24. Принципи науковості і зв’язку з життям, шляхи їх реалізації у процесі навчання.

Принципи навчання – це система основних дидактичних вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечує його ефективність.

Принцип науковості освіти означає, що зміст освіти повинен знайомити з об’єктивними науковими фактами, поняттями, законами, теоріями, з основними методами науки, а також формувати уміння самостійно набувати наукові знання.

Шляхи реалізації принципу:

1.Розробка навчальних програм і підручників з врахуванням рівня сучасної науки, принципів і закономірностей дидактики, логіки навчального предмета.

2.Розкриття перед учнями в процесі навчання історії відкриття явищ і наукових законів.

3.Ознайомлення школярів з новинами науки.

4.Використання методів навчання, що максимально зближують процес навчання учнів з процесом пізнання вчених, тобто методів проблемного навчання.

Принцип зв’язку з життям виражає необхідність підготовки учнів до правильного використання теоретичних знань у різносторонніх практичних ситуаціях.

Основні шляхи реалізації принципу:

1.Розкриття значення теоретичних знань у практичній діяльності і взагалі житті людини.

2.Показ народження науки внаслідок практичних потреб.

3.Опора на життєвий досвід учнів, використання прикладів із навколишнього життя, спостережень учнів.

4.Організація по можливості практичної діяльності учнів з метою набуття вмінь застосовувати знання на практиці.

25. Загальна характеристика дитячого колективу і шляхи

Дитячий колектив – це стійке об’єднання дітей, яке має загальну суспільно значущу мету, суспільну діяльність, спрямовану на реалізацію цієї мети, характеризується стосунками взаємної відповідальності.

Значення дитячого колективу для кожного школяра в тім, що він є своєрідною ланкою, що зв’язує між собою суспільство і особистість. Колектив сприяє реалізації мети виховання – всебічному розвитку особистості: розвитку організаторських здібностей, умінню розумно поєднувати особистісні інтереси та інтереси оточуючих однолітків, молодших школярів, учителів.

У колективі відбувається процес взаємного збагачення, розвиток його членів, тому що кожен з них приносить до колективу свій індивідуальний досвід, здібності, інтереси і одночасно освоює те, що несуть інші.

У колективі, якщо діти об’єднані цікавою змістовною діяльністю, дружніми відносинами, у його членів формується почуття душевного комфорту, психологічної захищеності, що в свою чергу, сприяє виявленню творчої ініціативи, почуття гордості, радості.

На основі багаторічної практики В. О. Сухомлинський сформулював і теоретично обґрунтував вплив колективу на школяра з урахуванням його індивідуальних особливостей розвитку, духовного світу. Позитивний вплив класних колективів нероздільний з гуманними стосунками в них. Душевній рівновазі дитини, як зазначав В. О. Сухомлинський, сприяє обстановка цілеспрямованої творчої праці, доброзичливі товариські взаємовідносини, відсутність подразливості, нетерпимості і ін.

Отже, шкільний дитячий колектив при педагогічно правильному керівництві ним з боку вихователів може сприяти самореалізації, розвитку і збагаченню природних задатків дитини, її творчої індивідуальності, прилученню школярів до духовних цінностей суспільства, формуванню певних якостей особистості: відповідальності, непримиренності до егоїстичної байдужості, дисциплінованості, доброти і т. ін. У педагогів є реальна можливість піклуватися про кожну дитину і кожному забезпечити сприятливе для його індивідуального розвитку місце в системі колективних відносин, що надає вагомого впливу на всю систему виховного процесу в школі.

Розрізняють колективи первинні і вторинні, постійні і тимчасові, одновікові й різновікові.

Первинний колектив характеризується тим, що його члени знаходяться в постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. А. С. Макаренко вважав, що оптимальна кількість членів колективу не може бути меншою за 7 і більшою за 15 чоловік. Постійними є класні колективи, а тимчасові створюються для спільної діяльності, щоб реалізувати певну мету. Класний колектив є одновіковим. Різновікові групи створюються в мікрорайонах, літніх оздоровчих таборах і т. ін. Кожен із цих видів має свої переваги і недоліки. Будь-який первинний колектив характеризує як офіційна (формальна), так і неофіційна (неформальна) його структура. Формальні групи створюються на основі будь-яких офіційних документів. Неформальні групи виникають на основі симпатій, близькості поглядів, переконань. Вони не передбачаються ніякими інструкціями. Становище дитини визначається ставленням до товаришів.

Шляхи формування дитячого колективу. Основою згуртування колективу є сумісна колективна діяльність, в якій відбувається спілкування школярів, розвиток всіх сфер їхньої життєдіяльності: інтелектуальної, емоційної, вольової. Але сумісна діяльність забезпечує розв’язання даної задачі, якщо цілі діяльності є захоплюючими хоча б для більшості його членів. Щоб мета діяльності стала мотивом окремого учня, важливо пояснювати, переконувати, в її необхідності, створювати ситуацію співпереживання з тими людьми, з якими виконується справа. Головне в організації діяльності – це мета і засоби її досягнення. Американський психолог Урі Бронфенбреннер описує експеримент Шерифа, який відправив дітей у табір і домігся ворожнечі двох груп, а пізніше, після спільної праці домігся гармонії взаємовідносин цих груп.

Важливе значення має й ігрова діяльність. А. С. Макаренко писав, що гра має те ж значення в житті дитини, яке в дорослих має робота, служба. Яка дитина в грі, такою в більшості вона буде і в роботі коли виросте. Гра потрібна не молодшим школярам, а й старшокласникам. Тільки значення і зміст гри різні.

Для формування колективу необхідно вести роботу з тими, хто виконує ті чи інші доручення колективу, щоб допомогти їм засвоїти азбуку організації корисних справ: визначення мети, шляхів досягнення, складання плану виконання справи, підбір помічників, виконавців, розподілення обов’язків, роз’яснення того, що треба зробити, контроль за ходом роботи, аналіз результатів та ін., бо хороша організаторська робота залежить від знання людей, з якими працюєш, знання законів розвитку колективу, якості особистості самого організатора, знання особливостей організаторської роботи, знання справи, яку організуєш, вміння практично організовувати.