22. Російсь філософія 19 ст.

У XIX ст. тривав процес самовизначення російської філософії, виявлялися її специфічні особливості. На цьому процесі позначилися такі обставини й події, як початок буржуазного розвитку Росії, наростання кризи феодально-кріпосницького ладу, Вітчизняна війна 1812 р. та рух і повстання декабристів. Передову громадськість Росії хвилювали й роздуми про людину, її життя, смертність, сенс буття, долю. В першу чергу знаходимо це в творчості видатних письменників, поетів. Чудовим прикладом може бути спадщина О.С.Пушкіна. Вільнодумець, який зазнав впливу французького ПросвітництваXVIII ст., "вольтер'янства", скептично ставився до офіційної ідеології, казенного православ'я, але не був грубим і примітивним атеїстом. Його світогляд, орієнтований на поцейбічний світ — з його радощами й неминучими стражданнями, мав "ренесансний" характер. Традицію філософської поезії продовжили в наступні історичні періоди Ф.І.Тютчев, О.О.Фет, В.С.Соловйов, О.О.Блок та інші. Оригінальним російським мислителем XIX ст. був П.Я.-Чаадаєв, автор "Філософських листів". На формування його поглядів вплинули вчення Шеллінга і французьких католицьких мислителів. Однією з його провідних ідей є ідея єдності людей, народів, людства. Нещастя Росії — самодержавно-кріпосницький лад, який Чаадаев засуджував. Її відсталість він пояснював відірваністю від культурного світу. Пізніше у відсталості Росії Чаадаев вбачав і її перевагу, яка давала змогу засвоїти досягнення світової цивілізації без їх недоліків.

Помітне місце в ідейному житті Росії XIX ст. займала полеміка між слов'янофілами і західниками, яких розділяло неоднакове розуміння історичних шляхів розвитку країни, різні світоглядні орієнтації. Слов'янофіли обстоювали ідею самобутності Росії, основою якої, на їх думку, були православ'я, общинні і соборні начала життя. Вони ідеалізували допетровську Русь, будучи в той же час прихильниками ліберальних перетворень. Західники вважали, що прогрес Росії пов'язаний з її прилученням до західної цивілізації, скасуванням кріпосництва. Серед західників були революціонери-демократи і ліберали, матеріалісти й ідеалісти. На представників обох течій, як і взагалі на російських філософів XIX ст., крім вітчизняних традицій, значний вплив справили західні мислителі (Гегель, Шеллінг, Фейербах та інші).

Особливим явищем в суспільно-політичній і філософській думці Росії XIX ст. був революційний демократизм. Після складних пошуків вони прийшли до філософського матеріалізму. Водночас вони цінували гегелівську діалектику і прагнули поєднати її з матеріалізмом. Їх матеріалізм формувався під впливом успіхів природничих наук та філософії Фейербаха. Хоч революціонери-демократи і здійснили певні підходи до матеріалістичного розуміння історії, проте послідовними матеріалістами не стали. Глибокий філософський зміст наявний у творчості Л.М.Толстого і Ф.М.Достоєвського. У концепції історичного процесу Толстим визнається необхідність цього процесу і роль у ньому народу, хоч і принижується роль особи, "суб'єктивного" фактора. Але головний предмет роздумів письменника, особливо в останні десятиріччя його життя, — це релігійно-моральні проблеми. На думку Толстого, до перетворення, очищення, оновлення життя людини і суспільства веде моральне самовдосконалення, відмова від штучних потреб тощо. Орієнтири він шукає в християнській релігії (хоч і відкидає її містичний і догматичний зміст, заперечує церкву з її ієрархією і зовнішньою обрядовістю, виділяє в християнстві його моральний елемент, особливо заповіді любові і непротивлення злу насильством). Не менш гостро ставив моральні проблеми Ф.М.Достоєвський, який, на відміну від Толстого, не поривав із православною церквою. Талановитий письменник, тонкий психолог досліджував глибини людської душі, її діалектику, контрасти. Його персонажі — це живе художнє втілення певних ідей, моральних (або аморальних) начал. Достоєвський волів перетворення Росії, приписував їй особливу місію в історії, хоч і заперечував соціалістичну ідею, витлумачену як зрівнювання у користуванні матеріальними благами, відкидав революційне насильство й примусове "ощасливлення" людей. На його думку, добрі цілі не досягаються низькими засобами — жорстокістю, вбивствами, терором. Невіддільним від начала морального виступає, на його думку, естетичне начало. "Краса врятує світ", — проголошував Достоєвський.

23. Головні напрямки сучасної західної філософії. Історичні і соціокультурні переумови посткласичного типу філософствування. Загальна характеристика посткласичного (некласичного) типу філософствування.

Основи європейської філософії закладено в античності стародавніми греками.

Особливості цієї філософії полягали в тому що вона:

1. Розмежувалась з релігійним світоглядом; поступки релігійному світогляду або змішування з ним завжди йшли на шкоду філософії, були, фактично, відступом назад, вульгаризацією власне філософії.

2. Основними і виключними проблемами філософії були кардинальні проблеми Онтології, Гносеології, Натурфілософії, Антропології,  Соціології, Аксіології, Футурології. З перерахованих проблем окремі філософи для своїх рефлексій обирали свої теми, а одиниці з них намагалися розглянути всі ці проблеми та свої відповіді на них привести в цілісну систему. Ці проблеми філософії Кант визначив як відповідь на такі чотири питання: 1. Що я можу знати? 2. Що я повинен робити у відповідності з моїми знаннями? 3. На що я можу сподіватися?  І, нарешті, 4. Що таке людина і в чому смисл її життя?

3. Філософія завжди давала людям раціональні знання, тобто довала інтелектуальні пояснення та аргументі на виправдання своїх світоглядних положень, апелювала до розуму, давала логічні пояснення. Філософія завжди була формою и продуктом, як казав Дж. Локк, раціональних рефлексій, а не містичного прозріння чи надприродного одкровення; була продуктом інтелектуальним, логічно доказовим.

4. Європейська філософія проростала на ґрунті попередньої, аж до античності, філософської думки, не відкидала її, як то кажуть, з порогу, а, навіть критикуючи,  розвивалась в її рамках.

Новий час (16 – 18 століття) призвів до виникнення і розвитку самостійної, власне, Європейської філософської думки. Ідеологічно вона була підготовлена діячами відродження і просвітництва періоду Відродження. А соціально, зумовлена станом соціально-економічного розвитку Європи, її потребами та можливостями для зросту продуктивності праці  шляхом технічного прогресу. А це вимагало розвитку наукових знань, самої науки, методологічну основу якої й створили діячі філософії Нового часу.

Після періоду Німецької класичної філософії  в творчості філософів європейської культури/менталітету наступив період зниження рівня, дріб’язковості, зубожіння та занепаду думки. В філософії наступила пора некласичної або посткласичної філософії.

В часи некласичної, посткласичної філософії., діяли послідовники Канта (неокантіанці), Шеллінга (шеллінгіанці) Фейєрбаха (фейєрбахіанці) і послідовники Маркса (марксисти).