3.3 Запровадження світового досвіду у регулюванні державного боргу в Україні

Як було сказано вище з кожним роком державний борг України зростає, що наштовхує на думку, що потрібно, щось змінювати у наших діях по відношенню до державного боргу, адже є країни, в яких відношення державного боргу до ВВП значно вище від нашого проте вони залишаються одними з найбільш розвинених країн світу

Якщо звернутися до досвіду зарубіжних країн, то побачимо наступне: на сьогодні боргова політика Росії направлена на скорочення і поступове припинення зовнішніх державних запозичень. Подібної спрямованості боргової політики дотримується і Казахстан, внутрішній борг якого складає 90 % загальної суми заборгованості. Для покриття бюджетного дефіциту у даній країні використовуються внутрішні позики та кредити міжнародних організацій. Особливістю боргової стратегії Казахстану є відмова від випуску єврооблігацій та спрямування заходів на скорочення зовнішнього та гарантованого державного боргу [21].

Прикладом діаметрально протилежних напрямів сучасній борговій політики Росії та Казахстану служить Японія. Більше половини державного боргу Японії складають облігації внутрішньої державної позики, які протягом десятиріч є одним із головних інструментів покриття бюджетного дефіциту.

Відмінною особливістю боргової політики різних країн є підходи до її реалізації на інституціональному рівні, що у загальному виді поділяються на:

- виконання функцій управління державним боргом міністерством фінансів;

- розподіл функцій управління державним боргом між міністерством фінансів та центральним банком.

За даними підходами реалізація боргової політики базується на основі традиційних інститутів державного управління. Однак останнім часом у світовій практиці широке застосування набула практика делегування повноважень по регулюванню державним боргом незалежним органам – агентству з управління державним боргом, що підзвітне міністерству фінансів.

У деяких країнах до заходів регулювання державного боргу відносяться законодавче встановлення лімітів заборгованості. Так, у США у 1917 році було започатковано практику обмеження зростання боргу [6, c. 48].

Ще одним прикладом законодавчого обмеження розмірів державного боргу є Білорусія, яка встановлює обмеження на зростання внутрішнього державного боргу. Зокрема, у державному бюджеті на 2007 рік обмежується приріст державного внутрішнього боргу на рівні 3 % від ВВП.

В інших країнах (Франція, Великобританія, Німеччина) відсутні обмеження на абсолютний розмір державного боргу, але підконтрольним є показник приросту його за рік, тобто різниця між сумою випущених і погашених в даному році позик. Так, у Німеччині вказаний приріст не може перевищувати об’єму передбачених в даному році асигнувань на капітальні вкладення в федеральному бюджеті і бюджеті земель. Боргова політика у Великобританії передбачає дотримання 2 основних правил:

- «золоте правило» – уряд робить позики тільки для того, щоб інвестувати їх у певні сектори економіки, а не витратити;

- «правило стабільного інвестування» – відношення суми внутрішнього державного боргу до ВВП протягом економічного циклу має утримуватися на стабільному рівні 30% [4, с.196].

Проте якщо розглянути ситуацію, яка спостерігається на сьогодні у даній країні то можна побачити, що її зовнішній борг значно перевищує річний ВВП країни, але при цьому ніякої катастрофи не відбулося. Справа в тому, що погашення державного боргу кожного поточного року може здійснюватися за рахунок нових запозичень.

Одним із способів управління державним боргом є реструктуризація боргових зобов’язань, що направлена на мінімізацію втрат кредиторів та забезпечення виконання зобов’язань позичальником за рахунок зменшення тягаря боргу. Так, даний метод був застосований в Аргентині для врегулювання внутрішньої заборгованості перед пенсійними фондами [12]. Реструктуризація є основним методом  управління державним боргом, що використовується останнім часом у Молдавії. Зменшення величини зовнішнього боргу досягла Молдавія за рахунок реструктуризації у 2006 р. державного боргу перед Росією та США на умовах Паризького клубу кредиторів.

Реструктуризація, як традиційний метод управління державним боргом набула розповсюдження і в Польщі. Так, зокрема, Польща, здійснювала реструктуризацію шляхом викупу боргів та обміну облігацій Брейді у відповідності із планом Брейді, що покращило умови обслуговування та погашення заборгованості.

Метод сек’юритизації  зовнішнього боргу був застосований в Болгарії, що дозволило зменшити величину заборгованості та покращити її структуру за рахунок збільшення частки довгострокових позик.

Конвертація як метод управління державним боргом була застосована у Казахстані. Відбулась конвертація частини зовнішнього державного боргу у внутрішній через випуск цінних паперів у національній валюті (такий метод був впроваджений в життя України в 2005 р. Однак такі дії не призвели до зменшення сукупного зовнішнього боргу). Дані заходи направлені на підвищення доступності  фінансових інструментів для інституційних інвесторів, скорочення валютних ризиків та відкритих валютних позицій Казахстану.

Поширеною практикою в процесі обслуговування державного боргу є використання приватизаційних програм. Так, суттєве зменшення зовнішнього боргу Словаччини пов’язане із проведенням ефективної приватизаційної політики. В Угорщині половина прибутку від приватизації направляється на погашення зовнішнього боргу, в Єгипті надходження від приватизації використовуються для реструктуризації зовнішнього боргу з метою зменшення відсоткових платежів [15].

Якщо оцінювати можливості застосування приватизаційних програм обслуговування державного боргу в Україні, то необхідно зазначити, що на цьому етапі розвитку України це буде просто недоцільно, оскільки більшість підприємств, які перебували у державній власності є давно приватизованим.

Одним із можливих варіантів управління державним боргом науковці називають випуск облігацій внутрішньої державної позики.

При цьому попит на ОВДП розширюють за допомогою таких інструментів:

-  у Великобританії – короткострокові облігації держави для великих підприємств;

-  у США – федеральні і муніципальні облігації, ощадні бони (неринкові облігації, що поширюються серед фізичних осіб) [7].

Однак, в Україні існує ряд проблем, які унеможливлюють застосування зазначеного методу управління державним боргом, а саме: нерозвиненість фондового ринку, обмеження попиту на облігації внутрішньої державної позики, нестабільність законодавства.

Крайнім методом управління державним боргом є його списання. Проте він застосовується у випадках перевищення межі критичного рівня співвідношення державного боргу до ВВП . Так,  зокрема схеми повного або часткового списання з боку зовнішніх кредиторів застосовувались по відношенню до Болгарії, Польщі.

Наявність великого державного боргу хоч і містить в собі високий ризик, проте необхідно навчитись вміло розпоряджатись отриманими коштами. Потрібно дотримуватись концепції Лерненра проте, що зовнішні позики залучають на фінансування об’єктів промислового чи сільськогосподарського будівництва, тобто витрачати продуктивно, створюючи національне багатство. А використання державних запозичень на фінансування поточних бюджетних витрат є найменш ефективним способом використання отриманих коштів.

За результатами аналізу зарубіжного досвіду організації системи управління державним боргом можна зробити наступні висновки:

1. У розвинених країнах система управління державним боргом базується на принципах відкритості, прозорості, прогнозованості та відповідальності.

2. Політика управління державним боргом передбачає розробку відповідних стратегій, затвердження урядових директив, а також ухвалення щорічних програм фінансування і планів здійснення боргових запозичень.

3. Для проведення боргових операцій та забезпечення фінансування державного бюджету створюються автономні державні установи - агентства з питань управління державним боргом.

4. Агентство з питань управління державним боргом підзвітне міністерству фінансів (казначейству) і головним чином покликане виконувати від його імені та за його дорученням операції з випуску, обслуговування та погашення державних цінних паперів.

5. Структура Агентства з питань управління державним боргом побудована за принципом корпоративної моделі управління, а її персонал працює на професійній основі і не відноситься до складу державної служби.

6. Окрема роль у питаннях контролю за борговими операціями відводиться вищим аудиторським установам, які здійснюють аудит звітності та діяльності органів управління державним боргом.

Таким чином, здійснивши аналіз зарубіжного досвіду управління державним боргом із можливими шляхами його застосування в Україні, ми підсумували, що фінансова система України не є готовою до використання конкретних методів управління державним боргом, таких як приватизаційні програми, метод конвертацій, сек’юритизації.

РОЗДІЛ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ

Однією з найважливіших проблем сьогодення є вирішення та встановлення засад щодо охорони праці у різних видах діяльності, зокрема у банківській сфері. Узагальнюючи охорону праці можна визначити як сукупність дій, вибраних на основі певної інформації і спрямованих на підтримку або поліпшення функціонування об’єкта відповідно до певної програми. Фактично це поняття розкриває головні напрями, які створюють систему забезпечення безпеки життя і здоров'я працівників у процесі їх трудової діяльності, тобто ця система містить заходи, які окремо або в сукупності спрямовані на створення умов праці, що відповідають вимогам збереження життя та здоров'я працівників у процесі трудової діяльності.

Відповідно до законодавства України охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

До того ж статистичні дані про виробничий травматизм свідчать, що його рівень у світі безперервно зростає. За даними Міжнародної Організації Праці він становить біля 125 млн. випадків щорічно. У розвинених країнах із високим технічним рівнем він значно менший, ніж у країнах, що розвиваються, в тому числі і в Україні. За статистикою, в Україні щоденно на виробництві травмуються 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине. Постійно зростаючим також є рівень професійної захворюваності.

Цю проблему розглядали такі вченні як : М. І. Зубок, В.М. Лапін, О. Єлін, В. Ц. Жидецький, Ю.С. Масленченков, А.М. Тавасиев та інші. Охорона праці спирається на комплекс державних законодавчих актів. Загальними законодавчими актами, що визначають основні положення щодо охорони праці є Конституція України, Кодекс законів про працю, Закони України "Про охорону праці”, "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про пожежну безпеку", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та відповідні підзаконні акти.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства і, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних

програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень, в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

- використання економічних методів управління охороною праці, проведення

політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони

праці;

- здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організацій роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів з покращення умов і підвищення безпеки праці та є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. Воно оцінюється за результатами, отриманими при зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів з покращення умов праці: підвищення продуктивності праці; зниження непродуктивних витрат часу і праці; збільшення фонду робочого часу; зниження витрат, пов’язаних з плинністю кадрів через умови праці, тощо.

Для детального аналізу стану охорони праці та розробки практичних рекомендацій щодо його вдосконалення були дослідженні умови діяльності працівників «Ощадбанку» в місті Кременець.

Оскільки за штатним розписом працює 12 осіб, то функції служби охорони праці виконує заступник директора «Ощадбанка».

Орієнтовний перелік заходів, спрямованих на доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці в банківських установах є: - встановлення нових, більш ефективних інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю, запобіжних пристроїв тощо); - реконструкція системи природного та штучного освітлення з метою досягнення нормативних вимог щодо освітлення робочих місць працівників банку; - монтаж нових, реконструкція наявних вентиляційних систем та пристроїв, установка кондиціонерів у приміщеннях та кабінетах працівників банку; - організація робочого місця працівника відповідно до нормативних вимог; - формування у працівників банківської установи психологічної готовності до дій у можливих екстремальних ситуаціях; - організація професійного добору працівників банку; - організація спеціального навчання з питань охорони праці.

Чинним законодавством України також визначаються обов’язки і повноваження роботодавця й працівників у сфері охорони праці, за порушення якого вони несуть персональну відповідальність.

В обов’язки роботодавця входить:

• правильна організація процесу виробничої діяльності, створення відповідних умов;

• забезпечення виконання трудової і виробничої дисципліни, дотримання законодавством про працю й правил щодо охорони праці.

В обов’язки працівників входить:

• сумлінне виконання дорученої справи, з високою продуктивністю і якістю праці;

• дотримання трудової і технологічної дисципліни;

• дотримання вимог нормативно - правових та законодавчих актів.

У статті 6 Закону України «Про охорону праці» також закріплені права працівників на охорону праці під час роботи, відповідно до якої умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва.

Стан здоров’я працюючих значною мірою визначається впливом на організм людини фізичних факторів: температури, вологості та швидкості руху повітря. Встановлено, що найбільша шкода здоров’ю працюючих та економічні збитки у зв’язку з не виходом на роботу пов’язані з впливом на організм знижених температур повітря виробничих та побутових приміщень на промислових підприємствах. Під впливом низьких та знижених температур повітря розвиваються захворювання периферичної нервової та м’язової систем, суглобів: радикуліти, неврити, мізіоти, ревматоїдні захворювання.

Якщо аналізувати діяльність працівників «Ощадбанку» у місті Кременець то слід зазначити, що за 2010-2012 рр., не відбулося жодного нещасного випадку, що є позитивним явищем.

Також слід зазначити, що трудова діяльність більшості працівників управління пов’язана з використанням персональних комп’ютерів, та іншої техніки, що може викликати ряд небезпечних та шкідливих факторів. Зокрема, до таких можна віднести підвищений рівень шуму, погана освітленість приміщення, несприятливі мікрокліматичні умови, підвищений рівень електромагнітних випромінювань радіочастот, висока напруга електромережі. Як результат впливу цих факторів у працівників установи можуть розвиватися професійні захворювання органів зору, руху, нервової системи.

Рис. 4.1. Частка працівників «Ощадбанку» в м. Кременець за 2010-2012 рр., які мають професійні захворювання зору

Як свідчать дані рисунка 4.1., у 2010 р. 12,6 % працівників управління. У 2011 р. їх частка зросла до 16,1 %, а у 2012 р. до 25,6 %, при тому, що загальна чисельність працівників не зменшилася. Це пов’язано із низьким рівнем освітленості у кабінетах та постійною роботою з використанням комп’ютерів. Висока температура і вологість повітря негативно впливають на функціональний стан людини, тому на робочих місцях необхідно створювати комфортні теплові умови постійно. За даними ВООЗ оптимальне значення температури повітря у приміщенні становить 19-23 С. Рекомендується відносна вологість повітря 55%, швидкість руху не повинна перевищувати на рівні обличчя 0.1м/с. Згідно з діючими в нашій країні нормативами ГОСТ 12.1.005.-88 «Мікроклімат виробничих приміщень» температура повітря, швидкість його руху та відносна його вологість повинні відповідно становити: 22-24 градусів С; 0,1 м/с; 60-40%. Для того щоб, мікроклімат в приміщенні банків відповідав всім нормативам, необхідно встановлювати кондиціонери які б подавали б свіже і чисте повітря. Також регулювання роздачі повинно бути ручним в управлінні. Але статистика свідчить про те , що працівники які працюють в приміщенні з кондиціонерами хворіють частіше, тому що, благотворні природні аєроіони застрягають у фільтрах кондиціонера і повітря подається чистим але мертвим. Працівники всіх банківських установ використовують для обробки інформації комп’ютери, та копіювальну техніку. Так уже через 5 хвилин роботи монітора комп’ютера концентрація іонів знижується у 5-10 разів. Через 3 години їх концентрація наближується до нуля. Ця зміна в повітрі призводить до змін у серцево-судинній, бронхо-легеневій та вегативних нервових системах. Всі банки працюють з широким колом клієнтів, та відвідувачів. Для цього необхідно проводити додаткові заходи оздоровлення повітряного середовища-додаткові вентиляції, обмеження числа та місць оснащенних загороджувальними стінами, з невеликими віконцями для спілкування з відвідувачами. Всі банки при виконанні своєї роботи застосовують апарати та обладнання в яких використовується електроенергія, тому питання електробезпека є актуальним. При експлуатації обладнання потрібно дотримуватися вимог і правил «правила охорони обчислювальних машин», «Правила техніки і безпеки при експлуатації електроустановок», затверджено наказом Держнаглядохоронпраці від 10 лютого 1999року №21. Потрібно завжди пам’ятати, що однією з особливостей електричного струму є те, що частини устаткування найчастіше нерухомі, і людина думає , що воно не принесе ніякої шкоди тому, що нерухоме устаткування не мають високої температури, видимого випромінення, тому аналізатори не фіксують небезпеку, що насправді існує. Для того, щоб зменшити кількість винекнення нєсчасних випадків уражених електричним струмом потрібно провести основні заходи. Для забезпечення безпеки електроспоживачів варто застосовувати до 42 В: у приміщеннях з підвищеною небезпекою-36В, в особливо небезпечних-12В. Потрібно завжди пам’ятати, що небезпечного електро- струму не існує, навіть при ураженні 12В, якщо напруга діє на безпосередньо важливі нервові вузли, керування якими в організмі людини здійснюється електричними сигналами дуже малих напруг. При порушенні ізоляційного провода може призвести до летальних випадків, тому контроль ізоляції є необхідним заходом, що попереджує небезпеку ураження електричним струмом.

Усі електроприлади які знаходяться в приміщенні згідно з ДНАОП 0.00-1.21-98 повинні бути заземленні за допомогою нульового захисного провідника. Використання нульового робочого як нульового захисного провідника забороняється. Усі електроприймачі які використовуються в приміщенні, повинні підключатися до електромережі тільки за допомогою справних штепсельних з’єднань і електророзеток заводського виготовлення. При здійснені трудової діяльності в приміщенні виникає також електростатистичне поле, воно виникає за рахунок тертя: килими, ліноліуми, лаковані покриття, одяг із синтетичної тканини, взуття. Також джерелом електростатичного поля є відеотермінали (ВДТ). Напруженість електростатистичного поля залежно від типу ВДТ коливається від 8 до75 кВ/м. Відповідно до ГОСТ12.1.045-84» ССБТ. Для досягнення зниження електрики та її небезпечних проявів здійснюються такими заходами: - Застосуванням електропровідності поверхні шляхом підтримки у приміщенні відносної вологості на рівні 40-60 %; - Застосуванням іонізації повітря нейтралізаторами статистичної електрики; - Застосуванням у приміщенні з ВДТ підлоги з анти статистичними лінолеумом і проведенням вологого прибирання; - Періодично при вимкненому комп’ютері протирати ледве змоченою мильним розчином бавовняною ганчіркою пил з поверхонь апаратури. За даними ВООЗ, експериментальне дослідження впливу рентгенівського випромінювання на користувача ВДТ показало, що рівні опромінення виявилися

На робочих місцях може виникати шум, джерелами якого може бути вентилятор, системного блоку накопичувачі, принтери а також вулиця, суміжні приміщення. Згідно з ГОСТ 12.1003-83 ССБТ «Шум. Загальні вимоги до безпеки», ТР№ 2411-81 «Гігієнічні рекомендації по встановленню рівнів шуму на робочих місцях з урахуванням напруженості та тяжкості праці», затвердженим Міністерством охорони здоров’я України, ДСанПІН 3.3.2.-007-98 , рівень неповинен перевищувати 40-65 дБ. Заходи боротьби є усунення або послаблення в самому його джерелі у процесі проектування і використання засобів звукопоглинання. Під час роботи з ВДТ в приміщенні виникає вібрація яка неповинна перевищувати допустимих значень, визначених СН3044-84 та 12,1,012-90. Для зниження вібрації обладнання необхідно встановлювати на спеціальні амортизуючі, передбаченні нормативними документами.

Для досягнення більш високого рівня працездатності потрібно обладнати робоче місце по всіх нормативним актам та вимогами. Завдяки цьому продуктивність зростає на 15-30%. Конструкція робочого місця користувача повинна забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози з такими ергономічними характеристиками: висота робочої поверхні столу повинна бути в межах 680-800 мм,у середньому вона повинна становити 725 мм, ширина-600-1400мм, глибина-800-1000мм. Робочий стіл повинен мати простір для ніг висотою не менше 600 мм, шириною - неменше 500 мм, глибиною на рівні колін - не менше 450 мм, на рівні витягнутої ноги - не менше 650 мм. робоче сидіння користувача ВДТ повинно мати такі основні елементи: сидіння, спинку та стаціонарні або змінні підлокітники. Висота поверхні сидіння повинна регулюватися у межах 400-500 мм. Ширина та глибина його поверхні має бути неменшою ніж 400 мм. ,а кут нахилу поверхні - від 15 вперед до 5 назад градусів. Для досягнення працездатності працівників необхідно також забезпечити згідно “правил охорони праці під час експлуатації ПК” освітлення у приміщеннях з ВДТ має бути змішаним. Природне світло повинно проникати через бічні світло прорізи, зорієнтовані, як правило, на північ чи північний схід. Штучне освітлення повинно обладнуватися системою загального рівномірного освітлення. В приміщенні де працюють з документами переважно використовують комбіноване освітлення.