8. Під сильним душевним хвилюванням, викликаним неправомірними або амораль¬

ними діями потерпілого, розуміються сильні, такі, що швидко виникають та бурхливо

протікають, короткочасні стани психіки винного, причиною яких була неправомірна

або аморальна поведінка потерпілого. Такий психічний стан спричинює жах, відчай,

лють особи, що звужує її здатність значною мірою усвідомлювати свої дії або керувати

ними.

Причиною виникнення сильного душевного хвилювання можуть бути будь-які не¬правомірні, у т. ч. злочинні, або аморальні дії потерпілого. При цьому важливим є те, що стан сильного душевного хвилювання виник відразу після вчинення потерпілим вказаних дій, а не через значний проміжок часу після цього. Протиправні або аморальні дії можуть бути спрямовані не лише проти самого винного, а й проти його рідних, бли¬зьких або інших осіб, суспільства, держави тощо.

9. Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності означає, що

злочин було вчинено в умовах крайньої необхідності, але з перевищенням її меж (див.

коментар до ст. 39).

10. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням зло¬чину у випадках, передбачених КК, може бути визнано обставиною, яка пом'якшує покарання, лише у разі вчинення особою, яка виконує зазначене завдання, умисного особливо тяжкого злочину, пов'язаного з насильством над потерпілим, або умисного тяжкого злочину, пов'язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпі¬лому чи настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч. 2 ст. 43). При цьому така особа не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин (ч. З ст. 43).

11. Наведений у ст. 66 перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерп¬ним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення зло¬чину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; пози¬тивна характеристика за місцем праці, навчання чи проживання; стан її здоров'я; наяв¬ність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні.

12. Згідно з ч. З ст. 66, якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, у т. ч. прямо не визначена у ч. 1 ст. 66, передбачена в статті Особливої частини цього Коде¬ксу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахову¬вати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує. Так, не може бути врахована як вказана обставина вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, при засудженні особи за статтями 116 і 123, в яких вона є обов'язковою ознакою складу злочину.

152

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XI

Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визна¬

ються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворож¬нечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страж¬дає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

2. Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

3. При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтя¬жують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

4. Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

1. Обставини, що обтяжують покарання,- це визначені у КК фактори, які характе¬

ризують підвищений ступінь суспільної небезпеки особи винного та вчиненого ним

злочину.

На відміну від обставин, які пом'якшують покарання, закон (ст. 67) встановлює ви¬черпний перелік обставин, які обтяжують покарання. Тому суд не вправі визнавати як такі, що обтяжують покарання, обставини, які не вказані у ст. 67, і має чітко дотриму¬ватися змісту обставин, визначених у ч. 1 ст. 67.

2. Про поняття вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів див. від¬повідно статті 32 і 34 та коментар до них, а про поняття вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою - ст. 28 та коментар до неї.

3. Про поняття расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, вчи¬нення злочину на грунті яких є обставиною, що обтяжує покарання, див. коментар до ст. 161. В основі расової, національної ворожнечі або розбрату лежать антинаукові по¬гляди про неповноцінність людей певної раси, національності, а релігійної ворожнечі або розбрату - хибні уявлення про переваги одного віросповідання над іншим чи однієї конфесії над іншою всередині одного віросповідання.

Стаття 67

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

153

4. Вчинення злочину у зв 'язку з виконанням потерпілим службового або громад¬ського обов'язку означає вчинення його винним з метою перешкодити правомірній дія¬льності потерпілого у зв'язку з виконанням ним свого службового або громадського обов'язку, а так само з мотиву помсти за таку діяльність незалежно від часу, що про¬йшов з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вчинення винним злочину. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти таку діяльність особи, що входить до кола її службових повноважень, а громадського обов'язку — здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень (наприклад, члена будинкового коміте¬ту) чи будь-яких інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопорушення, повідомлення органам влади про злочин або готування до нього то¬що). Про поняття потерпілого див. коментар до ст. 46. У тих випадках, коли злочин бу¬ло спрямовано проти родичів чи близьких потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, це також визнається обставиною, що обтяжує покарання.

5. Під тяжкими наслідками, завданими злочином, у п. 5 ч. 1 ст. 67 розуміються ті суспільно небезпечні (майнові, фізичні, моральні та інилі) зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. Визнання наслідків вчиненого злочину тяжкими віднесено до компетенції суду, за ви¬нятком тих випадків, де вони прямо зазначені у відповідних статтях Особливої частини КК (ч. З ст. 188, ч. 2 ст. 423 та ін.). З урахуванням конкретних обставин справи тяжкими наслідками можуть, зокрема, визнаватися: смерть однієї чи декількох осіб; значна шко¬да здоров'ю людей; майнова шкода у великому й особливо великому розмірах; масова загибель об'єктів рослинного чи тваринного світу або забруднення довкілля, техноло¬гічна чи екологічна катастрофа; істотне порушення прав людини.

6. Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що пе¬ребуває в безпорадному стані, має місце тоді, коли потерпілими є лише перелічені особи.

Малолітніми вважаються особи, які не досягли на момент вчинення злочину 14-річного віку. Під особою похилого віку розуміється чоловік віком понад 60 років і жінка віком понад 55 років. Але на можливість усвідомлення винним відповідного ві¬кового стану особи суттєво впливають не тільки їх фактичний вік, а й зовнішній вигляд, зріст, стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини.

Безпорадний стан - це обумовлений об'єктивними і суб'єктивними факторами стан особи, в якому вона не може чинити опір злочинцеві або уникнути злочинного посягання. В основу розуміння даного поняття може бути покладено вироблене судо¬вою практикою поняття безпорадного стану при зґвалтуванні — фізичний чи психологіч¬ний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хвороб¬ливий або непритомний її стан тощо), за якого вона не могла розуміти характеру і зна¬чення вчинюваних з нею дій або не могла вчинити опір насильнику.

7. Про поняття вагітності, а також матеріальної, службової чи іншої залежнос¬ті див. коментар до ст. 66.

8. Вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, яка стразкдає психічним захворюванням чи недоумством, передбачає використання для вчинення злочину двох видів осіб - малолітніх і осіб, які страждають на психічні захворювання чи недоумство. Використання таких осіб для вчинення злочину здійснюється з прямим умислом. Про поняття осіб, які страждають на психічне захворювання чи недоумство, див. коментар до ст. 19.

Втягнення неповнолітніх, у т. ч. малолітніх, у злочинну діяльність у ряді випадків утворює самостійний склад злочину (наприклад, ч. З ст. 303, ст. 304).

9. Вчинення злочину з особливою жорстокістю передбачає вияв при вчиненні

злочину безжалісності, безсердечності до потерпілого, що свідчить про підвищену су¬

спільну небезпеку вчиненого та особи злочинця. Особлива жорстокість належить до

числа оціночних понять. Судова практика виходить з того, що особлива жорстокість

154 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ XI

при вчиненні злочинів проти життя та здоров'я може виявлятися у завданні потерпілому особливих страждань шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, в т. ч. з вико¬ристанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань, глумління над трупом. Діяння, що є виявом особливої жорстокості, завжди вчиняються з прямим умислом при завдан¬ні потерпілому фізичних і моральних страждань. Вони можуть бути спрямовані не ли¬ше на потерпілого, а й на інших, близьких потерпілому осіб, коли винний усвідомлю¬вав, що, вчиняючи такі діяння, він спричинює йому особливі страждання.

10. Про поняття воєнного стану див. коментар до ст. 111. Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природ¬ного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом на¬сильства. До числа інших надзвичайних подій слід, зокрема, відносити повінь, земле¬трус, пожежу, зсув, обвал, інші події стихійного характеру, епідемію, епізоотію, епіфіто¬тію, аварію, техногенну чи екологічну катастрофу, масові заворушення тощо.

11. Під вчиненням злочину загальнонебезпечним способом розуміється вчинення його, зокрема, такими способами, як: вибух, підпал, зараження чи отруєння водойм, затоплення, використання автоматичних пристроїв, електричного струму, газу тощо. Вчинення злочину загальнонебезпечним способом підвищує суспільну небезпечність вчинюваного злочину і особи злочинця, оскільки при цьому виникає загроза для бага¬тьох об'єктів кримінально-правової охорони і настання тяжких наслідків.

12. Про поняття алкогольного сп'яніння, вживання наркотичних або інших одур¬манюючих засобів див. коментар до статей 21, 305, 315, 316, 322.

13. Обов'язковою умовою застосування проаналізованих вище обставин при при¬значенні покарання є те, що вони усвідомлювалися винним при вчиненні злочину.

14. Суд не може ще раз враховувати як обтяжуючу покарання обставину, що визна¬чена у відповідній статті Особливої частини КК як ознака злочину, за вчинення якого призначається покарання (ч. 4 ст. 67). Наприклад, не можуть бути враховані як обтя¬жуючі при кваліфікації відповідних злочинів такі обставини, як: вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі чи розбрату - при кваліфікації за ч. 2 ст. 110 і ст. 161; вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку - при кваліфікації за ст. 112, п. 8 ст. 115, ст. 345 та ін.; тяж¬кі наслідки, завдані злочином,- при кваліфікації за ч. 2 ст. 169, ч. З ст. 204, ч. 2 ст. 238, ст. 247, ч. 2 ст. 347, ч. З ст. 424; вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в безпо¬радному стані - при кваліфікації за статтями 135, 152, 153; вчинення злочину з особли¬вою жорстокістю - при кваліфікації за статтями 126 і 127; вчинення злочину з викорис¬танням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій - при ква¬ліфікації за ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 238, ч. З ст. 402; вчинення злочину загальнонебезпечним способом - при кваліфікації за п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 тощо.

15. Закон (ч. 2 ст. 67) надає суду право, залежно від характеру вчиненого злочину, навівши мотиви свого рішення у вироку, не визнавати ряд з перелічених в цій статті обставин такими, що обтяжують покарання. Це правило не поширюється на такі обста¬вини, як вчинення злочину: групою осіб за попередньою змовою; щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічне захворювання чи недоумство; з особливою жорсто¬кістю; загальнонебезпечним способом.

Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 p. (cm. 10).

Стаття 69 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 155

Закон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 р.

Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р.

Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000р.

Постанова ПВС «Про судову практику в справах про корисливі злочини протії приватної власності» Л'° 12 від 25 грудня 1992 р. (п. 28).

Постанова ПВС «Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочи¬ни» № 4 від 27 березня 1992р. (п. 9).

Постанова ПВС «Про судову практику в справах про злочини протії життя та здоров 'я особи» № 2 від 7 лютого 2003 р.

Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за зло¬чин, вчинений у співучасті

1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись по¬ложеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

2. При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись по¬ложеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

1. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (про їх понят¬тя див. статті 13-І 5 та коментар до них). Виходячи із загальних засад призначення по¬карання (ст. 65) і керуючись положеннями статей 66-67, суд має враховувати при при¬значенні покарання за незакінчений злочин: І) ступінь тяжкості вчиненого особою зло¬чину (див. коментар до ст. 12); 2) ступінь здійснення злочинного наміру; 3) причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

2. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та по¬собник (ст. 27). Призначаючи їм покарання відповідно до положень статей 65-67, суд враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину. Про особливості кримінальної відповідальності співучасників див. коментар до статей 29-31. Характер участі - це та роль, яку співучасник виконував у спільно вчиненому злочині: викона¬вець, організатор, підбурювач, пособник. Ступінь участі - це фактичний внесок кож¬ного із співучасників у вчинений об'єднаними зусиллями злочин.

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено за¬коном

1. За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Коде¬ксу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не за¬значеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особли¬вої частини цього Кодексу як обов'язкове.

(Положення ч. 1 ст. 69 в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж пе¬редбачено законом, втратило чинність, як таке, що визнане неконститу¬ційним на підставі Рішення КС № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р.)

156 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ XI

1. Закон (ч. 1 ст. 69) визначає дві підстави, які можуть обумовити призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом: 1) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) урахування особи винного, що передбачає урахування суб'єктивних ознак, які зни¬жують ступінь суспільної небезпеки особи винного. При цьому суд має належним чи¬ном умотивувати своє рішення про призначення більш м'якого покарання, ніж перед¬бачено законом.

2. Більш м'яким покаранням, ніж передбачено законом, яке може бути призначене судом, є: 1) основне покарання того ж виду, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений зло¬чин; 2) інший, більш м'який вид основного покарання, не зазначений в санкції норми собливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин; 3) основне покарання без додаткового покарання, яке передбачене як обов'язкове в санкції норми Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Положення про те, що у випадку, коли суд призначає більш м'яке покарання, він не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду основного покарання в Загальній частині КК, означає, що не може бути призначене покарання у виді: штрафу в розмірі менше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк менше двох років; громадських робіт на строк менше шіст¬десяти годин; виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців на строк менше шести місяців з відрахуванням із суми заробітку (грошового забезпечен¬ня) не менше десяти відсотків; арешту на строк менше місяця; обмеження волі і по¬збавлення волі на строк менше року; тримання в дисциплінарному батальйоні на строк менше шести місяців.

3. За наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 69, суд, крім призначення винному більш м'якого основного покарання, може також не призначати йому додаткове пока¬рання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове. Якщо таке покарання передбачене як факультативне, суд вирішує питання про його призна¬чення, виходячи із загальних засад призначення покарання (ст. 65).

4. Більш м'яке покарання, ніж визначене санкцією норми Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, може бути призначене судом і у випадках, передбачених ч. З ст. 43 та ст. 82.

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додат¬кове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом по¬глинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цьо¬го Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із зло¬чинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточ¬не покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встанов¬леного для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинен¬ня будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчинен¬ні яких особу було визнано винною.

Стаття 70

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

157

4. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановления вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановления попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, перед¬баченими в статті 72 цього Кодексу.

1. Сукупність злочинів є одним із видів множинності злочинів. Про поняття сукуп¬

ності злочинів див. ст. 33 та коментар до неї.

Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві стадії: 1) суд призна¬чає покарання окремо за кожен злочин; 2) суд призначає остаточне покарання за їх су¬купністю. Цей підхід має практичне значення у таких аспектах: а) він сприяє досягнен¬ню мети кримінального покарання, оскільки, призначаючи покарання за кожний із вчи¬нених злочинів, суд не лише індивідуалізує покарання, а й стверджує принцип невідворотності покарання; б) він забезпечує апеляційній і касаційній інстанціям мож¬ливість перевірки винесеного вироку, полегшує розгляд справ у разі, коли йдеться про зміну чи скасування вироку в частині засудження за один із злочинів; в) це дає змогу правильно застосовувати положення кримінального закону про його зворотну дію в часі; г) у разі прийняття закону про амністію він надає можливість чітко визначити зло¬чин, що підпадає під амністію.

Призначаючи покарання за кожний із злочинів, суд повинен керуватися загальними засадами призначення покарання (ст. 65).

2. Остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається судом на основі од¬

ного із трьох принципів: 1) поглинення менш суворого покарання більш суворим;

2) повного складання призначених покарань; 3) часткового складання призначених по¬

карань.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70, остаточне покарання визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо тяжким. У такому випадку суд вправі призначити оста¬точне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів за¬стосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачена від¬повідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. Повною мірою це стосується також дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші - як готування, замах або співучасть у злочині. Однак за окремими пунктами статті КК, які не мають самостійних санкцій, покарання за сукупністю злочинів не призначається. При виборі принципу призначення покарання (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань) суд пови¬нен враховувати, крім даних про особу винного та обставин, що пом'якшують та обтя¬жують покарання, також кількість злочинів, що входять у сукупність, форму вини і мо¬тиви вчинення кожного з них, вид сукупності (реальна чи ідеальна), тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх сукупності тощо.

3. У випадку, коли за злочини, що входять у сукупність, призначено додаткове

(додаткові) покарання, суд обов'язково приєднує його (їх) до остаточно призначеного

ним основного покарання. Коли за злочини, що входять у сукупність, призначено

кілька додаткових покарань одного й того ж виду, суд визначає остаточне додаткове

158

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XI

покарання шляхом поглинення меншого за розміром (строком) покарання більшим за розміром (строком) або шляхом повного чи часткового складання цих покарань у ме¬жах, встановлених санкцією норми Особливої частини, яка передбачає більш суворе додаткове покарання, за якою засуджено винного. При цьому максимальний розмір (строк) додаткового покарання не може бути більшим його максимального розміру (строку), визначеного законом (відповідною статтею Загальної частини КК). Призна¬чені судом за злочини, що входять у сукупність, додаткові покарання різних видів приєднуються до остаточно призначеного основного покарання і виконуються само¬стійно (ч. 4 ст. 72).

При складанні покарань за сукупністю злочинів менш суворий вид покарання пере¬водиться в більш суворий вид за правилами, передбаченими ст. 72.

4. За правилами, визначеними в частинах 1-3 ст. 70, призначення покарання застосо¬вується і в тих випадках, коли після постановления вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, який вчинено до постановления попереднього вироку. За таких обставин до строку остаточно призначеного покарання зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, перед¬баченими ст. 72. У цьому випадку процес призначення покарання проходить три стадії: 1) призначення покарання за розкритий злочин; 2) визначення остаточного покарання за сукупність злочинів; 3) зарахування в строк остаточного покарання повністю чи частково відбутого покарання за попереднім вироком. Усі названі стадії відображаються в резолю¬тивній частині вироку. При цьому суд не може змінювати призначені покарання за попе¬редніми вироками, а остаточне покарання не може бути нижчим від покарання, призна¬ченого за попереднім вироком, оскільки в таких випадках при поглиненні або складанні покарань суд має виходити з розміру всього покарання, призначеного за попереднім ви¬роком, а не з його невідбутої частини. Якщо ж вирок у попередній справі скасовано за нововиявленими обставинами, то він не враховується. Суд призначає покарання у такому випадку за правилами, передбаченими частинами 1—3 ст. 70.

Іноді після постановления вироку в справі встановлюється, що винний як до поста¬новления вироку в справі, так і після його постановления вчинив ще й інші злочини. За таких обставин спочатку призначається покарання за сукупністю злочинів (ст. 70), а потім - за сукупністю вироків (ст. 71).

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р. «Про практику призначення судами криміналь¬ного покарання» (п. 15).

Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

1. Якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк пока¬рання не може перевищувати максимального строку, встановленого для да¬ного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні пока¬рань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призна¬ченого за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен пе¬ревищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк по¬карання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шля¬хом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Стаття 71

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

159

3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невід¬бута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

4. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від пока¬рання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини пока¬рання за попереднім вироком.

5. Якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими в статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

1. Виходячи зі змісту ст. 71, правила призначення покарання за сукупністю вироків застосовуються у разі, якщо засуджений вчинив новий злочин у період після постанов¬ления вироку в першій справі і до повного відбуття ним призначеного судом покаран¬ня. Отже, ці правила застосовуються судом і тоді, коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

2. Призначаючи покарання за сукупністю вироків, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Невідбутою частиною покарання слід вважати: а) покарання, від відбування яко¬го особу звільнено з випробуванням (статті 75, 78, 79, 104); б) частину покарання, від якого особу звільнено умовно-достроково (ст. 81); в) невідбуту частину більш м'якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82); г) частину покарання, від відбування якого звільнена вагітна жін¬ка або жінка, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83); д) невідбуту засу¬дженим частину покарання при звільненні його від покарання за хворобою (ст. 84); є) невідбуту частину покарання, замінену в порядку амністії (ст. 86); є) невідбутий строк позбавлення волі, призначений судом у порядку заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк (ст. 87); ж) частину будь-якого основного по¬карання, невідбуту засудженим; з) додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком.

Якщо новий злочин вчинено винним у період відбування покарання у виді позбав¬лення волі, то невідбуту частину покарання слід обчислювати з моменту винесення по¬станови про обрання запобіжного заходу за новий злочин. При цьому до строку відбу¬вання покарання зараховується час перебування під вартою в порядку запобіжного за¬ходу в останній справі. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Загальний строк позбавлення волі при призна¬ченні покарання за сукупністю вироків не повинен перевищувати п'ятнадцяти років. Цей строк для повнолітніх засуджених може бути більшим п'ятнадцяти років, але не більшим двадцяти п'яти років, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким. Довіч¬не позбавлення волі при складанні його з будь-яким менш суворим покаранням погли¬нає ці покарання. Покарання у виді позбавлення волі на певний строк особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадку вчинення особливо тяжкого злочину, поєднано¬го з умисним позбавленням життя людини,- п'ятнадцяти років (ст. 102).

3. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, за винятком випадків, коли за попереднім вироком призначено довічне позба¬влення волі.

4. Додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає

160 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ XI

приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків (ч. Зет. 71,ч. 4 ст. 72).

При складанні покарань за сукупністю вироків менш суворий вид покарання пере¬водиться в більш суворий вид за правилами, передбаченими ст. 72. При цьому основні покарання складаються з основними, а додаткові покарання з додатковими, а покарання одного виду, які можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові (штраф, позбав¬лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), можуть склада¬тися судом у межах, встановлених в Загальній частині КК (статті 53, 55).

5. Певну особливість встановлено законом (ч. 5 ст. 71) для випадків вчинення засу¬дженим двох або більше злочинів після винесення вироку, але до повного його відбут¬тя. За таких обставин суд спочатку призначає покарання за ці нові злочини за правила¬ми, визначеними ст. 70, а потім до призначеного таким чином покарання повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за правилами, визначеними ч. 2 ст. 71.

КПК (ст. 413)

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р. «Про практику призначення судами криміналь¬ного покарання» (п. 16).

Стаття 72. Правила складання покарань та зарахування строку попе¬реднього ув'язнення

1. При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків

менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з

такого їх співвідношення:

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбов¬

ців або арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні

виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж¬

бовців або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні

виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обме¬ження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин гро¬мадських робіт.

2. При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді ви¬правних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудже¬ного складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

3. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

4. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються само¬стійно.

5. Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі за¬судження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими

Стаття 73

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

161

у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в час¬тині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його від¬бування.

1. Наведені у ст. 72 правила складання покарань та зарахування строку попередньо¬го ув'язнення застосовуються судом при призначенні покарання за сукупністю злочи¬нів та за сукупністю вироків.

2. У частинах 1, 2, 3 і 4 ст. 72 визначено співвідношення між різними видами пока¬рань, яке застосовується судом при переведенні менш суворого виду покарання в більш суворий вид покарання. Складання покарань одного й того ж виду проводиться судом шляхом додавання їх строків (розмірів), за винятком виправних робіт та службових об¬межень для військовослужбовців, коли складанню підлягають лише строки цих пока¬рань, а розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчис¬люються за кожним вироком самостійно.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль¬ністю не можуть бути переведені в будь-яке інше покарання відповідно до ч. 1 ст. 72. При складанні цих покарань, а також складанні їх з іншими покараннями, суд може: а) застосувати принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс¬тю поглинає штраф); б) включити його в остаточне покарання як самостійне покарання.

4. Додаткові покарання одного виду, призначені судом за злочини, що входять у су¬купність, складаються у межах, передбачених для цього виду додаткового покарання у Загальній частині КК. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.

5. Зарахування судом попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі провадиться з розрахунку день за день або виходячи із співвідношення покарань, визначеного в ч. 1 ст. 72. Якщо ж суд призначає покарання, які не зазначені у ній, то, враховуючи попереднє ув'язнення, він може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

У строк попереднього ув'язнення включається строк: а) затримання особи органом дізнання за підозрою у вчиненні злочину (ст. 106 КПК); б) затримання особи слідчим за підозрою у вчиненні злочину (ст. 115 КПК); в) тримання особи під вартою як запобіж¬ний захід (статті 155, 156, 165-2 КПК); г) перебування обвинуваченого у відповідно¬му стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи (статті 204, 205 КПК).

Суд має звільнити засудженого від відбування основного покарання, якщо зараху¬вання попереднього ув'язнення становить фактично відбуте ним призначене основне покарання.

Стаття 73. Обчислення строків покарання

Строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

За загальним правилом, обчислення строків покарання провадиться в роках та мі¬сяцях. Винятком із цього правила є громадські роботи, строк яких обчислюється у годинах. Обчислення строків покарання у днях допускається у разі: а) заміни (стат¬ті 74, 82, 83, 85, 86, 90) або складання (статті 70-72) покарань; б) зарахування у строк покарання попереднього ув'язнення (ч. 5 ст. 72); в) зарахування у строк покарання часу, протягом якого до особи застосовувалися примусові заходи медичного характе¬ру (частини 1, 4 ст. 84).

6 3—187

Розділ XII ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбуван¬ня, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуван¬ням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на під¬ставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звужен¬ня меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку.

Звільнення від покарання та його відбування є однією з форм реалізації криміна¬льної відповідальності і застосовується у випадках, коли мета покарання вже досяг¬нута без реального відбування покарання або до закінчення строку його відбування, в силу позитивної поведінки засудженого чи за інших передбачених КК підстав, або не може бути досягнута через хворобу засудженого. Характерними ознаками цього ін¬ституту є те, що: а) будь-який з його видів може застосовуватись тільки до особи, яка визнана винною у вчиненні злочину за обвинувальним вироком суду і їй призначена відповідна міра покарання; б) застосування будь-якого з його видів становить виключ¬ну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта помилування; в) підстави застосування звільнення від покарання та його відбування безпосередньо випливають з мети пока¬рання. За зазначеними ознаками інститут звільнення від покарання та його відбування відрізняється від інституту звільнення від кримінальної відповідальності (див. комен¬тар до ст. 44).

Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав, передбачених КК:

1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від: а) реального відбу¬вання покарання, призначеного вироком суду; б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув;

Стаття 74 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 163

2) засудженому може бути: а) замінено покарання більш м'яким; б) пом'якшено призначене покарання.

Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоціль¬ність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи знач¬ного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану її здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.

Передбачені КК види звільнення від покарання та його відбування за характером звільнення можна поділити на такі:

1) звільнення від покарання: а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74); в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84); д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78); б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); г) умовно-дострокове (ст. 81); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей ві¬ком до трьох років (ст. 83); на підставі закону України про амністію або акта про по¬милування (ст. 85);

3) заміна більш м'яким покаранням: а) невідбутої частини покарання (ст. 82); б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про ам¬ністію або акта про помилування (ст. 85);

4) пом'якшення призначеного покарання (ч. З ст.74).

За умовами звільнення всі види звільнення від покарання та його відбування можна поділити на умовні та безумовні. До умовних належать ті види звільнення, застосу¬вання яких пов'язується з дотриманням особою, звільненою від відбування покарання, відповідних вимог щодо своєї поведінки протягом іспитового чи іншого, встановленого законом, строку або одужання особи, звільненої від покарання або від подальшого його відбування за хворобою. Умовний характер мають такі види звільнення від покарання та його відбування: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 76, 77, 78); б) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81); г) звільнення від відбування покарання вагітних жі¬нок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); д) звільнення від покарання за хворобою (ст. 84). Звільнення від покарання та його відбування на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85) може мати як безумовний, так і умовний характер. Інші види звільнення від покарання та його відбування мають безумовний характер.

Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування встановле¬но КК щодо неповнолітніх (див. статті 104-107 та коментар до них).

2. Ч. 2 ст. 74 передбачає негайне звільнення від призначеного судом покарання осо¬би, яка засуджена за діяння, караність якого законом усунена (декриміналізована), а ч. З ст. 74 - зниження призначеної засудженому міри покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Тож підставою для звільнення від покарання та пом'якшення призначеного засуджено¬му покарання у зазначених випадках є зворотна дія у часі закону про кримінальну від¬повідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшуює кримінальну відпові¬дальність. Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність див. у коментарі до статей 4 і 5. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і пом'якшення (зниження) покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні катего-

б*

164

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

рії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які від¬бувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбу¬вання покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують від¬бувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

П. 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити відповідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 p., якщо вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених КК 2001 р. Подібні положення містяться і в ч. 2 п. 10 цього ж розділу.