11. Зміст цивільного правовідношення. Поняття суб»активного цивільного права і цивільного обов»язку.

Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризований з 2 позицій — соціальної і юридичної. Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Тому змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, котре існує між приватними особами і урегульоване нормами цивільного права (законодавства).Юридичний зміст цивільного правовідношення — це права і обов'язки його суб'єктів (учасників). Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних правовідносин, то нерідко їх іменують "суб'єктивними цивільними правами і обов'язками". Можна припустити, що достатньо традиційний термін "суб'єктивне право" вживається, швидше, для того, шоб наголосити на відмінності останнього від "об'єктивного права" або "права у об'єктивному сенсі", котре (теж достатньо традиційно) входило до термінологічного інструментарію правознавців, ніж з метою точної характеристики поняття права, що належить певній особі.Цивільне (суб'єктивне) право визначається як міра можливої поведінки уповноваженого суб'єкта, що забезпечується юридичними обов'язками інших учасників цивільних відносин і слугує для задоволення його інтересів.Цивільне суб'єктивне право є досить складним явищем, котре мас свою структуру, може поділятися на частини, складатися з повноважень (правомочносгей), тобто окремих юридичних можливостей, що складають разом міру дозволеної поведінки особи.До суб'єктивного права, як правило, входять три правомочності: 1) право вимагати від іншої особи виконання обов'язку, тобто право на "чужі" дії; 2) право на "свої" позитивні дії, тобто, можливість власної юридично значущої активної поведінки, в тому числі користування певними соціальними благами; 3) право вимагати захисту — можливість привести в дію апарат примусу щодо зобов'язаної особи. Деякими авторами пропонується виокремлення ще й четвертої правомочності у складі суб'єктивного права — можливості користуватися на підставі цього права певним соціальним благом. Втім, необхідності в цьому немає, оскільки вона охоплюється пішими зазначеними правомочностями.Стосовно значення волі учасників для виникнення та існування їх прав у правовідносинах склалося два основних підходи. Перший :з них — природно-правовий - грунтується на визнанні природних, певідчужуваних прав особистості, котрі не створюються, а лише визнаються і підтверджуються нормами позитивного законодавства. Другий (так звана вольова теорія) виник як протилежність природно-правовій доктрині. Вона визначає суб'єктивне право як своєрідний наказ, котрий видається об'єктивним правопорядком і надається окремій особі у її вільне розпорядження, як даровану державою владу (панування), свободу волі у межах, встановлених законом. Проте, варто зауважити, що поділ права на публічне і приватне у сучасній юриспруденції має важливе значення для класифікації та визначення юридичної природи правових явищ. Тому при відповіді на питання про природу виникнення суб'єктивних прав слід враховувати поділ права на приватне та публічне. Приватне право має основою, підґрунтям природне право людини, тому держава може обмежувати його лише тоді, коли необхідним є захист прав інших індивідів.Сфера публічно-правова враховує інтереси, насамперед, публічні, загальні, а отже — державні. Тому в цій сфері суб'єктивне право формується за нормативним, вольовим принципом. Він домінує у цих відносинах, і тут виражається воля держави і відбувається узгодження індивідуальних інтересів у інтересі публічному. Таким чином, при визначенні і характеристиці суб'єктивних прав, що є елементом змісту правовідносин, необхідно, насамперед, визначитися, чи це правові відношення у сфері приватного, чи у сфері публічного права, тобто, чи є вони горизонтальними, чи вертикальними.Цивільний обов'язок — це адресована зобов'язаному суб'єкту вимога певної поведінки, що відповідає умовам договору, закону або іншої норми цивільного права. Він може бути також визначений як міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта.Характерними особливостями юридичних обов'язків на відміну від обов'язків — звичаїв, обов'язків морального характеру тощо є їх однозначність за змістом,імперативність, забезпеченість юридичними механізмами, наявність у інших учасників правовідносин права вимоги виконання обов'язку, що виникає при його невиконанні або неналежному виконанні. Юридичний обов'язок встановлюється як в інтересах уповноваженого суб'єкта, так і в інтересах усієї держави в цілому. Він, таким чином, є гарантом їхнього здійснення.Структура юридичного обов'язку відповідає структурі суб'єктивного права, виступаючи його своєрідною зворотною стороною.Отже, в структурі юридичного обов'язку можна виділити такі елементи: 1) необхідність вчинити певні дії або утриматися від них; 2) необхідність зазнати негативних наслідків невиконання свого обов'язку; 3) необхідність зобов'язаної особи відреагувати на звернені до неї законні вимоги особи, що має відповідне суб'єктивне право. Думається, що перший обов'язок — вчинити певні активні дії або утриматися від них — містять у собі і необхідність не перешкоджати уповноваженому суб'єкту у користуванні своїм суб'єктивним правом, а саме — це пасивний юридичний обов'язок. Активний обов'язок — це обов'язок здійснити ті дії, котрі вимагаються від зобов'язаної сторони у правовому відношенні. Взаємна зворотність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків ставить питання про первинність однієї з цих категорій. Однак варто звернути увагу на те, що і ця проблема, тобто проблема встановлення первинності чи вторинності одного з елементів змісту правового відношення має вирішуватися з врахуванням поділу права на приватне та публічне. У приватному праві, звичайно, первинним є суб'єктивне право. У публічному праві, де домінує публічний інтерес, перевага має надаватися юридичному обов'язку.Структура змісту цивільного правовідношенняможе бути простою або складною.При простій структурі має місце одне право і один обов'язок. Наприклад, за звичайним договором позики той, що надає позику, має право вимагати повернення боргу, а боржник зобов'язаний його повернути.При складній структурі змісту правовідношення його учасники мають декілька прав і обов'язків. Наприклад, в тому ж договорі позики може бути передбачене його забезпечення за допомогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках крім основного зобов'язання (правовідношення) з договору позики виникають додаткові (акцесорні) зобов'язання абоправовідношення, пов'язані з вимогами відносно забезпечення виконання основного зобов'язання.