85 Глава 25 припинення права власності Стаття 346. Підстави припинення права власності

1. Право власності припиняється у разі:1) відчуження власником свого майна;2) відмови власника від права власності;3) припинення права власності на майно, яке за законом неможе належати цій особі;4) знищення майна;5) викупу пам'яток історії та культури;6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільноюнеобхідністю;7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;9) реквізиції;10) конфіскації;11) припинення юридичної особи чи смерті власника.2. Право власності може бути припинене в інших випадках,встановлених законом. Стаття 347. Відмова від права власності

1. Особа може відмовитися від права власності на майно,заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмовувід права власності.2. У разі відмови від права власності на майно, права на якене підлягають державній реєстрації, право власності на ньогоприпиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про такувідмову. 3. У разі відмови від права власності на майно, права на якепідлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідногозапису до державного реєстру. Стаття 348. Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати

1. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особанабула право власності на майно, яке за законом, який бувприйнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.Якщо майно не відчужене власником у встановлені закономстроки, це майно з урахуванням його характеру і призначення зарішенням суду на підставі заяви відповідного органу державноївлади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажумайна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передаєтьсяу власність держави. У цьому разі колишньому власникові майнавиплачується сума, визначена за рішенням суду. 2. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особанабула право власності на майно, на набуття якого за законом, якийбув прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку,встановленому частиною першою цієї статті. Стаття 349. Припинення права власності внаслідок знищення майна

1. Право власності на майно припиняється в разі йогознищення.2. У разі знищення майна, права на яке підлягають державнійреєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. Стаття 350. Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю

1. Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільноюнеобхідністю здійснюється за згодою власника або за рішенням судув порядку, встановленому законом.2. Рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільноюнеобхідністю приймається у межах своєї компетенції органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим абоорганом місцевого самоврядування. 3. Орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки узв'язку з суспільною необхідністю, зобов'язаний письмовоповідомити власника земельної ділянки про це не пізніше ніж за рікдо викупу земельної ділянки.4. Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю звласником ділянки, а в разі спору - судом.5. До викупної ціни включаються ринкова вартість земельноїділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки,завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у томучислі упущена вигода), у повному обсязі.6. За домовленістю з власником земельної ділянки, якапідлягає викупу, орган, який прийняв рішення про викуп земельноїділянки у зв'язку з суспільною необхідністю, може надати йому іншуземельну ділянку, вартість якої враховується при визначеннівикупної ціни. Стаття 351. Припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене

1. Право власності на житловий будинок, інші будівлі,споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якійвони розміщені (стаття 350 цього Кодексу), може бути припинене зарішенням суду шляхом їх викупу і з обов'язковим попереднімвідшкодуванням збитків у повному обсязі.2. Позов про викуп житлового будинку, інших будівель, споруд,насаджень у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вонирозміщені, може бути поданий органами, встановленими частиноюдругою статті 350 цього Кодексу.Вимога про викуп зазначеного майна підлягає задоволенню, якщопозивач доведе, що використання земельної ділянки, викупленої узв'язку з суспільною необхідністю, є неможливим без припиненняправа власності на це майно.3. Суд може постановити рішення про знесення житловогобудинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені наземельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення їх, забажанням власника, на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщоце можливо.У разі знесення або перенесення цих об'єктів на іншу земельнуділянку особа має право на попереднє відшкодування збитків, у тому числі витрат на поліпшення якості земельної ділянки, та упущеноївигоди.4. Особа, право власності якої припинилося, має правовимагати надання їй іншої, рівноцінної за якістю, земельноїділянки в межах даного населеного пункту.5. Знесення житлового будинку не допускається до забезпеченняособи, яка проживала у ньому як власник, та членів її сім'ї, атакож особи, яка проживала в ньому як наймач, та членів її сім'їпомешканням у розмірі та в порядку, встановлених законом.6. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу узв'язку з суспільною необхідністю, є власником житлового будинку,інших будівель, споруд чи насаджень, що розміщені на ній, вимогапро припинення права власності на ці об'єкти розглядається разом звимогою про викуп земельної ділянки.7. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу узв'язку з суспільною необхідністю, не є власником житловогобудинку, інших будівель, споруд та насаджень, що розміщені на ній,власник цих об'єктів залучається до участі у справі.8. До набрання законної сили рішенням суду про викупземельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю власник маєправо розпорядитися житловим будинком, іншими будівлями,спорудами, насадженнями, що розміщені на цій земельній ділянці, навласний розсуд. Стаття 352. Викуп пам'ятки історії та культури

1. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'яткиісторії та культури їй загрожує пошкодження або знищення,державний орган з питань охорони пам'яток історії та культуриробить власнику пам'ятки відповідне попередження.2. Якщо власник пам'ятки історії та культури не вживе заходівщодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створеннянеобхідних для цього умов, суд за позовом державного органу зпитань охорони пам'яток історії та культури може постановитирішення про її викуп. 3. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов длязбереження пам'ятки історії та культури позов про її викуп можебути пред'явлено без попередження.4. Викуплена пам'ятка історії та культури переходить увласність держави. 5. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається зазгодою сторін, а в разі спору - судом. Стаття 353. Реквізиція

1. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та заінших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майноможе бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку,встановлених законом, за умови попереднього і повноговідшкодування його вартості (реквізиція).2. В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бутипримусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуваннямйого вартості.3. Реквізоване майно переходить у власність держави абознищується.4. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.5. У разі реквізиції майна його попередній власник можевимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. 6. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізованемайно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагатийого повернення, якщо це можливо.У разі повернення майна особі у неї поновлюється правовласності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернутигрошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку зреквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цьогомайна. Стаття 354. Конфіскація

1. До особи може бути застосовано позбавлення права власностіна майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення(конфіскація) у випадках, встановлених законом.Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.2. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

86 Поняття "захист права власності" у спеціальному сенсі охоплює комплекс правових засобів, які застосовуються судом, уповноваженими органами держави або самим власником для забезпечення реалізації і поновлення порушеного суб'єктивного права власності. За своєю сутністю захист права власності забезпечується нормами саме цивільного права і саме тими, які спеціально призначені для його захисту. У зв'язку з цим слід зазначити, що чільне місце серед інших актів законодавства, які визначають засади, підстави та порядок захисту права власності, належить Конституції України. Відповідно до її ст.13 Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, І ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст.41 Конституції). Однак з точки зору практичного забезпечення здійснення права власності та його захисту головна роль відводиться цивільному праву та цивільно-правовим засобам захисту права власності. Це пов'язано з тим, що вони спрямовані насамперед на поновлення того становища, яке існувало до порушення, а також на припинення дій, якими порушується право власності. Тим самим вказані норми покликані поновити порушене право власності, а також ліквідувати наслідки такого порушення та відшкодувати збитки, зав дані інтересам власника. Засади цивільно-правового захисту права власності визначені ст.386 ЦК, яка на розвиток положень ст.13 Конституції встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.Отже, характерними рисами цивільно-правового захисту права власності є: 1) його гарантованість державою;2) його загальність (можливість отримати такий захист існує для усіх суб'єктів права власності (на це вказує також ст.13 Конституції);3) його рівність для усіх суб'єктів;4) повнота захисту (власник, права якого порушені, має не тільки право вимагати відновлення стану, який існував до порушення, та припинення порушення, а й право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди на підставах, встановлених ст.ст.22, 23 ЦК).

Перш за все слід підкреслити необхідність розрізняти поняття охорони і захисту права власності. Більшою мірою категорія охорони права власності може розглядатися як міжгалузева. І це природно. Відносини власності становлять основу нормального функціонування суспільства, тому охорона цих відносин — одне з найважливіших і загальних завдань усієї правової системи України. Таким чином, охорона права власності забезпечується нормами не однієї цивільно-правової галузі, а й інших галузей права (державного (конституційного), адміністративного, трудового, природноресурсового, сімейного права тощо).Охорона права власності — це створення через нормотвор-чий процес і практичну діяльність відповідних державних органів умов, що сприяють функціонуванню та розвитку відносин власності у суспільстві і попереджують вчинення правопорушень у цій сфері. Тому про охорону права власності може йтися лише до порушення прав власника.Інша ситуація складається тоді, коли право власності порушується і виникає проблема про застосування засобів правового впливу на відносини, що виникають внаслідок правопорушення.Цивільно-правовий захист права власності — це застосування судовими органами у разі порушення прав власника сукупності відповідних правових засобів, передбачених у цивільному законодавстві і спрямованих на відновлення прав власника. Порушення права власності, незалежно від того, хто в конкретному випадку є суб'єктом такого права (фізична чи юридична особа, територіальна громада чи держава), завдає шкоди не тільки самому власнику, а й третім особам, як і перебувають з ним у правових відносинах. Саме тому згідно зі ст. 48 Закону «Про власність» громадянам, організаціям та іншим власникам юридичне забезпечуються рівні умови захисту права власності.Захист права власності здійснюється перш за все рёчево-право-вими способами. Характерними рисами таких способів є: спрямованість на безпосередній захист абсолютного суб'єктивного права; відсутність між власником та особою, що порушила його суб'єктивне право власності, зобов'язань. Метою речево-правових способів захисту права власності є поновлення володіння, користування та розпорядження власника щодо речі, яка належить йому на праві власності, або усунення перешкод у здійсненні власником зазначених правомочностей. При цьому захист права власності здійснюється за допомогою речево-правових позовів, що поділяються на два види: позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (він-дикаційний позов) і позови про усунення будь-яких порушень права власності, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (негаторний позов).Крім речево-правових способів захисту права власності існують зобов 'язально-правові способи, які здійснюються шляхом подання зобов'язально-правових позовів. Йдеться про випадки, коли власник майна, який, наприклад, витребує його, перебуває з особою, що володіє його майном, у договірних відносинах щодо цього майна (тобто зазначене майно є предметом договору). Позови про витребування майна власником у порядку примушення іншої сторони до виконання свого обов'язку по поверненню майна, що випливає з договору, є зобов'язально-правовими позовами. До цих позовів належать і позови про відшкодування шкоди, заподіяної власникові при загибелі його речі, позови про визнання недійсними угод та позови про відшкодування збитків на підставі охоронних (позадоговірних) зобов'язань.

87. Приступаючи до розгляду питань захисту права власності, насамперед слід звернути увагу, що у літературі йдеться як про захист права власності1, так і про його охорону2. При визначенні співвідношення цих понять, очевидно, доцільно виходити з того, що "охорона права власності" є поняттям ширшим і охоплює всю сукупність норм права, які передбачають підстави набуття права власності та його припинення, обсяг правомочностей власника, порядок та межі здійснення права, правовий режим окремих видів об'єктів права власності, а також сукупність організаційних і правових заходів, спрямованих на забезпечення реалізації і поновлення порушеного права власності. Загалом цілком припустимим є позначення охорони права власності як захист права власності у широкому розумінні. З урахуванням значення права власності воно охороняється нормами цивільного, кримінального, адміністративного, державного та інших галузей законодавства. При цьому норми права, спрямовані на охорону права власності, створюють передумови для забезпечення захисту права власності у спеціальному (вузькому) значенні цього поняття. Поняття "захист права власності" у спеціальному сенсі охоплює комплекс правових засобів, які застосовуються судом, уповноваженими органами держави або самим власником для забезпечення реалізації і поновлення порушеного суб'єктивного права власності. За своєю сутністю захист права власності забезпечується нормами саме цивільного права і саме тими, які спеціально призначені для його захисту. У зв'язку з цим слід зазначити, що чільне місце серед інших актів законодавства, які визначають засади, підстави та порядок захисту права власності, належить Конституції. Відповідно до її ст.13 Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, І ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст.41 Конституції). Однак з точки зору практичного забезпечення здійснення права власності та його захисту головна роль відводиться цивільному праву та цивільно-правовим засобам захисту права власності. Це пов'язано з тим, що вони спрямовані насамперед на поновлення того становища, яке існувало до порушення, а також на припинення дій, якими порушується право власності. Тим самим вказані норми покликані поновити порушене право власності, а також ліквідувати наслідки такого порушення та відшкодувати збитки, зав дані інтересам власника. Засади цивільно-правового захисту права власності визначені ст.386 ЦК, яка на розвиток положень ст.13 Конституції встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Отже, характерними рисами цивільно-правового захисту права власності є: 1) його гарантованість державою; 2) його загальність (можливість отримати такий захист існує для усіх суб'єктів права власності (на це вказує також ст.13 Конституції); 3) його рівність для усіх суб'єктів; 4) повнота захисту (власник, права якого порушені, має не тільки право вимагати відновлення стану, який існував до порушення, та припинення порушення, а й право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди на підставах, встановлених ст.ст.22, 23 ЦК). Цивільно-правові засоби захисту права власності можуть бути поділені на легітимовані (публічні) і самоврядні (приватні). Легітимовані (публічні) — ті, що здійснюються на підставі припису закону за допомогою суду та інших державних органів, а самоврядні (приватні) - - ті, що здійснюються власниками самостійно, без звернення до суду та Інших державних органів (самозахист; захист на підставі норм, встановлених договором, тощо). У свою чергу легітимовані (публічні) засоби захисту права власності поділяються на судові та адміністративні Найбільше практичне значення мають легітимовані судові засоби захисту права власності. Цивільно-правові легітимовані судові засоби захисту права власності у вітчизняній цивілістиці зазвичай поділяють на дві групи: речово-правові та зобов'язально-правові. Речово-правові засоби захисту права власності спрямовані безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб'єктивного права, забезпечення реалізації правомочностей власника (володіння, користування, розпорядження тощо) стосовно речі, що йому належить. Такими засобами є: 1) позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); 2) позов власника про усунення перешкод, що заважають нормальному здійсненню права власності (негаторний та похідні від нього позови: про визнання незаконним правового акта, який порушує право власності, тощо); 3) позов про визнання права власності. Деякі цивілісти відносять такі позови до негаторних або віндиканійних, але більшість вважає, що це самостійні речово-правові позови (В.А Рясенцев, Ю К Толстой). Остання позиція знайшла підтримку і в новому ЦК (ст.392). Зобов'язально-правові засоби захисту права власності характеризуються тим, що вони спрямовані проти порушення прав власника певною особою. При цьому самої речі у натурі вже не існує або вона пошкоджена, й існує потреба у поновленні її якості. До таких засобів захисту належать, наприклад, вимоги із відшкодування заподіяної майнової шкоди; вимоги про виконання договору І передання боржником кредитору (власнику) речі, що йому належить; вимоги про повернення безпідставно одержаного за рахунок власника майна тощо. Оскільки цивільне законодавство передбачає можливість захисту від дій, що порушують право власності, з боку суб'єктів не тільки цивільного, а й публічного права (наприклад, при визнанні недійсним правового акта органу державної влади), очевидно, логічним буде вести мову не тільки про зобов'язально-правові, а взагалі про "інші" засоби захисту права власності. Останні застосовуються як при порушеннях зобов'язань, так і в усіх інших випадках порушення права власності Недоліком терміна "інші засоби захисту права власності" є те, що він не має змістовного навантаження, характеризуючи лише засоби захисту, що належать до цієї групи, як такі, що не є речовими. У зв'язку з цим доцільним є використання ідеї римського права про поділ позовів на actio in ren (позови щодо речі або ж речові позови) та асtіо іn personam (позови щодо персони або ж персональні позови). Поділ засобів захисту права власності на речові та персональні є виправданим з тих міркувань, що, по-перше, відбиває провідне Значення наявності речі, яка є предметом позову, або особи, до якої можна подати позов, а по-друге, дозволяє об'єднати у цих категоріях усі можливі варіанти цивільно-правового захисту права власності Крім того, постає питання про доцільність виокремлення цивільно-правових засобів захисту права власності, що як такі не належать ні до речово-правових, ні до персональних (зобов'язально-правових) позовів і випливають з різних інститутів цивільного права. Такими, наприклад, є правила про захист майнових прав власника, визнаного у встановленому порядку безвісно відсутнім або померлим, у разі його явки, про захист інтересів сторін у випадку визнання правочину недійсним тощо. Зазначені відносини на перший погляд дійсно не пов'язані безпосередньо з жодним із вказаних вище випадків. Проте у виокремленні цих ситуацій необхідності немає, оскільки залежно від виду і джерела порушення права власності можуть бути застосовані речові або персональні засоби його захисту. Наприклад, якщо порушено право розпорядження майном особи, яка визнана померлою, застосовується речово-правовий засіб захисту (подається негаторний позов). Якщо неналежним чином здійснюється опіка над таким майном і воно внаслідок цього пошкоджене, до порушника подається персональний позов про відшкодування завданої шкоди.