Призначення покарання за сукупністю злочинів.

 

Призначення покарання за сукупністю злочинів як певний субінститут КПУ – ґрунтується на розумінні сукупності злочинів, визначеної ст. 33 КК і уточненої положеннями постанови ПВСУ від 4.06. 2010 р. №7. В межах інституту призначення покарання це означає, що має місце окрема кваліфікація принаймні двох злочинів за окремими статтями (частинами статті) ОЧ КК (ці статті чи частини можуть бути як різними, так і однаковими).

​Призначенню покарання за наявності сукупності злочинів присвячена перш за все ст. 70 КК, водночас окремі положення інших статей також входять до змісту розглядуваного субінституту (відповідні положення ст.72 – перш за все, ч 5 ст.71, та деякі інші); в окремих випадках відповідні положення ст. 70 перебувають у відношенні колізійності (суперечності) з іншими положеннями Загальної частини КК, і така колізійність може вирішуватись по-різному (як-правило на користь інших положень, а не ст.70 КК, див. нижче)

​Зміст ст.70 КК дозволяє структурно виділити 2 основні складові субінституту :

а) призначення покарання за наявності так званої класичної сукупності (її загальне розуміння – передбачає, що за злочини, які входять до сукупності особа засуджується одним вироком);

б) призначення покарання при так званій «розірваній сукупності» (загальне розуміння передбачає, що за злочини, що утворюють сукупність особа засуджується принаймні 2-ма окремими вироками).

​

​При призначенні покарання за так званої «класичної сукупності» злочинів, суд повинен:

а) призначити покарання окремо за кожний злочин, який входить до сукупності;

б) обрати принцип (принципи) призначення остаточного покарання (далі - ОП) за сукупністю злочинів;

в) призначити ОП за сукупністю вчинених злочинів.

 

а) Призначаючи покарання окремо за кожний злочин, який входить до сукупності, суд повинен керуватися загальними засадами призначення покарання та іншими орієнтирами, визначеними ст. 65 – 69¹, та ст. 103 КК. В резолютивній частині вироку обов’язково має бути зазначено те основне (основне та додаткове) покарання, яке суд призначив за кожний злочин окремо.

 

б)Обрання принципу призначення ОП, за загальним правилом, здійснюється на розсуд суду. Відповідно до абз. 1 п. 20 ППВСУ від 24.10.2003 № 7, пПбрання принципу призначення ОП, за загальним правилом, здійснюється на розсуд суду. кжний значеними ст.ри вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.

​Якщо ОП призначається за сукупністю трьох або більше злочинів, суд може одночасно обрати два принципи його призначення, тобто повністю або частково скласти одні покарання та поглинути інші. Це застосовується, зокрема, у випадках, коли окремі з покарань складанню з іншими не підлягають. Наприклад, якщо за три злочини були призначені покарання у виді позбавлення волі (п/в), обмеження волі (о/в) та штрафу – суд може повністю або частково скласти покарання у виді п/в та о/в і поглинути штраф.

​В деяких випадках при обранні принципу призначення ОП суд «зв’язаний»  положеннями КК, які визначають максимальну межу ОП за сукупністю злочинів. Так, якщо покарання, обраховане за певним принципом перевищує таку максимальну межу, використання цього принципу виключається.

 

​Максимальна межа ОП визначена у ч. 2 ст. 70 КК і може бути загальною, особливою та спеціальною.

Загальна максимальна межа ОП (встановлена для випадків, коли жоден із злочинів, що входять до сукупності не є умисним тяжким або умисним особливо тяжким) –  дорівнює максимальній межі найбільш суворої санкції з тих статей (частин статей) ОЧ КК, за якими засуджується винний.

 

Особлива максимальна межа ОП (встановлена для випадків, коли хоча б один із злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або умисним особливо тяжким) – дорівнює максимальній межі (максимальному строку), встановленій для даного виду покарання у Загальній частині КК (для п/в – 15 років, для о/в – 5 років, для виправних робіт – 2 роки тощо.)

 

Спеціальна максимальна межа ОП – це покарання у виді довічного позбавлення волі; встановлена для випадків, коли хоча б за один злочин із тих, що утворюють сукупність призначене таке покарання.

 

ЗВЕРНУТИ УВАГУ! З урахуванням змін, внесених до КК Законом України від 15.11.2011 р., залишається невирішеним питання про максимальну межу ОП у виді штрафу. Йдеться про випадки, коли хоча б за один із злочинів, що утворюють сукупність, призначено штраф, розмір якого перевищує межі санкції статті (частини статті) ОЧ КК, за якою засуджується винний. У цьому разі теоретично існують 4-и підходи до визначення максимальної межі ОП:

1)

Вважати такою межею максимальний розмір штрафу, визначений найбільш суворою санкцією з тих норм, за якими засуджується винний. Очевидно, такий підхід може застосовуватись лише у разі, коли вихід за межі санкції при призначенні штрафу за окремий злочин, не стосувався найбільш суворої санкції, а також – коли жоден злочин не є умисним тяжким чи особливо тяжким.

2)

Вважати такою межею максимальний розмір штрафу, визначений Загальній частині КК (50 тисяч н.м.д.г.)  Такий підхід може застосовуватись, якщо розмір штрафу, призначеного за окремий злочин, не перевищує 50 тис. н.м.д.г.

3)

Вважати такою межею розмір штрафу, призначений за окремий злочин, який є більшим порівняно з штрафом, визначеним за інший злочин. Такий підхід, очевидно, повинен застосовуватись, якщо штраф за цей окремий злочин не просто перевищує межі санкції статті ОЧ КК, а й є більшим за визначений у ч. 2 ст. 53 КК розмір (50 тис. н.м.д.г.) У цьому разі суд має виходити з того правила, що ОП за сукупністю злочинів не може бути меншим від покарання, призначеного за окремий злочин.

4)

Виходити із того, що максимального розміру штрафу за окремий злочин КК, в принципі, не встановлює. Тому при призначенні ОП за сукупністю злочинів допускати варіант повного складання покарань у виді штрафу, призначених за окремі злочини, не зважаючи на одержаний в результаті такого складання показник. Тобто взагалі не обмежувати максимальний розмір штрафу, призначеного за сукупністю злочинів. Не виключено, що практика буде обирати саме такий варіант, щоб не втрачати саму ідею «компенсаторного» характеру штрафу (відповідно до ч. 2 ст. 53 КК, за вчинення злочину,  за  який передбачене  основне  покарання  у  виді  штрафу  понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,  розмір  штрафу,  що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої  злочином,  або  отриманого  внаслідок  вчинення  злочину доходу).

 

Визначивши, якою може бути максимальна межа ОП за сукупністю злочинів у конкретній ситуації, суд переходить до обрання принципу призначення ОП. Тут можливі такі варіанти:

1)

покарання, призначені за окремі злочини, є різними за видом або за розміром, а при повному їх складанні не перевищують максимальну межу ОП, яке може бути призначене за сукупністю злочинів – у цьому разі суд може обрати будь-який із принципів призначення ОП.

2)

покарання, призначені за окремі злочини, є різними за видом або за розміром, але при їх повному складанні перевищують максимальну межу ОП, яке може бути призначене за сукупністю злочинів – у цьому разі суд може обрати або принцип часткового складання покарань, або принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим;

3)

покарання, призначені за окремі злочини, є різними за видом або за розміром, але одне із них дорівнює максимальній межі ОП, яке може бути призначене за сукупністю злочинів – у цьому разі суд зобов’язаний обрати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим;

4)

покарання, призначені за окремі злочини, однакові за видом і за розміром, та жодне із них не дорівнює максимальній межі ОП, яке може бути призначене за сукупністю злочинів – у цьому разі суд не може обрати принцип поглинення, оскільки жодне з покарань не є менш суворим чи більш суворим;

5)

покарання, призначені за окремі злочини, однакові за видом і за розміром, але кожне із них дорівнює максимальній межі ОП, яке може бути призначене за сукупністю злочинів – у цьому разі суд зобов’язаний, як виняток, обрати принцип поглинення.

 

Якщо за злочини, які входять до сукупності, були призначені різні види покарань, при призначенні ОП шляхом повного або часткового їх складання заміна покарань провадиться за правилами, передбаченими ст. 72 КК. При цьому закон визначає, які основні покарання не підлягають заміні (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю) – щодо вирішення таких ситуацій – див. далі.

​Особлива ситуація виникає тоді, коли за окремий злочин (принаймні один) призначене покарання у виді штрафу, або позб. права обіймати певні посади… (п/п) а за інші злочини – одне з покарань іншого виду; в цьому разі можливі два основні підходи до вирішення питання до ОП і один проблемний. Основні підходи:

1) суд може застосувати принцип поглинення штрафу або п/п іншим більш суворим покаранням, а інколи зобов’язаний це зробити (якщо таке покарання досягло максимальної межі ОП, що може бути призначене у відповідній к-п ситуації);

2) звернути кожне з покарань до самостійного виконання в порядку ч.3 ст. 72 КК (якщо суд не зобов’язаний застосувати принцип поглинення).

 

​Після визначення виду, а також розміру основного ОП за сукупністю злочинів, суд вирішує питання про додаткові покарання. В ч. 3 ст. 70 КК вжите формулювання «можуть бути приєднані»; це створює враження диспозитивності (необов’язковості) включення до ОП додаткового покарання, призначеного за окремий злочин; насправді це не так – якщо за окремий злочин призначене додаткове покарання, - суд зобов’язаний «включити» його до ОП» ( можливі  варіанти щодо його розміру, якщо цей розмір обчислюється   за правилами ч.1,2 ст.70 КК)

 

Специфічний к-п зміст призначення покарання при так званійрозірваній сукупності (розірваній, тому, що принаймні 1 вирок роз’єднує («розриває») злочини що утворюють сукупність) – див.абз.2 п.2 коментарю до ст. 70 КК;

Спрощений алгоритм щодо призначення покарання при розірваній сукупності – див п. 10 коментарю до ст. 10 КК; окремі особливості щодо призначення покарання при розірваній сукупності – дивись п.п.11 – 15 коментарю до ст. 70 КК.

 

Звернути увагу на наступні особливості застосування ч.4 ст. 70 КК:

​Після призначення покарання за окремі злочини про які стало відомо після постановлення першого (попереднього вироку) суд зобов’язаний призначити ОП за всі злочини, що утворюють сукупністю за правилами ч.1-3 ст.70 КК; при цьому покарання за злочини, які були предметом попереднього вироку повторно не призначається; таке призначення також не дублюється у наступному (даному) вироку (в цьому разі діє так звана презумпція законності попереднього вироку); Якщо має відбутись зарахування покарання, відбутого особою за попереднім вироком суд проводить таке зарахування в порядку ч.4 ст.70 КК, формулюючи в резолютивній частині вироку окремий припис і посилаючись в ньому лише на ч.4 ст 70 КК.

7.