Глава 4. Ландшафтні територіальні структури (хорологічна ландшафтна екологія)

§ 4.1. Рівні територіальної розмірності геосистем

Як геосистему можна розглядати і географічну оболонку в ці­лому, і ландшафтну зону (біом), і невеличку ділянку земної по­верхні (наприклад, схил чи його частину). При цьому аналіз гео­систем як територіальних об’єктів залежить від їх розміру. Гео­системи неоднакових розмірів відрізняються факторами, які виз­начають їх виділення з простору та внутрішню територіальну структуру, основними підходами та методами дослідження, ха­рактером наукових та практичних завдань, на які ці дослідження спрямовані.

За цими ознаками виділяються різні рівні територіальної роз­мірності геосистем. Г. Хаазе (1973), Я. Демек (1974), X. Барш (1979) та інші дослідники виділяють чотири таких рівні — плане­тарний, регіональний, хоричний та топічний. В. Б. Сочава (1974),

А. Г. Ісаченко (1979), К. А. Кінг (1980), К. Аурада (1986) виді­ляють три таких рівні — планетарний, регіональний та локальний (топічний), об’єднуючи хоричний та топічний в один — локальний. Є й інші пропозиції щодо числа територіальних рівнів гео- та ін­ших типів природних систем. Як визнав В. Б. Сочава (1978), ці рівні виділяються поки що не за чіткими геофізичними та матема­тичними критеріями, а емпірично.

З ландшафтно-екологічних позицій здається за доцільне виді­ляти шість рівнів територіальної розмірності геосистем.

Глобальний (планетарний) рівень представлений географічною оболонкою, яка досліджується як територіально недиференційова- не ціле. Ці дослідження проводяться загальним землезнавством. Субглобальний рівень визначається двома факторами: кулеподіб- ністю форми Землі, та плитовою тектонікою. Ці фактори зумовили формування таких геосистем, як географічні пояси, континенти та субконтиненти (близькі до такої одиниці фізико-географічного районування, як фізико-географічні країни). Субконтиненти— це найменші територіальні одиниці, які відособлені виключно пла­нетарними факторами, а їх подальший поділ цими факторами вже не визначається. Тому ці одиниці слід прийняти за елементарні при дослідженні планетарних закономірностей територіальної ди­ференціації глобальної геосистеми (географічної оболонки).

Внутрішня територіальна структура субконтинентів визнача­ється регіональними факторами — макроположенням субконтинен­ту щодо океанів та гірських систем, морфоструктурами високих порядків, загальною циркуляцією атмосфери тощо. Дія цих фак­торів зумовлює виділення геосистем регіонального рівня розмір­ності, якими є одиниці фізико-географічного районування — зони, підзони, провінції, області. В. Б. Сочава (1978), розглянувши різ­ні таксони фізико-географічного районування, дійшов висновку, що на рівні фізико-географічної області, а не району, як вважа­ють А. Г. Ісаченко та інші ландшафтознавці, змикаються регіо­нальні фактори зональної та азональної причинностей. Подальшу диференціацію області на геосистеми меншого рангу (зокрема на райони) пояснити дією цих факторів неможливо, бо все більшої ваги починають набувати місцеві (хоричні) територіальні особли­вості. Геосистемою, за критеріями виділення та змістом близькою до фізико-географічної області, є макрогеохора. Вона розгляда­ється як найменша одиниця регіонального рівня і найбільша — хоричного.

Якісною відмінністю геосистем цих рівнів розмірностей є те, що регіональні геосистеми сформувались під безпосереднім впли­вом зовнішніх по відношенню до географічної оболонки планетар­но-астрономічних факторів. В основі відособлення геосистем хо- ричного рівня лежать суто внутрішні ландшафтно-екологічні фак­тори, які у сфері взаємодії геокомпонентів трансформують зовніш­ні до географічної оболонки сигнали (тектонічні рухи, надходжен­ня тепла, вологи тощо). До таких факторів належать екзогенні процеси, що створюють різноманітні форми та елементи рельєфу. За цими елементами, в свою чергу, закономірно змінюється ве­личина сонячної радіації, що надходить на земну поверхню, пере­розподіляються волога, мінеральні речовини тощо. В результаті в ландшафті зовсім поруч можуть формуватися рослинні угрупован­ня та грунти, характерні для природних зон, які можуть і не ма­ти між собою спільної межі.

Природна контрастність на хоричному рівні може бути в сот­ні і тисячі разів більшою, ніж на регіональному. Переконливі да­ні про це наводить А. А. Краукліс (1979). Так, у тайзі на одному схилі сума активних температур змінюється на 20—50° на кожні 100 м довжини, а в середньому для Середнього Сибіру цей граді­єнт становить 70—90° на 100 км, тобто в 500 раз менший. Серед­ня температура січі знальному профілю в Середньому

Сибіру змінюється

кожні 100 м, тоді як на схилі

на 0,6—0,9° на 100 м (у 1000 раз більше). Аналогічні зміни ха­рактерні для умов зволоження геосистем, засолення тощо.

Саме на хоричному рівні найвиразніше виявляється дія еколо­гічних факторів та їх залежність від особливостей території, на якій ця дія локалізована. Розміри господарських угідь, зон їх впливу співрозмірні власне з геосистемами хоричного рівня, тому аналіз останніх найбільш ефективний для вирішення більшості конкретних прикладних завдань. Ці обставини, зумовлюють особ­ливу роль ландшафтно-екологічного аналізу геосистем хоричного рівня.

Серед геосистем хоричної розмірності особливу роль відіграє геотоп (фація). По-перше, більшість дослідників визнають його за максимально однорідну в комплексному ландшафтному відно­шенні одиницю, тобто як таку, внутрішня територіальна структура якої вже не визначається географічними закономірностями. По- друге, геотопи пов’язані між собою різними типами просторових відношень, врахувавши які виділяють різні типи ландшафтних те­риторіальних структур. Елементами всіх цих структур є геотопи. На цій підставі виділяється топічний рівень розмірності, до яко­го відносяться геосистеми лише одного рангу—геотопи. Ланд­шафтно-екологічні дослідження на цьому рівні зводяться до ви­ділення геотопів та аналізу їх івертикальних структур.

При аналізі територіальної структури геотопів виділяються одиниці субтопічного рівня. Цей аналіз дуже специфічний, а самі територіальні одиниці за розміром, тривалістю існування, факто­рами виникнення суттєво відрізняються від геотопів та геосистем вищих рангів, тому серед ландшафтознавців досить поширена дум­ка, що внутрішньотопічна структура не є предметом ландшафтно­го аналізу.

Ландшафтно-екологічний підхід можна застосувати для ана­лізу геосистем усіх рівнів розмірностей. Проте на хоричному та топічному рівнях сфера його застосування максимально широка. Більшість концепцій та методів сучасної ландшафтної екології розроблено для аналізу геосистем власне цих рівнів. Досить ефек­тивно їх можна використовувати і при регіональних та субтопіч- них дослідженнях.