4. Цивільне право як наукова (цивілістика) і навчальна дисципліна.

Цивільне право виступає як галузь права та галузь законодавства, його також слід розглядати і як науку та навчальну дисципліну.Цивільне право як науку ще називають цивілістикою, що означає систему знань, положень та висновків про цивільно-правові явища.Предметом цивільно-правової науки є чинне законодавство, практика його застосування, історія розвитку, досвід цивільно-правового розвитку в зарубіжних країнах. Окрім того, цивілістика вивчає також поняття цивільного права, його місце в правовій системі, його походження та закономірності розвитку, систему та зміст цивільно-правових норм, інститутів та підгалузей, їх роль у правовому оформленні життя суспільства та ефективність їх застосування.Зміст цивілістичної науки становить сукупність знань про цивільно-правові явища, що стосується, насамперед, розроблених основних наукових положень, правових категорій та конструкцій, які дозволяють пояснити та аналізувати цивільно-правові явища, а певною мірою і прогнозувати їх розвиток та отримувати обґрунтовані знання про нові явища в цій сфері. Цивілістичні знання самі по собі не наділені загальнообов'язковістю, проте є підґрунтям для правотворчої діяльності. Отже, наука цивільного права — це систематизована сукупність знань про цивільно-правове регулювання суспільних відносин, властивості та закономірності його функціонування та розвитку, способи досягнення його ефективності, засоби отримання нових знань, необхідних для подальшого вдосконалення цивільного права. У цивілістиці до спеціальних наукових методів відносять:

• метод порівняльного правознавства (компаративний метод) — полягає у вивченні та використанні правового регулювання схожих правовідносин у різних правопорядках та правових системах з урахуванням не лише юридичного змісту того чи іншого правового інституту, а й причини його появи в конкретній національній правовій системі та форми історичного розвитку. Це дозволяє визначити універсальні та специфічні закономірності розвитку цивільно-правових явищ;

• метод комплексного аналізу — грунтується на одночасному використанні для вирішення конкретного завдання наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками, наприклад, юриспруденції та економіки;

• метод системного аналізу — ґрунтується на розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складові частини (елементи) функціонують з певною метою. Сутність полягає у виявленні елементів та взаємозв'язків між ними з метою подальшого аналізу їх взаємодії;

• метод конкретних соціологічних досліджень — полягає у використанні аналізу статистичних даних, у тому числі й даних судової, правозахисної та правозастосовчої статистики, методу експертних оцінок тощо;

• історичний метод — ґрунтується на вивченні історії становлення та розвитку того чи іншого правового інституту, поняття, категорії тощо.Предметом вивчення цивільного права як навчальної дисципліни є цивільно-правова наука, цивільне право як правова галузь та цивільне право як галузь законодавства. Предмет курсу цивільного права не обмежується вивченням чинного законодавства. До нього входять також і положення, що не мають законодавчого закріплення, а також положення законодавства, що втратили чинність.Традиційно система курсу цивільного права складається з двох частин та розрахована на вивчення курсу впродовж двох років. Перша частина містить вивчення загальних положень цивільного права, а також системи особистих немайнових прав фізичної особи, права власності та речових прав на чуже майно та право інтелектуальної власності. Друга частина передбачає вивчення зобов'язального права та спадкового права. В цілому система курсу може виглядати таким чином, як це представлено в змісті даного навчального посібника.

5. Поняття цивільного законодавства. Акти цивільного законодавства України.

Цивільне законодавство — система правових форм, у яких виражаються норми, що регулюють цивільні відносини. Тлумачення поняття "законодавство" (хоча й стосовно трудового права) дав Конституційний Суд України, який роз'яснив, що термін "законодавство", котрий міститься у ч. З ст. 21 Кодексу законів про працю України (КЗпГІ), слід розуміти "широко", включаючи в нього не тільки закони, але й інші відомі нині нормативні акти.При цьому Конституційний Суд зазначив, що подібне тлумачення стосується саме ч. З ст. 21 КЗпП і не є єдино правильним у інших випадках використання цього терміна. Так, в деяких нормативних документах під "законодавством" варто розуміти тільки закони, а в інших — увесь спектр нормативних документів. Щоправда, Конституційний Суд не пояснив, за якими ознаками має визначатися, що мав на увазі законодавець, використовуючи цей термін в тому або іншому випадку.Цікаво також зазначити, що, застосувавши до наявного у ст. 21 КЗпП терміна "законодавство" розширене тлумачення, Конституційний Суд зазначив, що не вважає такий стан справ правильним. Поширювальне тлумачення поняття "законодавство" є характерним і для концепції цивільного права України, де цією категорією охоплюються не лише закони і підзаконні акти, але і договори, і звичаї. Зокрема, як випливає з гл. 1 ЦК "Цивільне законодавство України" у ЦК термін "цивільне законодавство " означає сукупність норм і правил, що регулюють цивільні відносини, а не лише законів чи актів цивільного законодавства. Основу усього цивільного законодавства України становить Конституція. За змістом гл. 1 ЦК цивільне законодавство України може існувати у таких формах:1) акти цивільного законодавства України;2) договори суб'єктів цивільного права;3) звичаї;4) міжнародні договори;5) інші форми цивільного законодавства ("неформалізовані" прецеденти, корпоративні норми тощо). Є такі форми цивільного законодавства: залежно від суб'єкта, що створив норму цивільного законодавства, виділяються:1) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавства);2) дії суб'єктів приватного права (договори, корпоративні норми);3) змішані форми (міжнародні договори, звичаї).З урахуванням юридичної сили акта законодавства можлива вибудова такої ієрархії:1) Конституція;2) договори суб'єктів цивільного права, укладені на підставі і на розвиток положень Конституції;3) закони України та ратифіковані міжнародні договори у галузі цивільного права;4) підзаконні нормативні акти;5) звичаї;6) усталена судова практика.Характеризуючи акти цивільного законодавства України, слід звернути увагу на те, що ЦК розрізняє: основу цивільного законодавства України (Конституція) і акти власне цивільного законодавства як такого.Конституція не є актом цивільного законодавства у безпосередньому значенні, оскільки є основою усього законодавства України і містить норми різного характеру, визначаючи основи не лише цивільного, але й адміністративного, кримінального, процесуального тощо законодавства.Разом з тим, окремі її положення є нормами цивільного права, котрі прямо регулюють цивільні відносини і можуть безпосередньо застосовуватися судами для захисту цивільних прав та інтересів, як передбачених, так і не передбачених у ЦК (див. постанову Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"). Зокрема, Конституція містить норми цивільно-правового характеру, які визначають принципові положення регулювання відносин власності (ст.ст. 13, 14, 41), регулювання особистих немайнових відносин (ст.ст. 21, 23, 24, 27, 28) тощо.Значення такого поділу полягає в тому, що інші акти законодавства не можуть суперечити ЦК, а при змінах і доповненнях мають узгоджуватися з ним.Але якщо акти Президента, видані у випадках, встановлених Конституцією, та постанови Кабінету Міністрів у галузі цивільного права у кожному разі є актами цивільного законодавства, то інші органи державної влади можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених законом. Тобто, вимогою до актів Президента та Кабінету Міністрів у галузі цивільного права є відповідність цих актів Конституції, ЦК або іншому закону, у той час, як вимогами до актів інших органів влади України є, по-перше, наявність у законі вказівки про те, що вони можуть видавати нормативно-правові акти, які регулюють цивільні відносини, а по-друге, відповідність цих актів положенням ЦК та інших законів.Закони, що є актами цивільного законодавства, залежно від їх значення поділяються на основні закони (Конституція та ЦК) і звичайні закони.Основні закони встановлюють найважливіші положення, що стосуються засад цивільно-правового регулювання. Звичайні закони приймаються на базі основного і на його розвиток. Вони, як правило, регулюють окремі питання, відіграють службову роль, термін їх існування менш тривалий.Найважливішим основним законом у сфері цивільно-правового регулювання є ЦК.