Правові аспекти функціонування інтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності є однією з підгалузей цивільного права, що найбільш швидко розвиваються і зміцнюються на міжнародному рівні. У міжнародних договорах не просто визначаються основні обриси більшості інститутів права інтелектуальної власності, але й детально регламентуються велика кількість конкретних положень. Так, наприклад, міжнародні договори з авторських прав містять положення, за якими авторське право має довічний термін дії плюс 50 років. Країни-учасниці таких договорів можуть вводити більш тривалий термін охорони, але вкорочувати його не має права. І хоча теоретично вважається, що приєднання до таких договорів – справа добровільна, країни, які не набрали договірні відносини з охорони інтелектуальної власності, не можуть стати членами СОТ.
Міжнародний аспект права інтелектуальної власності має і інший прояв. У світовому співтоваристві деякі країни є основними експортерами інтелектуальної власності, інші - основними імпортерами. Велику частку інтелектуальної власності проводять гігантські багатонаціональні корпорації. Вони зацікавлені у світовій охороні своїх прав. Наприклад, хороший фільм може і в Європі, Східній Азії і в Північній Америці мати однаково великий прокат. А от, якщо хтось винайшов новий стільниковий телефон у якійсь маленькій країні, то йому буде на багато вигідніше зареєструвати свої права у країні, де можливість доходів від продажів буде вищою.
Поняття «інтелектуальна власність» є узагальнюючим по відношенню до цілого ряду правових інститутів, з яких найбільш значимими є інститут комерційної таємниці, патентне право, авторські права і товарні знаки. Законодавство про комерційну таємницю і патентне право сприяють досліджень та розвитку нових ідей. Авторське право сприяє створенню літературних, художніх і музичних творів, а також програмного забезпечення для комп'ютерів. В останні роки виник цілий ряд нових форм інтелектуальної власності [11,18].
З економіко-правової точки зору, права інтелектуальної власності визначають як норми, що регулюють і закріплюють (у визначених законом випадках) за фізичними та юридичними особами майнові та особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності. Водночас стверджується, що саме через правову форму інтелектуальні продукти включаються в процес економічного кругообігу і перетворюється в економічні блага (ресурси, джерела доходів, капітал). Право інтелектуальної власності — порівняно новий інститут, що був започаткований наприкінці XVIII ст. у зв’язку з необхідністю залучення результатів творчої розумової праці людини до господарського обігу [1,113].
Стаття 41 Конституції України говорить, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [].
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності або майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до Статті 419 ЦК “Про співвідношення права інтелектуальної власності та права власності”:
Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.
Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.
Право власності має подвійну природу. З одного боку, творець нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поруч із майновим правом є певне духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Тобто, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.
Таким чином, право інтелектуальної власності складається із майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо) (рис.1.1).
Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності залежать один від одного і тісно переплітаються, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права є найважливішою особливістю інтелектуальної власності [10,6].
Рис. 1.1 Права інтелектуальної власності
Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:
право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;
право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом. [8, ст. 423]
Майновими правами інтелектуальної власності є:
право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.
Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах [8, ст. 424].
Відповідно до переліку об’єктів, що міститься у ст. 420 ЦК, визначаються і види права інтелектуальної власності в Україні:
право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) – гл.36 ЦК;
право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму чи програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) – гл. 37 ЦК;
право інтелектуальної власності на наукове відкриття — гл.38 ЦК;
право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок — гл.39 ЦК;
право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми — гл.40 ЦК;
право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію — гл.41 ЦК;
право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин — гл.42 ЦК;
право інтелектуальної власності на комерційне — гл.43 ЦК;
право інтелектуальної власності торговельну марку — гл.44 ЦК;
право інтелектуальної власності на географічне зазначення — гл.45 ЦК;
право інтелектуальної власності на комерційну таємницю — гл.46 ЦК [8, ст. 420].
Право інтелектуальної власності на результат творчої діяльності виникає внаслідок його створення, якщо такий об'єкт відповідає вимогам закону, а саме він має бути новим, втіленим в матеріальний об'єкт, придатним для використання, та відповідати іншим вимогам встановленим законодавством. Законом можуть бути передбачені й інші підстави виникнення права інтелектуальної власності на об'єкт, а саме з моменту реєстрації майнових прав або внаслідок використання. У зв’язку із створення з’яіляються авторські і суміжні права. Право інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав виникають, щодо виконань - з часу їх першого здійснення, щодо фонограм і відеограм - з моменту їх вироблення, щодо передач - з моменту їх першого здійснення. Майнові права на об'єкти інтелектуальної власності можуть переходити до третіх осіб на підставі цивільно-правових договорів. Такі права можуть передаватися повністю або частково. Також окремою підставою виникнення права інтелектуальної власності може бути перехід такого права у спадщину.
Підставами встановлення права інтелектуальної власності можуть бути різні обставини, з якими закон пов'язує виникнення відповідних правовідносин.
Існують два способи встановлення права інтелектуальної власності: виникнення права інтелектуальної власності та його набуття.