45.Проблема істини в філософії. Істина і омана, істина і достовірність. Істина як цінність.

В проблеме истины надо различать две стороны. Существует ли объективная истина, т. е. может ли в человеческих представлениях быть такое содержание, которое не зависит от человека? Если да, то могут ли человеческие представления, выражающие объективную истину, выражать ее фазу, абсолютно или только приблизительно, относительно?

Содержание наших знаний, представлений и понятий, которое соответствует действительности, подтверждается практикой и не зависит от субъекта. Утверждение естествознания, что земля существовала до человека, есть объективная истина.

Объективной истиной являются все законы природы и общества, поскольку они правильно познаны, соответствуют объективной реальности и подтверждаются общественно-исторической практикой человечества. Наши знания объективны по своему источнику, по происхождению и, являясь отражением объективного мира в сознании человека, носят характер объективной истины.

Идеалисты, так или иначе отрицают объективную истину. Они считают, что содержание наших знаний зависит от субъекта, идеи абсолютного духа.

Идеалисты махистского толка, например, объективность сводили к 'общезначимости' и истину понимали как 'организующую и идеологическую форму человеческого опыта'. Но если истина есть форма человеческого опыта, то она не может быть объективной, то есть независимой от человека и человечества. Под такое понимание истины можно подвести и религиозные вымыслы. Махисты стирали грань между наукой и религией, ибо религиозные догмы до сих пор являются 'идеологическими формами' реакции.

В духе махистов рассуждают и прагматисты. Истиной прагматисты считают то, что 'полезно в целях практических'.

Hayкa же имеет дело с объективной истиной, с объективными законами природы, общества и мышления. Современный фидеизм отвергает претензии науки на объективную истину. Но без признания объективной истины нет науки. Отсюда видно, что научное мировоззрение связано с признанием объективной истины.

Относительность истины обусловливается прежде всего тем, что мир находится в вечном и бесконечном развитии и изменении. Развиваются и углубляются и наши знания о мире. Познание развивается беспредельно, поступательно. Относительность истины следует также из ее конкретности.

Материалистическая диалектика учит, что истина носит конкретный характер. Абстрактной истины нет. Истина всегда конкретна.

Итак, вечное движение и развитие мира, отражаемое в наших знаниях, зависимость истины от условий - все это определяет относительность истины. Признание абсолютного существования внешнего мира, неизбежно ведет к признанию абсолютной истины. Человеческое мышление по природе своей способно давать нам и дает абсолютную истину. Абсолютные знания содержатся в каждой науке: поскольку наши знания объективны, постольку в них есть зерно абсолютного._______________________

Істина – знання, що відповідає своєму предмету, що збігається з ним. Інакше кажучи, це вірне, правильне відображення дійсності – у живому спогляданні або в мисленні. Досягнення істини – безпосередня мета пізнання в будь-якій його формі (науковій, філософській, образно-художній та ін.).

Істина не є властивість матеріальних об’єктів, а характеристика знання про них. Істина суб’єктивна за своїм внутрішнім ідеальним складом та формою: істину пізна-ють люди, викладаючи її в визначних суб’єктивних формах.

Абсолютна істина - повне, вичерпне знання про дійсність в цілому – гносеологічний ідеал, що ніколи не буде досягнутий, хоча пізнання все більше наближається до нього; це елемент знань, що не може бути ніколи спростованим у майбутньому: Це так звані вічні істини, знання про окремі сторони предметів.

Відносна істина виражає мінли-вість кожного щирого знання, його поглиблення, уточнення в міру розвитку практики і пізнання. При цьому старі істини або заміняються новими, або спростовуються і стають оманами. Відносність істини полягає в її неповноті, умовності, приблизності, незавершеності.

Крім названих, виділяють такі властивості істини, як несуперечність, простота, краса, евристичність (здатність знання до саморозширення), когерентність (погодженість даного знання з фундаментальними ідеями), здатність до самокритичної рефлексії, антиконюнктурність, плюралізм знання та ін.

Омана – знання, що не відповідає своєму предмету і не співпадає з ним. Омана, будучи неадекватною формою знання, основним своїм джерелом має обмеженість, не розвиток або шкоду суспільно-історичної практики і самого пізнання. Омана, по суті, є перекручене зображення дійсності, виникає як абсолютизація результатів пізнання окремих її сторін.

Омани, звичайно, затрудняють збагнення істини, але вони неминучі, є необхідний момент руху пізнання до неї, одна з можливих форм цього процесу.

Розрізняти омани наукові і ненаукові, емпіричні і теоретичні, релігійні і філософські і т.д. Так, серед останніх існують такі, як емпіризм, раціоналізм, софістика, еклектика, догматизм, релятивізм та ін.

Оману слід відрізняти від брехні – спеціального перекручування істини в корисних цілях – і пов’язаної з цим спеціально підготовленого хибного знання, дезінформація. Якщо омана – характеристика знання, то помилка – результат хибних дій індивіду в будь-якій сфері діяльності: помилки в обчисленнях, в політиці, життєвих справах і т.д.

Розвиток практики і самого пізнання показують, що ті чи інші омани, рано чи пізно переборюються: або сходять зі сцени, або перетворюються в щирі знання.

Истина и есть сама действительность, не зависящая от субъекта.

Но истина и действительность, - разные понятия. Действительность существует независимо от познающего субъекта. В самой реальности истин нет, а есть лишь предметы со своими свойствами. Она появляется в результате познания людьми этой реальности.