89

Мета дослідження полягає у визначенні основних напрямків удосконалення функціонування державного боргу України та шляхів його мінімізації на основі на основі дослідження теоретичних та практичних аспектів обраної проблематики.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати ряд завдання: 1) дати визначення поняття державного боргу та джерел його погашення; 2) визначити різновиди та форми державного кредиту; 3) розглянути показники, що характеризують стан державного боргу; 4) проаналізувати стан внутрішнього державного боргу країни; 5) дослідити сучасні тенденції обсягів зовнішнього державного боргу 6) дати оцінку показників, що характеризують стан державного боргу та шляхів його погашення; 7) розробити напрямки удосконалення державної політики щодо регулювання державного боргу; 8) шляхи впровадження світового досвіду у регулювання державного боргу.

Об’єктом дослідження є державний борг України та джерела його погашення, а предметом –особливості функціонування державного боргу країни.

У процесі дослідження були використані такі методи:

• аналітичний (у процесі формулювання висновків, отриманих в результаті вивчення державного боргу та джерел його погашення);

• табличний (побудова таблиць для відображення динаміки);

• графічний (побудова графіків для наочного відображення тенденцій);

• абстрагування від другорядних фактів з метою виділення найбільш суттєвих показників динаміки державного боргу;

• узагальнення.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА ДЖЕРЕЛ ЙОГО ПОГАШЕННЯ

1. Сутність та форми державного боргу

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. На сьогодні необхідно констатувати, що державний борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом у механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії держави. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує становище економіки та фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, то можна стверджувати, що величина боргу – це взяті авансом у населення податки.

Як відомо, державні запозичення має більшість країн світу, а найбільший їх рівень - розвинуті. Отже, виходячи з цього сам факт наявності державного боргу не завжди є негативним явищем, а навпаки іноді саме він стає стимулюючим фактором для розвитку економіки держави за рахунок збільшення вільної грошової маси, яку можна інвестувати, наприклад, у розвиток реального сектору економіки.

Неоднозначність трактування терміну «державний борг» в економічній літературі та різні висновки економістів щодо доцільності його існування вимагає особливої уваги до теоретичних досліджень феномену державного боргу в будь-якій економіці.

На різних історичних етапах дослідження доцільності існування боргу відрізняються різноманітністю поглядів.

На думку А.Сміта, державні видатки, які фінансуються податками чи продажем облігацій уряду, неодмінно ведуть до непродуктивного використання продуктивної праці. А. Сміт у своїй праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» наголошував, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника.

Д.Рікардо, підтримуючи та розвиваючи теорії А.Сміта, розробив класичний аргумент проти державного боргу: державний борг приводить до відтоку капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження, тягар боргу полягає не тільки у щорічній виплаті процентів, скільки у розтраті ресурсів. Д.Рікардо розглядав державні позики як суму майбутніх податків («теорема еквівалентності Рікардо»).

Досить категорично про державні запозичення висловлювалися такі відомі вчені, як Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Ф. Модільяні та інші.

Особливої уваги заслуговує теорія А.Лернера, згідно з якою необхідно розмежовувати зовнішню і внутрішню заборгованість держави за наслідками. Внутрішній державний борг не призводить до перекладання тягаря, оскільки відбувається лише перерозподіл доходів між поколіннями. З позиції нації внутрішній борг є суспільним активом. Щодо зовнішнього боргу, важливим є те, з якою метою робилися позики: для фінансування поточних чи капітальних видатків. Якщо позики використовувалися для фінансування поточних видатків, то зовнішній борг лягає важким тягарем на наступні покоління, оскільки рівень їх споживання скоротиться на величину, що дорівнює іноземним кредитам та витратам на їх обслуговування. Якщо ж позики використовуються для фінансування капітальних потреб держави, то проблема полягає у продуктивному використанні отриманих коштів.

Представники неокласичної школи, зокрема А.Лаффер, Р.Манделл, М.Фалдстайн, заперечували дефіцитність бюджету та доцільність державної заборгованості. Вони стверджували, що виходячи на ринок кредитних ресурсів, держава витісняє приватних інвесторів та викликає скорочення рівня інвестицій у реальний сектор економіки. Тобто може відбуватися скорочення обсягу основного капіталу і добробуту при використанні кредитного методу у порівнянні з податковим.

Дж.Б’юкенен стверджує, що на уряди, які мають доступ до позикових ресурсів, майже не діють політичні стимули щодо ефективного їх використання для масштабної довгострокової стратегії. Більше того, державні позики всупереч їх комерційним аналогам фактично блокують прагнення до ефективних фіскальних операцій. Найбільш оптимальним способом запобігання політичним зловживанням бюджетним дефіцитом та державним боргом є встановлення конституційних обмежень державного боргу.

До дослідження соціально-економічних передумов і наслідків формування боргових зобов’язань державного та приватного сектора економіки, розробки концептуальних основ управління національним боргом для забезпечення стабільності фінансової системи та розширення інвестиційного потенціалу реального сектора економіки в Україні доклали зусиль багато вітчизняних вчених, зокрема: Вахненко Т.П., Василик О.Д., Гавриленко Є., Гальчинський А.С., Савлук М.І., Федосова В.М., Юрій С.І.

За Бюджетним кодексом України під державним боргом розуміється загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Відповідно до законопроекту, державний борг - загальна сума безумовних боргових зобов'язань держави щодо отриманих та непогашених на певну дату кредитів, що виникають внаслідок державного запозичення.

За міжнародною практикою під державним боргом вважається сукупність зобов'язань, які безпосередньо прийняті на себе державними органами такими як: центральний уряд; уряди штатів, провінцій, муніципалітетів, регіонів або інші місцеві уряди чи органи влади; корпорації або підприємства, які знаходяться у державній власності чи контролюються державою; інші економічні одиниці, які можуть вважатися державними або квазідержавними, а також сукупність зобов'язань, прийнятих на себе державними органами від імені приватних корпорацій або інших економічних одиниць.

На думку О.Д.Хайхадаєвої, державний боргу є результатом кредитних відносин, що виникають у зв’язку із трансформацією капіталу з національного приватного сектора або з-за кордону в державний бюджет на підставі принципів запозичення. Державний борг – це результат кредитних відносин,у яких держава виступає позичальником, а вся маса позичкового капіталу становить величину державного боргу.

Ю.Я.Вавілов зазначає, що державний борг виражає собою результат взаємозв’язків виконавчих органів державної влади з фізичними і юридичними особами (резидентами і нерезидентами), виконавчими органами інших держав і фінансовими організаціями в частині формування фонду запозичених ресурсів для задоволення державних потреб.

М.П. Кучерявенко визначає державний борг як заборгованість держави в процесі формування і використання додаткових грошових ресурсів держави за рахунок тимчасово вільних грошових кошів юридичних і фізичних осіб, іноземних держав.

В.В.Козюк формулює державний борг як загальну суму емітованих, але не погашених позик з нарахованими відсотками, а також прийнятих державою на себе у відповідний спосіб зобов’язань.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції:

1) фіскальну - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

2) регулюючу - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

Що ж до форм державного боргу можна то їх можна розглядати за різними критеріями.

За місцем утворення державний борг поділяється на:

• внутрішній борг;

• зовнішній борг.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави перед усіма утримувачами облігацій внутрішньої державної позик (ОВДП) й інших державних цінних паперів, тобто громадянами та підприємствами своєї країни, які є кредиторами держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. До складу державного внутрішнього боргу входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини:

1. монетизований борг, що складається з боргів держави комерційним банкам, як основним утримувачам державних цінних паперів. Цей борг фіксується у балансах банків тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.

2. Не монетизований борг складається з:

а) невиконаних державою фінансових зобов’язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодавством;

б) заборгованість за господарськими відносинам з реальним сектором економіки. його динаміку спостерігати значно складніше, особливо відносини держави з реальним сектором економіки.

До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредит. Боргові зобов’язання Уряду України можуть бути:

• короткостроковий термін – до 1 року;

• середньостроковий – від 1до 5 років;

• довгостроковий – від 5 і більше років.

Боргові зобов’язання Уряду виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов’язань України. В окремих випадках можуть бути й інші форми урядових боргових зобов’язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за погодженням Національним банком України:

• заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету;

• заборгованість за відсотками, нарахованими за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету;

• заборгованість за іншими зобов’язаннями.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними кредиторами, тобто громадянами й організаціями інших країн.

Державний зовнішній борг складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов’язань у зв’язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Класифікація внутрішнього державного боргу за типом кредитора:

1. заборгованість перед юридичними особами;

2. заборгованість перед банківськими установами:

2.1) перед НБУ:

- за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року(минулих років);

- сільськогосподарських підприємств за позиками, віднесеними на державний борг

- за компенсаційними виплатами населенню в Ощадбанку;

- інша заборгованість перед НБУ

2.2) заборгованість перед іншими банками

3) заборгованість не віднесена до інших категорій;

4) заборгованість перед іншими органами управління.

 Борги уряду перед НБУ є формальними і за рішенням Верховної Ради України можуть бути водночас ліквідованими. Проте, таке списання не може пройти безслідно для регулювання параметрів макроекономічного розвитку країни, оскільки з центрального банку буде вилучена значна частина активів. Другою важливою особливістю заборгованості уряду перед НБУ є те, що частина її сформована на неринковій основі. Кредити НБУ не можуть бути проданими на фінансовому ринку. А це значно ускладнює проведення фінансових операцій з такою заборгованістю. Що ж стосується державних облігацій, то вони можуть здійснювати обіг на фінансовому ринку, але за несприятливих умов (висока доходність, низький попит, проведення їх конверсії та ін.) і ці інструменти не здійснюють обігу на ринках.

Особливістю заборгованості уряду перед центральним банком є також те, що значна частина її складає прострочені емісійні кредити. Строки погашення і обслуговування таких кредитів давно пройшли, але зобов'язання уряду не виконані. Такі позики було видано на основі проведення додаткових первинних емісій.

Зовнішній державний борг за типом кредитора:

1. заборгованість за позиками міжнародних організацій;

2. заборгованість за позиками, наданими іноземними державами, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду;

3. заборгованість за позиками наданими комерційними банками;

4. заборгованість за позиками, наданими постачальниками;

5. заборгованість     перед     зарубіжними     державами;    

6. зовнішня заборгованість не віднесена до інших категорій.

Хімічева Н.І. виділяє державний борг як матеріальну категорію та поділяє його на: капітальний і поточний борги.

Капітальний борг – загальна сума заборгованості минулих років і відсотків, що мають сплачуватися за позиками.

Поточний борг – видатки держави, пов’язані з погашенням у поточному році боргових зобов’язань і належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на цей момент позик.

О.О. Криницький виділяє також державний борг в залежності від суб’єкта:

• Державний;

• Муніципальний.

Музика-Стефанчук О.А. зазначає такі підстави для класифікації як:

• За видом кредитора: банківський і фірмовий;

• За формою надання: валютний, товарний;

Також розрізнять державний борг, що формується шляхом надання державних гарантій та поручительств. В даному випадку держава виступає не як позичальник, а як гарант погашення зобов’язань за інших позичальників.

Відповідно до ст. 12 Бюджетного кодексу України класифікація державного боргу здійснюється за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання.

За умовами повернення боргу (одноразові, рівними частинами, нерівними частинами).

За способами використання державний борг поділяється на активний і пасивний. Активний борг - це таке використання фінансових ресурсів, яке передбачає забезпечення економічного зростання. Він пов'язаний з проведенням інвестиційної і інноваційної діяльності, збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, стримуванням інфляції та ін. Державний борг розглядається як пасивний тоді, коли одержані кошти направляються на поточне споживання. Такі виплати теж здійснюють вплив на розвиток економіки, але не розглядаються як фактор економічного зростання.

Отже, в економічній теорії не має єдиного визначення щодо трактування поняття державного боргу. Проте можна сказати, що державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. Існує декілька форм державного боргу. Залежно від місця утворення: зовнішній та внутрішній державний борг; залежно від типу кредитора, формою надання – валютні та товарні, боргові зобов’язання за терміном погашення