2.4. Інструменти економічного механізму охорони атмосферного повітря

Нормування зборів і плати за викиди забруднюючих речовин регламентується Законами України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про підприємництво”, “Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору” та ін. Екологічне законодавство передбачає економічні заходи забезпечення охорони атмосферного повітря на основі економічних важелів; встановлення лімітів використання атмосферних ресурсів, викидів забруднюючих речовин в атмосферу; встановлення нормативів збору і розмірів зборів за використання атмосферних ресурсів.

Економічний механізм охорони атмосферного повітря містить цілий ряд інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств та окремих працівників – це лімітування природокористування, платність природокористування, фінансування на природоохоронні заходи, матеріальне стимулювання, оподаткування, кредитування, штрафування тощо.

Лімітування природокористування – дієвий елемент механізму охорони атмосферного повітря. Існують підприємства, які, з екологічної точки зору, краще було б закрити або перепрофілювати, тобто перевести на випуск іншої продукції, що завдавало би менше шкоди атмосферному повітрю. Проте, з економічної точки зору, а часом і з соціальної, це не завжди реально, оскільки підприємство може бути постачальником потрібних суспільству товарів та робочих місць. У цьому випадку його діяльність в галузі природокористування деякий час регулюється не нормативами ГДВ, а індивідуальними лімітами, тобто ТПВ (тимчасово погоджені викиди) − кількість забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка встановлюється на відповідний строк − до досягнення гранично допустимих викидів.

Платність природокористування було запроваджено на початку 90-х років ХХ ст. Воно передбачає плату практично за всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розташування в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в межах встановлених нормативів.

Матеріальне стимулювання, важливий економічний метод – це забезпечення зацікавленості, вигідності природоохоронної діяльності для підприємства та його працівників. При цьому передбачається застосування не лише заохочувальних заходів, але й покарань. До заохочувальних заходів належать: встановлення податкових пільг; звільнення від оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна; застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чисту продукцію; застосування пільгового кредитування підприємств, які ефективно здійснюють ОНПС.

Підприємства будуть активно працювати в галузі природоохоронної діяльності, коли буде розроблено та широко впроваджено такий механізм стимулювання, при якому дотримується наступна нерівність:

;

,

де З_под – видатки підприємства на природоохоронну діяльність;

Р_ут – прибуток від утилізації відходів;

П_п – пільги оподаткування;

К_п – кредитні пільги;

Ц_н – надбавка до ціни;

П_нв – плата за понаднормативне використання ресурсів природи;

П_нз – плата за понаднормативне забруднення навколишнього середовища;

П_ср – плата за розташування відходів в навколишньому середовищі;

Ш – штрафи;

Д_н – додаткове оподаткування.

Елементи першої формули повинні збільшувати прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства за умови реалізації ефективної природоохоронної діяльності, а елементи другої формули – знижувати його, коли підприємство намагається заощаджувати на природоохоронних видатках.

Плата за спеціальне використання атмосферних ресурсів встановлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання. Нормативи збору за використання атмосферних ресурсів визначаються з урахуванням їх якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності та інших факторів. Нормативи збору за використання атмосферних ресурсів, а також порядок її стягнення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Плата за забруднення атмосферного повітря встановлюється на основі лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферного повітря стаціонарними і пересувними джерелами, які встановлюються Міністерством екології та охорони навколишнього природного середовища України у випадках, коли це призводить до забруднення природних ресурсів республіканського значення, територій інших областей; в інших випадках – обласними, міськими Радами за поданням органів Міністерства екології та охорони навколишнього природного середовища України. Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 44 згідно із Законом N 186/98-ВР від 05.03.98).