4. Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і характери¬зується необережністю.

Основи законодавства України про охорону здоров 'я від 19 листопада 1992 р. (статті 74-75).

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.

Наказ МОЗ «Про подальше удосконалення атестації лікарів» № 359 від 19 грудня 1997 р.

Перелік вищих і середніх спеціальних навчальних закчадів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатись медичною і фармацевтичною діяльністю. Затверджений наказом МОЗ Ns 195 від 25 грудня J992 p.

Наказ МОЗ Лі 48 від 17 березня 1993 р. «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності».

Наказ МОЗ «Про порядок допуску до медичної і фармацевтичної діяльності в Україні гро¬мадян, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн» № 118-С від 19 серпня 1994 р.

Положення про порядок проведення атестації лікарів. Затверджене наказом МОЗ № 359 від 19 грудня 1997 р.

300

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі на¬родної та нетрадиційної медицини. Затверджене наказом МОЗ № 36 від 11 лютого 1998 р.

Державний класифікатор професій (ДК 003-95). Затверджений наказом Держстандарту № 257 від 27літня 1995 р.

Інструкція про порядок надання Комітетом з питань народної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров'я України спеціального дозволу для провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини. Порядок проведення атестації та експер¬тизи цілительських здібностей осіб, які виявили бажання займатись медичною діяльністю в галузі народної і нетрадиційної медицини. Затверд.жені наказом МОЗ №195 від 10 серпня 2000 р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики. Затверджені наказом Держпідприємництва та МОЗ № 38/63 від 16 лютого 2001 р.

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним праців¬

ником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку

допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для

хворого,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі

наслідки,-

карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи.

2. Потерпілим від злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка отримала сер¬йозну травму (наприклад, внаслідок вчинення злочину або нещасного випадку), особа, яка отруїлась або перебуває в іншому явно хворобливому стані.

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов'язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.

Диспозиція ст. 139 має описово-бланкетний характер, у зв'язку з чим для вирішення питання про наявність або відсутність цього складу злочину слід звертатись до норма¬тивних актів, які регулюють порядок надання медичної допомоги.

Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані на¬давати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (стихійні лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні працівники, крім цього,- і при гострих захворюваннях. Медична до¬помога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалеж¬но від відомчої підпорядкованості та форми власності.

Відповідальність за ст. 139 настає лише у разі, коли особа, яка була зобов'язана на¬давати хворому допомогу, з урахуванням конкретної обстановки фактично мала таку можливість.

Під поваленими причинами, які виключають відповідальність за ст. 139, розумі¬ються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному працівникові надати хворому допомогу - непереборну силу, стан крайньої необхідності (наприклад, необ-

Стаття 140

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

301

хідність надати першочергову допомогу більш тяжкохворій особі), хвороба самого ме¬дичного працівника, відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи ліків тощо. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною, вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися по¬важними причинами такі обставини, як, наприклад, перебування медичного працівника не на робочому місці (вдома, у дорозі тощо), неробочий час, відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною.

Ненадання допомоги хворому може виражатись як у повній відмові від її надання,

так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному у конкретній ситуації. За ст. 139 слід

кваліфікувати, зокрема: нез'явлення до хворого за викликом; відмову прийняти хворого

у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої невідкладної допомоги у

разі нещасного випадку; відмову викликати службу швидкої медичної допомоги або

доставити хворого до лікарні; поверхове, формальне обстеження хворої людини, яка

потребує медичної допомоги; відмову надати першу невідкладну медичну допомогу

пораненому або травмованому (дати потрібні ліки, провести штучне дихання або масаж

серця тощо).

; У разі, коли ненадання потрібної допомоги хворому відбувається у лікувально-

і профілактичному закладі і є результатом невиконання або неналежного виконання ме-

! дичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінно-

\ го до них ставлення, вчинене за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 140.

І Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги хворому медичним

! працівником.

! 4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні працівники незалежно від того, яку

[ спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри, фельдшери і тощо, у т. ч. працівники служби швидкої медичної допомоги та державної служби ме-| дицини катастроф), у якому закладі охорони здоров'я вони працюють або займаються і медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Відповідаль¬

ність за ст. 139 виключається, якщо медичний працівник сумлінно помилявся у питанні

; про стан хворого і можливість настання тяжких наслідків. Психічне ставлення до на¬слідків, вказаних у ч. 2 ст. 139, є необережним.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 139) є спричинення смерті або ін¬

ших тяжких наслідків. До інших тяжких наслідків слід відносити, наприклад, заподі-

, яння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 37, 52, 78).

Клятва лікаря. Затверджена указом Президента України № 349 від 15 червня 1992 р.

Положення про державну службу медицини катастроф. Затверджене постановою KM № 343 від 14 квітня 1997р.

Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров'я. Затверджений наказом МОЗ №114 від 22 червня 1995 р.

Наказ МОЗ «Про подальше удосконалення атестації лікарів» № 359 від 19 грудня 1997 р.

Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником

1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлін¬ного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого,-

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев¬ною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк

302

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавлен¬ням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому,-карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи за¬йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єкт злочину - життя та здоров'я особи, а також встановлений порядок вико¬нання медичними і фармацевтичними працівниками своїх професійних обов'язків.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією чи бездіяльніс¬тю) - невиконанням чи неналежним виконанням медичним або фармацевтичним пра¬цівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; 2) наслідками у вигляді тяжких наслідків для хворого; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками.

Надання медичної допомоги включає в себе діагностику (оцінка об'єктивних і суб'єктивних даних про стан здоров'я, вибір і прийняття рішення про лікування) та лі¬кування (застосування різного роду процедур, проведення медикаментозної та іншої терапії, виконання хірургічних операцій тощо).

Невиконання професійних обов'язків означає, що медичний або фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов'язаний був учинити. Неналежне виконання професійних обов'язків має місце у разі, коли медичний або фармацевтичний працівник виконує свої обов'язки не у повному обсязі, недбало, повер¬хово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності. Невиконання чи неналежне виконання відповідним суб'єктом своїх професійних обов'язків може бути як одноразовим, так і систематичним.

За ст. 140 можуть кваліфікуватися, зокрема, такі діяння: несвоєчасний або неправи¬льний діагноз захворювання, залишення хворого без належного медичного догляду, переливання крові іншої групи, залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час хірургічної операції, застосування неправильного лікування, недостатній контроль за медичною технікою, порушення правил виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів, невстановлення належного лікувально-охоронювального режиму для хворих, які страждають на психічні розлади, невиконання медсестрою вказівки лі¬каря щодо застосування до хворого ліків чи процедур тощо.

У разі, коли тяжкі наслідки для хворого не пов'язані з невиконанням чи неналеж¬ним виконанням медичним працівником своїх професійних обов'язків, а настали вна¬слідок інших обставин, наприклад, запізнілого звернення за медичною допомогою або відсутності на даний час науково обґрунтованих методів лікування тієї чи іншої хворо¬би, відповідальність за ст. 140 виключається. Те саме стосується і випадків відмови па¬цієнта від медичних приписів, порушення пацієнтом встановленого для нього режиму, а також випадків, коли тяжкі наслідки для хворого стали результатом недостатніх на¬вичок, досвіду і кваліфікації медичного або фармацевтичного працівника або настали внаслідок інших обставин, які не залежали від нього, однак перешкодили йому викона¬ти професійні обов'язки у повному обсязі і з належною якістю. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право від¬мовитись від лікування.

Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 140 має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов'язки покладались на винну особу і які з цих обов'язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а та¬кож вимоги яких конкретно нормативних актів (інструкцій, правил, вказівок тощо) по¬рушено винним. При цьому необхідно враховувати, що встановлення діагнозу та вибір конкретного способу і методу лікування залежать від багатьох чинників, зокрема інди¬відуальних особливостей організму хворого, досягнень медичної науки і досвіду ліку¬вальної діяльності, а тому не можуть бути заздалегідь і повністю регламентовані нор-

Стаття 140 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 303_

мативними актами у сфері охорони здоров'я. Особою, винною у вчиненні цього злочи¬ну, можуть бути порушені правила як нормативного, так і деонтологічного (професій¬ного) характеру.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, смерть людини, її самогубство, заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, спри¬чинення ятрогенного захворювання.

Неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, належить кваліфікувати за ст. 131.