10.Нові типи шкіл в Україні. Проаналізувати авторські концепції навчання та виховання.

В Україні створюються такі нові типи шкіл, як гімназії, ліцеї, коледжі, у тому числі й альтернативні школи. Гимназия- среднее общеобразовательное учебное заведение с углубленным изучением ряда предметов (обычно гуманитарного цикла). Лицей- среднее общеобразовательное учебное заведение (обычно с углубленным изучением каких-либо предметов педагогический лицей) .

Авторська школа – це експериментальний навчально-виховний заклад, у якому реалізується нова педагогічна система, розроблена конкретним педагогом чи творчим педагогічним колективом. Крім згаданих, в Україні широко відомі авторські школи В.О. Сухомлинського, О.А. Захаренка, М.П. Гузика, Марії Чумарної та ін У XIX – початку XX ст. у вітчизняній і зарубіжній педагогічній науці й практиці відбувався інтенсивний пошук шляхів виховання й освіти на основі педоцентричних ідеалів. Інноваційні школи формувалися як авторські школи на засадах дитиноцентрованої педагогіки. Представники нових шкіл, не зважаючи на певну різницю в поглядах, вважали, що реалізація дитячої природи, віра в її розум, здібності, творчі можливості є сутністю розвитку людської цивілізації. Проте школи ці були поодиноким явищем. Кожна з них була унікальною, і, як справжній авторський витвір, не піддавались повторенню. Такими були школа Марії Монтессорі – прихильниці вільного виховання, школа Рудольфа Штайнера, що мала назву "вальфдорської", школа Селестена Френе, яка носила назву "народна" і "сучасна", школа Олександра Нейла, який обстоював

емоційний розвиток учнів, формування навичок ручної праці на основі вільного розвитку. Сюди ж можна віднести і вітчизняний досвід організації роботи з важковиховуваними дітьми – трудові комуни – Станіслава Швацького та Семена Макаренка. За своєю суттю, змістовим наповненням навчально-виховного процесу це були авторські школи, однак їх поняттєве визначення не сформувалося і в історію педагогіки вони увійшли за

іменами своїх творців.У другій половині ХХ ст. сформувалися інші соціально-політичні умови й культорологічні зміни стали могутнім імпульсом до зростання кількості авторських шкіл, їх розвитку, а водночас – до формування відповідних понять. Саме авторські школи визначали особливості педагогічного процесу, виконуючи ряд важливих функцій, з поміж яких:

− поширення гуманістичних цінностей і пріоритетів особистісно орієнтованої педагогіки;

− більш високий, у порівнянні з традиційним, рівень виховання, що визначається взаємовідносинами співробітництва і партнерства всіх суб’єктів навчально-виховного процесу;

− змістове нарощування і реальне опредмечування обраних домінантних цінностей в педагогічному процесі;

− спрямованість на творчий пошук і професійне зростання, а також постійне стимулювання механізму, що сприяє трансформації існуючої педагогічної практики і розвитку інноваційного мислення, виконуючи при цьому роль "ключової школи";

− опредмечення вже самим фактом свого існування нового футурологічного простору, який випереджає педагогічні традиції сучасності й виводить педагогів зі школи в інші часові поля, створюючи основи для формування "школи майбутнього" .

Отже, школа, яку називають авторською, твориться на засадах індивідуальної ідеї, орієнтованої на створення умов, у яких діти могли б максимально реалізувати свої фізичні, інтелектуальні та емоційні здібності і можливості: навіщо пристосовувати дитину до системи освіти, чи не краще пристосовувати цю систему до дитини (Ж.-Ж.Руссо).Враховуючи сучасні реалії розвитку нашої держави, процеси що відбуваються в освітньому просторі, який надзвичайно швидко глобалізується, думаємо, що зміст поняття авторська школа поглиблюватиметься, набуватиме нових ознак і якостей. Адже освіта як система – явище динамічне, вона постійно зазнає змін, реагуючи на виклики суспільного прогресу.

Педагогіка співробітництва: Було висловлено такі ідеї:

-стосунки з учнями-формування позит. ставлення учнів до навчання.

-навч-я без примушування (дати дітям упевненість в успіху, навчити їх вчитися, не допускати відставання)

-ідея важкої мети (спонукає до подолання труднощів , переконання учнів у можлив. подолання цих труднощів)

-ідея опори (кожен школяр може відповідати досить вільно не затримуючи клас і не збиваючи теми уроку)

-ідея вільного вибору(дати можлив відчути свої сили, самоствердитися)

-ідея випередження

-ідея самоаналізу

11. Педагогічна майстерність: поняття, її складові. Розкрити сутність і компоненти педагогічної техніки. Педагогічна майстерність – вияв високого рівня педагогічної ді­яльності. Як наукова проблема, вона постала у XIX ст. Дослід­ники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педаго­гічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведе­ний час педагог досягає оптимальних наслідків, “синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя ”, комплекс властивостей осо­бистості педагога, що забезпечує високий рівень самоор­ганізації педагогічної діяльності.

Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, йо­го загальній культурі та педагогічному досвіді. Розгляда­ється як вияв власного “Я” у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому ви­значається як вища, творча його активність, що передба­чає доцільне використання методів і засобів педагогічно­го взаємовпливу в кожній ситуації навчання та вихован­ня. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дити­ни, а також індивідуальні особливості педагога, його спря­мованість, здібності та психофізичні дані. Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, на­уковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригіналь­ність).

До елементів педагогічної майстерності належать:

1) Гуманістична спрямованість діяльності. Поля­гає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й сто­сунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Той, хто не любить і не поважає ді­тей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихо­ванців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.

2) Професійна компетентність, професіоналізм. Пе­редбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливос­тями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні си­туації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (вислов­лення власного погляду, розуміння проблеми, своїх мір­кувань). Професіоналізм педагога – це сукупність психофізіо­логічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань. Педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мисли­ти та діяти професійно. Охоплює набір професійних влас­тивостей та якостей особистості педагога, що відповіда­ють вимогам учительської професії; володіння необхідни­ми засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним.

3) Педагогічні здібності. Сукупність психічних особ­ливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення. Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерант­ність, чутливість до людини, до особистості, яка форму­ється. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потре­ба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контак­ти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здіб­ності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психо­логічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм осо­бистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачен­ня розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

4) Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Є сукупністю раціональних засобів, умінь та осо­бливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відпо­відно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засо­бів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу куль­туру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (ро­зуміння педагогом власного психічного стану, уміння ке­рувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього ста­ну вихованців і адекватного впливу на них. Педагогічна технологія. Є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегіч­них, тактичних, а також процедурних завдань під час на­вчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємо­дії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом систе­ми дій учителя та учнів, які слід виконати для оптималь­ної реалізації навчального процесу. Складовими педаго­гічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини ви­значати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відпо­відно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важ­ливим компонентом педагогічної майстерності.