Механізм проведення збудження по безмієліновим волокнам і мієліновим волокнам

Основоположником вчення про проведення збудження по нервовим волокнам вважають німецького фізіолога Германа (1885р.).В теперішній час теорія кругових струмів підтверджена експериментально: між збудженою і не збудженою ділянками струм рухається від «+» до «-», це призводить до малих колових струмів, які захоплюють нові ділянки.

У безмієлінових волокнах збудження поширються безупинно уздовж мембрани осьового циліндра.

Механізм проведення збудження по мієліновим нервовим волокнам не відрізняється від механізму проведення по безмієлінових волокнах.але під впливом подразника (П) в одному з перехватів Ранв'є виникає ПД.Між цим (збудженим) і сусідніми(незбудженими) перехватами Ранв'є виникає різниця потенціалів дії; вони з'єднані провідним середовищем ,тому виникають місцеві струми (від "+" до "-").

Суттєва відмінність поширення ПД по мієліновим волокнам полягає в тому, що в них місцеві струми виникають не між сусідніми ділянками мембрани, а між сусідніми перехватами Ранв'є,тому ПД поширюється від одного перехвату до іншого стрибкоподібно ,швидкість поширення ПД велика,дорівнює 80-120 м/сек.

На швидкість поширення збудження по нервовим волокнам впливають такі фактори: 1.Наявність мієлінової оболонки збільшують швидкість.

2.Відстань між перехватами Ранв'є - чим вона більша, тим більша швидкість.

3. Діаметр волокна - чим він більший, тим менший опір чинить аксоплазма волокна поширенню локальних струмів і тим більша швидкість проведення збудження.

4. Амплітуда ПД - чим вона більша, тим швидше деполяризація доходить до Е_кр, і тим більша швидкість проведення.

5. Поріг деполяризації - чим він менший, тим виникає швидше деполяризація мембрани.

6. Швидкість наростання піку ПД - чим вона більша, тим швидше розвивається деполяризація до Е_кр, і тим більша швидкість проведення збудження.

Фізіологія скелетних м’язів

Будова м м’язового волокна.Посмуговані м'язи складається із м'язових волокон - це тонке, витягнуте від Зсм до 10см, багатоядерне утворення в результаті злиття багатьох клітин

Ядра знаходяться біля поверхні волокна, ядер близько 1 тис. Оболонка називається сарколема, а цитоплазма - саркоплазма. В саркоплазмі волокна знаходиться велика кількість, приблизно 2500 міофібрилів. Саркоплазма волокна має мережу внутрішніх мембран- це саркоплазматичний ретикулум, він складається з трубочок, пухирців

(цистерн), на мембранах СР працює Са²⁺ насос.

Міофібрили знаходяться у волокні в великій кількості і мають ділянки темні і світлі, в зв'язку з цим, волокно має поперечну смугастість. Міофібрила складається із протофібрил, тобто білкових ниток 2 – х типів:

-актинові, тонкі, 4,5 – 6,5 мкм., вони мають білок тропінін, кальмодулін, що

закривають активний центр актину, але під дією Са²⁺ він відкривається, тому можуть утворюватись актиноміозинові містки;

-міозинові, товсті, 10 – 15 мкм, мають хвіст, шийку і голівку, яка приймає участь в утворенні актиноміозинових містків.

Під світловим мікроскопом міофібрили мають темні і світлі смуги - диски ( А і І ) - це пояснюється особливим розміщенням актинових і міозинових ниток.

Саркомер - це ділянка міофібрил розташованих між двома Z пластинами .

С аркомер – структурно-функціональний елемент скорочувального апарату скелетних м’язів. Вони утворені пучками міофібрил, які відокремлені один від одного перпендикулярними смугами – Z-лініями. До Z-ліній прикріпляються одним своїм кінцем тонкі актинові нитки. Інші кінці актинових ниток спрямовані до центру саркомера і входять у проміжки між товстими міозиновими нитками. Частина саркомера, яка примикає до Z лінії та утворена тільки актиновими протофібрилами, має назву І-дисків (ізотропних); слідом за ними розташовані А-диски (анізотропні) – частина саркомера, де має місце взаємне перекриття актинових та міозинових протофібрил. При вкороченні м’яза, в ході його скорочення, коротшає довжина протофібрила значить відбувається вкорочення довжини кожного саркомера. При цьому довжина анізотропних дисків не зменшується, а зменшується довжина ізотропних дисків.