2. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні передбаченими законом спосо¬бами дій, спрямованих на примушування певного суб'єкта господарювання до участі в антиконкурентних узгоджених діях.

Способами вчинення злочину, передбаченого ст. 228, є: 1) насильство; 2) заподіян¬ня матеріальної шкоди; 3) погроза насильством чи заподіянням матеріальної шкоди.

Під насильством, про яке йдеться у ч. 1 ст. 228, слід розуміти нанесення побоїв, заподіяння тілесного ушкодження, смерті, інші насильницькі дії. У разі заподіяння по¬терпілому тяжкого тілесного ушкодження або смерті вчинене слід кваліфікувати за су¬купністю злочинів - за ст. 228 та відповідними частинами статей 121, 115.

Якщо примушування потерпілого до антиконкурентних узгоджених дій здійснюва¬лось із застосуванням насильства, яке мало характер катування, і при цьому було вчи¬нено повторно або за попередньою змовою групою осіб, таке діяння має кваліфікува¬тись як сукупність злочинів за ч. 1 ст. 228 та ч. 2 ст. 127 КК.

Заподіянням матеріальної шкоди, про яке йдеться у ст. 228, слід вважати знищен¬ня чи пошкодження майна (про них див. ст. 194 та коментар до неї), а також вчинення протиправних дій, які створюють потерпілому перешкоди у володінні, користуванні чи розпорядженні його майном, якщо внаслідок цього він зазнає майнових втрат.

Погрозою насильством чи заподіянням матеріальної шкоди слід вважати дове¬дену у будь-якій формі (усній, письмовій тощо) до відома потерпілого інформацію про намір вчинити насильство або дії, які спричинять матеріальну шкоду.

Усі заборонені ст. 228 дії охарактеризовані узагальненим терміном «примушуван¬ня». Отже, ці дії у випадках, передбачених даною статтею, вчиняються для того, щоб примусити особу, яка керує діяльністю суб'єкта господарювання, контролює чи впли¬ває на таку діяльність (директор, голова правління, голова або член наглядової ради, власник, засновник, акціонер, що володіє значним пакетом акцій тощо) до вчинення всупереч її волі дій (підписання угоди, видання наказу чи розпорядження, голосування на засіданні правління, наглядової ради, зборах засновників, акціонерів тощо), внаслі¬док яких відповідний суб'єкт господарювання стає учасником антиконкурентних узго¬джених дій. Така особа має бути поінформована (шляхом її ознайомлення з певними пропозиціями, проектами документів, або ж шляхом висунення їй відповідних вимог) про суть антиконкурентних узгоджених дій, учасником яких має стати відповідний суб'єкт господарювання.

570

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

Потерпілим від злочинних діянь, передбачених даною статтею, може бути не ли¬ше особа, яка керує, контролює чи впливає на діяльність суб'єкта господарювання, але і її родичі, близькі їй особи, якщо з допомогою спрямованих проти них насильст¬ва, заподіяння матеріальної шкоди чи погроз досягається вчинення бажаних для вин¬ного дій. За цієї ж умови злочинне діяння може бути спрямоване і проти майна певної юридичної особи.

Злочин, передбачений ст. 228, вважається закінченим з моменту застосування насиль¬ства, спричинення матеріальної шкоди, або доведення відповідної погрози до відома потерпілого незалежно від того, чи вдалось винному досягти бажаного для нього ре¬зультату.

Примушування до узгоджених дій, які законом не визнаються антиконкурентними, а також примушування до дозволених законом антиконкурентних узгоджених дій не може вважатись злочином, передбаченим ст. 228. За наявності відповідних підстав таке діяння може кваліфікуватись за статтями 122, 125, 126, 127, 129, 194, 195, 206 або 355 КК.

У випадках, коли заборонені законом антиконкурентні узгоджені дії, до яких примушується певна особа, одночасно є обмеженням господарської діяльності відпо¬відного суб'єкта господарювання, укладенням угоди чи невиконанням укладеної уго¬ди, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси потерпілого, а саме примушування супроводжується вису¬ненням потерпілому відповідних вимог та здійснюється шляхом насильства над потер¬пілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна, по¬гроз таким насильством, пошкодженням чи знищенням майна, дії винного (винних) слід визнавати сукупністю злочинів і кваліфікувати за відповідними частинами ст. 228 та ст. 206.

Якщо діяння, передбачене ст. 228, одночасно містить ознаки примушування до ви¬конання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене має кваліфікуватись за відповідними частинами ст. 228 та ст. 355.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а також наяв¬ністю мети. Нею є залучення певного суб'єкта господарювання до участі у забороне¬них законом антиконкурентних узгоджених діях.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченими у ч. 2 ст. 228, є вчинення його: 1) організованою групою; 2) особою, раніше судимою за злочин, вказаний у час¬тинах 1 або 2 ст. 228. Про поняття організованої групи див. ст. 28 і коментар до неї.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р.

Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання. Затверджений постановою КМ№ 219 від 28лютого 2002р.

Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання. Затверджене розпорядженням А К № 26-р від 12 лютого 2002 р.

Типові вимоги до узгоджених дій суб 'єктів господарювання для загального звільнення від по¬переднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб 'єктів господарювання. Затверджені розпорядженням АК№27-р від 12 лютого 2002 р.

Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фір¬мового найменування, кваліфікованого зазначення похо¬дження товару

1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найме¬нування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у вели¬кому розмірі,-

Стаття 229

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

571

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або по¬збавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою

групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі,-

караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мініму¬мів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією відповід¬ної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені служ¬

бовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої

особи,-

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум до¬ходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 229 в редакції Закону N 850-IV від 22.05.2003 p.).

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є засади добросовісної конкуренції в частині встановленого законодавством порядку охорони і використання знаків для то¬варів і послуг, фірмових найменувань та кваліфікованих зазначень походження товару. Додатковими об'єктами виступають права та законні інтереси споживачів, право інте¬лектуальної власності.

2. Предметом злочину є: 1) знак для товарів і послуг; 2) фірмове найменування; 3) кваліфіковане зазначення походження товару.

Знаки для товарів і послуг - це позначення, за якими товари або послуги одних осіб відрізняються від товарів чи послуг інших осіб. Дані знаки призначені для іденти¬фікації (індивідуалізації) товарів і послуг, для розрізнення сервісу підприємств. Крім основної (розпізнавальної"), знаки для товарів і послуг виконують інші функції: вказу¬ють на походження товарів або послуг (не географічне, а, так би мовити, виробниче), на їхню певну якість, рекламують товари і послуги, надаючи споживачам відповідну ін¬формацію про них. Як знаки для товарів і послуг в Україні можуть виступати словесні (у т. ч. власні імена, літери, цифри), зображувальні, об'ємні (скажімо, флакони для парфумів або пляшки для алкогольних напоїв) та інші (наприклад, кольорові, звукові, світлові, пахучі) позначення або їх комбінації.

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яке надає його власникові виключ¬не право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак або позначення, схоже із зареєстрованим знаком, за винятком випадків, встановлених законодавством. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до упов¬новаженої установи (Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі МОН) і продовжується за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років.

Предметом злочину, передбаченого ст. 229, є знаки для товарів чи послуг, які: 1) зареєстровані в Україні; 2) охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна; 3) визнані у встановленому порядку добре відо¬мими.

На підставі договору власник свідоцтва може передавати іншій особі право влас¬ності на знак для товарів чи послуг повністю або відносно частини товарів і послуг,

572

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

зазначених у свідоцтві. Передача права власності не допускається, якщо вона може ста¬ти причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу. У разі, коли особа, яка стала правонаступником власника свідоцтва з порушенням вказаної вимоги законодавства, використовує знак для позначення товарів чи послуг, її дії за наявності всіх ознак розглядуваного складу злочину можуть кваліфікуватись за ст. 229.

Фірмове найменування - це найменування суб'єкта господарювання (юридичної особи або громадянина-підприємця), під яким він бере участь у господарському оборо¬ті. Громадянин-підприємець має право заявити як фірмове (комерційне) найменування своє прізвище або ім'я. На відміну від ГК, ЦК 2003 p. передбачає, що правом на комер¬ційне (фірмове) найменування володіє лише юридична особа, яка є підприємницьким товариством (це товариство, яке здійснює підприємницьку діяльність з метою одер¬жання прибутку та наступного його розподілу між учасниками). Право на фірму дозво¬ляє індивідуалізувати юридичну особу або приватного підприємця серед інших учасни¬ків ринкових відносин, відрізнити один суб'єкт господарювання від іншого, є складовою частиною його ділової репутації. Ставши відомим, фірмове (комерційне) найменуван¬ня, як і знак для товарів чи послуг, виконує рекламну функцію.

Відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше. Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактич¬но використовується ним у господарському обігу. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього наймену¬вання та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи ні комерційне найменування частиною торговельної марки.

Кваліфіковане зазначення походження товару - це позначення, яке включає в се¬бе назву місця та географічне зазначення походження товару і яке підлягає реєстрації у встановленому законодавством порядку. Йдеться про назву географічного місця (краї¬ни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта), яка вживається для позначення товару, що походить з цього місця і має певні якості, репутацію та інші характеристики, зумовлені (виключно або головним чином) характерними для даного місця природними умовами чи людським фактором або їх поєднанням. Річ у тім, що специфічні властивості товару можуть бути зумовлені природними чинниками - кліма¬том, грунтом, водою, ландшафтом місцевості тощо (скажімо, мінеральні води «Мирго¬родська», «Царичанська» і «Трускавецька») та (або) технологією виробництва товару, яка склалася внаслідок багаторічного досвіду, секретами виробництва, традиціями і культурою людей, які проживають у даній місцевості (наприклад, Баранівська порце¬ляна). Необхідність кримінально-правової охорони кваліфікованого зазначення похо¬дження товару зумовлена інтересами захисту прав виробників товару від недобросовіс¬них конкурентів, які використовують традиційні найменування місць походження, але розташовані в іншій місцевості і не мають відношення до справжнього виробника.

Свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на використання кваліфікованого зазна¬чення походження товару, діє протягом 10 років від дня подання заявки. Власник сві¬доцтва має право, зокрема, вживати заходів щодо заборони неправомірного викорис¬тання зазначення особами, які не мають на це права.

Не є предметом розглядуваного злочину просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару (країну, регіон, населений пункт тощо).

3. З об'єктивної сторони злочин характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діян¬ням у вигляді незаконного використання предметів, альтернативно вказаних у ч. 1 ст. 229, або іншого порушення права на знак для товарів і послуг, фірмове найменування

Стаття 229

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

573

або кваліфіковане зазначення походження товару; 2) суспільно небезпечними наслід¬ками - матеріальною шкодою у великому або особливо великому розмірі; 3) причин¬ним зв'язком між вказаними діянням та наслідками.

Використанням знака для товарів чи послуг визнається: а) нанесення його на будь-який товар, упаковку, в якій міститься товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, продаж, імпорт та експорт; б) застосування знака під час пропонування та надання будь-якої послуги; в) застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у т. ч. в доменних іменах (імена, що використовуються для адресації комп'ютерів і ресурсів в Інтернеті).

Таким же чином вирішується питання про використання фірмового найменування.

Знак для товару чи послуги визнається використаним як тоді, коли його застосовано у формі зареєстрованого знака, так і тоді, коли його застосовано у формі, що відрізня¬ється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в ціло¬му відмітності знака. Дане законодавче положення слід враховувати, вирішуючи у кож¬ному конкретному випадку питання про те, чи містять ознаки розглядуваного складу злочину випадки використання так званих імітуючих позначень - схожих настільки, що їх можна сплутати із чужими знаками для однорідних товарів чи послуг або фірмовими найменуваннями, які відомі в Україні і належать іншим особам (наприклад, Panasonix або Panaslonic замість Panasonic, Smirnov замість Smirnoff, Adedas, Abibas або Didacs замість Adidas, F&M замість L&M, Neecafe замість Nescafe, Fanfa замість Fanta, Адмі¬ральське замість Адміралтейське).

Використання знака для товарів чи послуг може набувати вигляду внесення його як внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання. Не слід розцінювати як викорис¬тання права на фірму випадки, коли фірмове найменування конкретного суб'єкта гос¬подарювання згадується у різноманітних рейтингах, аналізах ринку товарів чи послуг, узагальненнях судової практики тощо.

Незаконним є передусім таке використання знака для товару чи послуги, яке здійс¬нюється без дозволу на те власника свідоцтва на знак. При цьому слід враховувати, що власник має право дати будь-якій особі дозвіл на використання знака на підставі ліцен¬зійного договору. Останній повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не може бути нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови. Умисне недотримання ліцензіатом вказаної вимоги законодавства щодо якості товарів чи послуг за умови спричинення відповідної матеріальної шкоди утво¬рює розглядуваний склад злочину.

Незаконність використання знака потрібно вбачати і у разі, коли особа, здійснюючи посередницьку діяльність, без укладення договору з виробником товарів або особою, що надає послуги, використовує знак зазначених осіб поряд із своїм знаком.

Вирішуючи питання про незаконність використання знака для товарів чи послуг, слід враховувати, що виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється, зокрема, на: здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заяв¬лено пріоритет, до дати пріоритету заявки; некомерційне використання знака; усі фор¬ми повідомлення новин і коментарів новин; добросовісне застосування іншими особа¬ми своїх імен чи адрес. У подібних випадках підстав для застосування ст. 229 не вба¬чається.

Кримінально караним порушенням права на знак для товарів чи послуг слід визна¬вати дії того власника свідоцтва на знак, який без згоди решти власників свідоцтва ви¬дав ліцензію або передав право власності на знак іншій особі. Дії того, хто у розгляду¬ваній ситуації став власником права на знак або ліцензіатом, можуть кваліфікуватись за ст. 229 як незаконне використання знака за умови спричинення матеріальної шкоди у

574

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

великому чи особливо великому розмірі та усвідомлення особою тієї обставини, що вона отримала дозвіл на використання знака або стала його власником без належної згоди всіх власників свідоцтва на знак.

Обсяг правової охорони, яка надається, визначається наведеними у свідоцтві зоб¬раженням знака і переліком товарів та послуг, у зв'язку з чим використання знака без згоди його власника не завжди має розцінюватись як незаконне з погляду кваліфікації дій за ст. 229. Водночас незаконність використання може вбачатись у разі застосування добре відомих знаків (наприклад, Coca-Cola, SONY, McDonald's, Mitsubishi, Ford, BMW, Microsoft) на товарах і послугах, що не споріднені з тими, для яких знак у вста¬новленому порядку визнано добре відомим в Україні. З урахуванням ризику змішуван¬ня у свідомості споживачів різних товарів і послуг стосовно їх походження права на так звані знамениті бренди можуть бути порушені, якщо ці знаки використовуються навіть у неконкурентних сферах, стосовно неоднорідних товарів і послуг.

Використання фірмового найменування є незаконним у разі, коли воно здійсню¬ється без дозволу уповноваженої особи, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на використання цього наймену¬вання. Чинне законодавство про підприємництво забороняє використовувати в на¬йменуванні підприємницької юридичної особи найменування, тотожні найменуванню іншого суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи або об'єднання грома¬дян, внесених до відповідних реєстрів. З моменту набрання чинності ЦК 2003 p. особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману спожива¬чів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними нада¬ються. У зв'язку з цим висновок про наявність чи відсутність розглядуваного складу злочину потрібно робити у кожному конкретному випадку з урахуванням того, були чи ні у даному разі порушені засади і правила добросовісної конкуренції. Зокрема, треба встановити, чи був умисел особи спрямований на введення в оману контрагентів і спо¬живачів продукції носія фірмового найменування, на те, щоб у власних інтересах ско¬ристатись усталеною позитивною діловою репутацією іншого суб'єкта господарюван¬ня, а також чи мала місце ситуація конкуренції.

Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження то¬вару визнається: 1) нанесення його на товар або на етикетку; 2) нанесення на упаковку товару, застосування у рекламі; 3) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Воно визнається незаконним у таких випадках: 1) використання здійснюється осо¬бою, яка не має свідоцтва про право на його використання; 2) зазначення використову¬ється, хоч товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця (навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо); 3) використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також тоді, коли використання щодо неоднорідних товарів завдає шкоди репутації зареєстро¬ваного зазначення або є неправомірним використанням його репутації; 4) використання як видової назви.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння матеріальної шкоди у велико¬му розмірі (див. примітку до ст. 229). Матеріальна шкода у даному разі включає як пряму дійсну шкоду, так і втрачену вигоду. Наприклад, неодержані доходи можуть бу¬ти спричинені тим, що винна особа, незаконно використовуючи чужий знак, розширює сферу збуту своєї продукції і тим самим послаблює на ринку попит на оригінальні то¬вари, які виробляються та реалізуються власником знака на товар. Заподіяння шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання (наприклад, знаки нерідко незаконно вико¬ристовуються на товарах значно нижчої якості, що викликає у споживачів негативне ставлення і до товарів, позначених справжніми знаками) на кваліфікацію за ст. 229 не впливає, однак може враховуватись при призначенні покарання.

Стаття 231

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

575

Незаконне використання фірмового найменування, знака для товарів чи послуг або кваліфікованого зазначення походження товару, а так само інше умисне порушення прав на ці об'єкти, яке не було пов'язане із заподіянням шкоди у великому чи особливо великому розмірі, тягне адміністративну відповідальність (ст. 51-2, ч. 1 ст. 164-3 КАП).

Розглядуваний злочин може утворювати сукупність з іншими кримінально карани¬ми посяганнями, передбаченими, зокрема, статтями 202, 203, 204, 216, 225, 227.

4. Суб'єкт, суб'єктивна сторона і кваліфіковані види цього злочину є аналогіч¬ними з суб'єктом, суб'єктивною стороною і кваліфікованими видами злочину, передба¬ченого ст. 176 (див. пункти 5-7 коментарю до цієї статті).

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. Діє на території України на підставі Закону від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України»; СРСР приєд¬нався до цієї Конвенції відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 8 березня 1965 р. № 148.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. С чинною для України на підставі Закону від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України»; з 1 липня 1976p.- дати набрання Угодою чинності для СРСР вона була обов'язковою для СРСР відносно всієї його території.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 р. Україна приєдналась до Протоколу відповідно до Закону від 1 червня 2000 р.

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957р. Україна приєдналась до Угоди на підставі Закону від І червня 2000р.

Договір про закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р. Ратифікований Україною 13 .жовтня 1995 р.

ГК(статті 155, 157-159, 161, 334, 366-376).

І1К (статті 84, 90, 420, 489, 492-500, 1109).

Закон України «Про підприємництво» від 7лютого 1991 р. (статті 2, 8).

Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. (статті 6, 7, 9).

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р.

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р.

Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про переда¬чу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака для товарів і послуг. Затверджена наказом МОН№ 576 від 3 серпня 2001 р.

Правила складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфіковано¬го зазначення походження товару та /або права на використання зареєстрованого кваліфікова¬ного зазначення походження товару. Затверджені наказом МОП N° 598 від 17 серпня 200! р.

Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазна¬чень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень по-ходження товарів. Затверджене наказом МОН № 798 від 13 грудня 2001 р.

Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Затвер¬джене наказом МОН № 10 від 10 січня 2002 р.

Стаття 230. (Стаття 230 виключена згідно з Законом № 669-IV від 03.04.2003 р.).

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або викорис¬тання відомостей, що становлять комерційну або бан¬ківську таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерцій¬ну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності,-

576

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбав¬ленням волі на строк до трьох років.

(Стаття 231 зі змінами, внесеними згідно з Законом N9 2252-IV від 16.12.2004 р.)

1. Об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності

в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб'єктами.

Під комерційною таємницею розуміються відомості, пов'язані з виробництвом, технологіями, управлінням, фінансами та іншою діяльністю суб'єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Склад відомостей, які становлять комерційну таємницю, визначається відповідним суб'єктом господарської діяльності. Проте законом може бути визначено коло відомос¬тей, що не підлягають віднесенню до комерційної таємниці. На даний час згідно із за¬конодавством не можуть бути визнані комерційною таємницею: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітнос¬ті; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату, про на¬явність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про порушення законодавства та розміри завданих при цьому збитків; до¬кументи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; інші відомості, які підлягають оголошенню відповідно до чинного законодавства.

Збирання, поширення чи використання неправомірно одержаної комерційної таємни¬ці є порушенням як кримінального, так і цивільного, господарського та антимонопольно¬го законодавства. В той же час правомірним є використання господарюючим суб'єктом самостійно створеної чи правомірно отриманої ним виробничої, технологічної, наукової чи іншої подібної інформації навіть у випадку, коли іншим суб'єктом господарювання така інформація віднесена до відомостей, які становлять його комерційну таємницю.

Банківською таємницею є наявна у банку інформація про: а) клієнта (стан рахун¬ків клієнта, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, фінансово-економічний стан клієнта тощо), яка стала відомою банку при обслуговуванні клієнта або третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, або яка збирається під час проведення банківського нагляду; б) банки, яка збирається під час проведення банків¬ського нагляду (така, що не підлягає опублікуванню, звітність по окремому банку, ко¬ди, що використовуються банками для захисту інформації тощо). Законом встановлено жорсткі вимоги щодо охорони відомостей, які є банківською таємницею, зокрема, ви¬значено вичерпний перелік умов, за яких вони можуть бути розкриті.

Інформація, яка у законодавстві має назву таємниці змісту біржової угоди, підлягає охороні за ст. 231 у випадках, коли учасники біржової угоди віднесли її зміст до відо¬мостей, які є їх комерційною таємницею.