Загальні засади призначення покарання та загальні правила призначення покарання.

 

 

Загальні засади призначення покарання – поняття, яке традиційно вживається в межах інституту призначення покарання (КК 1960 року воно позначалось зворотом «загальні начала призначення покарання»). За своєю юридичною природою загальні засади неоднорідні – окремі з них мають вигляд певних загальних правил призначення покарання з переважно фіксованим нормативним змістом (п.1-2 ч.1 ст.65),  деякі сформульовані у вигляді оціночних орієнтирів (п. 3 ч. ст. 65 КК, ч.2 ст.65), а інші – мають форму так званих норм-застережень (ч.3-5 ст. 65 КК).

​За своїм к-п змістом та співвідношенням з іншими нормативними приписами загальні засади в принципі претендують на роль універсальних нормативних орієнтирів, які мають бути визначальними при призначенні покарання: всі інші нормативні приписи мають ґрунтуватися на загальних засадах, а якщо у чомусь їм суперечити, то лише з відповідними застереженнями (в деяких джерелах загальні засади розглядаються як принципи окремого інституту кримінального права, хоча в інших джерелах саме існування принципів стосовно окремого інституту заперечується).

​При опрацюванні змісту ст. 65 КК ми будемо виходити з наступного:

а) кожна частина ст.65 передбачає окрему загальну засаду;

б) в межах першої загальної засади (ч. 1 ст. 65) будуть виділятися також загальні правила призначення покарання (кожне з яких передбачене окремим пунктом ч.1 ст.65 КК).

​2.а.Призначення покарання в межах санкції статті (частини статті) ОЧ КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин (Перше загальне правило призначення покарання):

​Перше загальне правило призначення покарання передбачене п.1.ч.1  ст.65 КК. Застереження щодо першого загального правила полягають у наступному: зміст санкцій статей ОЧ КК може бути змінений окремими положеннями ЗЧ КК. При цьому такі зміни можуть привести до наступного:

а )відповідний вид покарання, передбачений в санкції не буде поширюватись на певну особу чи на будь-яку особу, але у певній кримінально - правовій ситуації (наприклад обмеження волі, передбачене в санкції не буде застосовуватись до неповнолітнього; довічне позбавлення волі не може бути призначене, якщо спливли строки давності, зазначені в п. 5 ч.1 ст. 49 КК);

б )положеннями ЗЧ КК можуть бути змінені межі окремі види покарань, передбачені у санкції (наприклад розміри штрафу, що призначаються неповнолітньому або відповідні строки позбавлення волі  - див. ч.2 ст.99, ч.3 ст.102 КК); при цьому відповідні показники в одних випадках не виходять за мінімальну межу санкції , а в інших – виходять за таку межу;

в ) положення ЗЧ КК можуть фактично замінити собою санкцію – в цьому разі можливі 2 варіанти вирішення питання при засудженні особи за вчинений злочин:

​1) конкретна міра покарання може бути призначена, але вона вочевидь буде «виходити» за межі санкції;

​2)конкретна міра покарання не може бути призначена в принципі – в цьому разі особа звільняється від покарання (саме такий варіант передбачений п. 18 ППВСУ 2004 № 5).

​Винятки з першого загального правила призначення покарання:

Законом України від 17 січня 2012 р. п. 1 ч. 1 ст. 65 КК був доповнений положенням, яке передбачає виняток із першого загального правила призначення покарання – вихід за межі санкції статті при призначенні покарання у виді штрафу (відповідно до ч. 2 ст. 53 КК розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу). Крім цього випадку, чинний КК передбачає деякі інші варіанти «виходу» за максимальну межу санкції статті і призначення більш суворого покарання; до них відносяться:

-

призначення додаткового покарання на підставі ст. 54 та ч. 2 ст. 55 КК. В цьому разі покарання буде більш суворим, оскільки крім покарання, передбаченого у відповідній санкції, суд призначає додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади.. або позбавлення військового, спеціального звання…, яке в санкції не передбачене;

-

призначення більш суворого покарання, ніж передбачене в санкції, за сукупністю злочинів (ст. 70) та сукупністю вироків (ст.. 71 КК). Такий виняток із першого загального правила призначення покарання передбачений ч. 4 ст. 65 КК.

Чинний КК передбачає також ряд випадків, коли суд виходить за межі санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, і призначає більш м’яке покарання. Один з винятків встановлений ч. 3 ст. 65, але він також не єдиний. «Вихід» за мінімальну межу санкції можливий у таких ситуаціях:

-

призначення більш м’якого покарання, ніж передбачене законом у порядку ст. 69 КК;

-

призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання (ст. 69¹ КК);

-

призначення покарання за готування до злочину або замах на злочин (ч. 2 та ч. 3 ст. 68 КК);

-

призначення покарання особі, яка вчинила злочин, виконуючи спецзавдання з попередження чи розкриття діяльності злочинних угрупувань (ч. 3 ст. 43 КК);

-

призначення покарання неповнолітньому (у зв’язку з обмеженнями, встановленими Розділом 15 Загальної частини КК);

-

призначення меншого розміру штрафу, ніж передбачено у санкції, особі після відбуття попереднього ув’язнення (ч. 5 ст. 72 КК).

​ЗВЕРНУТИ УВАГУ: зазначені вище окремі застереження щодо першого загального правила дозволяють констатувати : зміст першого загального правила у будь – якому разі має неоднозначний характер і не може зводитися лише до буквального розуміння п.1 ч.1 ст. 65 КК; в цьому плані неповним і вочевидь некоректним є і «нові» (введені Законом від 17 січня 2012 р.) положення п. 1 ч. 1 ст. 65 та положення ч. 3 ст.65 КК, які визначають начебто єдині винятки з першого загального правила (п. 1 – «вихід» за максимальну межу санкції, а ч. 3 ст. 65 – призначення більш м’якого покарання, ніж передбачене санкцією). Насправді ж таких винятків значно більше, а крім того необхідно мати на увазі і можливі змінизмісту санкцій, які зумовлюють відповідні положення ЗЧ КК. З позицій законодавчої техніки більш коректним було б, очевидно, безпосередньо в п.1 ч. 1 ст.65 КК зробити застереження типу «крім випадків, передбачених Загальною частиною цього кодексу», а ч. 3 ст. 65 КК просто виключити.

2.б. дотримання при призначенні покарання положень Загальної частини КК (Друге загальне правило призначення покарання). Воно передбачене п.2 ч.1 ст.65 КК; його основний КП зміст – дивись п.5 коментарю до ст.65 КК (бажано за оновленим коментарем)

​Залежно від того, чи стосуються положення Загальної частини КК безпосередньо інституту призначення покарання, і чи мають такі положення певні зв’язки із іншими нормативними орієнтирами, їх застосування при призначенні покарання передбачає наступні тенденції:

1.

Застосування положень Загальної частини КК,  що мають власний «предмет регулювання» і безпосередньо з іншими положеннями ЗЧ КК та санкціями статей ОЧ КК не пов’язані, здійснюється «у самостійному режимі» (наприклад, положення щодо обчислення строків покарання; положення щодо змісту окремих видів покарання);

2.

Положення ЗЧ КК, які перебувають у певному зв’язку з іншими положеннями ЗЧ КК та з санкціями статей ОЧ КК, і цей зв’язок – в узагальненій формі – полягає у доповненні одних положень іншими (н-д: положення щодо мінімальної межі певного виду покарання в Розділі Х Загальної частини з тими санкціями статей ОЧ КК, в яких мінімальна межа відповідного виду покарання не визначена);

3.

Положення ЗЧ перебувають  у зв’язку з іншими положеннями та з санкціями статей ОЧ КК у певному зв’язку і цей зв’язок – у загальній формі полягає у змініодних положень іншими (така зміна може поширюватись і на зміст санкцій); фактично в цьому разі мають місце зв’язки типу «загальна норма – спеціальна норма» або «норма-загальне правило – норма-застереження » (н-д: в таких зв’язках перебувають ч.2, 3 ст.102 – санкції статей ОЧ КК);

4.

Положення ЗЧ КК перебувають у стані «колізійності» між собою, а також у цьому ж «стані» з санкціями ОЧ КК; в цьому разі  виникає питання щодо пріоритетності відповідних положень; це питання має наступні основні підходи до його вирішення:

а) за наявності колізій між положеннями ЗЧ і санкціями статей ОЧ КК – пріоритет, практично завжди, мають відповідні положення ЗЧ КК

б) за наявності колізій між окремими положеннями ЗЧ КК пріоритет, за загальним правилом, мають ті положення, які визначають особливості окремих видів покарань (передбачені Розділом Х), а щодо положень, які  перебувають у стані «колізійності» в межах Розділу ХІ  - пріоритетними є ті, які вирішують кримінально-правову ситуацію на користь особи.

​3.в. врахування при призначенні покарання ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин справи, що пом’якшують та обтяжують покарання (третє загальне правило призначення покарання).

Врахування ступеню тяжкості вчиненого злочину:

​Ступінь тяжкості вчиненого злочину – це індивідуальний показник рівня суспільної небезпеки вчиненого особою окремого злочину. ЇЇ треба відрізняти від ступеня тяжкості як підстави класифікації злочинів, визначеній у ст. 12 КК.Визначаючи ступінь тяжкості злочину, необхідно виходити із особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення 9форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків, які настали тощо (див. п. 3 ППВСУ від 24.10.2003 № 7).

​Можливість врахування в межах ступеню тяжкості злочину обставин, що вплинули на його кваліфікацію;  загальний підхід – дивись за коментарем; окремі (особливі) підходи щодо можливості врахування  форми вини, мотив у, способу, тощо, залежать від «статусу» відповідних характеристик: якщо така характеристика передбачена як обов’язковий елемент юридичного складу злочину (ЮСЗ), - вона за загальним правилом не повинна враховуватись як показник ступеню тяжкості злочину при призначенні покарання; якщо ж така характеристика передбачена як альтернативна ознака ЮСЗ, - вона практично завжди може бути врахована як показник ступеню тяжкості злочину при призначенні покарання.

​Про особу винного, як самостійний критерій, що враховується при призначенні покарання – див. абз.3 п.3 ППВСУ від 24.10.2003 №7 та п.6 коментарю до ст. 65 КК.

​Про обставини, що обтяжують покарання (ООП) і що пом’якшують покарання (ОПМ) – див. наступне питання за планом.