміджів і маніпулювання масовою свідомістю. Проаналізовані нами видання при використанні даного жанру публікацій описують конкретні факти і локальні ситуації, аналізуючи їх і вивчаючи причину виникнення певної проблеми.

Зовсім рідко застосовуються художньо-публіцистичні жанри (зокрема, нарис, фейлетон). Між тим, ці жанри дозволяють, наприклад, показати проблеми дітей не як осередок суспільства, а як звичайних людей, що зіткнулися з низкою труднощів і вимагають допомоги. А значить, подібні жанри могли б сприяти подоланню відчуження суспільства.

Лише одне видання «Вечірній Харків» активно використовує «прямі лінії», листи та бліц-опитування. Взагалі такі прийоми здатні показати аудиторії готовність до діалогу, обміну інформацією. Однак дані Таблиці 4, свідчать про те, що такі методи не є пріоритетними. Перше місце продовжують займати журналісти, друге – представники влади.

Отже, журналісти «Вечірнього Харкова» і «Дня» занадто часто «зациклюються» на політиці, на банальних публікаціях нових законопроектів, забуваючи давати пояснення того, як ті чи інші дії влади, знову введені закони, можуть відбитися на житті людей, не приділяють достатньої уваги висвітленню самої проблеми.

Як одне з важливих позитивних зрушень соціальної журналістики в Україні можна назвати відкрите спілкування газети «Факти та коментарі» з дітьми. Нарешті їм дали слово. Протягом тривалого часу видання вело рубрику «Листи від дітей», де молоде покоління могло відкрито заявляти про те, що їх хвилює. А наприкінці акції усі учасники-школярі були запрошені до Києва на новорічну ялинку [41]. Таким чином, редакція намагалася внести свій вклад у покращення ситуації.

На жаль, позитивні компанії - лише поодинокі випадки. Жодне з досліджених видань не висвітлює етнічні проблеми. Можливо, через те, що такі матеріали потребують відповідальності і перед міжнародним суспільством. Також майже не приділяється увага проблемам участі дітей у житті громади. Отже, з наявних матеріалів важко оцінити ступінь залученості дітей до життя суспільства та врахування їх потреб. Така ситуація відображає загальну політику щодо гарантування прав дитини. Ця політика розглядає дитину не як суб’єкта власних прав, а лише як об’єкт захисту.

Ще один дуже важливий напрям діяльності офіційних ЗМІ - оперативне оприлюднення офіційної позиції, думки представників влади з приводу тих чи інших важливих подій і проблем. Від добросовісного виконання цих завдань багато в чому залежить ефективність здійснення офіційної пресою своєї специфічної ролі. І, нарешті, є ще одна найважливіша задача, яку зобов'язані виконувати офіційні видання: відображати різні, в тому числі, протилежні точки зору на існуючі проблеми сім'ї - навіть якщо якісь з них суперечать позиції влади. (Адже офіційні видання фінансуються з бюджету, а бюджет складається з грошей платників податків, серед яких є люди з різними поглядами і переконаннями). На жаль, представники влади зазвичай сприймають офіційну пресу як рупор, що дозволяє доносити до населення виключно офіційну точку зору і створювати влади позитивний імідж. Хоча в багатьох соціальних проблемах можна з упевненістю звинуватити бездіяльність владних структур.

Тим не менш, роль кожного з аналізованих друкованих виданнях у висвітленні проблем дітей була і залишається дуже важливою. Кожне видання справляється з цим по-своєму, вирішуючи різноманітні завдання і використовуючи різні прийоми.

Роль ЗМІ в суспільстві сьогодні, дійсно, неймовірно висока. Хоча ефективність дуже низька. Більшість текстів проходять непомітно перед суспільством. В ідеалі, їх головне завдання - бути посередником між державою і суспільством, але в сучасних українських умовах склалася дещо інша картина.

Засоби масової інформації - це перш за все інститут громадянського суспільства, а не влади (хоча частково і це має місце), і не комерційних структур (хоча включення в систему економічних відносин має місце в усьому світі). Відповідно головні функції ЗМІ повинні бути пов'язані із завданнями інтеграції суспільства, притому, що для аудиторії найбільш важливим виступає утилітарна функція ЗМІ, а для соціальних інститутів - організаційна, агітаційно-пропагандистська. Ринок ЗМІ дуже неоднорідний, це треба визнати. Досить велика частина ЗМІ захоплюється скандальним висвітленням тих чи інших подій у зв'язку з низькою теоретичною базою. Про це свідчать, наприклад, статті «Токсикоманія може перейти в іншу форму залежності» [21]. У статті авторка нібито розповідає про реальну історію хлопчика-наркомана, однак в кінці робить висновок, що виходу з цієї проблеми не має. Окрім того, надає детальний опис того, як нюхати клей: «І хлопчик зрозумів: щоб отримати галюцинації - треба дихати клеєм. З тих пір він і захопився. Кинути це заняття надзвичайно складно: до відчуття радості та ейфорії від великої перемоги спортсмен-чемпіон йде десятки років через багатогодинні тренування. А залежному, щоб «стати» чемпіоном, досить подихати декілька хвилин клеєм. Інгалянти витісняють розумні, логічні доводи, які ведуть до успіху, і замінюють їх одурманеним станом». До речі, у газеті «Вечірній Харків» неодноразово оприлюднювалися матеріали з пропагандою наркотиків та алкоголю. Саме через подібні випадки з’являється негативне ставлення до журналістів. Адже більшість журналістів випадково потрапили в професію. Загубившись у морі інформації і свободи, працівники ЗМІ не усвідомлюють своєї відповідальності перед суспільством. Ймовірно, деяка частина скандальних публікацій і репортажів з'являється унаслідок заангажованості ЗМІ. Просте нав'язування лише однієї думки, однієї і тієї ж картинки, а об'єктивно дає можливість робити такі припущення. І нав'язування, дійсно, подекуди помітно.

Поетапне вивчення проблеми стереотипізації сприйняття проблем, пов’язаних із дітьми, дозволило зробити висновок, що незалежно від змісту інформації ЗМІ пропонує потік подій, найчастіше негативний (катастрофи, нещасні випадки, вбивства, конкуренція, боротьба за владу, війни, насильство і т.п.) Негативний вплив преси полягає в тому, що «примушуючи» людей думати, вона провокує їх думати про «погане», реагувати на негативну інформацію захисними реакціями, що накопичується роздратуванням, невдоволенням, байдужістю, агресією, стресом і т.д. У величезній кількості текстів зустрічається вкрай мало матеріалів, що розповідають про позитивні події сімейного життя, формують привабливий образ сім'ї. Звідси з’являється стереотип, що всі проблеми дітей через негаразди у родині.

У висвітленні дитячої проблематики повинна бути співпраця, взаємне спрямовання один до одного. Журналіст повинен бути етичний, використовуючи будь-яку інформацію про родину і дитину, зокрема. У той же час своєчасне і повне інформування суспільства про проблеми дітей - це головне завдання сучасних ЗМІ, це дозволить звернути увагу влади та інших людей на найбільш незахищені соціальні категорії і, можливо, вирішити труднощі.

Таким чином, проаналізувавши публікації, присвячені проблемам дітей в друкованих українських ЗМІ, можна зробити такі висновки:

1. Найбільш часто при висвітленні цих проблем видання використовують інформаційні жанри. Тобто, перш за все, вони просто інформують населення про ті чи інші проблеми. На другому місці стоять аналітичні жанри (кореспонденція, стаття). Так чи інакше, основним завданням журналістики є надання інформації, корисної для населення. У зв'язку з цим обов`язком журналіста є повідомити і допомогти вирішити основні проблеми соціально незахищених верств населення.

2. Серед авторів проаналізованих публікацій у більшості видань переважають журналісти. На другому місці - представники влади (конкретні чиновники чи політики), на третьому - експерти.

3. У висвітленні проблем дітей має бути співпраця між секторами суспільного життя, взаємно спрямовання один одного. Журналіст повинен бути етичним, використовуючи отриману інформацію про дітей, а суспільство, в свою чергу, має давати цю інформацію для висвітлення на сторінках ЗМІ.

Окрім того, слід ще раз підкреслити роль журналіста у висвітленні дитячої проблематики. Представники ЗМІ за визначенням є найпалкішими поборниками прав людини. Вони виконують роль очей, вух та голосу громадськості, звертаючи увагу на випадки зловживання владою та порушення прав людини, хоча це нерідко пов’язано зі значним особистим ризиком. Своєю працею журналісти мають заохочувати уряд та громадські організації до змін, які в подальшому мають покращувати життя людей. Журналісти, ведучі та фотографи часто розповідають про скрутне становище дітей, які опинилися у тяжких умовах та (або) стали об’єктом жорстокого поводження чи експлуатації з боку дорослих. Однак не менш важливо у повсякденних новинах не забувати простежувати вплив подій на долю дітей. Наприклад, гарним і можливим способом оцінки змін до законодавства чи новацій у фіскальній політиці є відстеження того, як (позитивно чи негативно) позначаться ці зміни на дітях.

Те, як медіа подають інтереси дітей чи навіть ігнорують їх, може вплинути на рішення, що ухвалюються від їхнього імені, та на ставлення до них цілого суспільства. Медіа часто змальовують дітей як мовчазних «жертв» або милих «невинних створінь».

Шляхом надання дітям і молоді можливості висловитися – розповісти про їхні надії і страхи, про досягнення та вплив вчинків дорослих на їхнє життя – медійники нагадають суспільству, що діти як особистості, заслуговують на повагу.