100. Володіння та право володіння.

Володіння – це фактичний стан, за яким володілець має певну річ чи майно, вважаю цю річ своєю, яка належить йому за правом, але самого права не має. Про те, що володілець не має права на річ якою володіє, він може знати, а може й не знати. Для визначення володіння це не має значення. Отже, для такого фактичного стану необхідні два елементи: об’єктивний – фактично мати річ у своєму володінні, і суб’єктивний – вважати дану річ своєю, такою, що належить йому за правом. За наявності цих двох елементів фактична наявність речі в певної особи визнається володінням. Володіння – це не право, а факт, фактичне володіння, фактичний стан, за яким володілець має річ і вважає її своєю. Існує законне і незаконне володіння. Законним визнається володіння, яке спирається на відповідний правовий титул. Якщо фактичне володіння такого титулу немає – воно незаконне. Незаконне поділяється на добросовісне і недобросовісне. Добросовісне – коли володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю чи майном. Критерієм розмежування цих видів володіння є суб’єктивний фактор – незнання про неправомірність свого володіння. Визначити характер володіння має право тільки суд, з урахуванням усіх обставин справи , з якої виникло володіння чужою річчю чи майном. Добросовісний володілець може стати власником чужої речі внаслідок спливу строку набувальної давності – 10 років для нерухомого майна і 5 років для рухомого (ст. 344 ЦК). Фактичне володіння може припинитися витребуванням майна від володільця власником або іншою особою, яка має право на цю річ.

101.Поняття іпотеки як права на чужі речі.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому земля і (чи) майно, що складають предмет застави, залишаються в заставника чи третьої особи.

Предметом іпотеки може бути майно, зв'язане з землею, — будівля, спорудження, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого.

Відповідно до законодавства України предметом іпотеки можуть бути також приналежним громадянам на праві приватної власності земельні ділянки і багаторічні насадження.

Договір про іпотеку повинний бути нотаріально засвідчений.

Іпотека може виникнути як в силу закону, або договору. За договором заставодавець (у тому числі і не є боржником) добровільно віддає в заставу будь-яке належить йому нерухоме майно, гарантуючи тим самим задоволення вимог кредитора в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Договір - основна форма виникнення іпотеки.

Іпотека може виникнути і на підставі норм закону. Наприклад, якщо житловий будинок або квартира придбаваються за рахунок кредиту банку або іншої кредитної організації у власність позичальника 2, то придбана нерухомість вважається що знаходиться в заставі з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу.

Підводячи підсумок хочеться сказати, що заставу нерухомості (іпотека) є цивільні правовідносини, в якому одна сторона - заставодержатель, який є кредитором за зобов'язанням, забезпеченим іпотекою (основним зобов'язанням), має право у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання одержати задоволення своїх грошових вимог до боржника за цим зобов'язанням з вартості закладеного нерухомого майна іншого боку - заставодавця переважно перед іншими кредиторами заставника, за вилученнями, встановленими федеральним законом. У цьому на наш погляд і полягає правове значення іптекі.

Сутність застави нерухомості полягає в попередньому виділення з майнової сфери заставодавця певного об'єкта - нерухомої речі в якості забезпечення грошових вимог заставодержателя до боржника, при несправності якого заставодержатель має право отримати грошове задоволення з вартості предмета іпотеки шляхом звернення на нього стягнення і його примусового продажу.