26 Принцип трудності й доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації

У найзагальнішому плані під трудністю розуміють розрив між підготовленістю учнів до процесу навчання і тими вимогами, які цей процес до учнів пред’являють.

Як показав у своїх роботах відомий дидакт М. О. Данилов, трудність є виразом основного протиріччя між тим новим, що повинні пізнати учні, тими завданнями, які вони повинні вирішити, і наявністю у них запасу знань, уявлень, умінь вирішувати завдання, що їм пред’являються. Щоб подібне протиріччя стало рушійною силою процесу навчання, воно повинно висуватися логікою цього процесу, бути ланцюгом у низці пізнавальних завдань, що вирішуються учнями під керівництвом учителя. Важливо при цьому, щоб протиріччя набували внутрішнього характеру, тобто ставали протиріччями у свідомості школярів і переживались ними як трудність. Завдання, що висуваються процесом навчання, повинні бути зрозумілі учням і розв’язувані при деякому напруженні їх сил.

Принцип доступності навчання при достатньому рівні його трудності вимагає врахування реальних навчальних можливостей учнів, відмови від інтелектуального й емоційного перевантаження, що негативно відбивається на фізичному й психічному здоров’ї дитини.

Процес навчання, який потребує від учнів напруження сил, сприяє їх розумовому розвитку, що дозволяє, у свою чергу, висувати перед учнями все нові, більш складні завдання. Можливості розвитку, як зазначають психологи, в тім і полягають, що кожне нове завдання висуває вимоги, які не можуть бути виконані зразу за допомогою уже відомих засобів. Це викликає потребу в нових способах, що і призводить до підвищення рівня розвитку.

Значний внесок у розробку питання вніс психолог і педагог Л. В. Занков, який висунув принцип навчання на високому рівні труднощів, які не тільки неминучі в навчанні, але і педагогічно необхідні.

У педагогічній літературі поряд з поняттям «трудність» можна зустріти поняття «складність», які часто вживаються як синонімічні за змістом. Між тим їх необхідно розрізняти. «Складність» - є об’єктивною властивістю змісту навчального предмета і характеризується кількістю елементів знань, а також кількістю функціональних зв’язків і логічних відношень, що об’єктивно існують між ними. Складність не залежить від підготовленості того, хто цей предмет вивчає, а «трудність» - є суб’єктивною характеристикою, пов’язаною з рівнем підготовки того, хто навчається. Головними джерелами труднощів виступають:

а) складність і об’єм змісту навчальних предметів;

б) рівень підготовленості учнів до засвоєння цього змісту.

Мають значення й інші фактори, зокрема такі, як: нестача часу, відведеного для засвоєння того чи іншого матеріалу, неадекватність методів навчання меті навчання тощо. Доступність слід розуміти не як легкість для засвоєння, а як міру посильної трудності.

27. Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні

Методи виховання – це способи взаємодії педагогів, вихованців, сім’ї та інших суб’єктів виховання, внаслідок якої відбуваються певні зміни в розвитку якостей школяра, його переконань, почуттів, навичок, поведінки та ін.

Методи формування свідомості особистості. До цієї групи належать методи: освічення, навіювання, переконання, прикладу.

1. Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз’яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття.

2. Навіювання – метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву у людини, навіть опріч його волі і свідомості, певного стану, почуттів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінки.

3. Переконання – метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій.

Основними прийомами реалізації методів формування свідомості індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово. Сухомлинський казав: «Слово вчителя – нічим не замінний інструмент впливу на душу вихованця».

Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками. За формою проведення визначають бесіди фронтальні (з групою школярів) і індивідуальні. Розрізняють також заплановані та епізодичні бесіди.

Дискусія (диспут) передбачає суперечку, зіткнення різних точок зору, поглядів, думок, оцінок, відстоювання своїх переконань. \

Розповідь – це монолог вихователя, який будується як оповідання, опис, роз’яснення.

Лекція, як і розповідь, - монолог вихователя, але більший за змістом і дається на рівні теоретичного узагальнення. Саме тому лекції проводять із старшокласниками з метою розкриття різних питань, пов’язаних з формуванням особистості школяра.

4. Метод прикладу – це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються раніше наслідувати, ніж пізнавати. Виховний вплив прикладу – це своєрідна наочність у виховній роботі. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується емоціональними і раціональними почуттями. Шляхом наслідування у дітей формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій.

Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві.