9. Поняття та особливості цивільного правовідношення.

Характерними ознаками правовідносин є такі:1) вони виникають, змінюються, припиняються, поновлюються тощо на підставі правових норм, котрі їх породжують і реалізуються через них. Між цими феноменами існує причинний зв'язок;2) саме у правовідносинах досягається мета правових норм, проявляється їхня реальна сила та ефективність. Інші суспільні відносини опосередковуються іншими (неюридичними) нормами як правило тому, що не потребують правового втручання;3) суб'єкти правовідносин взаємно пов'язані між собою юридичними (суб'єктивними) правами та обов'язками;4) правове відношення — це завжди двосторонній зв'язок, оскільки, власне, норма права має характер надання права та покладення зобов'язання, вона завжди когось уповноважує, а когось зобов'язує; 5) правовідносини мають вольовий характер;6) правовідносини охороняються державою. Інші суспільні відносини такого захисту не мають;7) правовідносини відзначаються індивідуалізацією суб'єктів, персоніфікацією прав та обов'язків. Правове відношення є не безособовим абстрактним зв'язком, це завжди конкретний зв'язок однієї особи з іншою. Сторони, як правило, відомі, можуть бути названі, а їхні дії — скоординовані. Цього немає в інших суспільних відносинах, котрі не настільки формалізовані та впорядковані.Цивільні правовідносини - цецивільні відносини, врегульовані нормами права.Цивільне правовідношення — це правовий зв'язок, що грунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними учасниками цивільних відносин. Головными ознаками цивільного правовідношення є: 1) суб'єктний склад — учасники цивільних правовідносин є юридично рівними суб'єктами, шо в організаційно-правовому і майновому сенсі відокремлені один від одного; 2) об'єкт — цивільні правовідносини є правовим зв'язком, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, які являють інтерес для окремої (приватної) особи; 3) можливість вибору варіанту поведінки його учасниками; 4) характер прав і обов'язків його учасників, котрі виступають як носії цивільних прав і обов'язків; 5) способи захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Захист здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило, позовному) порядку; 6) підстави виникнення, припинення і трансформацій цивільних правовідносин, які ґрунтовно відрізняються від юридичних фактів в інших галузях права за видами, змістом і характером правових наслідків. Зокрема, цивільні права і обов'язки виникають (припиняються, змінюються тощо) не лише з підстав, передбачених актами цивільного законодавства, але також внаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, котрі на загальних засадах цивільного права (законодавства) наділяються і беруть на себе відповідно цивільні права і обов'язки. Цивільне правове відношення складається з 3 обов'язкових елементів: і) суб'єктів, 2) об'єкта, 3) змісту.

10. Елементи цивільних правовідносин.

Цивільне правове відношення складається з 3 обов'язкових елементів: і) суб'єктів, 2) об'єкта, 3) змісту.Суб'єктами цивільного правовідношення є його учасники. Згідно зі ст. 2 ЦК ними можуть бути люди (фізичні особи), організації (юридичні особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (соціально-публічні утворення). Фізичні та юридичні особи іменуються також "особами". Соціально-публічні утворення можуть бути суб'єктами цивільного права, учасниками цивільних відносин, але "особами" відповідно до концепції ЦК вони не є. У кожному правовідношенні беруть участь не менше 2 суб'єктів.Учасники правовідношення можуть мати права, і тоді вони називаються "уповноваженими" (іноді — "управоможеними") суб'єктами (у зобов'язаннях їх іменують також "кредиторами"). Учасники правовідношення, на яких покладено обов'язки, називаються "зобов'язаними суб'єктами" (у зобов'язаннях вони мають назву "боржники" або "дебітори"). У більшості випадків учасники цивільних правовідносин одночасно мають і права, і обов'язки, тобто виступають одночасно і як зобов'язані, і як уповноважені суб'єкти. Як уповноваженою, так і зобов'язаною стороною може бути один або декілька суб'єктів.У ЦК розрізняються два види суб'єктів цивільних відносин: особи приватного права і особи публічного права. На відміну від фізичних та юридичних осіб, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо у ЦК не іменуються "особами", хоча і визнаються учасниками цивільних відносин.Це пов'язане з тим, що вони є суб'єктами не приватного (цивільного), а публічного права. Участь у цивільних відносинах для них не є головним призначенням, а лише зумовлена певною ситуацією.Отже, суб'єктами приватного (цивільного) права — учасниками цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи — громадяни України, іноземці і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими і особистими не- майновими правами за винятками, встановленими у законі; 2) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тощо; 3) суб'єкти публічного права — держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші соціально-публічні утворення.Необхідною умовою участі особи у цивільних правовідносинах є наявність у неї цивільної правосуб'єктності, тобто соціально- правової можливості (здатності) бути учасником цивільних відносин. Цивільну правосуб'єктність звичайно визначають як соціально- правову можливість (здатність) суб'єкта бути учасником цивільних правовідносин.Природними передумовами правосуб'єктності є сукупність правил та норм природного права. Її соціальними передумовами є існування суспільства. Юридичними передумовами правосуб'єктності і норми цивільного законодавства. Формально-юридичнимипередумоваминорми, закріплені в актах цивільного законодавства.Елементами правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність. Цивільна правоздатність — це здатність суб'єкта мати цивільні права і обов'язки. У ЦК загальне визначення правоздатності відсутнє, однак містяться окремі визначення правоздатності фізичних (ст. 25) і юридичних (ст. 91) осіб які фактично тотожні.Цивільна дієздатність — це здатність суб'єкта своїми діями набувати для себе цивільні права і створювати цивільні обов'язки.До складу дієздатності фізичної особи належать: 1) правочиноздатність — здатність здійснювати правомірні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків; 2) деліктоздатність — здатність нести відповідальність за вчинене цивільне правопорушення; 3) трансдієздатність — здатність бути представником та тим, кого представляють, тобто здатність своїми діями створювати для інших суб'єктів права і обов'язки та здатність приймати на себе права і обов'язки, що виникають внаслідок дій інших осіб; 4) бізнесдієздатність — здатність займатися підприємницькою діяльністю; 5) тестаментоздатність — здатність особи складати заповіт і бути спадкоємцем; 6) сімейна дієздатність — здатність виступати самостійним учасником сімейних відносин та вчиняти у цій сфері дії з правовими наслідками. Можна розрізняти такі види правосуб'єктності юридичної особи: 1) правочиноздатність; 2) деліктоздатність; 3) трансдієздатність; 4) бізнесдієздатність.Конкретний склад учасників цивільного правового відношення не є постійним і може змінюватися внаслідок правонаступництва.Об'єктом цивільного правовідношення є те матеріальне або нематеріальне благо, з приводу якого правовідношення виникає. Об'єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії (в тому числі послуги), результати дій, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, особисті немайнові блага тошо. Речі, у тому числі гроші і цінні папери, а також майнові права в сукупності називають "майном". Продукти творчої діяльності в сукупності з особистими немайновими правами іноді іменують також "ідеальними благами". Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризований з 2 позицій — соціальної і юридичної. Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Тому змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, котре існує між приватними особами і урегульоване нормами цивільного права (законодавства).Юридичний зміст цивільного правовідношення — це права і обов'язки його суб'єктів (учасників). Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних правовідносин, то нерідко їх іменують "суб'єктивними цивільними правами і обов'язками". Можна припустити, що достатньо традиційний термін "суб'єктивне право" вживається, швидше, для того, шоб наголосити на відмінності останнього від "об'єктивного права" або "права у об'єктивному сенсі", котре (теж достатньо традиційно) входило до термінологічного інструментарію правознавців, ніж з метою точної характеристики поняття права, що належить певній особі.