МЕНЕДЖМЕНТ Ворощук О

ВОРОЩУК менеджмент

15. Сучасний процес управління базується на таких основних принципах менеджменту:

1. Принцип цілеспрямованості - це спрямовування діяльності будь-якої організації на досягнення загальних цілей та виконання поставлених планових завдань.

2. Принцип урахування потреб та інтересів - задоволення потреб та інтересів працівників організації з метою досягнення загальних цілей.

3. Принцип науковості - передбачає побудову всієї системи управління на найновіших досягненнях управлінської науки. Спонукає органи управління впроваджувати інновації в управлінський процес.

4. Принцип системності - передбачає системний аналіз кожної управлінської дії, кожного рішення органів управління щодо діяльності організації як системи, яка складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних підсистем елементів.

5. Принцип взаємозалежності - передбачає взаємозалежність внутрішніх змінних організації (структура, цілі, ресурси, технології, працівники). При цьому на внутрішнє середовище організації постійно впливають чинники зовнішнього середовища та викликають відповідний вплив з її боку.

6. Принцип оптимального поєднання централізації і децентра­лізації управління - спрямований на те, щоб сформувати опти­мальний рівень делегуванням вищим управлінським керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення сприятливого психологічного клімату в організації і високих кінцевих результатів її діяльності. Тобто, цей принцип спрямований на вирішення проблеми розподілу повноважень з прийняття рішень на кожному рівні субпідрядності. Він покликаний сформувати оптимальний варіант, при якому централізовано приймаються стратегічні рішення, а оперативне управління здійснюється децентралізовано, коли повноваження делегуються нижчому рівню управління.

7. Принцип єдиноначальності - передбачає наявність єдиного органу управління, який здійснює керівництво та управлінську діяльність з метою досягнення загальної мети організації. Відповідно до цього принципу кожний співробітник має отримувати розпорядження тільки від одного керівника-управлінця і підпорядковуватись лише йому одному. При цьому кожний працівник повинен суворо відповідати за довірену йому ділянку роботи. Але усю повноту відповідальності за діяльність організації несе одна особа - керівник, управлінець.

8. Принцип мотивації - спонукає керівників-управлінців до підвищення ефективності програми мотивації.

9. Принцип правильного добору і розстановки кадрів - передбачає підбір кадрів тільки за діловими якостями на основі правил офіційного відбору.

10. Принцип економічності - передбачає збалансованість витрат, підвищення ефективності та продуктивності праці, максимізації прибутку при мінімальних витратах.

11. Принцип оптимального поєднання державного регулювання і господарської самостійності в управлінні- передбачає втручання держави в економічну діяльність суб'єктів ринку. Держава в сучасних ринкових відносинах здійснює правову регламентацію управлінського процесу, визначаючи ступінь самостійності суб'єктів господарювання. Кожен учасник процесу управління повинен знати нормативні акти (закон, постанови, інструкції тощо), які стосуються його діяльності, і здійснювати її згідно з цими актами. Дотримання цього принципу стабілізує процес управління. Усі названі принципи менеджменту взаємопов'язані. Їх не можна ділити на більш і на менш важливі. Упущення або недостатнє врахування одного із них у процесі управління може призвести до зниження ефективності управлінських рішень. Таким чином, закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади управлінської науки, її розвиток в сучасних умовах.

16 Будь-яка система будується на певних фундаментальних засадах, які відображають її головні риси. Це стосується і системи управління навчальними установами, яка також базується на поєднанні загальних принципів соціального управління та специфіки функціонування кон­кретного закладу.

Основними принципами освітнього менеджменту можна вважати:

—глибоке переконання у сучасних етичних цінностях;

—сильна внутрішня корпоративна культура;

—цілісний погляд на людину;

—особисті стимули в роботі;

—заохочення різних поглядів та консенсус;

—єдиний статус усіх працівників;

—постійна підготовка та перепідготовка персоналу;

—політика повної зайнятості;

—орієнтація на якість;

—колегіальне прийняття рішень;

—максимальне делегування повноважень;

—заохочення горизонтальних зв'язків.

17 До тенденцій розвитку і функціонування навчальних закладів відносять також існуючі протиріччя, що визначаються соціальними й економічними процесами, які відбуваються у суспільстві, та розвитком і функціонуванням державного управління. Такими протиріччями, що впливають на розвиток і функціонування навчального закладу, у загальноосвітньому навчальному закладі І ступеня є невідповідність бюджетного фінансування вимогам суспільства до якості навчання і виховання; певне «старіння» педагогічних кадрів, викликане матеріальними факторами, відсутність високої мотивації для підвищення професійної майстерності і творчої праці; нестабільність зовнішнього середовища, викликана формуванням ринкових відносин. Протиріччя постають також між вимогами суспільства до сучасного керівника (керівника-стратега з баченням цілісності змісту управління, колективним характером управлінської діяльності, впровадженням інновацій) та його індивідуальними можливостями (обмеженістю умов для розвитку його професіоналізму в повсякденній практиці, значною кількістю напрямів управлінської діяльності, особистою неготовністю до інноваційної діяльності, до орієнтації на майбутні зміни в освіті, недосконалістю нормативно-правової бази).

О. І.Мармаза [5] визначила протиріччя в управлінні закладами освіти, які виступають основними внутрішніми рушійними силами розвитку управління:

- між необхідністю комплексної, взаємопов’язаної реалізації усіх функцій управління, усіх компонентів управлінської діяльності й невмінням керівника це робити;

- між прагненням керівника виконати одночасно всі функції і необхідністю виокремити головну ланку та реалізувати її першочергово;

- між прагненням керівника управляти всім безпосередньо самому і неможливістю охопити всі ланки системи;

- між звичкою використовувати конкретні, опрацьовані методи і форми діяльності та необхідністю їхнього оновлення й оптимального поєднання;

- між природним бажанням керівника мати додаткові фінансові, кадрові, матеріальні ресурси та необхідністю обмежуватись наявними.

18 Менеджмент розглядає методи управління як сукупність різноманітних способів і прийомів, використовуваних управлінським апаратом організації в першу чергу для активізації ініціативи і творчості всього персоналу в процесі практичної діяльності і для задоволення його потреб.  Управління - складний і динамічний процес, керований і здійснюваний людьми для досягнення поставленої мети. Після того, як встановлені ціліуправління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи їх досягнення. Тому виникає потреба у застосуванні арсеналу засобів, які забезпечують досягнення цілей управління, тобто методів управління.  Методом називається захід або сукупність заходів у будь-якої людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення певного завдання.  Засоби цілеспрямованого впливу на колектив або окремих його членів називають методами управління.  Методи управління засновані на дії законів і закономірностей управління, одночасно враховують науково-технічний рівень розвитку виробництва і рівень розвитку відносин управління.  Особлива роль методів управління полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації робіт і забезпечити їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети.  Всі методи управління розглядаються в практичній діяльності не як окремі, розрізнені й самостійні способи впливу, а як цілісна система, що складається з ряду взаємозалежних і взаємодіючих груп методів.  Наявність прогресивних методів управління та вміле використання їх є передумовою ефективності управління і господарських процесів.  Методи менеджменту орієнтовані, перш за все, на високу продуктивність і ефективність діяльності фірми і її персоналу, на злагоджену роботу підрозділів фірми, на чітку організацію діяльності фірми і управління нею на рівні світових стандартів.  За характером дії методи умовно можна поділити на методи матеріальної, соціальної і владної мотивації, або економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.  Методи соціальної мотивації передбачають спонукання індивідуума (працівника) до орієнтації на соціально значимі інтереси (культуру,розвиток і т. д.).  Економічні методи впливають на майнові інтереси фірм та їх персоналу. З одного боку, вони стимулюють діяльність фірм щодо задоволення інтересів суспільства (система податків, банківських кредитів і т. д.), а з іншого боку служать для мотивації роботи персоналу (заробітна плата, премії, винагороди).  Методи владної мотивації передбачають орієнтацію на дисципліну, організаційно-розпорядчі документи і суворе їх виконання.  Організаційно-розпорядчі методи базуються на об'єктивних законах організації спільної діяльності, на потреби людей у певному порядку взаємодіяти між собою, їх метою є впорядкування функцій управління, обов'язків і прав працівників, регламентація їх діяльності. Організаційно-розпорядчі методи діляться на організаційно-стабілізуючі, розпорядчі та дисциплінарні методи.  Організаційно-стабілізуючі методи, встановлюють, визначають довготривалі зв'язки в системах управління між людьми та їх групами (структура, штати, положення про виконавців, регламенти діяльності, концепції управління фірм).  Розпорядчі методи забезпечують оперативне управління спільною діяльністю людей і фірм і проявляються у формі договорів, наказів, розпоряджень.  Дисциплінарні методи призначені для підтримки стабільності організаційних зв'язків і відносин, а також відповідальності за певну роботу.  Сутність соціально-психологічних методів зводиться до способів впливу на особистість, на колективи з метою зміни ними своїх настанов у трудовій діяльності та творчої активності, а також на соціальні та психологічні інтереси фірм і їх персоналу.  Механізм використання соціальних методів включає:  соціальні дослідження, або виявлення проблем і напрямів впливу; соціальне планування, або вироблення конкретних способів впливу на людей; соціальне регулювання, або реалізацію виявлених проблем і вироблених способів впливу на людей.  Психологічні методи використовуються з метою гармонізації взаємовідносин працівників фірм і встановлення найбільш сприятливого психологічного клімату.  Методи менеджменту формуються в такій послідовності:  · Оцінка ситуації і поставлених завдань з метою визначення основних напрямів і видів впливу;  · Вибір складу методів і обгрунтування їх якісних і кількісних параметрів;  · Забезпечення умов для ефективного застосування обраних методів, що, в кінцевому рахунку, формує техніку і технологію управлінської роботи.

19 Класифікація методів управління:

1) за спрямуванням: а) методи за суб’єктом управління: централі- ованого управління; децентралізованого управління; б) щодо об’єкта правління: стосовно всієї системи в цілому; стосовно окремого струк­

турного підрозділу; стосовно окремих працівників; в) щодо певної орга­нізаційної форми: накази, інструкції, розпорядження, плани.

2) за організаційною основою: організація системи управління; ви­значення мети і завдань системи; формування функціональної, інфор­маційної, соціально-психологічної структури;

3) за функціональною ознакою: пізнавально-програмуючі (методи пізнання); організаційно-регулюючі (методи впливу).

Не піддаючи сумніву якість багатьох існуючих класифікацій методів управління, автор вважає, що найбільш плідним буде функціональний змістовний підхід у цьому питанні: є функції управління і є відповідні методи їхньої реалізації.

Звичайно, будь-яка класифікація є лише схематичне, формалізова­не відображення реальності; в дійсності ж всі методи, як відомо, тісно взаємопов’язані. Зокрема, методи вироблення і прийняття управлін­ського рішення можуть бути включені до групи пізнавально-програ- муючих, а методи організації виконання управлінського рішення — до групи організаційно-регулюючих. Однак класифікація методів управ­ління за функціональною ознакою дозволяє, по-перше, більш системно уявити всю їхню різноманітність, а по-друге, більш чітко відобразити процес управління. Тому подальший розгляд методів буде здійснюва­тися на її основі.

20.

21 Система - слово грецьке, буквально означає "ціле, складене з частин". В іншому значень - це порядок, визначений планомірним, правильним розташуванням частин в цілому, певний взаємозв'язками частин. Терміном "системний підхід" позначається група методів, за допомогою яких реальний об'єкт описується як сукупність взаємодіючих компонентів. Ці методи розвиваються в рамках окремих наукових дисциплін, міждисциплінарних синтезів і загальнонаукових концепцій. Необхідність системного підходу обумовлена ​​укрупненням і ускладненням досліджуваних систем, потребами в управлінні системами та інтеграції знань. Системний підхід застосовується до множинам об'єктів, окремих об'єктів і компонентів об'єктів. Суспільство розглядається як особливий вид соціальної системи. Суспільству як системі притаманна важлива характеристика, яка виявляє об'єктивну форму його існування — цілісність, тобто суспільству притаманні властивості, які не можна вивести з його окремих елементів. Йдуть з життя люди, зміняються покоління, але суспільство відтворює себе. Важливою характеристикою системи виступає взаємозалежність із зовнішнім середовищем. За характером взаємин системи і середовища системи діляться на закриті (коли не відбувається ресурсний обмін із зовнішнім середовищем) і відкриті (відбувається ресурсний обмін із зовнішнім середовищем). Постійно реагуючи на виклики зовнішнього середовища, система, з одного боку, пристосовується до її параметрів, що змінюються, а з іншого — зберігає свою цілісність і якість. Якісні і кількісні зміни системи в просторі і часі відображають процес її розвитку. Чим стійкіше середовище, тим менш жвавою і гнучкою виявляється система.

22. Соціальні системи — це ті системи, які об'єднують людей на підставі спільних цілей діяльності та інтересів. Ознаки соціальних систем:

1. Конкретна загальна мета всієї сукупності елементів системи.

2. Підпорядкування завдань кожного елементу загальній меті си­стеми.

3. Усвідомлення і узгодження кожним елементом системи своїх задач для досягнення спільної мети.

4. Виконання кожним елементом функцій, які витікають із загальної мети системи.

5. Взаємодія між елементами системи в процесі узгодження та досяг­нення спільної мети.

6. Наявність органу управління системою.

7. Обов'язковість зв'язків системи між оточуючими системами та системами вищого порядку.

Всі системи мають організаційну структуру та характерні для них властивості.

До структури соціальної системи належать:

—об'єкти (суб'єкти) — частини або елементи;

—атрибути (властивості складових елементів);

—взаємодії, що об'єднують систему у єдине ціле;

—наявність ієрархії рівнів. Властивості соціальних систем:

—цілісність — внутрішня єдність компонентів, які її складають;

—сумісність з іншими системами;

—стабільність — стійкість зворотних зв'язків;

—адаптивність — реакція на зовнішнє середовище;

—здатність до самовдосконалення.

Закони розвитку соціальних систем

1. Закон досягнення мети. Забезпечує перехід системи до іншого стану або її перетворення у іншу систему.

2. Закон відхилення революції. Забезпечує стабільність існування системи, збереження системи від руйнації.

3. Закон еволюційного поштовху. Являє собою зусилля ефективного та прискореного розвитку системи.

4. Закон домінування асиметрії. Забезпечує стабільність та виживання в несприятливих умовах переходу до іншої спрямованості.

5. Закон критичної маси органу управління. Критична маса органу управління повинна бути не менш як на два порядки менше маси керованої системи.

23. Тимчасова характеристика педагогічної системи складається з трьох взаємопов'язаних періодів. Вони зумовлені віковими, індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей, уведенням трьох ступенів середньої загальноосвітньої школи, які охоплюють 11-12 років спільної роботи школи й учня. Кожен ступінь вирішує свої специфічні зав-дання, але загальна спрямованість діяльності підпорядкована основній меті - розвитку особистості учня. На кожному ступені навчання доцільна діяльність сприяє накопиченню нових кількісних характеристик особистості і подальшому переходу їх у нові якісно-особистісні утворення. Системоутворюючі фактори, соціально-педагогічні і тимчасові умови визначають особливості структурних компонентів педагогічної системи. Структурні компоненти представлені двома підсистемами - управляючою (адміністрація, педагогічний колектив) і підсистемою, що управляється (учнівський колектив), а також змістом, формами, методами і засобами педагогічної діяльності. Мета навчального закладу, умови його функціонування, структурні компоненти не існують самі по собі. Вони вплітаються у діяльність педагога і утворюють при цьому функціональні (лат. functio - виконання) компоненти педагогічної системи. Функціональні компоненти представлені: аналізом, плануванням, організацією, контролем. Функціональні компоненти внутрішкільного управління значною мірою визначаються структурно-функціональними компонентами педагогічного процесу. Розуміння того, що школа є складною відкритою системою і об'єктом управління, допомагає сконцентрувати увагу керівників загальноосвітнього навчального закладу, учителів, учнів на визначення цілей і способів досягнення результату, на створення умов належного функціонування педагогічного процесу, відбір змісту і використання різноманітних форм, методів і засобів навчально-виховної роботи. У цьому випадку управління педагогічною системою дозволяє зберегти її цілісність і одночасно змінювати, впливати на дію її окремих компонентів.

24Структурні компоненти педагогічної діяльності (Н.В.Кузьміна):

1.         Гностичний – дослідницький, який передбачає постійне збільшення знань, умінь, навичок. Це здатність досліджу-вати процес і результат власної праці. Ця сторона діяль-ності вчителя найбільше цінується старшокласниками.

2.         Конструктивний – планування педагогічної діяльності та прогнозування результатів. Ця сторона діяльності вчите-ля найбільше цінується підлітками.

3.         Проектувальний – проектування віддалених, перспектив-них цілей навчання та виховання, а також стратегій та способів їх досягнення.

4.         Організаторський – організація учбово-виховного процесу.

5.         Комунікативний – встановлення взаємовідносин вчителя з іншими. Ця сторона діяльності вчителя найбільше цінується молодшими школярами.

Рівні результативності діяльності вчителя:

1)         репродуктивний рівень: учитель може і вміє розповісти іншим те, що знає сам;

2)         адаптивний рівень: учитель вміє пристосувати своє повідомлення до особливостей аудиторії;

3)         локально-моделюючий рівень: учитель володіє стратегіями научіння знанням, умінням, наукам; вміє формулювати пе-дагогічну ціль, передбачати результат і створювати систему включення учня в учбово-пізнавальну діяльність;

4)         системно-моделюючий рівень: учитель володіє стра-тегіями формування потрібної системи знань, умінь і на-вичок учнів зі свого предмету в цілому;

5)         системно-моделюючий діяльність і поведінку рівень: учитель володіє стратегіями перетворення свого предме-ту в засіб формування особистості учнів, їх потреб у само-вихованні, самоосвіті та саморозвитку.

25.Найважливішим системоутворюючим фактором, вихідним початком функціонування педагогічної системи є мета спільної діяльності вчителів та учнів, спрямована на гармонійний розвиток сутнісних сил особистості дитини, на його самовизначення і створення умов для саморозвитку. Мета школи - сформувати основи базової культури, що включає інтелектуальну, моральну, естетичну, трудову, екологічну, правову культуру особистості. Загальна мета деталізується в приватних цілях, сформульованих за окремими напрямами навчально-виховної роботи. Однією з ознак ефективного управління є вміння керівників школи, вчителів, органів учнівського самоврядування намічати приватні цілі і на кожному часовому етапі співвідносити їх із загальною метою, регулюючи і коригуючи оптимальне досягнення намічених результатів. Мета функціонування педагогічної системи в динаміці ускладнюється, відображаючи тим самим і складність діяльності, спрямовану на її досягнення. Важко точно визначити межі мети на кожному етапі "дерева" цілеутворення, але чітке уявлення про його структуру допомагаєкерівникові школи, вчителя і учня приймати цілеспрямовані, обгрунтовані рішення. Планування в управлінні школою виступає, таким чином, як прийняття рішення на основі співвідношення даних педагогічного аналізу досліджуваного явища із запрограмованою метою. Прийняті рішення можуть бути розраховані на далеку перспективу, а можуть бути спрямовані на вирішення поточних, оперативних справ. Логічно на цій підставі виділяти перспективні, річні, поточні плани роботи школи. Вивчення досвіду роботи шкіл показує, що планування розглядається часом як домінуюча функція управління школою. Зусилля керівників школи в такому випадку концентруються в основному на тому, щоб розробити план роботи, не забезпечивши його в організаційному, оціночному відносинах. Тому непогано спланована діяльність залишається нереалізованою, тому що не приведені в рух інші функції управління. Управлінський цикл, не отримавши свого розвитку, згасає - в результаті не досягається поставлена ​​мета.

26. Функціонування педагогічної системи можливе при наявності відповідних умов. Під умовами функціонування педагогічної системи розуміють стійкі обставини, які впливають на її розвиток. В управлінні школою прийнято виділяти, як мінімум, дві групи умов: загальні і специфічні. До загальних умов належать: соціальні, економічні, культурні, національні, географічні умови; до специфічних - особливості соціально-демографічного складу учнів, місцезнаходження школи (міська чи сільська), матеріальні можливості школи, виховні можливості навколишнього середовища. Тимчасова характеристика педагогічної системи складається з трьох взаємопов'язаних періодів. Вони зумовлені віковими, індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей, уведенням трьох ступенів середньої загальноосвітньої школи, які охоплюють 11-12 років спільної роботи школи й учня. Кожен ступінь вирішує свої специфічні зав-дання, але загальна спрямованість діяльності підпорядкована основній меті - розвитку особистості учня. На кожному ступені навчання доцільна діяльність сприяє накопиченню нових кількісних характеристик особистості і подальшому переходу їх у нові якісно-особистісні утворення.

27. Безумовно, управління такими складними системами як школи повинно мати системний характер.

1. Збір керівником інформації про стан керованого об'єкту.Ю. А. Конаржевський говорив, що про управління можна говорити тільки у тому разі, коли предметом праці керівника є інформація — хліб управління, яка відіграє роль нервової системи, що забезпечує функціонування живого організму.

В школі повинна бути надійна система інформації. За умов її відсут­ності управління перетворюється у процес хаотичного втручання у діяль­ність. Управління підмінюється процесом виправлення недоліків.

2. Аналіз зібраної інформації. Інформація є матеріалом для аналітичної обробки. Тільки завдяки аналізу керівник може викрити причини позитивних та негативних явищ, поставити управлінський діагноз, який буде підґрунтям для відповідних прийняття рішень.

3. Своєчасна реакція керівника на висновки аналізу. Інакше процес управління поступиться місцем процесу виправлення недоліків.

4. Робота на перспективу. Це означає переведення окремих процесів або ланок системи у вищий якісний стан: керівник виявляє недоліки, формулює проблему, ставить мету, моделює організаційну систему та виділяє комплекс необхідних робіт.

5. Уміння здійснювати цілепокладання. Мета — це наперед спланований, спрогнозований результат, досягнення якого передбачає:

а) аналіз обставин;

б) врахування відповідних нормативних документів;

в) встановлення на цій основі потреб, інтересів, можливостей. Декомпозування мети передбачає подільність її на цілі підсистем

та елементів (побудова дерева цілей).

6. Виконання будь-якої управлінської дії у вигляді циклу, який вміщує всі функції управління. Системний підхід забезпечує теоретичну основу для практичної інтеграції загальних функцій управління. Вилучення будь-якої функції із управлінського циклу зменшує його ефектив­ність.

7. Застосування системного підходу до кожної з функцій управління. Це означає наявність систем:

• система аналізу;

• система планування;

• система організовування;

• система контролю;

• система регулювання та корекції.

8. Раціоналізація діяльності. Раціональне використання сил, ресурсів, кадрів та іншого потенціалу. Технологізація, стандартизація, опти- мізація діяльності. НОП.

9. Підвищення культури управління. Культура управління включає культуру адміністрування, умов праці, ведення документації, по­водження,- стиль діяльності, етику стосунків в колективі. 10. Розвиток та саморозвиток. Особливу увагу керівник повинен приділяти підвищенню своєї кваліфікації та педагогів навчального закладу. Керівник повинен бути в центрі творчих, інноваційних справ.

28. А. Файоль виділив п'ять функцій управління. За його словами, "управляти означає передбачати і планувати, організовувати, розпоряджатися, координувати і контролювати". Він розробив "принципи управління", що визнається першим самостійним результатом "науки адміністрування" в її тепер вже класичному варіанті, зорієнтованому насамперед на побудову "формальних" організаційних структур і систем. Таким чином, управління, менеджмент - це міждисциплінарна галузь знань, яка поєднує в собі науку, досвід, управлінське мистецтво. Еволюція управління в XX столітті полягає у використанні досягнень багатьох наук для вирішення головної проблеми - як одержати бажані результати на основі погоджених дій багатьох людей.

Теорія управління освітою розроблялася ученими різних країн.

Термін "управління" увійшов до освітянської галузі у другій половині 70-х років, замінивши термін "керівництво" У цей період під впливом ідей теорії соціального управління (праці В. Г. Афанасьєва, Д. М. Гвішіані та інших) розпочинається поступовий перехід від традиційного школознавства до розробки основ внутрішкільного управління.