4. Предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й право на нього, а

предметом вимагання - і будь-які дії майнового характеру.

Право на майно - це набута в результаті дій потерпілого можливість шахрая чи вимагача користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном. Щодо об'єктів влас¬ності, що можуть відчужуватися тільки в установленому нормативно-правовими акта¬ми порядку, така можливість шахраєві чи вимагачу може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов'язків майнового характеру (договір дарування речі, доручення на право користування нею). Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад, у заповітах, страхових полісах, довіреностях, цінних паперах. Право на майно може бути набуто винним також у результаті певної дії власника чи законного володільця майна, що позбавляє останнього права на нього (наприклад, знищення боргової розписки).

Заволодіння майном або правом на майно в результаті вчинення злочину проти влас¬ності не створює підстав для набуття винною особою права власності на таке майно, оскільки таке заволодіння забороняється законом. Відповідно до ЦК (ст. 328) право власності набувається з підстав, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Під іншими (будь-якими) діями майнового характеру треба розуміти такі дії по¬терпілого, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати винним свого майна або до затрати ним особисто або членами його сім'ї певної праці до примноження або покращення якості як свого майна, так і майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався злочин. Насамперед, це послуги, що надаються безоплатно, напри¬клад, ремонт квартири, транспортного засобу, будівництво житлового чи дачного бу¬динку, гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур то¬що. Зокрема, як вимагання судова практика визнає примушування потерпілого відвезти на транспортному засобі винного або інших осіб чи перевести вантаж у певне місце (інший населений пункт) без матеріальної винагороди за це.

5. Об'єктивна сторона злочинів проти власності полягає у: 1) викраденні (стат¬

ті 185-188); 2) привласненні (ст. 191); 3) розтраті (ст. 191); 4) вимаганні майна (ст. 189);

5) заволодінні ним шляхом шахрайства (ст. 190); 6) заволодінні ним шляхом зловживання

службової особи своїм службовим становищем (ст. 191); 7) вчиненні інших дій, спрямо¬

ваних на порушення права власності (статті 192-198).

За способом вчинення, предметом злочину, іншими об'єктивними, а також суб'єк¬тивними ознаками злочини проти власності можна поділити на три групи:

1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою ко¬ристь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму,шкоду власникові і

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

417

здійснюється, як правило, проти волі власника: крадіжка (статті 185 і 188); грабіж (статті 186 і 188); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190); привлас¬нення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в її віданні (ч. 1 ст. 191); привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191);

2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило, корисливим заподіян¬ням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193); придбання, отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198);

3) некорисливі посягання на власність, пов'язані із заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: знищення або пошкодження майна (статті 194, 196); погроза знищення майна (ст. 195); порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197).

Злочини, які належать до першої групи, до набрання чинності КК 2001 р. у кримі¬нальному праві іменувались розкраданням. Аналіз змісту кримінально-правових норм цього та інших розділів Особливої частини КК 2001 р. (зокрема, передбачених стаття¬ми 262, 297, 308, 312, 313, 357, 362, 410) не дає підстав для об'єднання цих діянь зазна¬ченим поняттям, оскільки: а) у цьому КК воно не передбачено; б) вживаним у цьому КК терміном «викрадення» охоплюється лише вилучення чужого майна шляхом крадіж¬ки (ст. 185), грабежу (ст. 186) та розбою (ст. 187).

Злочини першої групи є найбільш небезпечними посяганнями на власність, оскіль¬ки вони полягають у протиправному безоплатному вилученні чужого майна і оберненні його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцеві цього майна.

Протиправність діяння тут означає, що заволодіння чужим майном відбувається: 1) у спосіб, який заборонено законом; 2) особою, яка не має права на таке майно.

Під безоплатністю розуміється вилучення майна на користь винного або інших осіб без еквівалентної заміни, тобто без рівноцінного відшкодування вилучених матеріаль¬них цінностей іншим майном, грошовими коштами або людською працею. Часткове (нееквівалентне) відшкодування вартості вилученого майна не виключає наявності в діях винної особи складу зазначених злочинів.

Вилучення у вказаний вище спосіб майна призводить до заподіяння його власнико¬ві чи іншому володільцеві реальної і прямої майнової шкоди. Заподіяння матеріальної шкоди у вигляді упущеної (втраченої) вигоди не може визнаватися ознакою цих злочи¬нів, оскільки при цьому не відбувається вилучення майна із фондів його власника.

Зміст об'єктивної сторони кожного кримінально караного посягання на власність буде розкрито у коментарі до відповідних статей цього розділу.

6. Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 185-187, 189, ч. 2 ст. 194, може бути

осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а злочинів, передбачених статтями 188, 190,

192, 193, ч. 1 ст. 194, статтями 195, 196, 198,-осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єкт злочинів, передбачених статтями 191 і 197,- спеціальний. Ним може бути особа, котрій майно було ввірене чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191), службова осо¬ба (ч. 2 ст. 191), особа, котрій доручені зберігання чи охорона чужого майна (ст. 197).

7. Суб'єктивна сторона злочинів проти власності першої групи (викрадення, при¬

власнення, розтрати, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зло¬

вживання службової особи своїм службовим становищем) характеризується прямим

умислом і корисливою метою. Суб'єкт злочину усвідомлює, що: а) майно, яким він

протиправно заволодіває, є для нього на даний момент чужим і він не має на нього пра¬

ва; б) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи,

у володінні якої воно перебуває, але, незважаючи на це, він бажає ним заволодіти або

обернути на свою користь чи користь інших осіб. Особливістю суб'єктивної сторони

14 3—187

418

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

шахрайства є те, що шахрай усвідомлює уявну добровільність потерпілого щодо пере¬дачі йому майна чи права на нього і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на нього. Помилка винного щодо належності майна тому чи іншому власникові (наприклад, винний вважає, що майно належить приватній особі, а насправ¬ді воно є власністю об'єднання громадян) для правової оцінки вчиненого значення не має. Ставлення винного до наслідків цих злочинів (зокрема, значної шкоди потерпіло¬му) може бути як умисним, так і необережним.

Суб'єктивна сторона злочинів проти власності другої групи (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї, придбання, отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом) також характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

Злочини проти власності, які становлять третю групу, з суб'єктивної сторони харак¬теризуються умисною (умисне знищення або пошкодження майна, погроза знищення майна) або необережною (необережне знищення або пошкодження майна, порушення обов'язків щодо охорони майна) формами вини.

Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь. В резуль¬таті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна винний або інші особи одержують фактичну можливість во¬лодіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється. Протиправне вилучення чужого майна в рахунок повернення боргу не може визнаватися злочином проти власності, оскільки у таких випадках не заподіюється шкода об'єктові таких злочинів (праву власності). Не може розглядатися як злочин проти власності заволодіння майном, здійснене всупереч встановленого законом порядку, у випадку, коли винний вважав, що він має право на володіння, користування та/або розпорядження таким майном.

Відсутній злочин проти власності і у випадку, коли кошти, недостача яких встанов¬лена, витрачались не на особисті потреби службової особи, яке їй було ввірене чи було у її віданні, чи на потреби інших осіб (родичів, близьких, керівництва), а на покриття виробничих витрат у широкому розумінні цього поняття. Судова практика не визнає також таким злочином заволодіння особою майном однієї державної чи колективної організації виключно для того, щоб використати вилучене в інтересах іншої державної чи колективної організації, оскільки у такому випадку винний здійснює протиправне заволодіння майном не у власних інтересах чи інтересах близьких йому осіб, а прагне забезпечити нормальні умови для виробничої діяльності на конкретному підприємстві чи в організації. За наявності підстав такі діяння можуть розглядатися як самоправство, зловживання владою чи службовим становищем або інший злочин.

8. До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані та особливо кваліфіковані види злочинів проти власності першої групи, закон відносить вчинення таких діянь: і) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих або 5) особливо великих розмірах; 6) із заподіянням значної шко¬ди потерпілому. До обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій, віднесено також вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. Крім того, для грабежу, розбою, викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електрич¬них мереж, кабельних ліній та їх обладнання і вимагання передбачено специфічні для цих посягань обставини, які будуть розглянуті при аналізі статей 186-189.

9. Відповідно до п. І примітки до ст. 185 крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем визнаються вчиненим повторно, якщо вони вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із цих злочинів, розбій (ст. 187) чи викрадення, привласнення, вима¬гання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської"), бойових припасів, вибу-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 419

хових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262).

Повторності не буде, якщо: на момент вчинення нового злочину минули строки дав¬ності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин; судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку амністії чи помилування, погашена чи зня¬та згідно зі статтями 88-91; винна особа, хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочинів, передбачених у п. 1 примітки до ст. 185, була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

У випадку вчинення особою декількох злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189, 190 або 191, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак слід кваліфікувати за частиною другою статей 185, 186, 189, 190 або частиною третьою ст. 191. Додатково кваліфікувати перший злочин ще і за частинами першими статей 185, 186, 189, 190 або частинами 1 чи 2 ст. 191 не потрібно. У разі вчинення декількох посягань на власність різними способами перший злочин (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) слід кваліфікувати за частиною першою відповідної статті (у разі вчинення злочину, перед¬баченого ст. 191, частинами першою чи другою цієї статті), а інші - як вчинені повтор¬но, за частинами другими відповідних статей КК (у разі вчинення злочину, передбаче¬ного ст. 191, частиною третьою цієї статті).

Для визнання будь-якого із зазначених злочинів повторним не має значення, чи був перший злочин закінченим, вчинювався він винною особою як виконавцем чи як іншим співучасником, був винний засуджений за його вчинення чи притягується до криміналь¬ної відповідальності одночасно за перший і новий злочини. Водночас зазначені момен¬ти впливають на кваліфікацію вчиненого. У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші - ні, незакінчені злочи¬ни повинні отримувати окрему правову оцінку відповідно до положень закону про по¬передню злочинну діяльність (статті 14, 15). Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших - організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини повинні отримувати самостійну правову оцінку з поси¬ланням на відповідну частину ст. 27.

Повторне викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб слід відмежовувати від продовжуваного викрадення, вимагання, заволодіння шляхом шах¬райства тощо. Продовжуваним злочином визнається неодноразове незаконне безоплат¬не вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із ряду тотожних зло¬чинних дій (вчинюється одним способом), які мають загальну мету незаконного вилу¬чення майна чи заволодіння ним, з самого початку охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин.