73. Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до роз­гляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробле­ною до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Коментована стаття встановлює наслідки спливу позовної давності. В частині 1 статті закріплено положення, згідно з яким особа, яка виконала зобов'язання після спли­ву позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Дане положення ще раз під­тверджує той факт, що сплив позовної давності не тягне за собою припинення суб'єктив­ного права. Після спливу позовної давності особа не втрачає право на позов у процесуальному розумінні. Отже, незалежно від спливу позовної давності заява про захист цивільного пра­ва або інтересу має бути прийнята судом. Якщо сторона у спорі не зробила заяву про застосування позовної давності до вине­сення судом рішення, позовна давність судом не застосовується. Суд не має права застосу­вати позовну давність за власною ініціативою. У випадку, коли особа зробила заяву про застосування позовної давності, яка вже минула, суд має підстави для відмови у позові. Відповідно до коментованої статті, якщо суд визнає поважними причини пропущен­ня позовної давності, порушене право підлягає захисту, хоча законодавство чітко не визна­чає, які саме причини є поважними. Суд на власний розсуд визначає, чи були причини пропущення позовної давності поважними.

74. Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

1. Позовна давність не поширюється: на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випад­ків, встановлених законом; на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління дер­жавним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону Украї­ни «Про державний матеріальний резерв». (Частину першу статті 268 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 1713-ІУ від 12.05.2004) 2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. 1. Коментована стаття перелічує вимоги, на які позовна давність не поширюється. За правилами, встановленими статтею, позовна давність не поширюється: на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Перелік особистих немайнових прав містить Книга друга ЦК. За­конодавством встановлені деякі виключення, так, позови про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, підлягають задоволенню лише в ме­жах спеціальної позовної давності, а саме в межах одного року; на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупнос­ті такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розмі­щення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Зазначений Закон також визна­чає, що вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договір­них засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю. Зазначене положення є гарантією захисту порушених прав потерпілої особи; на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого само­врядування, яким порушено його право власності або інше речове право; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення стра­хової виплати (страхового відшкодування); на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління держав­ним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв». 2. Встановлений у коментованій статті перелік вимог, на які не поширюється позовна давність, не є вичерпним, оскільки в ч. 2 статті вказано, що законом можуть бути встанов­ лені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.