2. Європейські системи приватного права.

Романська родина приватного права.

Чіткий розподіл права на приватне і публічне. Приватне складається з цивільного (між фізичними особами) і торговельного (між підприємцями). Наявність кодифікаційних актів (Цивільний кодекс Наполеона 1804 р.). Є рецепція ідей, основних принципів, інститутів римського приватного права. Структура цивільних кодексів запозичена з римського права. В Бельгії, Нідерланди, Люксембург, Канада.

Центральноєвропейська родина приватного права.

Схожа з романською родиною приватного права. Їх подібність: розмежування публічно-правових і приватноправових норм, дуалізм приватного права, існування кодифікаційних актів (Німецький цивільний кодекс 1896р.). Відмінність: значний обсяг публічно-правових елементів у регулюванні відносин між приватними особами; принципово інший підхід у визначенні структури цивільного права. Їй характерна «пандектна система» побудови цивільного кодексу, що є продуктом творчості середньовічних німецьких глоса торів. Отримала істотний вплив рецепції римського приватного права, що мала особливо велике поширення в середньовіччі у формі прямого застосування і коментування римських першоджерел, а також у формі прямого застосування норм римського права судовими органами. Є в Австрії, Німеччині, Хорватії.

Англосаксонська родина приватного права.

В основі лежить: загальне право ( результат діяльності королівських судів), право справедливості (склалося внаслідок дії суду канцлера), статутне право ( акти, що видаються парламентом) Характерне – відсутність кодифікованих актів цивільного законодавства. Вони замінені законами з спеціальних питань і судовою практикою, що складає прецедентне право. Є думка, що уникла рецепції римського права. Але це не так, бо римське право вплинуло в особливій формі: вона запозичила методологію правотворчості римських юристів. Є в Великій Британії, США.

Східноєвропейська родина приватного права.

Відсутність чіткого розподілу права на публічне і приватне. В цивільному праві є сильний вплив публічно-правових елементів. Джерелами цивільного права – кодекси, які супроводжуються великою кількістю підзаконних правових актів, які їх змінюють чи доповнюють. Система побудови цивільних кодексів подібна до пандерктної, але з деякими варіаціями. Помітний вплив на структуру і зміст цієї системи права спричинило візантійське право. Є в Албанії, Болгарії, Україна.

3. Цивільне право як галузь права. Предмет, метод та функції цивільного права.

Цивільне право – сукупність концепцій, ідей та правових норм, що на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін визначають статус приватної особи як суб»єкта цивільних відносин, а також забезпечують можливість придбання та реалізації нею цивільних прав та обов»язків.З прийняттям нового ЦК 2003 р. підґрунтя для таких спорів практично ліквідоване, оскільки ст. 1 ЦК відносить до предмету цивільно-правового регулювання лише ті з майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, головним критерієм встановлення галузевої приналежності відносин стає не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільно-правового методу якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин. Отже ЦК регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини. Ці відносини у ст. 1 ЦК 1963 р. фактично поділялися на дві групи: особисті немайнові відносини, що пов'язані з майновими, та суто особисті немайнові відносини. Але ЦК 1963 р. не містить підстав для такого поділу, вказуючи, що немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання. Для цих відносин характерним є те, що вони не мають безпосереднього економічного змісту. їх предметом є: ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство на твори літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага, невід'ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати також юридичним особам: право на честь, гідність, ділову репутацію, фірмове найменування, виробничу марку, товарний знак тощо. Як особисті немайнові, так і майнові відносини є відносинами цивільними. Цивільні відносини, котрі є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками: 1) суб'єктами. Учасники цивільних правовідносин стосовно один одного виступають як юридично рівні суб'єкти, відокремлені один від одного у організаційно-правовому і майновому відношенні.; 2) характером зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі; 3) змістом. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків; 4) характером захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, у судовому порядку; 5) особливістю підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема, такими підставами є не лише обставини, передбачені законом чи іншими актами, але також дії суб'єктів, які хоча і не передбачені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини. З'ясувавши головні особливості цивільних відносин як предмету цивільно-правового регулювання, перейдемо до особливостей методу цивільно-правового регулювання, тобто способу впливу на учасників цивільних відносин з метою забезпечення їхньої належної поведінки.

Методи правового регулювання являють собою прийоми юридичного впливу, їх сполучення, що характеризують використання у відповідній сфері суспільних відносин того чи іншого комплексу юридичних засобів, що відображається у їхній ролі в механізмі правового регулювання. Імперативний метод (метод субординації) характеризується тим, що регулювання зверху вниз здійснюється на владно-імперативних засадах. Диспозитивний метод (метод координації) характерний для регулювання на засадах ініціативності та вільного розсуду учасників відповідних відносин; на процес такого регулювання впливає активність учасників суспільних відносин, що регулюються за його допомогою. Характерними рисами диспозитивного уповноважуючого (право- наділяючого) елементу цивільно-правового методу правового регулювання є: 1) юридична рівність сторін (незалежно від того, хто є учасником цивільних відносин — фізична особа, юридична особа, держава тощо, сторони цих відносин формально, тобто юридично, рівні); 2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних відносин самі за загальним правилом вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати договір тощо, хоча у деяких випадках цивільні правовідносини можуть виникати і внаслідок безпосереднього припису закону або адміністративного акту);3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанту поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства. Характерними рисами імперативного елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:1) юридична рівність сторін;2) виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників цивільних відносин внаслідок безпосереднього припису закону; 3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанту поведінки лише у межах, точно визначених актами цивільного законодавства. Таким чином, метод цивільно-правового регулювання охоплює як уповноважуючі диспозитивні (у регулятивних цивільних відносинах), так і імперативні засоби впливу на учасників цивільних відносин, маючи, однак, при цьому підґрунтям засади юридичної рівності сторін, справедливості, добросовісності і розумності. Характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання знайшли відображення у засадах або принципах цивільного права (у ст. З ЦК вони іменуються "засадами цивільного законодавства").

Функції цивільного права — це головні напрями його впливу на цивільні відносини з метою їх впорядкування. До числа основних функцій цивільного права традиційно відносять регулятивну, охоронну і виховну функції. Іноді цей перелік виглядає дещо інакше: регулятивна, охоронна, превентивна функції або регулятивна, охоронна, попереджувально-виховна і попереджувально-стимулююча функції. варто розмежовувати загальноправові на рівні цивільного права та специфічні цивілістичні функції.Загальноправовіши функціями, що проявляються на цивілістичному рівні, є:1. Інформаційно-оріентаційна функція, яка виконує завдання ознайомлення суб'єктів цивільних відносин із концепцією прав людини (приватної особи), засадами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання у цій галузі тощо. Таким чином, відбувається орієнтація суб'єктів цивільного права на певний тип поведінки, усвідомлення ними своїх прав та обов'язків. У разі невиконання цих завдань учасники цивільних відносин практично втрачають можливість усвідомлювати себе як суб'єктів приватного права, а відтак не можуть повною мірою реалізувати свої цивільні права і обов'язки.2. Виховна (запобіжно-виховна, превентивна) функція. Полягає у вихованні поваги до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку тощо. Невиконання цивільним правом цієї функції може призвести до розмивання межі між правом і "не правом", до порушення одними суб'єктами цивільних відносин у процесі реалізації їхніх цивільних прав інтересів інших осіб, до зловживання цивільними правами тощо. 3. Регулятивна функція — полягає у позитивному регулюванні цивільних відносин, наданні прав та обов'язків учасникам цих відносин, встановленні правил поведінки суб'єктів цивільного права. 4. Захисна функція. Виконує завдання захисту цивільних прав та інтересів від порушень. Досягається шляхом передбачення правових засобів належного виконання цивільних прав та обов'язків, встановлення відповідальності за цивільні правопорушення тошо. Специфічні цивілістичні функції у галузі цивільних відносин такі: 1. Уповноважувальна функція. Полягає в тому, що цивільне право створює нормативну базу саморегулювання у сфері приватного права, визначає засади внутрішнього регулювання за допомогою угоди сторін цивільних відносин. Дя функція є специфічною цивілістичною функцією, оскільки тільки у цій галузі учасники відносин можуть самі визначати для себе правила поведінки, створювати фактично нормативні акти локальної дії тощо.Концептуальною основою цієї функції є відома ще римському приватному праву сентенція "Дозволено усе, що прямо не заборонено законом", котра протиставлялася і протиставляється зараз положенню публічного права"Дозволено лише те, що прямо вказано у законі". 2. Компенсаційна функція. У процесі виконання цієї функції забезпечується можливість відновлення порушеного цивільного права та інтересу на еквівалентній основі. Така функція також властива лише цивільному праву, оскільки в інших галузях мета відновлення порушеного права на еквівалентній основі, як правило, не ставиться.