Тема 19: Призначення покарання.

 

1.

Призначення покарання як специфічний етап застосування кримінально-правових норм.

2.

Загальні засади призначення покарання та загальні правила призначення покарання.

а) призначення покарання в межах, встановлених санкцією статті (частини статті) КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин;

б) дотримання при призначенні покарання положень Загальної частини КК;

в) врахування при призначенні покарання ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин справи, що пом’якшують та обтяжують покарання.

​3. Загальна характеристика обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання (опрацювати самостійно).

​4. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті.

​5. Пом’якшення покарання при його призначенні.

​6. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

​7. Призначення покарання за сукупністю вироків.

Література:  Обов’язково – ППВСУ від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» із змінами та доповненнями; НПК за ред. С.С. Яценка – коментар до ст.ст. 65-72 КК; НПК за редакцією Андрушка, Гончаренка, Фесенка.

 

1.

Призначення покарання як специфічний етап застосування кримінально-правових норм.

 

Призначення покарання за своїм загально-правовим змістом характеризується наступними особливостями:

1.

Призначення покарання є специфічним етапом застосування к-п норм;

2.

Цей етап здійснюється завжди після кваліфікації злочину (злочинів), а суб’єктами цього етапу є лише суди;

3.

При цьому єдиною процесуальною формою(правозастосовним актом), в якому здійснюється призначення покарання є обвинувальний вирок суду (рішення, що приймаються судом апеляційної і касаційної інстанції щодо призначення покарання реалізуються у вигляді змін і доповнень до обвинувального вироку);

4.

На відміну від кваліфікації злочинів, яка є «уособленням» так званого нормативного типу правового регулювання, призначення покарання втілює так званий індивідуально-піднормативний тип правового регулювання, який передбачає прийняття конкретного рішення відповідним суб’єктом з максимальним врахуваннями індивідуальних особливостей конкретної ситуації і особи, яка в ній перебуває.

 

​Призначення покарання полягає в обранні судом до особи, визнаної винною у вчиненні злочину конкретної міри покарання.Обов’язковим елементом міри покарання завжди є конкретний вид, а переважній більшості випадків конкретний вид і розмір так званого основного покарання, що призначається за вчинений нею злочин(злочини). В деяких випадках міра покарання, призначеного конкретній особі може включати додаткове покарання; інколи таких додаткових покарань в межах «міри покарання» може бути декілька: звернути увагу – законодавчий поділ покарань на основні та додаткові пов'язаний з наступним ї  розумінням: основне – покарання, яке може бути призначене особі, незалежно від призначення чи не призначення покарання іншого виду за вчинений нею злочин; відповідно додаткове – покарання, яке призначається особі лише у зв’язку з призначенням іншого – основного покарання; додаткове покарання самостійно призначатись не може.

​За загальним правилом міра покарання включає одне основне покарання відповідного виду і розміру (при призначенні довічного позбавлення волі – тільки виду); до такого покарання можуть бути «приєднані» одне чи кілька додаткових покарань; у виняткових випадках – при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків особі може бути призначено два основних покарання (така кримінально-правова ситуація зумовлена ч.3 ст. 72 КК України – і стосується випадків призначення за окремі злочини покарань у виді штрафу і позбавлення права… як основних покарань; в цьому разі, - якщо не застосований принцип поглинення зазначених покарань більш суворим, - кожне з основних покарань виконується самостійно).

 

2.