3. З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов'язаними

діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, зни¬

щення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винно¬го до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового харак¬теру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цьо¬го злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як не утворює його вимога вчинити інші, крім передбачених у ст. 189, дії.

Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом на за-володіння чужим майном, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду чи не викону¬вати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарською діяльністю, вчинене слід розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати за відповід¬ною частиною ст. 206.

Стаття 189

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

435

Застосування погроз без такого умислу з метою примусити потерпілого до вико¬нання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання слід кваліфікувати за відповід¬ною частиною ст. 355. Але відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що ви¬никло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога виконати (не виконувати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодав¬ством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, кваліфіку¬ється як вимагання.

Ще однією особливістю майнової вимоги при вимаганні є те, що при її пред'явленні винний не вживає активних дій до безпосереднього заволодіння майном, а прагне задо¬вольнити своє домагання в результаті певних дій особи, до якої звернуто таку вимогу,-щоб та сама передала (віддала, вручила, надіслала, поклала в умовлене місце тощо) йо¬му майно, право на майно або вчинила інші дії майнового характеру. У ряді випадків винний взагалі не може без певних дій потерпілого досягти злочинного результату (зо¬крема, коли від останнього вимагається вчинити такі дії майнового характеру, як, на¬приклад, виконання на користь винного певної роботи).

Майнова вимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічним насильством. Пред'являючи до потерпілого майнові претензії, вимагач розуміє, що во¬ни не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, не присилювати робити певним чином.

Смисл погрози при вимаганні полягає у залякуванні особи, до якої пред'явлена ви¬мога, з метою забезпечити вигідну для винного поведінку.

Погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити з суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.

Реальність погрози для вимагача не означає, що він дійсно має намір обов'язково її виконувати. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути реалізоване і спроможне при¬мусити його робити певним чином. Реальність погрози для потерпілого означає усвідом¬лення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, може стати дійсністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача. Погроза при вимаганні може бути виражена у будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки та/або іншими способами. Вод¬ночас, для того, щоб мати бажану для вимагача дію, погроза повинна бути доведена до свідомості потерпілого.

В окремих випадках при вимаганні погроза може і не висловлюватись у звичайному смислі цього слова. Вимагач може обмежитись пред'явленням майнової вимоги, якщо розуміння об'єктивно існуючої погрози випливає із відносин між потерпілим і вимага¬чем, які передували вимаганню, інших обставин, які дають підстави робити висновок про можливе заподіяння шкоди. У таких випадках вимагач розраховує, що потерпілому без пред'явлення погрози зрозуміло про можливе заподіяння йому або його близьким певної шкоди, якщо він не виконає пред'явленої вимоги.

Погроза при вимаганні може стосуватися як самого потерпілого, так і близьких йо¬го родичів. Про поняття близьких родичів див. коментар до статей 115 та 154.

Ст. 189 називає чотири види погроз: 1) погроза насильством; 2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.

Погроза насильством при вимаганні полягає у погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких його родичів.

436

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Вимагач може погрожувати застосуванням будь-якого насильства: нанесенням по¬боїв, мордуванням, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуван¬ням особи жіночої або чоловічої статі, насильницьким задоволенням статевої пристрас¬ті неприродним способом, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Вста¬новлення, яким саме насильством погрожував вимагач, є обов'язковим у кожному випадку висловлення такої погрози, оскільки від характеру насильства, яке є змістом погрози, залежить правильна кваліфікація дій винних. Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189.

Погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів потерпілого або його близьких родичів полягає у залякуванні зазначених осіб ущемленням їх прав, свобод або законних інтересів, перешкоджанням їх реалізації. Обмеження, яким погрожує ви¬магач, має незаконний характер (за відсутності законних підстав, в порушення встанов¬леного порядку тощо). Воно може стосуватися будь-яких конституційних та інших прав чи свобод людини і громадянина або будь-яких законних інтересів. Так, вимагач може погрожувати обмежити потерпілого в праві на свободу пересування, зустрічі і спілку¬ванні з певними особами, вільного вибору місця проживання, на свободу світогляду і віросповідання, на підприємницьку діяльність тощо. Погроза обмежити незаконні інте¬реси потерпілого або його близьких родичів не утворює складу вимагання. Зміст і об¬сяг, в яких винний погрожує обмежити права та законні права потерпілого або його близьких родичів, значення для кваліфікації не мають. Якщо винний реалізував свою погрозу й обмежив зазначені права або законні інтереси інших осіб, його дії за наявнос¬ті для того підстав повинні отримувати додаткову правову оцінку, зокрема за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії та дії, вчинені щодо них, розголошення яких з будь-яких міркувань є для них небажаним. Це можуть бути як відомості, які ганьблять потерпілого чи його близьких родичів (наприклад, повідомлення про непорядні вчинки), так і відомості, які не принижують особу (зок¬рема, повідомлення про якусь її хворобу) або їх розголошення є суспільно корисним (скажімо, інформація про вчинений злочин). Головне при цьому, щоб погроза розго¬лосити такі відомості спроможна була примусити потерпілого виконати пред'явлену до нього вимогу. Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для по¬терпілого.

Реалізація таких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст. 189. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого статтями 163 чи 168), вони підлягають окремій кваліфікацп.

Відповідно до закону, погроза знищити чи пошкодити майно має місце тоді, коли вона стосується: а) майна, яке належить потерпілому або його близьким родичам за правом власності; б) майна, що перебуває у їхньому віданні чи під охороною. Погрозу пошкодження чи знищення майна у складі вимагання можна визначити як залякування потерпілого приведенням у повну чи часткову непридатність майна, у збереженні якого він зацікавлений. Спосіб, яким винний погрожує привести таке майно у непридатність, характер, кількість, розмір майна у грошовому вимірі тощо значення для правової оцін¬ки дій вимагача не мають. Фактичне знищення чи пошкодження майна потребують кваліфікації за частинами 2, 3 чи 4 ст. 189 або іншими відповідними статтями Особли¬вої частини КК.

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної із вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досяг¬ла 14-річного віку.

Стаття 189

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

437

5. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання -це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чу¬же майно, право на нього або домогтися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру.

6. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи зни¬щенням майна (ч. 2 ст. 189), або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. З ст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпеч¬ним для життя чи здоров'я особи (ч. З ст. 189), або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189).

Вимагання, вчинене з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушко¬джень, означає, що винна особа, пред'являючи майнову вимогу, висловлює погрозу позбавити життя чи нанести тяжкі тілесні ушкодження потерпілому або його близьким родичам у випадку невиконання пред'явленої вимоги.

Погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, висловлена в процесі вимагання, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.

Вимагання, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, має місце тоді, коли у зв'язку з пред'явленою вимогою робиться непридатним майно, у збереженні якого заінтересований потерпілий. Такі дії можуть бути засобом підкріплення раніше вислов¬леної погрози або ж безпосередньо супроводжувати майнову вимогу з метою домогтися її виконання.

Для наявності складу вимагання, поєднаного з пошкодженням чи знищенням май¬на, не потрібно, щоб потерпілому було завдано шкоди у великих розмірах, що необхід¬но при умисному знищенні або пошкодженні чужого майна (ч. 1 ст. 194). Для кваліфі¬кації вимагання за ч. 2 ст. 189 достатньо встановити, що мало місце безпосередньо пов'язане з майновою вимогою протиправне приведення певного майна у непридат¬ність.

Умисне знищення або пошкодження майна в процесі вимагання, якщо воно було вчинене не шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, не заподіяло майнової шкоди в особливо великих розмірах і не спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189. Додаткової кваліфікації за частина¬ми 1 чи 2 ст. 194 у таких випадках не потрібно. Якщо ж майно було знищено чи пошко¬джено шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло май¬нову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяж¬кі наслідки, дії винної особи слід кваліфікувати залежно від наслідків за частинами 2, З (у разі заподіяння такими діями майнової шкоди у великих розмірах), 4 (у разі заподі¬яння майнової шкоди в особливо великих розмірах або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження) і за ч. 2 ст. 194.

Поняття насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, у складі вимагання ана¬логічне поняттю такого насильства у складі розбою.

Заподіяння в процесі вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило ко¬роткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюєть¬ся ч. З ст. 189 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

Як поєднане и заподіянням тяжкого тілесного ушкодження вимагання слід ви¬знавати тоді, коли в процесі його вчинення потерпілому або його близьким заподіяно тілесне ушкодження, яке належить до категорії тяжких. Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. ст. 121 та коментар до неї.

438

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Умисне заподіяння при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, що не привело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за частинами 1 чи 2 ст. 121, оскільки повністю охоплюється ч. 4 ст. 189. Якщо в процесі вимагання потерпілому або його близьким родичам було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть кого-небудь із цих осіб, або кого-небудь було умисно вбито, дії винної особи треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за частинами 3 чи 4 ст. 189 (за ознакою насильства, небезпечного для життя, або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) і ч. З ст. 121 або відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.

Вбивство через необережність при вимаганні потребує самостійної кваліфікації за ст. 119.

Про поняття таких кваліфікуючих вимагання ознак, як вчинення його повторно, завдання ним значної шкоди потерпілому або майнової шкоди у великих чи особли¬во великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього роз¬ділу, а таких ознак, як вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою,- ст. 28 та коментар до неї. При цьому слід мати на увазі, що значною шкодою, а також майновою шкодою у великих і особливо великих розмірах є як шкода, заподіяна потерпілому у зв'язку з передачею ним майна вимагачу, так і шко¬да, заподіяна потерпілому чи його близьким родичам пошкодженням або знищенням майна. Про поняття службової особи, вчинення вимагання якою з використанням свого службового становища також утворює кваліфікуючий склад цього злочину, див. приміт¬ки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Оскільки вимагання є закінченим з моменту пред'явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, завдання майнової шкоди у великому чи особливо великому розмірах, завдання значної шкоди потерпілому, а та¬кож заподіяння тяжкого тілесного ушкодження мають місце лише у випадку реального настання вказаних в законі наслідків. У зв'язку з цим не можуть розглядатися як замах на злочин, передбачений частинами 2, 3 чи 4 ст. 189, дії особи, яка вчиняючи вимаган¬ня, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.

7. Вимагання слід відрізняти від насильницького грабежу і розбою. При відмежу¬ванні вимагання від грабежу чи розбою треба виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які вира¬жають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а та¬кож вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпі¬лого або до близьких йому осіб у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволо¬діння майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи треба кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж за відповідною частиною ст. 189 (якщо наступні дії являли собою ви¬магання).

Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 7, 10, 12, ІЗ, 14, 15, 16, 17, 29).

Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом об¬ману чи зловживання довірою (шахрайство) -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Стаття 190 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 439

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою

осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,-

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох ро¬ків, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних опе¬

рацій з використанням електронно-обчислювальної техніки,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою

групою,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, на¬приклад, цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зо¬бов'язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

2. Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий ро¬бить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоря¬джається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, вве¬денням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи на¬дання йому права на майно.

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена об¬маном. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або інши¬ми обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати доб¬ровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одер¬жання права на майно за таких обставин - розглядатися як недійсний або нікчемний правочин (статті 222-226 ЦК).

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або прихову¬вання певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обста¬вини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридично значимої інформації) ха¬рактер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездія¬льність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов'язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потер¬пілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись

440

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шах¬райством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, науко¬ву, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст. 193.

Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосов¬но яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характе¬ристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предме¬ті), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фак¬тів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у т. ч. конклю-дентних.

Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представницт¬во, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого під¬приємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати.

До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства на¬лежать: вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують в об'єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, суб¬сидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів; обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг.

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використо¬вує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кре¬диту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт (авансу), укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі.

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфі¬куватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі поса¬довій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство (у разі вчинення службовою особою - ще й за ст. 364). Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на давання хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст. 369.

Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад, для створення умов для наступного заволодіння майном усупе¬реч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності.

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних

Стаття 190

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

441

повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодін¬ня офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошко¬дження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст. 190 не охоплюються і повинні окре¬мо кваліфікуватися за ст. 353 або за відповідними частинами статей 357, 358 чи 366.

У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шах¬райського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене частинами 2, 3 або 4 ст. 190). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.

Не утворює складу шахрайства використання підроблених документів не з метою заволодіння майном чи правом на нього, а для досягнення іншої мети, наприклад, для працевлаштування. У разі зайняття особою відповідної посади за допомогою підробле¬них документів і фактичного виконання нею трудових обов'язків з отриманням за свою працю відповідної матеріальної винагороди відповідальність за ст. 190 виключається, оскільки у такому випадку відсутнє безоплатне одержання чужого майна. Дії такої осо¬би можуть розглядатися як відповідний склад підроблення і кваліфікуватися за стаття¬ми 358 чи 366.

За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст. 192. Відрізняються ці злочини між собою голов¬ним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст. 192, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. В останньому випадку має місце так звана непередача належного.

Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.

3. Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим станови¬щем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364.

4. Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисли¬вим мотивом. Психічне ставлення винного до завданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним.

5. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайст¬во: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електрон¬но-обчислювальної техніки (ч. З ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).

Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заво¬лодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обстави¬ну утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислю¬вальної техніки є неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюють¬ся операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп'ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то роз¬глядуваний склад шахрайства відсутній. Електронно-обчислювальна техніка (про її

442

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

поняття див. коментар до ст. 361) у даному випадку виступає засобом вчинення злочи¬ну, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволо-діння чужим майном чи правом на нього.

Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 190, лише тоді, коли винна особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при вчиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином (шляхом відшукання випадкових цифр, паролів тощо) здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в автоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції (за «свого»). Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому за¬лишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою ви¬користання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при неза¬конних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв'язку з виконанням службових обов'язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операцій і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.

Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, на¬приклад, шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні опера¬ції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки в них відсутні обман чи зловживання довірою. їх слід розглядати як крадіжку чужого майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 185.

Про поняття таких кваліфікуючих шахрайство ознак, як вчинення його повторно, у великих чи особливо великих розмірах або завдання ним значної шкоди потерпіло¬му, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення шахрайства за попередньою змовою групою осіб чи організованою гру¬пою,- ст. 28 та коментар до неї.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 18, 19, 20).

Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарни¬цтво» (п. 9).

Постанова ПВС від 12 квітня 1996 р. № 6 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» (п. 3).

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шля¬хом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи пе¬ребувало в її віданні,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Стаття 191

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

443

2. Привласнення, розтрата або заволодійня чужим майном шляхом зло¬

вживання службовою особою своїм службовим становищем -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займати¬ся певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені по¬

вторно або за попередньою змовою групою осіб,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбав¬ленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обі¬ймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, як¬

що вони вчинені у великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбав¬ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї

статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою

групою,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з по¬збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

1. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі:

1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні;

2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191);

3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, не¬поверненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром у подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У ре¬зультаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користува¬тись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє ма¬теріальне становище.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, без¬оплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна пев¬них матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов'язками, договірними відносинами або спеціаль¬ним дорученням. Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності (комірник, експедитор, агент по постачанню, продавець, касир). Такою право¬мочністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відпо¬відно до закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки чи зберігання майна. Така правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, найму, оренди, комісії, прокату, перевезення, зберігання. При цьому не має значення, яким саме власником - юридичною чи фізичною особою - вин¬ний був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна.

444

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо цього майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст. 185. Це стосується також осіб, які виконували чисто технічні функції з транспортування майна (шофер, тракторист, комбайнер, водії водних транспортних засобів тощо). Якщо ж зазначені особи, крім чисто технічних функцій з транспортування майна, були наділені стосовно довіреного для транспортування майна певною правомочністю, їхні дії по неправомірному заволодінню цим майном слід роз¬глядати як привласнення чи розтрату і кваліфікувати за ст. 191. Водночас, викрадення чужого майна, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю, але у даному випадку нею не користувалася, має кваліфікуватися за статтями 185, 186 або 187.

Тимчасове запозичення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його ві¬данні, для тимчасового його використання з подальшим поверненням його або його еквівалента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням. За наявності підстав такі дії можуть бути розцінені як самоправство (ст. 356), а при вчи¬ненні їх службовою особою- як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364).

Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191. Части¬ною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм служ¬бовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже май¬но на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, пред¬метом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначе¬ний спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наді¬лений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи пе¬ребуває у їх віданні. Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомоч¬ністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майном офіційно наданих йому за по¬садою службових повноважень.

Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов'язане з внесенням такою особою до офіційних доку¬ментів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або скла¬данням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфіка¬ції за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 191, 366.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службо¬вим становищем слід відмежовувати від зловживання владою або службовим станови¬щем, яке вчинюється з корисливих мотивів і утворює склад злочину, передбаченого ст. 364. Зловживання службовою особою своїм службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, виступає способом заволодіння чужого майна і та¬ким чином утворює спеціальний склад службового зловживання. При корисливому зловживанні владою або службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ст. 364, службова особа не заволодіває чужим майном, а, діючи всупереч інтересам служби і протиправно отримуючи вигоду зі свого службового становища, заподіює влас¬никові майна майнову шкоду. При цьому така шкода може полягати у так званій

Стаття 192

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

445

упущеній вигоді. На відміну від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, зловживання вла¬дою або службовим становищем (ст. 364) може супроводжуватись оплатним вилучен¬ням чужого майна, за якого відбувається заміна майна на рівноцінний еквівалент,- інше майно, гроші, використання чужого майна для особистих потреб без мети заволодіння ним тощо.

Умисне і безпідставне отримання службовою особою з використанням свого служ¬бового становища чужого майна як премій, надбавок до заробітної плати, пенсій, допо¬моги, інших виплат слід кваліфікувати заст. 191, а не заст. 364.

Якщо службова особа спочатку звертає на свою користь чуже майно шляхом зло¬вживання своїм службовим становищем, а потім з метою приховати вчинений нею зло¬чин зловживає своїм службовим становищем, її дії потребують кваліфікації за правила¬ми реальної сукупності злочинів - за відповідними частинами ст. 191 і 364.

Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отри¬мання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається за¬кінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.