Призначення покарання за сукупністю вироків.

 

Як особлива к-п ситуація, сукупність вироків (ст.. 71 КК) «прив’язана» до інституту призначення покарання; у співвідношенні з основними формами множинності злочинів вона може частково співпадати з рецидивом злочинів, повторністю злочинів, пов’язаною із засудженням особи і повністю виключає сукупність злочинів; крім того сукупність вироків може передбачати таке поєднання кількох злочинів, яке не охоплюється жодною з основних форм множинності злочинів, фактично такі поєднання є окремими (особливими) різновидами множинності злочинів, які прямо в КК не передбачені.

​Специфічними ознаками ситуації, що охоплюється поняттям «сукупність» вироків є:

1) особа засуджена за 1-н чи декілька злочинів і їй призначено за нього (них) покарання; до закінчення відбування покарання або до прийняття рішення про звільнення від його відбування особа вчинює новий злочин (кілька нових); при цьому слово «новий» означає, що такий злочин вчинено післяпостановлення вироку за попередній злочин (злочини);

2) виникає необхідність призначити особі покарання за новий злочин (злочини) і якимось чином врахувати покарання, невідбуте особою повністю чи частково за попередній злочин (попередні злочини);

3) у новому вироку таке призначення покарання за новий злочин (злочини) відбувається і в цьому ж вироку призначається остаточне покарання з урахуванням невідбутої частини покарання за попередній злочин (злочини).

При призначенні покарання за сукупності вироків, суд повинен:

а) точно встановити невідбуту частину покарання за попереднім вироком;

б) призначити покарання за новий злочин (злочини);

в) обрати принцип призначення остаточного покарання (далі - ОП) за сукупністю вироків;

г) визначити конкретний вид і розмір ОП за сукупністю вироків.

 

а) Невідбута частина (НЧ) за попереднім вироком визначається залежно від того, який вид покарання був призначений особі попереднім вироком, чи відбувала така особа це покарання реально, чи звільнялась вона від відбування покарання, чи замінялось це покарання іншим. На визначення строку НЧ може також впливати строк тримання особи під вартою до набрання попереднім вироком законної сили.

Відповідно до п. 26 ППВСУ № 7, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати:

— покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК), за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі тощо;

— частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81, 107 КК);

— невідбуту частину більш м’якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82, ч. 3 ст. 86 КК);

— частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку або жінку, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83 КК) ;

— невідбуту частину певного строку позбавлення волі, яким замінено довічне позбавлення волі (ст. 87 КК);

— невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання;

— додаткове покарання (або його невідбуту частину) за попереднім вироком;

— покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

При вчиненні нового злочину особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі, його невідбутою частиною треба вважати строк, який залишився на момент обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за новий злочин, а якщо такий захід не обирався, — то строк, який залишився після постановлення останнього за часом вироку.

б) Призначаючи покарання окремо за новий злочин (злочини), вчинений особою після постановлення вироку, суд повинен керуватися загальними засадами призначення покарання та іншими орієнтирами, визначеними ст. 65 – 69¹, а також притримуватись правил призначення покарання за сукупністю злочинів, якщо така сукупність мала місце.

в)Обрання принципу призначення ОП за сукупністю вироків залежить від виду і розміру НЧ покарання за попереднім вироком, а також покарання, призначеного за новий злочин. При цьому слід виходити з того, що у відповідності до ч. 4 ст. 71 КК, мінімальна межа ОП за сукупністю вироків має бути більшою, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком. Максимальна межа ОП, яке може бути призначене за сукупністю вироків, передбачена ч. 2 ст. 71, ч. 2 ст. 103, а також може визначатись з урахуванням ч. 2 ст. 87 КК. Така максимальна межа може бути загальною, особливою, спеціальною та виключною.

Загальна максимальна межа ОП (встановлена для випадків, коли жоден із злочинів, за які особа засуджувалась попереднім вироком або засуджується новим вироком, не є особливо тяжким) –  дорівнює максимальній межі (максимальному строку), встановленій для даного виду покарання у Загальній частині КК.

 

Особлива максимальна межа ОП, яке може бути призначене за сукупністю вироків повнолітній особі (визначена для покарання у виді позбавлення волі на певний строк, якщо хоча б один іззлочинів, за які особа засуджувалась попереднім вироком або засуджується новим вироком, є особливо тяжким) – становить 25 років позбавлення волі. Для неповнолітніх у цій ситуації – 15 років п/в.

 

Спеціальна максимальна межа ОП – це покарання у виді довічного позбавлення волі; встановлена для випадків, якщо хоча б за один із злочинів, за які особа засуджувалась попереднім вироком або засуджується новим вироком, було призначене таке покарання.

Виключна максимальна межа ОП (визначена для випадків, коли особа вчинить злочин під час відбування покарання у виді п/в на певний строк, яким довічне п/в було замінено актом про помилування) – той конкретний строк позбавлення волі, який визначений актом про помилування – не менше 25 років п/в.

 

в) Визначивши, якою може бути максимальна межа ОП за сукупністю вироків у конкретній ситуації, суд переходить до обрання принципу призначення ОП.

​При визначені ОП необхідно розглянути можливі варіанти принципів його призначення. В цьому плані таких варіантів може бути декілька, зокрема:

- може бути застосований принцип повного та (або) часткового приєднання – в цьому разі за загальним правилом принцип поглинення не застосовується;

- покарання за одним із вироків (як-правило новим) досягає максимальної меді ОП за сукупністю вироків в цьому разі застосовується принцип поглинення як виняток, оскільки «основні принципи» застосовані бути не можуть.

​Щодо особливостей призначення додаткових  покарань – п.7 коментарю до ст.71  (останні 2 абзаци)

Звернути увагу :

1) якщо додаткове покарання в межах ситуації «сукупність вироків» – одне, або ці покарання різні за видом -  вони (воно) вказуються в межах ОП без зазначення принципу – повного або часткового приєднання (в цьому разі ніякого приєднання в плані ч.1 ст.71 немає);

2) якщо за окремі злочини (за окремими вироками) призначені додаткові покарання одного виду, в межах ОП має бути визначене і остаточне додаткове покарання цього виду за певним принципом (підходи і варіанти – такі ж як і щодо основного покарання); при цьому можливий варіант, коли для основного покарання в межах ОП буде обраний один принцип, а для додаткового – інший – в  таких випадках у відповідному приписі резолютивної частини мають бути зазначені обидва принципи).

Особливості призначення покарання у ситуації, коли поєднуються сукупність злочинів і сукупність вироків.

Поєднання ситуацій «сукупність злочинів» і «сукупність вироків» може мати місце тоді, коли такі ситуації накладаються одна на одну ( така накладка завжди є частковою) В принципі можливі 3 варіанти поєднання сукупності злочинів і сукупності вироків:  а)якщо сукупність злочинів має місце лише стосовно нових злочинів  ( саме ця ситуація передбачена ч 5. ст. 71 КК) б)сукупність вироків поєднується  з розірваною сукупністю злочинів (після постановлення вироку особа вчинює 1-н новий злочині водночас стає відомо про вчинення нею до постановлення вироку принаймні 1-го злочину, який не був предметом цього вироку) в)найскладніший варіант – поєднання 2х попередніх варіантів на нормативному рівні не передбачений, тому відповідний алгоритм призначення ОП для них визначений на правозастосовчому рівні (див абз. 6 п. 25 ППВСУ №7).