24.Маніфестом ідей маргінальності як заперечення будь-якої моралі та естетичного сприйняття

світу можна вважати роман П. Зюскінда "Парфумер" ("Запахи"), в якому оспівується спроба підкорення соціуму маргінальною особистістю. У центрі цього твору маргінальна постать – парфумер Жан-Батіст Гренуй, людина, повз яку проходять ідеї співчуття, щастя, Бога, страху смерті тощо. У своєму житті герой цього роману керується лише імпульсами, що підказують йому власні феноменальні нюхові здібності. Саме вони є для Гренуя єдиним і надійним провідником у світі людини.Загадковий сюжет роману П. Зюскінда розгортається у XVIII сторіччі. Але автора та читачацікавлять не особистості філософів-енциклопедистів, що заклали основи сучасного світосприйняття,а постаті маргіналів типу маркіза де Сада, що ілюструють безглузді сторони раціоналізму вже у момент його виникнення. До таких ірраціональних моментів XVIII сторіччя автор додає також історію свого героя, парфумера Жана-Батіста Гренуя.

П. Зюскінд створив у романі власний міф про мистецтво. Можна окреслити головні його ідеї:

творчий геній – породження світового смороду; він з самого початку є дном, тому що не перебуває в гармонії зі світом, а виникає всупереч світові, як щось протилежне йому. Шлях мистецтва – антигуманний, бо творчий пошук і творчі досягнення не мають нічого спільного з моральністю. Крах генія у світі спричинений неможливістю поєднати позаособистісну досконалість та нездатністю самому стати джерелом досконалості, змінити світ, наповнити його гармонією.

Автор роману спрямовує гірку іронію у бік законів, суть яких зводиться до одного: був сморід і він залишився, сморід ззовні і сморід усередині. Крайній індивідуалізм не дозволяє герою осягнути метаморфози, які руйнують основи його буття у моменти найвищої насолоди. Саме тоді з глибин гренуєвої душі підіймаються смердючі тумани. Вони виганяють його зі створеного ним самим світу чарівних запахів, світу привласненої досконалості, а страх затягує у вир самознищення. У романі "внутрішній сморід" Гренуя сприймається як загальний, недиференційований негативізм.

Руйнування модерністських підходів Жана-Батіста Гренуя є водночас і руйнуванням модерні-стської за своїм походженням ідеї маргінальності. "Особливе" становище, особливі права є формами свободи тоді, коли особистості художника протистоїть агресивний соціум. Але, як і традиційні форми світосприйняття, маргінальність на глибинному рівні виявляється безперспективною.

Модерністські концепції заходять у глухий кут. За допомогою всеохоплюючої іронії постмодернізм виконує свою заперечну функцію і підводить остаточну риску. Але далі він не просувається. Постмодернізм зупиняється на констатації краху модерністської ідейно-ціннісної парадигми, переносить оповідь зі сфери реальності у сферу вигадки, гри з читачем за законами необарокової естетики. Міфотворчість роману спирається на постмодерністичну іронію та серйозність, які заперечують одна одну. Адже Гренуй видається і справжнім митцем, носієм певної істини творчості, що підкреслюється неістинністю, нетворчим характером спрямувань його антиподів – Бальдіні, ГайядЕспінасса, Дрюо; і також є пародією на митця, адже об’єктом його творчості є сфера досить прозаїчна– парфуми. Парфумерне мистецтво тут виступає і як символ мистецтва взагалі, і як галузь, що не співвідноситься з "традиційними" мистецтвами. Автор одночасно і профанує гуманізм, заперечуючи творчість та беззастережно засуджуючи Жана-Батіста Гренуя, і репрезентує гуманістичну ціннісність, з позицій якої він засуджує антигуманізм Гренуя. В основі міфу, створеного Зюскіндом у романі "Запахи", лежить концепція, яка демонструє свою істинність щодо інших концепцій. Ці концепції засновані на "великих ідеях" – справедливості,порядку, високого покликання митця, а з іншого боку – ворожість до життя, де потяг до досконалості штовхає до вбивств. Зюскінд намагався оволодіти світовою досконалістю, перетворити її на твір мистецтва і насамкінець отримати владу над світом, яку дає мистецтво. В романі ми бачимо перетворення ароматів на парфуми, в яких світова досконалість не тільки збережена, а ще й облагороджена.

Оволодіння досконалістю тягне за собою знищення життя, парфуми (тобто мистецтво) залишаються

маскою, чимось зовнішнім щодо митця, не наближаючи його до розуміння самого себе. Сюжет роману закінчується знищенням серед цвинтарного смороду мистецтва (парфумів) і митця (парфумера Гренуя).

У Зюскінда, як і у його сучасників Рансмайра, Еко, Павича, Хеллера, йдеться про наслідки аб-

солютизації мистецтва, яка відбулася в модерністській естетиці. У творах цих письменників події

відбуваються у певному ілюзорному просторі культури, який отримав статус надреальності.

"Кільватерний струмінь" гренуєвого аромату, перед яким не може встояти жодна людина

("Запахи" П. Зюскінда);