4. У положеннях частин 3 та 5 ст. 29 реалізується принцип індивідуальної відпові¬

дальності співучасників. Відповідно до цих положень, можлива різна відповідальність

співучасників, у т. ч. організатора, підбурювача та пособника, з одного боку, і виконав¬

ця,- з іншого. Обставинами, які зумовлюють таку різницю, є: 1) ознаки, що характери-

Стаття 29 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 93

зують особу окремого співучасника злочину; 2) розходження у змісті умислу співучас¬ників щодо обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особли¬вої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця; 3) не охоплення змістом умислу співучасників вчиненого виконавцем.

Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Це означає, що такі ознаки незалежно від їх характе¬ру (обтяжують вони відповідальність чи пом'якшують її) не можуть впливати на відпо¬відальність інших співучасників навіть за умови, що вони охоплювались їх умислом. Такими ознаками можуть бути: повторне вчинення злочину певним співучасником, його особливий психологічний стан, соціальний статус, мотивація дій тощо.

Так, у разі, коли замовник, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисли¬вим, а виконавець - якимись іншими мотивами, дії замовника треба розцінювати як організацію чи підбурювання до вбивства з корисливих мотивів і вбивства на замов¬лення. Дії ж виконавця при цьому кваліфікуються лише як вбивство на замовлення. При вчиненні будь-якого умисного вбивства у співучасті така кваліфікуюча ознака, як вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховува¬тись при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується безпосе¬редньо. Якщо крадіжка була вчинена особою, яка раніше вчинила крадіжку чи будь-який із злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191, 262, а сприяв їй у цьому пособник, який вперше вчинив злочин, то виконавець відповідатиме за ч. 2 ст. 185, а пособник - за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 185.

За умови розходження у змісті умислу співучасників щодо інших обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, вони ставляться у ви¬ну лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. Так, кваліфікуючі ознаки, які характеризують підвищену суспільну небезпеку одержання чи давання хабара (вима¬гання, великий або особливо великий розмір, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, яка одержала хабар), треба інкримінувати у вину й іншим співучасникам, якщо ці обставини охоплювалися їхнім умислом.

Співучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах згоди (до¬мовленості), що відбулася між ними. Відхилення від такої домовленості може призвес¬ти до ситуації, за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. Йдеться про ексцес виконавця, тобто вчинення ним діяння, яке не охоплюється умислом інших співучасників. Оскільки у такому випадку між виконавцем та іншими співучасниками відсутній суб'єктивний зв'язок (єдність умислу) стосовно вчиненого, відповідальність за цей злочин несе тільки його виконавець. Інші співучасники повинні відповідати ли¬ше за злочини, вчинені виконавцем у межах домовленості з ними. Така правова оцінка дій співучасників при ексцесі виконавця характерна для співучасті як у формі співви-конавства, так і з розподілом ролей. Так, якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один із її учасників застосував насильство, небез¬печне для життя чи здоров'я потерпілого, то його дії слід кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб - відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

5. Положення ч. 4 ст. 29, відповідно до якої у разі вчинення виконавцем незакін-ченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у не-закінченому злочині, обумовлюється зв'язком інших співучасників із вчинюваним злочином через дії (бездіяльність) виконавця, а отже, залежністю правової оцінки дій організатора, підбурювача і пособника від дій виконавця і відображає принцип, за якого межі відповідальності співучасників за інших рівних умов не можуть бути шир¬шими від меж відповідальності виконавця. Воно поширюється на випадки закінчення злочинної діяльності виконавця на стадіях як готування до злочину, так і замаху на злочин.

94

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VI

Постанова її ВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі почини проти приватної власності» (пункти 25, 33).

Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарни¬цтво» (п. 19).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про¬ти .життя та здоров'я особи» (пункти 15, 17).

Стаття ЗО. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації

1. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кри¬мінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких во¬ни брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

1. Правила кваліфікації діянь учасників організованої групи чи злочинної організа¬ції залежать від виду співучасника- є він організатором чи іншим учасником таких об'єднань.

2. Відповідно до закону (ч. 1 ст. ЗО) організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організова¬ною групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювались його умислом. Та¬кими, що вчинені органЬованою групою або злочинною організацією, слід визнавати злочини, вчинення яких здійснювалось усіма чи частиною членів таких об'єднань або хоча б одним із них.

Об'єктивним критерієм інкримінування організатору злочинів, вчинених членами вказаних групи або організації, виступає те, що ці злочини є зрештою наслідком і його діяльності щодо організації цих злочинних об'єднань, керівництва ними чи забезпечен¬ня їхньої злочинної діяльності.

Суб'єктивним критерієм інкримінування є усвідомлення організатором злочинного характеру діяльності членів таких об'єднань і бажання чи свідоме допущення того, щоб така діяльність ними була здійснена. Тобто, стосовно вчинюваних членами вказаних груп та організацій злочинів, умисел організатора може бути прямим або непрямим. Важливо, щоб при цьому був відсутній ексцес виконавця, при якому вчинене ним ви¬ходить за рамки умислу організатора групи чи організації.

3. На відміну від організатора інші учасники організованої групи чи злочинної ор¬ганізації не несуть відповідальності за всі злочини, вчинені такими об'єднаннями, на¬віть за умови, що вони усвідомлювали факт їх вчинення. Вони підлягають відповідаль¬ності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них. У цьому виявляється принцип інди¬відуальної відповідальності.

4. Діяння організатора, а також інших учасників організованої групи у випадках, коли така група передбачена в законі як ознака конкретного злочину, слід кваліфікува¬ти за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК без посилання на ст. 27. За таких обставин ці особи визнаються виконавцями відповідного злочину. За таким правилом правова оцінка вчиненого організатором та іншими учасниками здійс¬нюється і тоді, коли організація, керування організованою групою чи злочинною орга¬нізацією, участь у них або у вчинюваних ними злочинах утворює самостійний склад злочину, у т. ч. кваліфікований (див. ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 4 ст. 258, части¬ни 1-5 ст. 260, ч. 4 ст. 303, ст. 392).

Стаття 31

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

95

5. Створення організованої групи у випадках, не передбачених статтями Особливої частини КК, тягне кримінальну відповідальність за готування до тих злочинів, для вчи¬нення яких вона була створена.

Стаття 31. Добровільна відмова співучасників

1. У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співви-конавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, пе¬редбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився викона¬вець.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення зло¬чину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про зло¬чин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є та¬кож ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення пе¬решкод вчиненню злочину.

3. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець під¬лягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

1. Особливості добровільної відмови (про її поняття див. ст. 17 та коментар до неї) співучасників обумовлені фактом спільного вчинення злочину, а специфіка правової оцінки їхніх дій за обставин добровільної відмови визначається характером і ступенем участі кожного з них у злочині, що готується чи вчиняється. Умови звільнення від кри¬мінальної відповідальності виконавця за таких обставин істотно відрізняються від умов такого звільнення інших співучасників - організатора, підбурювача, пособника. При цьому добровільна відмова одних співучасників має певне юридичне значення для оцін¬ки дій інших. Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відпо¬відальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, у свою чергу, не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконав¬ця. У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідаль¬ності за готування або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст. 31). У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників викона¬вець підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. З ст. 31).

2. Умови, за яких виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відпові¬дальності при добровільній відмові, аналогічні сформульованим у ст. 17.

3. Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови оргапаатора, підбурювача чи пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов: 1) відвернули вчинен¬ня злочину; 2) своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Відвернення вчинення злочину означає недопущення організатором, підбурювачем чи пособником вчинення злочину виконавцем взагалі (відвернення на стадії готування) або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця (відвернення на стадії замаху). Воно може бути здійснене шляхом умовляння, психічного чи фізичного при¬мусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину чи приведення у непри¬датність знаряддя злочину та інших дій, які не дали змогу виконавцю реалізувати зло¬чинний намір.

Якщо вжитими організатором, підбурювачем чи пособником заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то зазначені особи підлягають відповідаль-