44. Глобальна тема «самотність у світі» як наскрізний мотив твору я. Вишневського

«Самотність у мережі».

Наскрізним мотивом роману є тема «самотності у світі», адже на сторінках твору ми спостерігаємо за долею двох сучасних людей в яких ніби все є, але вони самотні, що є проблемою «самотності у світі». Адже людина по своїй сутності егоїстична, сконцентрована на собі і самотня . Так і герої роману страждають через самотність - він тому що залишився в цьому світі сам- померли батьки, кохана людина, вона-хоча і має чоловіка, батьків, але самотня в подружньому житті, не отримує любові, уваги від свого чоловіка, та й її батьки не розуміють її. Отже, тема самотності є наскрізним мотивом роману, але й у той самий час такою важливою для кожного з нас. Хоча кожного дня нас оточують люди: вдома, на роботі, в транспорті, людина все одно залишається самотньою, адже вона сама(в душі) бореться зі своїми проблемами, депресіями, життєвими негараздами і здається нікому до цього не має діла, адже в кожного свої проблеми і вирішувати їх повинен кожен сам для себе. Це така людська сутність - глобальна проблема – самотність серед людей, самотність в людських душах.

№45 Ідеальний образ героя за Я.Вмшневським «Самотність у мережі»

- Тобто всі ваші сюжети автобіографічні?   - Більшість історій стосуються мене особисто: десь я був на перших ролях, десь - в масовці ... Деякі люди пишуть листи мені як Якобу (так звуть головного героя «Самотності в мережі»). Хоча я не він. Якоб - всього лише пазл: від однієї людини я взяв для нього розум, від іншого - чутливість. У результаті вийшло дуже недобре: я показав у книзі ідеального чоловіка, якого не існує. На жаль, багато жінок повірили, що такі чоловіки є в природі. Тому після виходу в Польщі «Самотності» було кілька гучних розлучень: жінки, прочитавши книгу, розчарувалися у своїх чоловіках і пішли від них. Вони чекають свого Якоба. Якуб - альтер-его автора. Ім'я, професія і місце проживання. Якуб дуже самотній у сьогоденні, все було в минулому. Він ідеальний чоловік очима жінок. Вміє створити образ - дуже емоційний і любить говорити про свої емоції. Розуміє, що жінки люблять вухами і він постійно розповідає яка вона гарна і демонструє до неї непідроблений інтерес, на побутовому рівні - цілує зап'ястя, жаліє її. У нього дві освіти, вчений і викладач.Зовні скупо описаний добре одягається, сіро-зелені очі, дорогий парфум. Дивно, що сорокарічний чоловік з головою занурився в любов.

№46 Сенс екзистенцій них пошуків героїв роману Марка Леві»Усе, що не було сказано»

Екзистенціалі́зм — (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування), Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Визначальні риси екзистенціалізму:         - на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;         - особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;         - поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;         - вишу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;         - існування людини тлумачиться як драма свободи;         - найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи. 

Немножко критики, чтоб понять, о чем роман:

Недавно глава одной крупной российской радиовещательной корпорации сказал мне: «Мы не учим своего слушателя, мы его развлекаем и идем на поводу у его желаний. Поэтому мы так популярны».

Эта формула — секрет успеха романов француза Марка Леви. Он пишет не просто сентиментальные книжки про любовь — это самые потаенные и нежные девичьи грезы в твердом переплете. Если не каждый человек, то уж точно каждая женщина, когда ей было 14, рисовала в своем воображении такие истории. И именно благодаря этому книги Леви переведены более чем на три десятка языков.

Только что вышедшая книга «Те слова, что мы не сказали друг другу» — типичный роман Леви: много фантазии, мало логики. 36-летняя Джулия Уолш трудится компьютерным графиком (она рисует персонажей для мультиков) и собирается выйти замуж за положительного, но как будто слегка скуповатого жениха. Однако за 4 дня до свадьбы умирает ее отец, с которым она уже давно не поддерживает отношений. Свадьбу приходится отложить на неопределенное время, потому что на этот день назначены похороны. А после похорон отец еще на неделю вторгается в жизнь дочери в виде андроида, который как две капли воды похож на родителя и обладает его же памятью. Дело в том, что когда-то отец помешал любви дочери и немецкого репортера-коммуниста. Прежде чем уйти навсегда, отец-андроид пытается исправить то, что испортил при жизни (только не спрашивайте, как и на каких батарейках он работает, Леви понятия об этом не имеет и аккуратно этот вопрос обходит).

Автор только один раз попробовал отступить от своего принципа и написать что-то, не похожее на сахарный сироп. Это роман «Дети свободы» на основе подлинных воспоминаний отца и дяди автора, которые мальчишками участвовали в подпольной борьбе с оккупантами во время Второй мировой войны. Однако у него не получилось — книга не стала бестселлером, потому что ничего другого, кроме сказок о любви до гробовой доски, Марк Леви рассказывать не умеет. Если вам такие нравятся — читайте и плачьте от умиления.

«Этот роман заставил меня задуматься о многих вещах – об отношении к родителям, к любви, к жизни в целом, наконец. Только прочтя этот роман я поняла, что означает выражение: «Любить нужно не за что-то, а вопреки!». Именно о такой любви этот роман.  Когда любишь, не смотря на то, что твоя вторая половина даже не узнаёт тебя, принимает за чужого человека.» Вовсе не потому, что «Те слова, что мы не сказали друг другу» — это какой-то уж очень увлекательный или необычный сюжет, или великолепный язык, или прекрасное построение романа — ничего этого нет. Марк Леви — по всем статьям очень средний автор. С одной поправкой — он великолепно умеет рассказывать женщинам женские сказки. И поэтому женщины дочитывают его книги до конца. Ох, как ругались критики на «Те слова, что мы не сказали друг другу» — полностью разбили роман, не нашли в нем ни одного положительного момента. Сюжет — пресный, композиция — убогая, динамики — никакой, язык — и тот хромает. Слишком эмоционально, слишком банально, слишком романтично — сопли на глюкозе, как говорит нынешняя молодежь. Не литература — таким был жестокий приговор. А все-таки читают умилительную историю про дочку, которая поссорилась с папой, а через много лет собралась замуж. Папа расстроил свадьбу — помер не ко времени. А после похорон предстал перед дочкой в виде клона, срок годности у которого — 6 дней. Вот, собственно и все — дальше на читателя проливается бурный поток самокопаний, пустых диалогов, еще более пустых, ненатуральных чувств. Главная идея , насквозь пронзающая эту замечательную книгу – не забывайте говорить близким приятных слов.. Пока они рядом .. За несколько дней до свадьбы Джулии позвонил секретарь ее отца , Энтони Уолша . Как она и догадывалась , отец - успешный бизнесмен , но эгоист до мозга костей , с которым она уже давно толком не общается , - не порадует церемонию своим присутствием . Правда , на этот раз Энтони нашел для своего оправдания отличный предлог : он умер . Джулия невольно подмечает трагикомическую сторону произошедшего : отец всегда обладал особым даром врываться в ее жизнь , переворачивая всё с ног на голову и нарушая все её планы . В мгновение ока намечающееся празднество обернулось похоронами . Но это , оказывается , не единственный сюрприз , приготовленный Джулии её отцом …

ТОБТО:

Сенс екзистенційних пошуків героїв у тому, що дочка і батько вже після смерті батька виправляють свої помилки у стосунках, яких наробили за життя. І намагаються сказати за 6 днів все те, що не сказали за життя.