36. Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок: сутність, шляхи реалізації на уроці.

Цей принцип вимагає, щоб знання, вміння і навички, засвоєні учнями в процесі навчання, довго зберігалися в пам’яті, могли бути відтворені в будь-який час і використані в різноманітних ситуаціях. Психологічною основою забезпечення міцності є пам’ять як психологічний процес, який припускає запам’ятовування, збереження і наступні відтворення індивідом його досвіду.

Важливість міцності засвоєння відзначав у свій час А. Дістервег: «Все, чому вчать і що завчає учень, повинно бути ним засвоєно так, щоб воно не стиралось з пам’яті, а було кожної хвилини в його повному розпорядженні”. Із курсу психології відомо, що є різні види пам’яті: за об’єктом запам’ятовування – образна, словесно-логічна, моторна, емоційна; за вольовою регуляцією – довільна і мимовільна (коли не ставиться конкретна мета); за тривалістю збереження – короткочасна, довгочасна, оперативна (запам’ятовування лише на період використання операції).

Спираючись на психологічні закономірності, можна назвати окремі шляхи реалізації принципу:

1.Забезпечення свідомості учнів у навчанні

2. Опора на основні принципи навчання: зв’язок навчання з життям; наочність; активності і самостійності; систематичності і системності, наочності, доступності тощо.

3. Формування установки школярів на запам’ятовування, що багато в чому визначає повноту, міцність і послідовність запам’ятованого матуріалу. Установка впливає на мотивацію запам’ятовування і довготривалість збереження в пам’яті.

4. Формування емоційного ставлення учнів до об’єкта запам’ятовування, пізнавальних потреб, інтересів школярів.

5. Організація розумової діяльності школярів на базі виченого матеріалу: порівняння, зіставлення, узагальнення, систематизація, змістовне групування матеріалу і т.ін.

6. Робота над технікою запам’ятовування, організація різноманітного повторення:

- ведення школярами записів: складання планів, таблиць, тез, конспектування, розподіл повторюваного матеріалу на структурні змістові частини, постановка до них запитань;

- розподіл повторення у часі. Найбільша кількість повторень вимагає відразу ж після ознайомлення учнів з новим матеріалом, тобто в момент максимальної втрати інформації, після чого ця кількість повторень повинна поступово знижуватися, але не зникати повністю;

- виділення головного, істотного на всіх етапах засвоєння змісту навчання;

- опора на попередні знання школярів, встановлення зв’язку нового матеріалу х вивченим;

- врахування обсягу матеріалу, який пропонується для запам’ятовування. Матеріал відносно великого обсягу запам’ятовується часто неохоче і засвоюється тільки у випадку крайньої необхідності, під впливом значних вольових зусиль.

7. Систематичний контроль за результатами навчання, об’єднаний з оцінюванням навчальних досягнень учнів, що впливає на міцність знань, набутих учнями.

37. Формування моральної культури учнів. В.О. Сухомлинський про моральне виховання учнів.

Провідне місце у педагогічній спадщині В.Сухомлинського займає ідея гуманізму, людяності та доброзичливості. Педагог переконливо стверджував, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра.

На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливостей особистості. Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які визначають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Кожна людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа.

У праці "Як виховати справжню людину" подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін., що складають азбуку моральної культури.

Переконливо викладається і методика найтонших сфер морального життя людини — материнського і батьківського виховання, ставлення до батьків, старших членів родини, померлих.

Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.О. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе.

Виховання дітей 6—10 років В.О. Сухомлинський називав "школою сердечності". Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм.

Педагог засуджує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, наполягає на культивуванні осмисленої поведінки, яке є проявом витонченості внутрішнього світу школяра.

"Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки . Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре".

"Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром".

"Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості."

Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм мож­ливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінно­стями свого народу, розуміти мету і сенс життя.

У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі і як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої частини дитячого життя. Разом з тим В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став основним принципом в організації праці учнів Павлиської середньої школи: "Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було повнене творіння в світі природи. У Павлиській середній школі збереження і примноження природних багатств стало провідною, головною стороною трудового життя учнівського колективу і кожної особистості. У цій школі "становлення колективу, власне, з того і починається, що дітей об'єднує піклування про живу природу.

Гуманізм В.О. Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібнос­тей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань.

Розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, радості розумової праці — цих трьох сходинок на шляху пізнання.

Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхід­ну умову формування духовно багатої особистості. Вона (діяльність) має бути активною і творчою, чому допомагають спеціаль­на організація розумової праці на уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості, пошуково-експедиційної роботи тощо.

Головне, що за переконанням Василя Олександровича визначає ефективність слова вчителя, - це його чесність. Учні дуже тонко відчувають правдивість слова, чутливо відгукуються на нього.

Ще одним важливим інструментом виховання словом Василя Олександрович називає виявлення довір’я і недовір’я. На застосуванні недовір’я найкраще випробовується педагогічна культура вихователя. Недовір’я може мати потрібний педагогічний вплив лише за умови суворого індивідуального його застосування. Недопустимо виявляти недовір’я кільком учням, а тим більше всьому колективу.

Отже, досвід видатного педагога переконує, що духовний, моральний розвиток дитини, духовну спільність на ґрунті високих ідей можна здійснювати навіть з дітьми 7-8 літнього віку.

Отже, проблеми морального виховання дітей молодшого шкільного віку передбачає органічне поєднання найбільш відповідних вимогам початкової школи методів, форм і засобів морального виховання, адже тільки в органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями, що досить чітко простежується у досвіді В.Сухомлинського. Він прагнув того, щоб уже в молодших школярів за допомогою слова вчителя, прикладу в дитячій душі утверджувалися моральні цінності, які виробилися тисячолітньою історією народу. Розкриваючи суть моральних цінностей на конкретних прикладах, педагог розвивав і збагачував духовне життя дитини.