- •1.Філософія, її предмет та значення для людини та суспільства
- •2. Фылософыя в контексты духовної культури людства. Основні функції філософії
- •3. Філософія і наука: спільне і відмінне.
- •5. Культурно-історичні передумови і харак-ні особливості світогляду Дав. Сходу
- •6. Основні філософські школи Стародав. Індії
- •7. Дав китай філософ(даосизм, конфуціанство)
- •9. Перші філософські школи античності: милетська школа, піфагореїзм, елейська школа. Атомізм Левкиппа і Демокрита
- •10. Зворот до анторопологічних проблем у софістів. Софісти і Сократ. Сократ і його місце в історії світової філософії. Метод Сократа. Платон. «Апологія Сократа»
- •11.Об'ективний ідеалізм Платона: вчення про ідеї та теорія пізнання. Концепція ідеальної держави Платона.
- •12.Метафізика Аристотеля. Вчення Аристотеля про матерію і форму.
- •13. Провідні школи і течії античної філософії доби еллінізму (кінізм, епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, неоплатонізм).
- •14. Характер та особливості средньовічної філософії.
- •16. Натурфилософія епохи Відродження. Пантеїзм. Формування наукової картини світу.
- •16. Проблема методу пізнання в філософії Нового часу. Емпіризм і раціоналізм як головні методологічні напрямки в філософії хvii-хуііі ст.
- •17. Европейське просвітництво.
- •18. Поняття німецької класичної філософії. Місце та роль німецької класичної філософії в історії світової філософської думки.
- •Достижения
- •19.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Теорія пізнання. Етичне вчення Канта.
- •20. Філософія абсолютної ідеї Гегеля
- •21. Марксизм як філософська теорія
- •22. Російсь філософія 19 ст.
- •24.Філософскі погляди ф. Ніцше. Ідея «надлюдини». Відношення до моралі та релігії.
- •25. Ф.Ніцше. «Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого».
- •30.Формування філософської думки в Україні. Джерела української філософської культури. Основні риси і особливості української філософії.
- •41.Основні форми наукового знання. Методи наукового пізнання.
- •42.Самоорганізація і системність. Рівні структурної організації. Типи систем та об'єктів. Ціле і частина. Антиномія цілосності. Форма і зміст систем. Сутність і явище.
- •43.Загальна характеристика детермінізму. Причина і наслідок. Повна причина. Непричинні види детермінації.
- •44.Об'єктивний закон. Типи законів. Необхідність і випадковість. Можливість і дійсність. Верогідність.
- •45.Проблема істини в філософії. Істина і омана, істина і достовірність. Істина як цінність.
- •46.Форми мислення людини: поняття, судження і умовивід
- •47. Основні закони логіки. Паралогізми і софізми.
- •48.Основи теорії аргументації. Доведення і спростування.
- •49.Сенс життя і ціль життя. Сучасні філософські уявлення про сенс людського існування. Кінцевість індивидуального існування людини. Гіпотези життя після смерті та їх філософське осмислення.
- •50.Стратегія людства у планетарному просторі. Імперативи виживання людства. Філософскі проблеми переходу від техногенної цивілізації до антропогенної.
48.Основи теорії аргументації. Доведення і спростування.
Аргументація у найбільш широкому розумінні слова — це процес обгрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.
Обгрунтування може здійснюватися різними способами:
♦ положення можуть бути обгрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо).Саме такий спосіб дуже часто застосовується у природничих науках;
♦ обгрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань(доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб переважно притаманний гуманітарним наукам.
У курсі логіки вивчається саме аргументація другого типу. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обгрунтування, обстоювання певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на підставі використання інших положень.
У структурі аргументації такого типу відрізняють:
Теза — це положення, яке необхідно обгрунтувати.
Аргументи — це твердження, за допомогою яких обгрунтовується теза.
Форма, або схема аргументації, — це спосіб, який застосовується для обгрунтування тези.
Аргументація за формою може бути:
1)Дедуктивна аргументація — це аргументація, яка будується за схемами дедуктивних міркувань; будується на підставі аргументів, які були прийняті раніше. Дедуктивна аргументація є універсальною. її можна застосовувати під час обговорення різноманітних проблем у будь-якій аудиторії. є досить сильним способом переконання, однак застосовувати її слід цілеспрямовано. Спроба побідувати таку аргументацію в тій області або для такої аудиторії, де вона не є придатною, може привести лише до ілюзії переконання. Супротивник легко розкритикує подібне обгрунтування.
2)Недедуктивна (правдоподібна) аргументація — це аргументація, яка будується за схемами недедуктивних (правдоподібних) міркувань. Теза тут завжди має ймовірний характер і потребує подальшої перевірки. Істинність аргументів в такій аргументації ще не гарантує істинності тези, при детальнішому аналізі вона може виявитися хибною._____________________________
Доведення - це процес думки, що полягає в обгрунутуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність яких установлена раніше. Доведення є умовивід.
формальна логіка вивчає доведення як процес мислення.
Будь-яке доведення складається з 3-х частин:
1. Теза - положення, істинність якого необхідно довести. Часто доведення є складним; доводиться не одне, а кілька положень. У складному доказі слід розрізняти основну тезу, і підлеглі, часткові тези. Основна теза - положення, якому підлягає обгрунтування ряду інших положень. Часткова теза - положення, яке стає тезою лише тому, що за її допомоги доводиться основна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обгрунтування основної тези.
2. Аргумент (основа) - судження, які наводяться для доведення тези. Необхідно навести такі судження, які були б достатніми для обгрунтування істинності або хибності висунутої тези. Як аргумент для доказу тези може бути наведена всяка істинна думка, якщо тільки вона пов’язана з тезою, обгрунтовує її.
Основні види аргументів:
1)Факт - явище або подія, що мають місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доказі. 2) Закони - наслідок тривалого процесу пізнання. 3) Аксіоми - положення, які приймаються без доведення. 4) Визначення понять - розкриває зміст поняття, містить ознаки, що виражають сутність предметів.
3. Демонстрація - спосіб логічного зв’язку тези з основою. Теза й аргументи самі собою, поза логічним зв’язком одне з одним, ще не є доказ. Аргументи набувають певного значення для тези лише тоді, коли ми виводимо з них тезу. Процес виведення тези з аргументів і є демонстрація. Вона виражається завжди у формі умовиводів. Тому будь-який доказ є умовиводом.
За способом доведення докази розподіляються на прямі і непрямі. 1.Пряме доведення - доказ, у якому теза обгрунтовується безпосередньо аргументами. Якщо для доказу тези наводяться аргументи, з яких безпосередньо випливає істинність (або хибність) цієї тези, то такий доказ є прямим. 2. Непряме доведення - доказ, у якому істинність тези обгрунтовується за допомогою доказу хибності антиттези. Антитеза - судження, яке суперечить тезі. До непрямого доведення вдаються у тих випадках, коли висунуту тезу не можна довести прямо, коли відсутні аргументи, що обгрунтовують тезу безпосередньо.
Доказ тісно пов’язаний із спростуванням. Досить часто доведення істинності висунутої тези спростовує якесь інше положення, яке вважається хибним. Спростування - процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення вцілому.
Розрізняють такі способи спростування:
1) спростування тези (за допомогою доведення істинності нової тези, яка суперечить спростовуваній, завдяки виведенню з неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто приведенням тези до абсурду).
2) спростування аргументів (доведення хибності аргументів;аргумент є для тези недостатніми; аргументи самі ще не є доведеними; джерело фактів, за допомогою яких обгрунтовується висунута теза, є неякісне.
3) спростування зв’язку тези з аргументом (доведення неспроможності демонстрації. Доказ відбувається завжди у формі того чи іншого умовиводу.)
