25.Інтерпретація романтичної культурної традиції в романі п. Зюскінда «Запахи. Історія одного вбивці.»

Постмодерністська гра набутками культури П.Зюскінда з самого початку залучила форми дзеркальності, виявлені у романтизмі. Головний герой роману – Жан-Батіст Гренуй –харизматична, надзвичайна особистість, якій притаманні риси романтичного героя. Автор репрезентував його, застосовуючи дзеркальність, засновану на гіперболізації. Гренуй належав до найгеніальніших і найогидніших особистостей XVIII ст. Бажання Гренуя запліднити світ ароматами краси та досконалості співзвучне з прагненнями Франкенштейна опромінити світ, створивши нову расу щасливих i досконалих істот, i, передусім, з рятівною місією Прометея. У  дисертаційному дослідженні відзначається, що у контексті постмодерністського роману це має вигляд пародії та чорного гумору. Гренуй робить парфуми, котрі поставили його на рівень з Богом, але Бог виявився таким самим, як Гренуй, тільки значно гіршим. Дзеркальний механізм роману стиснув образ Бога та перебільшив подвиг Прометея. Гренуй перевершив Прометея, адже створив coбi найбожественішу ауру. Презирство Гренуя до людей, аморальність, безбожництво, пошук людського в собі перегукуються з істотою Франкенштейна. Герой П.Зюскінда, як i герої M.Шеллі, прирік себе на жахливу смерть.

Жан-Батіст Гренуй наділений автором однією особливою рисою – носом, виразною прикметою фізіономії в контексті романтичних казок В.Гауфа (“Карлик Ніс”, “Маленький Мук”,  “Каліф-лелека”). Роман “Парфуми” дзеркально відбив та обіграв низку сюжетних елементів романтичної казки В.Гауфа “Карлик Ніс”, а саме: базар як ключове місце дії; поява дитини з якоюсь незвичайною рисою-вадою; відмова матері від дитини; тяжка служба; здобуття особливої майстерності; виявлення та перевірка майстерності. Водночас персонаж роману “Парфуми” не зміг послідовно грати роль романтичного героя, проте герої M.Шеллі та В.Гауфа неухильно діяли у рамках стабільного контексту, який ґрунтувався на усталеній парадигмі цінностей. Для автора “Парфумів” це стало предметом гри. Ніс як романтична фізіологічна вада-покарання перетворився на головний орган пізнання світу.

26. Жан- Батіст Гренуй як «буремна особистість» в романі П. Зюскінда «Запахи. Історія одного вбивці».

Постмодерним є головний герой роману Жан-Батіст Гренуй — одинак, чужинець, маргінал, який перебуває у стані непоборної ізоляції від світу. А відсутність власного запаху є ознакою приреченості і його прагнень, і самого героя. Гренуй прагне влаштовувати своє життя незалежно від людської спільності, змінити її за власним мистецьким витвором, який докорінно відрізняється від загальноприйнятих життєвих цінностей. Його приваблює ідея опанувати світом і мистецтвом, яка набуває хворобливоабсурдних форм через створення дивопарфумів, запах яких мав би знищити цей "сморідний" світ (за висловом Гренуя) і перетворити на запашне царство краси і гармонії. Через свою модерністську ідею Гренуй бажає досягти "абсолютного стану" чи то у мистецтві, чи то у житті. Патрік Зюскінд у своєму романі критично досліджує це явище духовного життя і демонструє його катастрофічні наслідки.

Коли питання етики, естетики, філософії вступають у протиріччя одне до одного, людина приречена на загибель. За допомогою іронії, підкресленої театральності, метафоричності світу, елементів детективного жанру, фантастики Зюскінд розкриває трагізм становища постмодерного героя, стверджуючи прописні істини, які проголошують, що людина не може існувати без інших людей, що головною рушійною силою мистецтва є любов, що досягнути "абсолютного стану" через ідею створення дивопарфумів на основі запахів вбитих двадцяти п'яти красунь є абсурдною і неможливою. У постмодерністському романі Зюскінда порушується зовсім нова тема: тема духовних розчарувань і пошуків ізольованої від суспільства особистості, тобто, Гренуй прагне стати "надлюдиною" — "по той бік добра і зла", інакомовність роману розкривається через метафору запаху, яка має приховане значення — це моральний стан суспільства.