92. Поняття права державної та комунальної власності.

Право державної власності може бути визначене як влада (повноваження) держави використовувати (володіти, користуватися, розпоряджатися, управляти тощо) майно, котре їй належати. Суб’єктом права державної власності є держава Україна, яка є представником спільних інтересів народу. Держава може бути власником будь-яких речей, у тому числі тих, що вилучені з цивільного обігу і обмежені в обігу. Отже, у державній власності знаходиться майно, грошові кошти, які належать державі Україна. Згідно зі ст. 170 ЦК держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межа компетенції, встановлені законом. ЦК розглядає комунальну власність не як різновид державної, а як самостійну форму власність (ст.327). Право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, користуватися, розпоряджатися тощо майном, що належить їй, яке здійснюється безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Суб’єкт – територіальні громади сіл, селищ, міст тощо. Об’єкт – майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Це також може бути рухоме і нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організації. В комунальній власності не може знаходитися майно, що об’єктом виняткової власності держави(н-д, атомна зброя, єдина енергосистема тощо). Територіальна громада може набувати права власності на безхазяйну річ (ч.2 ст.335), бездоганну домашню тварину (ч.2 ст.341), на спадщину, яка визнана судом відумерлою (ч.3 ст.1277 ЦК) тощо.

93. Підстави виникнення та припинення окремих видів права власності.

Приватна власність: Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Державна власність: 1)виготовлення нової речі (ст.331); 2)переробка речі (ст.332); 3)привласнення загальнодоступних дарів природи (ст.333); 4)отримання продукції, плодів та доходів (ч.2 ст.189); 5)договір; 6)спадкування за заповітом (глава 85 ЦК). Спец. підстави набуття: 1) виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури (ч.4 ст.343); 2) викуп земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю органом державної влади (ст.350-351); 3) викуп пам’ятки історії та культури (ст.352); 4)реквізиція (ст.353); 5)конфіскація (ст.354 ЦК). Комунальна: підстави співпадають як на державну власність. Територіальна громада може набувати права власності на безхазяйну річ (ч.2 ст.335); бездоглядну домашню тварину (ч.2 ст.341), на спадщину, яка визнана судом відумерлою (ч.3 ст.1277 ЦК) тощо. Земля: Надання земельних ділянок у приватну власність і постійне користування громадянам та юридичним особам здійснюється із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ. Підставами набуття права власності на землю громадянами та юридичними особами є передача земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться в разі: 1) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; 2) одержання земельної ділянки внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій; 3) одержання земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. Право власності на земельні ділянки може виникати також на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.