§ 4.3. Відношення між геотопами та типи ландшафтних територіальних структур

Коротка історична довідка. Приблизно до 70-х років у ланд­шафтознавстві панувала думка, що територіальна організація ландшафту зводиться до однієї структури, а саме до тієї, яка зу­мовлена генетико-еволюційними відношеннями між геотопами (фаціями). Вважалося, що всі інші типи відношень є частковим виявом генетичних, зводяться до них і тому не потребують самос­тійного аналізу та картографування. Представники класичного ландшафтознавства були впевнені в тому, що кондиційна карга генетико-морфологічної структури ландшафту повністю харарсте- ризує всі його територіальні особливості. Були й Інші точки зору. Ще в 1938 р. Ю. П. Бяллович зазначав, що елементарні ландшаф­ти (геотопи) можна об’єднувати в різні ландшафтні територіаль­ні одиниці залежно від певного типу просторових зв’язків між ними. Серед цих зв’язків та ландшафтних одиниць, що породжують­ся ними, він виділяв потоки фізичні (зв’язані ними геотопи фор­мують телепанхори), повітряні (формують геопанхори), міграцій­но-біотичні (біопанхори), технічно зумовлені (формують техао- панхори). Ця ідея не знайшла підтримки, і знадобилося майже

років та стимулюючий вплив книги Чорлі-Кеннеді (1971), аби ландшафтознавці звернулися до уявлення про множинність типів; територіальних структур.

Об’єктивною причиною цього звернення було ускладнення зав­дань ландшафтно-екологічних досліджень природоохоронної те­матики. Це зумовило пошук нових схем територіальної організа­ції природи, які доповнюють класичну концепцію генетико-морфо- логічної структури ландшафту М. А. Солнцева, У 1966 р. Ф. М. Мільков висунув концепцію парагенетичних комплексів, які за принципами виділення відрізнялись від ПТК- Б. Б. Родоман у 1972 р. теоретично обгрунтував положення про можливість і не­обхідність кількох варіантів поділу території на райони (терито­ріальні системи) за різними вихідними принципами їх виділення. У тому ж році з концепцією ландшафтної поліструктурності вис­тупив К. Г. Раман, який ілюстрував її на прикладі території Лат­вії. Проте більш чітко цю концепцію обгрунтував Г. Хаазе (1976). Він вважав, що в будь-якому регіоні можна виділити три основні; територіальні структури: векторну (на основі поєднання геотопів латеральними речовинно-енергетичними потоками), експозиційну (спільність геотопів за балансом тепла, вологи та продуктивності) та субстанційну (спільність геотопів за ландшафтним генезисом).

У працях названих та інших ландшафтознавців та ландшафт­них екологів (А. Д. Арманд, В. О. Боков, В. С. Преображенський, О. Ю. Ретеюм, Р. Форман — М. Годрон та ін.) було названо бага­то різних підходів, за якими можна виділити різні ландшафтні територіальні структури. Спробою на єдиній теоретичній основі узгодити ці окремі положення, звести їх у несуперечливу систему стала стаття колективу київських та одеських географів (Швебс, Шищенко, Гродзинський та ін., 1986). У ній обгрунтова­но концепцію типів ландшафтних територіальних структур, осно­вою виділення яких є інтеграція геотопів різними типами просто­рових відношень. Викладений далі матеріал грунтується на цій концепції, яка з моменту її формування значно розширилась та конкретизувалась.

Поняття про ландшафтну територіальну структуру. Будь-яка геоснстема, рангом вища за геотоп, має певну ландшафтну тери­торіальну структуру. Елементами цієї структури є геосистеми нижчого рангу, ніж досліджувана. Ними можуть бути геотопи, які за визначеним типом та характером просторових зв’язків між ни­ми об’єднуються у ландшафтні територіальні одиниці вищих ран­гів. Сукупність цих одиниць становить таксономічний ряд геосис­тем, а їх взаємне розташування в межах певної геосистеми визна­чає її конфігураційні та топологічні особливості (площу, форму,., складність структури тощо). Таким чином, ландшафтну структуру можна визначити як сукупність ландшафтних територіальних оди­ниць, конфігураційно та ієрархічно впорядкованих просторовими відношеннями певного типу.

Тип відношень між геотопами є основою виділення відповід­ного типу ландшафтної територіальної структури (ЛТС), оскіль­ки визначає: принцип інтеграції геотопів у більш складні ланд­шафтні територіальні одиниці; таксономічний ряд останніх (ієрар­хічну впорядкованість ЛТС); ареали, межі, взаєморозташування однорангових ландшафтних одиниць (конфігураційну впоряцко- ваність ЛТС).

Щоб виділити ЛТС певної території, необхідно: задати тип просторових відношень між геотопами; виявити множини геото­пів, закономірно зв’язаних цими відношеннями; для кожної з цих множин здійснити інтеграцію геотопів у ландшафтні територіаль­ні одиниці таксономічного ряду ЛТС, що виділяється; встановити та показати на карті ареали, межі, взаєморозміщення ландшафт­них територіальних одиниць одного рангу.

Згідно з принципом ландшафтної поліструктурності, у певно­му регіоні можна виділити ЛТС різних типів і відповідно скласти ландшафтні карти, кожна з яких моделювала б певний аспект (структуру) територіальної організації ландшафту. Звести ці кар­ти в одну — інтегральну принципово неможливо, бо не збігають­ся контури геосистеми різних ЛТС.

Основні типи ландшафтних територіальних структур. Оскіль­ки геотопи пов’язані між собою різними просторовими відношен­нями, вони можуть інтегруватися в різні ЛТС залежно від того, яке структуроформуюче відношення прийнято за основу цієї ін­теграції. Не всі можливі взаємовідношення між геотопами дос­татньо чіткі й сильні, щоб їх об’єднати в специфічні територіаль­ні структури. Так, геотопи можуть бути пов’язані один з одним хуртелицевим перенесенням снігу. Незважаючи на досить суттє­ву роль цього процесу в ландшафті, він мінливий за напрямком, існує лише в окремі періоди і закономірних та стійких у просторі зв’язків між геотопами сформувати не може, тобто він неструк- туроформуючий. Здебільшого не має самостійного структурофор- муючого значення і вітровий потік як мінливий за напрямом.

З багатьох просторових відношень між геотопами виділяються п’ять їх типів, які разом визначають основні риси ландшафтної те­риторіальної організації в цілому та можливість вирішення пере­важної більшості практичних завдань ландшафтної екології. Ни­ми відношеннями та відповідними їм типами ЛТС є: генетико- морфологічні—відношення спільності походження (генезису) та еволюції геотопів, які знаходять вираз у їх будові (морфології) і формують генетико-морфологічний тип ЛТС; позиційно-динаміч­ні— зв’язок геотопів горизонтальними речовинно-енергетичнлми потоками та їх відношення до ліній зміни інтенсивності цих пото­ків; парагенетичні — відношення геотопів до ліній концентрації горизонтальних потоків; басейнові ландшафтні — спільність гео­топів за гідрофункціонуванням та їх відношення до басейнів по-

верхневого стоку; біоцентрично-сітьові — біотичні міграції орга­нізмів та окремих популяцій між геотопами.

Кожний тип ЛТС має власний таксономічний ряд ландшафтних територіальних одиниць. Співвідношення між ними проілю­стровано на рис. 15.