3. З об'єктивної сторони злочин полягає у привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також скарбу.

Привласнення - це звернення такого майна на свою користь. За своєю правовою суттю привласнення особою знайденого чи чужого майна, що опинилося у неї, а також скарбу є приховуванням факту його знайдення або отримання винним з подальшим йо¬го використанням на свою користь.

На відміну від привласнення як способу вчинення злочину, передбаченого ст. 191, привласнення як спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 193, характеризується тим, що: а) майно, яке є предметом цього злочину, на момент його звернення на ко¬ристь винного чи користь інших осіб не перебувало у правомірному його володінні; б) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого майна.

Слід мати на увазі, що за певних обставин особа, яка знайшла загублену річ або скарб, має право звернути їх на свою користь - набути право власності на них. Так, особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органові місцевого самоврядуван¬ня, якщо: 1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати по¬вернення загубленої речі; 2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернен¬ня загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

За загальним правилом, особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього. Держава набуває права власності на скарб лише у тому випадку, якщо він є пам'яткою історії або культури. Отже, за наявності в особи права на знахідку чи скарб, звернення нею їх на свою не є привласненням у розумінні ст. 193 КК.

Не становить привласнення також продаж особою знайденої речі, що швидко псуєть¬ся, або речі, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартіс¬тю. Однак при цьому особа, яка знайшла таку річ, має дотриматися двох умов: 1) одержа¬ти письмові докази, що підтверджують суму виторгу; 2) повернути суму грошей, одер¬жаних від продажу знайденої речі, особі, яка має право вимагати її повернення.

Закінченим цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив знайдене ним майно чи майно, яке випадково у нього опинилось, або скарб і мав можливість по¬відомити про володіння ним таким майном власника, відповідний орган державної вла¬ди або орган місцевого самоврядування.

15 3—187

450

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усві¬домлює той факт, що привласнює чуже майно, яке він знайшов чи яке у нього випадко¬во опинилось, або скарб, який має бути зданий державі, і, незважаючи на цю обставину, бажає це зробити. Особливістю суб'єктивної сторони злочину є те, що умисел у винної особи на привласнення зазначеного майна виникає після фактичного встановлення во¬лодіння над таким майном.

5. Суб'єкт злочину загальний.

Конвенція ООН про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного вивезен¬ня, ввезення та передачі права власності на культурні цінності від 17 листопада 1970р. Рати¬фікована УРСР 10 лютого 1988 p. (cm. 1).

Конвенція ООН про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 листопада 1972 р. Ратифікована УРСР 4 жовтня 1988 р. (статті 1, 2).

ЦК (статті 337, 338, 343).

Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 верес¬ня 1999 р. (статті 1, 3).

Закон України «Про народні художні промисли» від 21 червня 2001р. (статті 1, 12, 13).

Постанова ВР від 24 травня 2001 р. «Про визнання колекції образотворчого мистецтва на¬ціональним надбанням України».

Порядок укладення охоронних договорів на пам 'ятки культурної спадщини. Затверджений постановою KM МІ І 768 від 28 грудня 2001 р.

Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна

1. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду

у великих розмірах,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавлен¬ням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальноне-

безпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих роз¬

мірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додатковим факуль¬тативним об'єктом можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я людини.

2. Предметом злочину може бути будь-яке майно як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна. Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчи¬нення більш тяжкого злочину (наприклад, статті 113, 252, 258, 292, 298, 338, 347, 352, 357, 360, 378, 399, 411). Поняття «майно» у диспозиції ст. 194 має дещо інше значення, ніж у диспозиціях статей 185-187, 189-191. Про особливості майна як предмета злочи¬ну, передбаченого статтями 194-196, див. коментар, викладений у Загальних положен¬нях до цього розділу.

У багатьох випадках за знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) певних видів майна передбачено адміністративну відповідальність (це має місце, зокрема, у ви¬падках, передбачених статтями 46-1, 56, 57, 61, 65, 66, 72, 103-2, 109, 111, 114, 115, 116-2, 117, 139 КАП), що часто створює складнощі у правовій оцінці вчиненого. У разі конку¬ренції ст. 194 і відповідної норми КАП, яка передбачає відповідальність за умисне знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) майна, слід керуватися правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 9 КАП.

Стаття 194 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 451

Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому ст. 194, може бути тільки чуже майно. Про поняття чузкого майна див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Для кваліфікації діяння за ст. 194 не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, колективної, приватної тощо) нале¬жить майно, яке є предметом знищення чи пошкодження. Знищення чи пошкодження власного майна, у т. ч. майна, яке є спільною власністю винного та інших осіб, не утво¬рює складу цього злочину.

Знищення або пошкодження особою майна, яке було предметом вчиненого нею ви¬крадення, кваліфікується тільки як викрадення. Кваліфікація дій винної особи за сукуп¬ністю злочинів, які полягають у викраденні майна, і злочинів, які полягають у його умисному знищенні чи пошкодженні, можлива лише у разі їх реальної сукупності (на¬приклад, це може мати місце у разі, коли знищення чи пошкодження майна є способом готування до його викрадення, або коли викрадення майна супроводжується знищен¬ням чи пошкодженням майна, яке є частиною того майна, що викрадається).

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у вели¬ких розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, пов¬не чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне знищення чи по¬шкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194. Вико¬ристання майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (на¬приклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб його знищення чи пошко¬дження, а тому не утворює складу розглядуваного злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна.

Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі дії, за загальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Додатково кваліфікувати їх ще й за ст. 194 необхідно лише у випадках, якщо зазначені дії вчинювались способом чи спричинили суспільно небезпечні наслідки, які не враховані у статті, що передбачає відповідальність за такий злочин. Такою (за ч. 2 ст. 355 та ч. 2 ст. 194), наприклад, має бути правова оцінка дій, які виразились у при¬мушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаному з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебез¬печним способом.

Термінологічна конструкція «знищення або пошкодження» передбачає як вчинення певного роду діяння, так і настання відповідних суспільно небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов'язує момент закінчення злочину.

Знищення майна - це доведення майна до повної непридатності щодо його цільо¬вого призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки змен¬шилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну експертизу.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним. Обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв'язок між діянням та заподіяною шкодою.

Шкода у великих розмірах - ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є за¬подіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням

15*

452

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо). Виходячи із законодавчого ви¬значення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності (п. 2 примітки до ст. 185), видається, що шкода у великому розмірі у складі умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином спри¬чинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка у двісті п'ятдесят і більше разів пе¬ревищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Визначення розміру шкоди знищеного чи пошкодженого майна окремих видів здійс¬нюється за таксами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами. В окремих випадках розмір шкоди може бути визначено шляхом проведення відповід¬ної експертизи. При визначенні розміру шкоди враховуються лише реальні матеріальні збитки. Упущена вигода до уваги братися не повинна.

На відміну від злочину, передбаченого ст. 194, умисне знищення чи пошкодження окремих спеціальних видів майна утворює склад відповідного злочину незалежно від розміру заподіяної такими діями шкоди (наприклад, це стосується Державного Прапора України та Державного Герба України (ст. 338), офіційних документів, штампів та пе¬чаток (ст. 357), майна службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (статті 352, 378, 399), військового майна (ст. 411)).

Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і шкода від цього є великою.

4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1 ст. 194)

або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене службовою особою з викорис¬танням свого службового становища, потребує додаткової кваліфікації за статтями 364 (423) або 365 (424).

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власни¬

кові майна заподіюється велика шкода.

У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюєть¬ся посягання, або може і повинен це передбачати.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне став¬лення винної особи характеризується необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною ст. 115.

Мотив і мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, але їх встановлення є важ¬ливим у плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може супроводжу¬ватись знищенням чи пошкодженням чужого майна. Це, зокрема, стосується таких зло¬чинів, як диверсія (ст. 113), вимагання (ст. 189), терористичний акт (ст. 258), масові заворушення (ст. 294).

Якщо винний знищує чи пошкоджує спеціальний вид майна, відповідальність за знищення чи пошкодження якого передбачена окремою статтею КК, вважаючи при цьому, що він посягає на майно не спеціального виду, його дії слід кваліфікувати за спрямованістю умислу - як замах на умисне знищення чи пошкодження чужого майна (за статтями 15 і 194). Якщо ж винний вважає, що ним знищується чи пошкоджується майно спеціального виду, яке перебуває під спеціальною охороною кримінального за¬кону, а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення чи по¬шкодження спеціального виду чужого майна.

Стаття 194 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 453

6. Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є:

1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом;

2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах; 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття підпал і вибух див. коментар до ст. 113.

Умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здо¬ров'ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків (коли такий підпал є загальнонебезпечним). Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, яке не створювало такої загрози (наприклад, спалення у печі), не може розглядатися як квалі¬фікуюча цей злочин ознака і тягне відповідальність за ч. 1 ст. 194.

Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було зни¬щено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно роз¬глядатися як замах на знищення або пошкодження майна шляхом підпалу.

Під іншим загальнонебезпечним способом розуміється будь-який інший, крім під¬палу та вибуху, спосіб знищення або пошкодження майна, внаслідок якого створюється небезпека життю чи здоров'ю багатьох людей, заподіяння шкоди багатьом матеріаль¬ним об'єктам тощо (затоплення, поміщення у воду дроту високовольтної лінії електро¬передач, застосування сильнодіючої отрути для отруєння домашніх тварин, забруднен¬ня парку, пляжу чи іншої місцевості небезпечними відходами, організація катастрофи тощо). Загальнонебезпечність способу знищення чи пошкодження майна визначається з урахуванням факту створення небезпеки для життя чи здоров'я громадян, властивостей майна, якому заподіюється шкода, засобів знищення чи пошкодження, місця вчинення діяння.

Майнова шкода в особливо великих розмірах, як і майнова шкода у великих розмі¬рах - ознаки оціночні. З урахуванням законодавчих критеріїв визначення значної шко¬ди, великого і особливо великого розміру у складах злочинів проти власності, передба¬чених статями 185-191, можна зробити висновок, що майнова шкода в особливо вели¬ких розмірах у складі умисного знищення або пошкодження майна матиме місце у разі, коли такими діями заподіяно майнову шкоду приблизно на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До майнової шкоди в особливо великих розмірах внаслідок знищення або пошко¬дження чужого майна судова практика відносить зокрема загибель великої кількості худоби, спричинення інших особливо великих матеріальних збитків.

До умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей, належать випадки вчинення такого діяння, внаслідок якого сталася смерть двох чи більше осіб.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, смерть однієї людини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, залишення людей без житла або засобів до існування, виведення з ладу повністю або на тривалий час важ¬ливих споруд, техніки, тривале припинення або дезорганізацію роботи підприємства, установи, організації тощо. Питання про те, що слід розуміти під іншими тяжкими на¬слідками, вирішується у кожному конкретному випадку стосовно конкретних обставин справи.

Оскільки таке поняття, як «тяжкі наслідки», застосовується у багатьох основних та у кваліфікованих складах злочинів, то під час кваліфікації злочину за ст. 194 слід ретель¬но досліджувати питання про відмежування цього злочину від інших, суміжних з ним за ознаками об'єктивної сторони, та про необхідність кваліфікації за сукупністю.

7. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, поєднане з викраденням, ко¬ли знищення чи пошкодження майна, наприклад, є способом готування до викрадення іншого (пошкоджуються двері чи стіна приміщення, розбивається скло автомобіля, по¬шкоджуються засоби системи сигналізації"), або здійснюється з метою знешкодити до¬кази вчиненого викрадення, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - як корисливий

454

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V,

злочин проти власності (залежно від способу) і злочин, передбачений ст. 194. Якщо ж особа знищує раніше викрадене нею майно, ці дії кваліфікуються тільки як викрадення, оскільки на момент знищення такого майна вона, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння ним.

Вчинення цього діяння в процесі вимагання охоплюється відповідною частиною ст. 189. Додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 воно потребує лише у випадку, коли знищення чи пошкодження майна було здійснене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.

Постанова ПВС № 4 від 2 липня 1976р. «Про питання, що виниклії в судовій практиці в справах про знигцення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки» (пункти 2, З, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 13).

Постанова ПВС № 12 від 27 грудня 1985 р. «Про судову практику в справах про перевищен¬ня влади або посадових повноважень» (п. 7).

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що пе¬редбачає відповідальність за посягання на .життя, здоров 'я, гідність та власність суддів і пра¬цівників правоохоронних органів» (п. 13).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» (п. 9).

Стаття 195. Погроза знищення майна

Погроза знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загаль¬нонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійс¬нення цієї погрози,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а додатковим

обов'язковим об'єктом - психічна недоторканність особи.

2. Предметом злочину є чуже майно.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає в активних діях, спрямованих на заляку¬вання потерпілого (власника чи законного володільця майна, особи, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, іншої особи, яка зацікавлена у збереженні цього майна) знищенням майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом.

Погроза знищення майна полягає в залякуванні негайно або в майбутньому знищи¬ти певне майно, яке є для винного чужим. Про поняття знищення чужого майна див. коментар до ст. 194.

Погроза знищення чужого майна утворює розглядуваний склад злочину лише у ви¬падках, коли винний погрожує це зробити шляхом підпалу, вибуху або загальнонебез¬печним способом. Про поняття підпалу, вибуху та іншого загальнонебезпечного спо¬собу див. коментар до статей 113 та 194. Слід зазначити, що погроза знищенням окре¬мих видів майна визнається злочинною, незалежно від способу, в який винний мав намір реалізувати свою погрозу. Так, кримінальну відповідальність за погрозу знищен¬ням щодо майна судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (статті 377, 398), майна військового начальника (ст. 405) закон не обумовлює загальнонебезпечним чи в якийсь інший спосіб знищенням такого майна. Такий підхід пояснюється підвищеною суспільною небезпекою погрози зни¬щення майна у складі цих злочинів, оскільки вона має місце у зв'язку зі службовою чи професійною діяльністю потерпілого (здійсненням правосуддя, наданням правової до¬помоги, виконанням обов'язків з військової служби тощо).

Стаття J 96 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 455

Погроза пошкодження майна не є кримінально караним діянням. Кримінальна від¬повідальність за таке діяння може наставати лише у спеціально передбачених криміналь¬ним законом випадках, коли погроза пошкодження майна є складовою іншого складу злочину, наприклад, примушування до вступу в статевий зв'язок (ч. 2 ст. 154), пору¬шення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ч. 2 ст. 161), вимагання (ст. 189), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355).

Погроза знищення майна може бути виражена усно, письмово, жестами, демон¬струванням засобів, якими можна привести майно у непридатність (зброя, вибухівка тощо).

Обов'язковою ознакою погрози у складі цього злочину є наявність реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози. Про визначення реальності погрози див. комен¬тар до статей 129 та 189.

Погрозу знищення майна, яка утворює склад злочину, передбаченого ст. 195, слід відрізняти від публічних закликів до погромів, підпалів, знищення майна, які утворю¬ють склад злочину, передбаченого ст. 295. В останньому випадку, на відміну від погро¬зи, має місце не залякування потерпілого чи інших осіб знищенням певного майна, а підбурювання невизначеної кількості людей до вчинення зазначених дій, прагненням викликати намір знищити чи пошкодити певне майно.

Цей злочин вважається закінченим у момент сприйняття погрози знищення майна особою, якій вона адресується.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Суб'єкт злочину загальний.

6. Погроза знищити майно може бути способом вчинення інших злочинів (напри¬клад, вимагання - ст. 189, протидія законній господарській діяльності - ст. 206, приму¬шування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань - ст. 355, погро¬за або насильство щодо працівника транспорту, правоохоронного органу, державного діяча, службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді -статті 280, 345, 346, 350, 377, перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку - ст. 386), складом яких вона охоплюється і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує.

Стаття 196. Необережне знищення або пошкодження майна

Необережне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей,-

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а його

обов'язковим додатковим об'єктом - здоров'я або життя особи.

2. Предметом необережного знищення або пошкодження чужого майна, відповідаль¬

ність за яке передбачена ст. 196, може бути будь-яке чуже для винного майно, крім

окремих його видів, які поставлені під захист спеціальними кримінально-правовими

нормами (зокрема, це стосується військового майна- ст. 412).

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями

або бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі лю¬

дей і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Особливістю відповідальності за необережне знищення чи пошкодження чужого майна є те, що, на відміну від злочину, передбаченого ст. 194, спосіб знищення чи пошкодження майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин обумовлена лише його наслідками. Необережне знищення або пошкодження

456 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ W

чужого майна утворює склад злочину лише у випадку, коли такі дії призвели до тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей.

Необережне знищення або пошкодження деяких спеціальних видів майна визнаєть¬ся кримінально караним і при настанні інших суспільно небезпечних наслідків (напри¬клад, необережне знищення або пошкодження військового майна утворює склад злочи¬ну, передбаченого ч. 1 ст. 412, у разі, коли воно заподіяло шкоду у великих розмірах, а спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків ч. 2 ст. 412 визнає кваліфіку¬ючими ознаками цього діяння).

Про поняття знищення та пошкодження чужого майна, загибелі людей див. ко¬ментар до ст. 194, а про поняття тяжких тілесних ушкоджень - ст. 121 та коментар до неї. Загибель людей передбачає смерть двох чи більше людей. Заподіяння смерті одній особі в результаті необережного знищення або пошкодження майна слід розгля¬дати як вбивство через необережність і кваліфікувати за ст. 119.

Цей злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей.

4. Суб'єкт злочину загальний. Знищення або пошкодження чужого майна внаслідок

невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових

обов'язків через несумлінне ставлення до них за наявності інших необхідних ознак слід

кваліфікувати за ст. 367.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини:

особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності можуть виникну¬

ти такі наслідки, як знищення (пошкодження) чужого майна та пов'язані з ними тяжкі

тілесні ушкодження або загибель людей, але легковажно розраховує на відвернення

вказаних суспільно небезпечних наслідків або не передбачає можливості настання вка¬

заних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати. Необережне ставлення до

діяння і наслідків може виразитись у порушенні як спеціальних правил безпеки, так і

загальних заходів обережності.

Якщо особа необережно ставиться тільки до наслідків у вигляді спричинення тяж¬ких тілесних ушкоджень або загибелі людей, а до наслідків у вигляді знищення чи по¬шкодження майна - умисно, вчинене нею слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194.