13. Єдиною підставою для скасування примусових заходів виховного характеру кк

називає ухилення неповнолітнього від застосування до нього таких заходів. Йдеться

про ухилення від реалізації призначених судом заходів, яке може полягати, зокрема, у:

втечі неповнолітнього з дому; невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового

колективу, окремих громадян, під нагляд яким переданий неповнолітній; невиконанні

покладеного судом обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки або ж інших об¬

межень чи особливих вимог до його поведінки; втечі зі спеціальної навчально-виховної

установи чи порушенні правил поведінки в них. Ухилення від виконання застереження

може полягати у вчиненні неповнолітнім злочинів або інших правопорушень після його

винесення.

14. Час, упродовж якого неповнолітній може бути притягнутий до кримінальної

відповідальності у зв'язку з ухиленням від виконання примусових заходів виховного

210

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

характеру, визначається з урахуванням інших статей КК та змісту призначених йому заходів. При цьому треба враховувати такі положення: а) ухилення від примусових за¬ходів виховного характеру, які виконуються протягом певного часу, має враховуватися, якщо воно здійснюється протягом терміну, на який застосовано такий захід; б) невико¬нання певних дій має оцінюватися як ухилення, якщо сплив строк, визначений для їх вчинення судом; в) у будь-якому разі притягнення до кримінальної відповідальності неможливе, якщо закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідаль¬ності, встановлений КК. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 106 у даному випадку він становить два роки.

15. Скасування примусових заходів виховного характеру означає, що відновлюєть¬ся провадження у кримінальній справі неповнолітнього. Він притягується до криміна¬льної відповідальності і до нього можуть бути застосовані всі заходи, передбачені КК за вчинений злочин. Водночас повторне звільнення від кримінальної відповідальності -з інших передбачених КК підстав (крім амністії та помилування), хоча прямо й не забо¬ронене законом, навряд чи доцільне, враховуючи характеристику особи винного, який щиро не покаявся, своєю поведінкою не підтвердив, що перестав бути суспільно небез¬печним і не виправдав виявленої щодо нього довіри.

16. Якщо неповнолітній у період відбування примусових заходів виховного харак¬теру вчиняє інший злочин, то це свідчить про ухилення від таких заходів, насамперед від винесеного йому застереження. Тому вони мають бути скасовані, а винний притяга¬тися до кримінальної відповідальності за обидва злочини. Тобто має місце сукупність злочинів, покарання при цьому призначається за правилами, визначеними в ст. 70 та ч. 2 ст. 103.

Постанова ПВС від 31 травня 2002 р. Л» б «Про практику розгляду судами справ про засто¬сування примусових заходів виховного характеру» (п. 4).

Стаття 98. Види покарань

1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть

бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді

штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю.

1. З усіх видів покарань, передбачених КК, до неповнолітніх можуть бути застосовані лише ті, які прямо вказані в ст. 98. Вони переважно не пов'язані з позбавленням волі.

2. Виходячи з положень ст. 98, до неповнолітніх не можуть застосовуватися: кон¬фіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі. Не можуть бути призначені неповнолітнім і такі специфічні покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військово¬службовців, тримання в дисциплінарному батальйоні. У тих випадках, коли вказані по¬карання передбачені санкцією статті Особливої частини КК, за якою засуджується не¬повнолітній, вони не призначаються, а натомість суд обирає покарання з інших, які названі в ст. 98.

Не можуть бути призначені неповнолітньому покарання, не вказані у ст. 98, і в по¬рядку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин (відповідно до ч. І ст. 69).

Стаття 100

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

211

3. Основні види покарання у ст. 98 вказані у відповідному порядку - від менш тяж¬кого до більш тяжкого. З цього слід виходити, зокрема, при вирішенні питань, що ви¬пливають зі ст. 69.

4. Штраф до неповнолітніх може застосовуватися і як основне, і як додаткове пока¬рання, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю -лише як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише в сукупності І іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного пока¬рання) не може бути призначений одночасно з таким же додатковим покаранням.

5. Зміст окремих видів покарань, які застосовуються до неповнолітніх, визначено у статтях 53. 55-57, 60, 63 з урахуванням особливостей, вказаних у статтях 99-102.

Стаття 99. Штраф

1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

2. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів дохо¬дів громадян.

1. Кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає певні заходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому, сплачувався за нього батьками чи іншими особами. З цією метою встановлено, що штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які можуть його сплатити за рахунок свого доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення.

2. Питання, які стосуються призначення штрафу неповнолітньому, а також виника¬ють у зв'язку з ухиленням від його сплати, вирішуються відповідно до ст. 52.

3. Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, становить трид¬цять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 53). Максимальний же роз¬мір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4. У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53, може заміни¬ти засудженому неповнолітньому у віці від 16 до 18 років несплачену суму штрафу на покарання у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири вста¬новлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак тривалість виправних робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може переви¬щувати одного року.

Стаття 100. Громадські та виправні роботи

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у ви¬конанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійсню¬ється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.

212

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому з урахуванням об¬межень, встановлених в ч. 1 ст. 100. Вони стосуються віку особи, якій призначається таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для неповнолітніх, їх щоденної тривалості.

2. Виправні роботи можуть бути призначенГнеповнолітньому, який на момент при¬значення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю при¬йнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Не може призначатися таке покарання тим неповнолітнім, при прийнятті яких на роботу не дотримано вимог трудового законодавства, або які виконують роботу за цивільно-трудовим договором чи працюють тимчасово, на термін, менший від тривалості виправних робіт.

3. Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які досягли 16-річного віку.

4. Суворість обмежень, якими супроводжуються виправні роботи для неповноліт¬ніх, менша, ніж такого ж виду покарання для дорослих: зменшено його максимальний строк до одного року; встановлено менші розміри відрахування із заробітку засуджено¬го в дохід держави.

5. Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримі¬нально-виконавчим законодавством України. При цьому мають враховуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

6. За ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 389. При цьому неповнолітньому може бути призначено по¬карання у виді арешту на строк, передбачений ст. 101 для цієї категорії засуджених.

КЗП (глава XXIII). ВТК (глави 13-Е та 16).

Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлен¬ия вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосо¬ваних установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

1. Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодав¬ством.

2. Порівняно з дорослими засудженими тривалість арешту для неповнолітніх істот¬но скорочена - удвічі мінімальний термін і в чотири рази - максимальний.

3. Арешт призначається неповнолітнім, які на момент постановления вироку досяг¬ли 16-річного віку. Сам же злочин, за який призначається арешт, може бути вчинений і до досягнення 16-річного віку. Настання повноліття у період відбування арешту не є підставою для зміни тривалості арешту порівняно з тією, яка обмежена ст. 101.

4. Неповнолітні, які є військовослужбовцями (зокрема, курсанти військових навча¬льних закладів), відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60),

5. Відповідальність за втечу з-під арешту настає за ст. 393.

ВТК (глава 17).

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї стат¬ті,- більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Стаття 103

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

213

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який впер¬ше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя

людини,- на строк до п'ятнадцяти років.

1. Позбавлення волі на певний строк - це найбільш суворе покарання в системі по¬карань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, ко¬ли, на переконання суду, всі інші, більш м'які покарання не дають змоги досягти мети кримінального покарання.

2. Неповнолітні відбувають це покарання у спеціальних виховних установах. їхні види і режим відбування покарання у них визначаються згідно з кримінально-виконавчим законодавством.

3. Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені ін¬ші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК з урахуванням ст. 98 -штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт. Відповідно до підпункту «а» п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, засуджені вперше до пока¬рання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, підлягають звільненню від покарання.

4. Тривалість позбавлення волі для неповнолітніх визначається з урахуванням по¬ложень статей 63 та 102, а також санкції статті Особливої частини КК. Мінімальний строк позбавлення волі для неповнолітнього, як і для дорослого засудженого, становить один рік. Максимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особ¬ливої частини КК, однак вона не може перевищувати строків, вказаних в ч. З ст. 102. Ці строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину. За особливо тяжкий злочин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людини, неповнолітньому може бути призначене позбавлення волі строком до 15 років.

5. Положення ст. 102 стосуються покарання у виді позбавлення волі, що признача¬ється за окремий злочин особі, яка не досягла до вчинення злочину 18-річного віку. При призначенні покарання за сукупністю вироків або сукупністю злочинів слід керу¬ватися ч. 2 ст. 103, згідно з якою неповнолітнім може бути призначене позбавлення волі і на більш тривалий строк — до 15 років.

Стаття 103. Призначення покарання

1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, перед¬бачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та вихо¬вання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповно¬літнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищу¬вати п'ятнадцяти років.

1. Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен врахувати більш широке коло обставин, ніж при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин після досяг¬нення повноліття. Серед них: 1) загальні засади призначення покарання, вказані у ст. 65, обставини, які пом'якшують та які обтяжують покарання (статті 66-67); 2) особ-

214

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

ливості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань, передбачені стаття¬ми 98-102; 3) обставини, які названі у ч. 1 ст. 103,- умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього.

2. Специфічні для призначення покарання неповнолітньому обставини можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для засудженого. Сприятливі обставини - це ті, які дають підстави для застосування щодо неповнолітнього передбаченого законом виду звільнення від покарання чи його відбування; призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; призначення покарання, ближчого до мінімально можливого за законом. Несприятливими є ті, за наявності яких унеможливлюється звільнення від пока¬рання чи його відбування, не застосовується призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом; призначається додаткове покарання, призначається покарання мак¬симально суворе чи близьке до нього. Перелік обставин, які є специфічними для призна¬чення покарання неповнолітньому, у КК названо вичерпно - вони повинні стосуватися або особи засудженого, або ж об'єктивних умов його життя до і після вчинення злочину.

3. При призначенні покарання неповнолітньому треба враховувати, зокрема, такі умови життя та виховання та інші особливості особи неповнолітнього: а) сімейні обставини - наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх замінюють, рівень їх тур¬боти про дитину та позитивний або негативний (із суспільної точки зору) вплив на не¬повнолітнього; б) матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього; в) відвідуван¬ня школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки, ставлення до вчителів, вихователів; г) морально-психологічний клімат у колективах, членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітні¬ми, становище серед найближчого оточення; д) спілкування з дорослими, їх авторитет¬ність у неповнолітнього та їхній вплив на засуджуваного, наявність матеріальної чи іншої залежності від дорослих; є) рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здат¬ність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення вчиненого та покарання, яке може бути призначене; є) попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання; ж) поведінку неповнолітнього після вчи¬нення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслі¬дування і судового розгляду справи; з) наявність у неповнолітнього морального обов'язку піклуватися про інших членів сім'ї та його ставлення до цього обов'язку; и) ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його ставлення до призначених їм правових заходів впливу.

4. Усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні враховуватися в сукупності. Тобто сам факт вчинення злочину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов'язкового пом'якшення становища такої особи. Водночас за наявності передбачених законом умов суд зобов'язаний обговорити і визначити можливість застосування щодо неповнолітнього кримінально-правових пільг, на які він може претендувати.

5. Призначаючи неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, суд повинен насамперед керуватися положеннями статей 70 та 71. При цьому слід враховувати особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарання, а також те, що відповідно до ч. 2 ст. 103 остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути засто¬соване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.

Стаття 104

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

215

3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробу¬ванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх застосо¬вується у цілому на тих же засадах, що й стосовно дорослих. При цьому враховуються особливості, передбачені ст. 104.

2. КК передбачає такі умови звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням: 1) неповнолітній засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; 2) суд дійде висновку про можливість виправлення не¬повнолітнього без реального відбування визначеного йому покарання. Такий висновок повинен робитися на основі об'єктивних чинників, які стосуються тяжкості вчиненого злочину, особи винного, інших обставин справи. Фактори, які обумовлюють можли¬вість звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, у цілому такі ж, які перелічені у коментарі до ст. 103.

3. Застосування до неповнолітнього звільнення від відбування покарання з випробу¬ванням не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості. Воно є можливим у разі призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років як за один злочин, так і за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків. Однак вчинення кількох злочинів, наявність кількох вироків мають враховуватися при визна¬ченні можливості виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання.

4. При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітньому встановлюється іспитовий строк меншої тривалості, ніж дорослим засудженим,- від одного до двох років. Розмір іспитового строку визначається у вказаних межах з ураху¬ванням тривалості позбавлення волі, яке повинен був відбути неповнолітній засудже¬ний, характеру заходів, необхідних для його виправлення, тощо.

5. На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, мо¬жуть бути покладені ті ж обов'язки, що й на дорослих, до яких застосовано аналогічний захід (ст. 76).

Покладення відповідно до ч. 4 ст. 104 на окрему особу за її згодою або на її прохан¬ня обоє 'язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи означає, що на такого неповнолітнього покладається обов'язок сприймати виховний вплив, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом.

Закон не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданий під на¬гляд чи для проведення з ним виховної роботи. Однак це може бути лише повнолітня особа, яка здатна справити позитивний вплив на засудженого, має можливості для здійс¬нення відповідних заходів (проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному пункті, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті обов'язки за станом здоров'я, має для цього належні матеріальні засоби тощо). Не ви¬ключається покладення обов'язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на батьків засудженого. Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов'язки рані¬ше, що й обумовило вчинення неповнолітнім злочину, то передавати засудженого та¬ким батькам під нагляд та для виховання навряд чи доцільно.

6. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням непов¬

нолітнього в цілому визначені у ст. 78.

Додатковою підставою для скасування звільнення від відбування покарання з ви¬пробуванням неповнолітнього може бути відмова особи, на яку покладено обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи, від виконання цього обов'язку. Якщо така відмова обумовлена неналежною поведінкою неповнолітнього -ігноруванням обґрунтованих вимог, ухиленням від виховних заходів тощо, то це свід¬чить про невиконання засудженим покладених судом обов'язків і те, що випробування він не витримав.

216

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

7. У разі вчинення неповнолітнім нового злочину протягом іспитового строку йому призначається покарання за правилами, передбаченими у статтях 71—72. При цьому мають дотримуватися також обмеження, визначені ч. 2 ст. 103, тобто остаточне пока¬рання у будь-якому разі не може перевищувати 15 років позбавлення волі.

Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент поста¬новления вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки не¬повнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майно¬вих збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної уста¬нови для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не переви¬щує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та поря¬док їх залишення визначаються законом.

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому ви¬хователя в порядку, передбаченому законом.

1. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного харак¬теру є специфічним заходом, який застосовується щодо неповнолітніх. Він передбачає більш вузькі умови застосування та більш суворі обмеження, ніж при звільненні від відбування покарання з випробуванням (ст. 104). Захід, передбачений ст. 105, повинен застосовуватися тоді, коли неповнолітній, на думку суду, може бути виправлений без реального виконання кримінального покарання, але лише за умови застосування при¬мусових заходів виховного характеру.

2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного харак¬теру допускається за наявності сукупності низки умов:

1) неповноліття особи. Мається на увазі, що така особа має бути неповнолітньою на момент розгляду справи судом (див. коментар до ст. 97);

2) вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості Про поняття таких злочинів див. ст. 12 та коментар до неї. Із змісту ст. 105 випливає, що звільнення від кри¬мінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається, якщо особа засуджується за вчинення одного такого злочину. Вчинення двох чи більше злочинів, хоча б кожний із них був і невеликої тяжкості, виключає звіль¬нення від покарання на підставі ст. 105. Водночас не вимагається, щоб такий злочин було вчинено вперше: звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів вихов¬ного характеру може бути застосоване і до неповнолітнього, який має судимість;

Стаття 105

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

217

3) щире розкаяння і подальша бездоганна поведінка, на які можуть зокрема вказу¬вати: допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так і згодом; добровільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином; утримання інших учасників посягання від його продовження або повторення; з'явлення із зізнанням до органів влади; викриття співучасників; правдиві показання, дані в ході досудового слідства і судового розгляду справи; добросовісне ставлення до праці чи навчання; дотримання правил поведінки в громадських місцях та в побуті. Відповідні дії мають бути не вимушеними чи епізодич¬ними, а свідчити про певну лінію поведінки неповнолітнього в період після вчинення злочину, його намагання спокутувати вину, виправитися.

3. На підставі таких об'єктивних даних суд може визнати, що неповнолітній на мо¬мент постановления вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слід застосовувати примусові заходи виховного характеру. У такому разі суд визначає пока¬рання, встановлює його вид і розмір і постановляє про звільнення від покарання на під¬ставі ст. 105. Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру, який має бути застосовано щодо неповнолітнього, визначає його зміст (обов'язки, які покладаються на неповнолітнього, тривалість застосування заходів).

4. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного харак¬теру - це право суду. Водночас суд, за наявності формальних підстав (вік підсудного та ступінь тяжкості вчиненого злочину), повинен обговорювати можливість застосування щодо неповнолітнього звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. При цьому слід звертати увагу на те, чи застосовувалися раніше до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, і якщо застосовувалися, то чому вони виявилися неефективними.

5. У ч. 2 ст. 105 наведено вичерпний перелік примусових заходів виховного харак¬теру, які застосовуються до неповнолітніх. Ці ж заходи застосовуються і при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових захо¬дів виховного характеру на підставі ст. 97.

Примусові заходи виховного характеру, на відміну від кримінальних покарань, не поділяються на основні та додаткові. У ч. 2 ст. 105 примусові заходи вказані у певному порядку - в міру посилення їх суворості. їх перелік - вичерпний.

Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попере¬дженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При цьому роз'яс¬нюються наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповноліт¬нього означає, зокрема: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; за¬борону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним на¬гляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; вимогу продовжити навчання, пройти курс лікування при хворобливому потягу до спиртного або вживанні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання полягає у покладенні на неповнолітнього обов'язку зазнати посиленого виховного впливу та контролю за поведінкою з боку обраних судом осіб чи колективу (детальніше про зміст цього заходу див. у коментарі до ст. 104). При засто¬суванні цього заходу слід звертати увагу на спроможність осіб чи колективів, яким пе¬редасться неповнолітній, забезпечити належний виховний вплив на таку особу.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і мас май¬но, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків може бути застосоване лише за наявності певних умов: 1) злочином неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або юридичній особі; 2) неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власності, або отримує самостійний заробіток (зарплату, стипендію); 3) він погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у

218

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

розмірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення від покарання.

Виховний характер цього заходу якраз і полягає у добровільності відшкодування, примус же виявляється у тому, що відшкодування здійснюється за приписом суду та під загрозою застосування призначеного судом покарання у випадку невиконання ви¬мог суду.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років, є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру і повинно застосовувати¬ся тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом застосування інших за¬ходів такого роду. До такої установи повинні направлятися неповнолітні, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. У таку установу не можуть направлятися особи, визнані інвалідами, а також ті, яким згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування у ній протипоказане за станом здоров'я.

Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені відповідними нормативно-правовими актами. Вказаними установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 14 до 18 років). При звіль¬ненні від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру неповноліт¬ній може бути направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.

Термін перебування у спеціальній навчально-виховній установі визначається судом. Він має бути достатнім для виправлення, але не може перевищувати трьох років. Вка¬заний строк має бути дотриманий і тоді, коли учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, перево¬дяться за рішенням суду за місцем знаходження зазначеної установи до професійного училища соціальної реабілітації. У таких випадках загальний строк перебування у спе¬ціальних навчально-виховних установах також не може перевищувати трьох років.

6. До неповнолітнього можуть бути застосовані одночасно кілька примусових захо¬дів виховного характеру, якщо вони за своїм змістом не виключають один одного. На¬приклад, направлення до спеціальної навчально-виховної установи унеможливлює встановлення обмежень дозвілля чи особливих вимог до поведінки неповнолітнього, його передачу під нагляд батьків, інших осіб чи колективів. Водночас доцільним є по¬єднання таких заходів, як застереження, покладення обов'язку відшкодування заподія¬них майнових збитків з іншими видами примусових заходів виховного характеру.

7. Поряд з призначенням одного чи кількох примусових заходів виховного характе¬ру, вказаних у ч. 2 ст. 105, суд може призначити неповнолітньому вихователя.

8. Правові наслідки звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру однорідні з тими, які передбачені стосовно звільнення від кримі¬нальної відповідальності із застосуванням таких заходів (див. коментар до ст. 97). При вчиненні неповнолітнім нового злочину в період відбування примусових заходів вихов¬ного характеру йому призначається покарання за сукупністю вироків на основі правил, встановлених ст. 71, ч. 2 ст. 103.

Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р.

Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації. Положення про професійне училище соціальної реабілітації. Затверджені постановою KM від ІЗ жовтня 1993 р.

Положення про судових вихователів. Затверджене наказом Голови ВС, МЮ, Міністерства освіти від 15 листопада 1996 р.

Постанова ПВС від ЗІ травня 2002 р. № б «Про практику розгляду судами справ про засто¬сування примусових заходів виховного характеру».

Стаття 106

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

219

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбу¬вання покарання у зв'язку із закінченням строків давності

1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Коде¬ксу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1) два роки -у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі

строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавлен¬ням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді по¬збавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

1. На неповнолітніх поширюються загальні умови застосування давності притяг¬нення до кримінальної відповідальності та давності виконання обвинувального вироку з урахуванням особливостей, встановлених у ст. 106. Ці особливості полягають у ско¬роченні строків давності та їхній меншій диференціації.

2. Скорочені строки давності застосовуються щодо осіб, які вчинили злочин до до¬сягнення повноліття. Тобто положення ст. 106 можуть застосовуватися і щодо осіб, які досягли повноліття на момент вирішення питання про їх притягнення до кримінальної відповідальності чи направлення для відбування покарання.

3. Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від криміна¬льної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину і до дня набрання вироком за¬конної сили минули строки, вказані в ч. 2 ст. 106. Ці строки диференційовані з ураху¬ванням лише ступеня тяжкості вчиненого злочину і не залежать від виду покарання, яке передбачене за нього. Вони значно менші, ніж загальні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлені ч. 1 ст. 49.

4. Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від відбу¬вання покарання, якщо його не було виконано від дня набрання чинності обвинуваль¬ним вироком в строки, вказані в ч. З ст. 106.

5. Перебіг давності зупиняється у випадку ухилення особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, від слідства чи суду або ж від відбування покарання. При цьому не має значення, чи досягла повноліття ця особа на момент такого ухилення.

Правило про подвоєння тривалості строку давності виконання обвинувального ви¬року при його зупиненні, встановлене в ч. З ст. 80, поширюється і на неповнолітніх.

6. При перериванні строків давності внаслідок вчинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину строки давності за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, обчислюються відповідно до ч. 2 ст. 106.

7. Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106, але вже після досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до криміналь-

220 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ XV

ної відповідальності за нього обчислюються за загальним правилом, встановле¬ним ст. 49.

8. Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може бути призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене в ч. 4 ст. 49. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відпо¬відальності не може перевищувати десять років.

9. Положення про незастосування давності у разі вчинення злочинів проти миру і безпеки людства, передбачених статтями 437-439, ч. 1 ст. 442, чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80) поширюються і на осіб, які вчинили їх у віці від 16 до 18 років.

Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути за¬стосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути за¬стосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення во¬лі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призна¬ченого судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, при¬значеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким по¬каранням не застосовується.

5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове зві¬льнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Особа, яка відбуває покарання за злочин, вчинений до досягнення вісімнадцяти¬річного віку, як і дорослий засуджений, може бути умовно-достроково звільнена від покарання під час його відбування. Умовним звільнення є тому, що воно здійснюється за умови невчинення нового злочину в період, який відповідає невідбутій частині пока¬рання (така сама умова висувається і щодо дорослих осіб), а достроковим - тому, що воно відбувається до повного закінчення строку, призначеного судом. Щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття, ці строки є більш сприятливими.

2. Положення ст. 107 застосовуються щодо осіб, які відбувають покарання за зло¬чин, вчинений у віці до вісімнадцяти років. На момент звільнення за правилами, вста¬новленими цією статтею КК, особа може бути і повнолітньою.

Стаття 108

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

221

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 107 за¬стосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань, як основних, так і додаткових, особа, яка вчинила злочин до досягнення пов¬ноліття, звільненню не підлягає.

4. КК передбачає дві умови застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років: 1) ви¬правлення засудженого; 2) відбуття обов'язкової частини призначеного судом по¬карання.

Виправлення засудженого свідчить про досягнення мети кримінального покарання і робить недоцільним його подальше відбування. Воно повинно встановлюватися на підставі об'єктивних даних, перелік яких щодо неповнолітнього ширший — доведене сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання.

Сумлінне ставлення до навчання і праці- це: дотримання виробничої і навчаль¬ної дисципліни, зокрема тривалості часу роботи, розкладу навчальних занять; вико¬нання виробничих і навчальних завдань на рівні своїх можливостей; прагнення під¬вищити свої показники в роботі та оцінки тощо. Про поняття сумлінної поведінки див. коментар до ст. 81. Засуджений повинен довести своє виправлення - належно поводитись протягом усього строку відбування покарання, а не лише безпосередньо перед розглядом питання про можливість умовно-дострокового звільнення від відбу¬вання покарання.

Фактичне відбуття обов'язкової частини покарання необхідне для того, щоб: 1) за¬безпечити хоча б частковий каральний вплив на неповнолітнього і позбавити його ілю¬зії про повне прощення, безкарність вчиненого посягання (особливо це потрібно тоді, коли неповнолітній раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, тим більше, коли до нього вже застосовувалося умовно-дострокове звільнення від покарання); 2) протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання пока¬рання мала можливість переконатися у його виправленні. Враховуючи, що неповноліт¬ні легше піддаються виховному впливу, обов'язкова частина покарання, яку вони повин¬ні відбути, є значно меншою, ніж встановлена для дорослих.

5. Якщо неповнолітній відбуває покарання, призначене за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, то при визначенні обов'язкової частки покарання слід виходити з частки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів.

6. До неповнолітніх не застосовуються передбачені ст. 82 положення про заміну не-відбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

7. Якщо особа, умовно-достроково звільнена від покарання, протягом невідбутої частини покарання не вчинить нового злочину, то вона вважається такою, що повністю виконала умову звільнення,- воно стає остаточним і безповоротним: особа ні за яких умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини пока¬рання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку.

При вчиненні будь-якого (незалежно від форми вини і ступеня тяжкості) нового злочину протягом невідбутої частини покарання суд до невідбутої частини покарання приєднує покарання за новим вироком за правилами, передбаченими статтями 71 і 72. Якщо обидва злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

Стаття 108. Погашення та зняття судимості

1. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досяг¬нення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після ви¬конання цього покарання;

222

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяж¬кості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

3. Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка від¬була покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий зло¬чин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині першій статті 91 цього Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.

1. Правові наслідки судимості, які настають для дорослих осіб, повністю поширю¬ються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку (див. коментар до ст. 88).

2. Судимість у осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку, погашається відповідно до положень, визначених у ст. 108. Для таких осіб встановлено значно корот¬ші строки погашення судимості, ніж для дорослих.

3. Дострокове зняття судимості щодо осіб, які до досягнення 18-річного віку вчини¬ли злочин невеликої або середньої тяжкості, законом не передбачене, оскільки її трива¬лість і так невелика.

Дострокове зняття судимості з особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до вісімнадцяти років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, допускається за наявності двох умов: 1) така особа зразковою поведінкою і сум¬лінним ставленням до праці довела своє виправлення (див. коментар до ст. 91); 2) спли¬вло не менше половини строку погашення судимості, зазначеного в пунктах 3 і 4 ч. 2 ст. 108.

4. Порядок зняття судимості та наслідки зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцяти років, такі ж, як і щодо осіб, які вчинили зло¬чин у повнолітньому віці (див. коментар до ст. 91).

5. Положення ч. 5 ст. 90 про переривання строків погашення судимості у разі вчи¬нення нового злочину повністю поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досяг¬нення 18-річного віку.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення кон¬ституційного ладу або на захоплення державної влади

1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційно¬

го ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких

дій,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного

ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріа¬

лів із закликами до вчинення таких дій,—

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є

представником влади, або повторно, або організованою групою, або з вико¬

ристанням засобів масової інформації,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во¬лі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений Конституцією і зако¬нами України порядок створення і діяльності вищих органів державної^ влади, пору¬шення якого створює загрозу національній безпеці у політичній сфері. Його додатко¬вим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представ¬никами влади своїх службових повноважень.

Конституційний лад включає встановлені Конституцію України основні засади життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є: 1) суве¬ренітет держави (верховенство і самостійність державної влади усередині країни та її незалежність у міжнародних відносинах); 2) форма правління (спосіб організації дер¬жавної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави — Президент України, вищим органом виконавчої влади - Ка¬бінет Міністрів України і т. ін.); 3) державний устрій (унітарний з відповідним поділом владних повноважень між вищими і центральними та місцевими органами державної влади) та цілісність території; 4) державний режим (демократичний, що зокрема перед¬бачає молсливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист дер¬жавою прав і свобод людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності).