48. Загальна характеристика освітніх технологій.

Етимологія слова «технологія» означає «знання обробки мате­ріалу» (tесhnе-мистецтво, ремесло, наука+lоgоs — поняття, вчен­ня). Технологія включає також і мистецтво володіння процесом, завдяки чому персоналізується. У процесуальному розумінні технологія відповідає на питання: «Як зробити (з чого і якими способами)?»

Отже, можна зробити висновок, що педагогічна технологія відображає модель навчально-виховного і управлінського процесів освітнього закладу і об'єднує в собі зміст, форми і засоби кожного з них.

Освітні технології відбивають стратегію освіти, то педа­гогічні втілюють тактику її реалізації у навчаль­но-виховному процесі. Педагогічна технологія відображає модель навчально-виховного і управлінського процесів освітнього закладу і об'єднує в собі зміст, форми і засоби кожного з них. Навчальна технологія — поняття близьке, але не тотожне по­няттю педагогічна технологія. Воно відбиває шлях освоєння кон­кретного навчального матеріалу (поняття) в межах відповідного навчального предмета, теми, питання., потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання. Але можливі й такі варіанти: до форм навчання доби­раються зміст і методи навчання або до методів - форми і структурується зміст навчання. Наприклад, це можуть бути предметне на­вчання, ігрова технологія, технологія проблемного навчання (на рівні методу), інформаційні технології, технологія використання опорних схем, конспектів, класичне лекційне навчання, навчан­ня за допомогою аудіовізуальних технічних засобів чи книжки, система «консультант», система «репетитор» (індивідуальне), ди­станційне навчання, комп'ютерне навчання та ін.

До основних педагогічних технологій належать: модульно-рейтингова технологія навчання, технологія проблемного та групового навчання, ігрові технології. Нові інформаційні технології - це процеси підготовки і пе­редачі інформації, засобом якої є комп'ютер та інші технічні засо­би. Вони розвивають ідею програмованого навчання і відкривають дійсно нові, ще не досліджені варіанти навчання, пов'язані з уні­кальними можливостями сучасних комп'ютерів і телекомунікацій.

49. Закономірності виховання, фактори впливу на розвиток особистості.

Процес виховання можна представити як систему взаємодії пе­дагога й учня, що забезпечує розвиток особистості, формування її ставлення до дійсності (людей, до себе, сім'ї, праці, держави, при­роди, світу речей тощо). Цей процес передбачає послідовну зміну мети, завдань, змісту, методів, форм, умов, необхідних для розви­тку особистості і досягнення визначених позитивних результатів. Процес виховання має свої закономірності. Назвемо найважли­віші з них:

1. Діяльність та спілкування індивіда — основа виховного про­цесу. Тому чим доцільніше організована діяльність вихованців, чим розумніше будується їх спілкування, тим ефективніше проходить виховний процес.

2. Людина привласнює соціально-історичний досвід із враху­ванням своєрідності, специфіки потреб, мотивів, інтересів, тобто психічних процесів, функцій особистості в суспільстві, сім'ї, колі друзів тощо. Виховний процес представляє собою постійну транс­формацію зовнішніх впливів на внутрішні процеси особистості. Тому чим значніший вплив на свідомість, почуття, волю особис­тості і чим вище її активність і самостійність у діяльності й спіл­куванні, тим вища результативність виховного процесу.

Сучасні вчені дійшли думки про те, що є визначальні фактори розвитку особистості: спадковість, середовище, виховання і актив­ність особистості. Але розглядати ці фактори необхідно в їх діалектичній єднос­ті, взаємодії, взаємовпливу. Спадковість передбачає відтворення в нащадків біологічної схожо­сті з батьками — морфологічної, фізіологічної: форми тіла, зріст, ко­лір очей, волосся тощо. Успадковувати можуть також і деякі особли­вості нервової системи, хвороби, патологічні явища, певні здібності. У людини, відповідно до даних фізіології, психології, приро­дженими можуть бути не готові здібності, а лише потенційні мож­ливості їх розвитку, тобто задатки, але їх розвиток, формування на цій основі здібностей (індивідуальних особливостей людини, які сприяють успішному виконанню діяльності) залежать від умов, які сприятливі або несприятливі для їх прояву та розвитку. Так, інтелектуальні здібності фатально не закладені в природі людини. Вони розвиваються разом із формуванням людини в цілому. Не закладені в генах і моральні якості людини Середовище — це оточення особистості, яке можна звести до трьох груп:

• макрофактори, які впливають на соціалізацію всіх людей планети або дуже великі групи людей (космос, планета, світ, кра­їна, держава, суспільство);

• мезофактори впливають на великі групи людей, що визнача­ються за національними ознаками (етнос); за місцем і типом посе­лення (регіон, село, місто, селище); за відданням переваги тому чи іншому засобу комунікації (радіо, телебачення, кіно та ін.);

• мікрофактори, які впливають безпосередньо на конкретну людину (сім'я, групи однолітків, громадські організації, школа).У процесі взаємодії людини з різними групами відбуваються її соціалізація і розвиток.

Маючи певні потенційні можливості розвитку, дитина форму­ється під впливом середовища, виховання, виявляючи активність у самореалізації. Особливо значна роль виховання:

1. це процес, у якому чітко визначено мету, завдання, кон­кретні методи їх реалізації;

2)воно дозволяє педагогічно цілеспрямовано організовувати різноманітні види діяльності (навчально-пізнавальну, трудову, іг­рову, суспільну, естетичну тощо) і спілкування людини, що забез­печує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвит­ку, трудового виховання.

3) у процесі виховання нейтралізуються негативні умови (шко­ли, друзів, сім'ї тощо), що впливають на розвиток особистості. Отже, становленню особистості сприяє виховна система — комплекс, який включає в себе: виховні цілі; людей, що їх реалі­зують у процесі цілеспрямованої діяльності; стосунки, що вини­кають між її учасниками; освоєне середовище і управлінську дія­льність, яка забезпечує життєздатність. Виховна система забезпе­чує розвиток особистості. Щоб забезпечити успішне здійснення різних напрямів виховання, необхідне глибоке знання вікових і індивідуальних особливостей розвитку дитини в різних сферах діяльності особистості. В інтелектуальній сфері формуються цінності — знання, вмін­ня, навички, в результаті засвоєння яких людина оволодіває соці­альним досвідом, культурою, що сприяє переосмисленню моти­вів, своїх потреб тощо. Розвиток особистості неможливий поза її емоційною сферою, що передбачає формування таких почуттів, як: співчуття, довіра, симпатія, совість, чуйність та ін. Щоб особистість володіла своїми потребами, почуттями, необхідно створювати позитивно насиче­не середовище, організовувати педагогічно спрямовану діяльність, спілкування. Формування мужності, сміливості, вимогливості до себе вимагає розвитку вольової сфери.