1. Співучасть у злочині є однією із форм злочинної діяльності. Її специфіка полягає

у тому, що: а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його підви¬

щену суспільну небезпеку; б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяль¬

ності всіх співучасників, у діяннях же окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки

злочину, вказані у статті Особливої частини КК.

Вчинення окремих видів злочинів можливе лише у співучасті (наприклад, участь у банді чи вчинюваному нею нападі при бандитизмі (ст. 257) керівництво злочинною ор¬ганізацією при створенні такої організації (ст. 255)), у більшості ж випадків воно утво¬рює кваліфіковані або особливо кваліфіковані склади тих чи інших злочинів (напри¬клад, ч. З ст. 152, ч. 2 ст. 185, частини 2 і 3 ст. 206).

Законодавче визначення поняття «співучасть» включає в себе такі ознаки: 1) наяв¬ність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного й того са¬мого умисного злочину; 2) спільність їх участі у злочині; 3) умисний характер діяльно¬сті співучасників. Перші дві ознаки характеризують об'єктивну (особливий спосіб вчи¬нення злочину, який характеризується спільністю дій), а остання - суб'єктивну сторону співучасті (умисна форма вини).

2. Першою ознакою, яка з об'єктивної сторони свідчить про наявність співучасті,

є множинність учасників злочину. Закон говорить про «декількох суб'єктів злочину»,

що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину (про понят¬

тя суб'єкта злочину див. ст. 18 та коментар до неї). Таким чином, участь у вчиненні

одного й того ж умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є

суб'єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме

стосується і випадків, коли лише один із учасників вчинення такого злочину є

суб'єктом злочину, а інші - ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень

про співучасть КК 1960 p., який визначав співучасть як «умисну спільну участь двох

або більше осіб у вчиненні злочину», що давало змогу визнавати співучастю і відповід¬

ним чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину

(наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші учасники через неосуд¬

ність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, не були

притягнуті до кримінальної відповідальності.

Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта злочину для різних учасників спіль¬ної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт (для таких співучасників, як організатор, підбурювач, пособник, наявність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність).

Стаття 26

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

79

Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом установлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в злочинах, відповідальність за які встанов¬лена з 14 років,- особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчи¬нення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то спів¬учасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.

3. Спільна участь у вчиненні злочину передбачає: 1) об'єднання окремих зусиль

кожного співучасника у взаємообумовлену злочинну діяльність усіх співучасників; 2) те,

що вчинюваний співучасниками злочин є єдиним для них усіх; 3) спрямування зусиль

кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; 4) причинний

зв'язок між діянням всіх співучасників і загальним злочинним результатом. Спільна

участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і в бездіяльності.

Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяль¬ність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності із вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи кожний свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення зло¬чинних дій (бездіяльності) іншим співучасником, а, зрештою,- необхідною умовою на¬стання спільного злочинного результату. Прагнення досягти різні злочинні результати є підставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчинен¬ні одного посягання.

4. З суб'єктивної сторони співучасть характеризується умисною формою вини, що

передбачає: 1) наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездія¬

льності); 2) наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця чи

співвиконавця; 3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той самий злочин;

4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу

на досягнення загального злочинного результату. У своїй сукупності зазначені ознаки

утворюють спільність психічної діяльності співучасників.

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоп¬люється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їхніх діях, спрямованості їхніх дій (бездіяльності) на досягнення загального злочинного результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які стосуються всіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним - кожний із спів¬учасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками (при цьому таке усвідомлення не обов'язково передбачає особисте знання співучасниками один одного). Лише факт усвідомлення цих обставин дає під¬стави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкрет¬не діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчи¬нення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоп¬лювались умислом співучасників як вчинені спільно.

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату.

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їхніх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

5. Закон прямо вказує на те, що співучасть можлива лише у вчиненні умисного зло¬чину. Така вказівка виключає співучасть у вчиненні необережного злочину.

6. Залежно від ступеня узгодженості співучасників можна виокремити такі форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою.

7. Залежно від характеру участі окремих співучасників у вчиненні злочину спів¬

участь може мати просту і складну форму. Виділення форм співучасті має істотне зна¬

чення для кримінальної відповідальності співучасників, оскільки: а) дає змогу обґрун-

80

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VI

ту вати з правової точки зору відповідальність не лише виконавця, а й інших учасників спільного вчинення злочину; б) впливає на кваліфікацію дій співучасників.

Проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає таке об'єднання зусиль співучасників, за якого кожен з них вчинює однакові з правової точки зору діяння і ви¬ступає як виконавець злочину. Вона характеризується тим, що всі співучасники безпо¬середньо беруть участь у виконанні об'єктивної сторони злочину. При цьому можли¬ві такі ситуації: 1) кожен із співучасників виконує всю об'єктивну сторону злочину; 2) окремі співучасники, діючи за розподілом ролей, виконують лише частину об'єктив¬ної сторони злочину. Як у першому, так і в другому випадках злочинні наслідки настають у результаті сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них. Так, співвиконав-цями умисного вбивства судова практика визнає і тих осіб, які хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення по¬терпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхід¬ним для реалізації цього умислу (застосування на початку нападу насильства щодо по¬терпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпі¬лого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення пев¬них перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка, згідно з домовленістю, заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обста¬новкою безпосередньо перед вбивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо).

Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним із учасників різних за ха¬рактером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. За наявності складної форми спів¬участі дії (бездіяльність) учасників виходять за рамки співвиконавства і утворюють різ¬ні види співучасників. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Не обов'язково, щоб співучасники при вчиненні певного злочину виконували всі переліче¬ні ролі - достатньо наявності виконавця і ще хоча б одного з названих інших видів співучасників (виконавець і організатор, виконавець і підбурювач тощо).

На практиці форми і види співучасті можуть переплітатися між собою. Наприклад, у рамках вчинення злочину організованою групою за наявності організатора, підбурю¬вача і пособника можливе виконання об'єктивної сторони злочину (повністю чи част¬ково) двома або більше учасниками, які діють як співвиконавці. У таких випадках з'ясування форми і виду співучасті, ролі кожного із співучасників злочину має значен¬ня для визначення характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого кожним із спів¬учасників, для кваліфікації злочину та їх відповідальності.

8. Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину - готування, замаху, без¬посереднього виконання об'єктивної сторони злочину (як приєднання до злочинної дія¬льності), а також закінченого злочину. Співучасть на стадії закінченого злочину мож¬лива у єдиному випадку: коли пособник, відповідно до попередньої домовленості з ін¬шими співучасниками, починає діяти після вчинення злочину (власне, на цій стадії відбувається лише реалізація попередньої домовленості, якої було досягнуто на стадії готування, замаху чи безпосереднього виконання об'єктивної сторони злочину). При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, інше приховування злочину. Попередня домовленість про вчинення таких дій не лише є юридичною підставою для визнання зазначених дій пособництвом, а й ознакою, яка відмежовує співучасть у вигляді такого пособництва від причетності до злочину (заздалегідь не обіцяного при¬ховування злочину, неповідомлення про злочин, потурання злочину).

Дії співучасників - як при співвиконавстві, так і у складній формі співучасті - мо¬жуть збігатися у часі, а можуть і не збігатися (вчинюватись у певній послідовності).

Стаття 27

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

81

Постанова ПВС № 1 від 26 січня 1990 р. «Про практику розгляду судами справ про відпові¬дальність за порушення законодавства про охорону природи» (п. 3).

Постанова ПВС № 4 від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтуван¬ня та інші статеві злочини» (пункти 13, 14).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про¬ти життя та здоров'я особи» (п. 16).

Стаття 27. Види співучасників

1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурю¬

вач та пособник.

2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими

суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що

відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне,

вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.

3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його fix) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування зло¬чинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими спів¬учасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином спри¬яти приховуванню злочину.

6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, зна¬рядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих зло¬чинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, перед¬бачених статтями 198 та 396 цього Кодексу.

7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідом¬лення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчи¬нене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

1. Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо вчи¬нила злочин. Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27, є такі: 1) вона є суб'єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене.

Під вчиненням злочину розуміється повне або часткове виконання співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підля¬гають кримінальній відповідальності за вчинене, об'єктивної сторони злочину. Напри¬клад, при вимаганні виконавцем є не тільки той, хто пред'явив вимогу про передачу майна, а й той, хто додав до неї відповідну погрозу.

Вчинення злочину у співучасті з іншими суб'єктами злочину означає, що вико¬навець, вчиняючи злочин, діє спільно з іншими особами, які, будучи суб'єктами злочи¬ну, виконують роль організатора, пособника, підбурювача чи співвиконавця.

Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосеред¬ньо, тобто особисто виконує об'єктивну сторону злочину, або шляхом використання

82

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VI

інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене.

В останньому випадку виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, або осо¬бисто виконує лише частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або всі такі дії вико¬нують інші особи, які в силу певних передбачених законом обставин не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене.

Вказаними обставинами є такі, за наявності яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності: а) взагалі - через неосудність особи (ч. 2 ст. 19) чи не-досягнення нею віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (ст. 22), або б) за вчинення даного злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб'єктом). Такими об¬ставинами не можуть бути визнані передбачені кримінальним законом умови спеціачь-ного звільнення від кримінальної відповідальності (так звані компромісні або пільгові норми).

У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене, зазначені особи у правовому ро¬зумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину - співучас¬ник, який фактично діє як організатор, пособник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за вчинене, а вчинене ними діяння як за об'єктивними, так і суб'єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визнається суб'єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб'єктами злочину.

Якщо для виконання об'єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, який вона вчинила, а й додатково кваліфі¬кувати його дії за ст. 304 як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність.

2. Організатором злочину згідно з ч. З ст. 27 є особа, яка вчинила хоча б одну з та¬ких дій: 1) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну органі¬зацію; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організовувала прихову¬вання злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють, об'єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи коорди¬нують їхню поведінку. При цьому ініціатива вчинення злочину може і не належати ор¬ганізатору, а бути лише підтриманою ним. Дії з організації злочину полягають, зокре¬ма, у: а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов'язків між ними; в) визначенні об'єкта (предмета) пося¬гання; г) розробці плану вчинення злочину. Основне завдання, на виконання якого зо¬середжена діяльність організатора при організації вчинення злочину,- спрямувати, об'єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину. Організація вчи¬нення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об'єднання та коорди¬націю зусиль як співучасників всіх видів, так і лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація вчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, про¬хання, підкупу, доручення, замовлення і т. п. Так, судова практика за певних обставин визнає замовлення вбивства його організацією.

Припинення діяльності організатора на етапі організації вчинення злочину за наяв¬ності підстав утворює готування до злочину.

Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій виконав¬ця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: а) підшукування або пристосування засобів чи знарядь; б) підшукування співучасників; в) замовлення вчинення злочину; г) усунення перешкод; д) інше умисне створення умов

Стаття 27 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 83

для вчинення злочину. Керуванням підготовкою злочину (злочинів) охоплюється також проведення інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких, усунення його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити вчиненню злочину), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочи¬ну, слідів злочину та предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо. У разі, коли орга¬нізатор спрямовує зусилля, наприклад, виконавця на вчинення підготовчих дій, які самі по собі є злочинними (підроблення документів, викрадення чи зберігання зброї, даван¬ня хабара тощо), його дії потребують додаткової правової оцінки ще й як організатора чи підбурювача таких злочинів.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може поляга¬ти зокрема у: а) наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують виконання таких дій; б) координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинен¬ня злочину, визначення послідовності вчинення злочинних дій, форми і порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення); в) забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.

Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов'язані з безпосеред¬нім виконанням об'єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення зло¬чину або перед самим його початком.

Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у вико¬нанні об'єктивної сторони злочину, тобто участі його у злочині як виконавця. За таких обставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка пе¬редбачає відповідальність за вчинений злочин без посилання на ст. 27. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в іншому - як виконавець, пособник чи підбурювач, її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку.

Утворення організованої групи чи злочинної організації - сукупність дій з органі¬зації (формування, заснування, створення) стійкого об'єднання у формі організованої групи чи злочинної організації для вчинення одного чи багатьох злочинів. Про ознаки організованої групи та злочинної організації див. коментар до ст. 28.

Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близькими до дій з організації злочину (підшукування відповідних співучасників, об'єднання їх зусиль, визначення загальних правил поведінки членів групи або органі¬зації тощо). Однак основне завдання, яке постає перед організатором у цьому випадку, є іншим - створити (заснувати) стійке об'єднання осіб, в якому поєднати (зробити спіль¬ними) їхні зусилля для зайняття злочинною діяльністю. Налагодження функціонуван¬ня стійкого злочинного об'єднання передбачає встановлення взаємозв'язку в діях окремих учасників об'єднання та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об'єднання. Створен¬ня такого об'єднання є необхідною умовою для досягнення визначеної організатором мети такої діяльності. Для визнання особи організатором злочину за ознакою утворення організованої групи чи злочинної організації слід встановити наявність суб'єктивного моменту, а саме: усвідомлення нею ознак стійких об'єднань співучасників, зазначених у частинах 3 і 4 ст. 28.

Керування організованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (за¬безпечення існування та збереження організованості) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об'єднання осіб та/або здійснення ними злочинної діяльності.

84

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VI

Управління процесом підтримання функціонування організованої групи чи злочин¬ної організації як стійких організаційних об'єднань передбачає: а) забезпечення дотри¬мання загальних правил поведінки, підтримання дисципліни; б) вербування нових чле¬нів таких об'єднань; в) розподіл (перерозподіл) функціональних обов'язків їх членів; г) планування вчинення конкретних злочинів зокрема та/або здійснення злочинної діяль¬ності загалом; д) вдосконалення організаційної структури об'єднання; є) організацію заходів щодо прикриття діяльності об'єднання.

Управління процесом здійснення організованою групою чи злочинною організа¬цією злочинної діяльності (вчинення конкретних злочинів) включає в себе: а) визна¬чення мети і напрямів такої діяльності, конкретних завдань, які висуваються перед гру¬пою чи організацією, їх структурними частинами чи окремими учасниками; б) ініціюван¬ня здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів, визначення їх об'єкта, способу вчинення; в) об'єднання і координацію дій окремих учасників, структурних частин об'єднань тощо.

Керування організованою групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, організа¬ції звітів про виконання тих чи інших дій, прийнятті рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об'єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки.

У випадках, коли конкретні дії організаційного характеру (організація стійкого зло¬чинного об'єднання або керування ним) утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об'єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочи¬ну, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (зокрема, за ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 4 ст. 258, частинами 1, 2 і 3 ст. 260, ч. 4 ст. 303, ст. 392).

Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої груші чи злочин¬ної організації- це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті. Таке забезпечення передбачає як організацію винним постачання зазначеним об'єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо. Таке забезпечення має місце не ли¬ше тоді, коли фінанси поставлені таким об'єднанням у необхідній кількості, а й тоді, коли вони лише частково задовольнили їхні потреби. Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованої групи чи злочинної орга¬нізації (придбання техніки, зброї, іншого майна, оренду чи придбання приміщень, ви¬дачу коштів членам таких об'єднань як плату за виконання ними відповідних функцій, підкуп представників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльно¬сті), так і вчинення конкретного злочину (придбання та пристосування знарядь та засо¬бів вчинення злочину, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність, ви¬плата винагороди виконавцям та іншим співучасникам злочину тощо).

Джерела походження та правова природа фінансів, якими забезпечується злочинна діяльність організованої групи чи злочинної організації, не мають значення для наявно¬сті цієї ознаки організаторської злочинної діяльності. Це можуть бути кошти, які нале¬жать: особі, що забезпечує таке фінансування, або іншим особам на правах приватної власності, у т. ч. іноземним громадянам чи особам без громадянства; державі; організа¬ціям будь-якої форми власності тощо. Вони можуть мати як законне походження, так і бути здобуті незаконним, у т. ч. злочинним шляхом.

У разі, якщо фінансування забезпечувалось коштами, що мають злочинне похо¬дження, дії особи залежно від усвідомлення нею зазначеного факту, а також участі в їх здобуванні, можуть бути додатково кваліфіковані за відповідними статтями КК, які пе¬редбачають відповідальність за відповідні корисливі злочини (викрадення майна, одер¬жання хабара, ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів, придбання, отримання, зберігання або збут майна, одер¬жаного злочинним шляхом, незаконні операції з наркотичними засобами тощо), а та¬кож за ст. 209 як вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або

Стаття 27 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 85

іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправно¬го діяння, або вчинення інших дій, спрямованих на відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом.

Інше, крім фінансового, забезпечення (матеріально-технічне, інформаційне тощо) злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за законом не є під¬ставою для визнання особи організатором злочину. Особа, яка здійснює таке забезпе¬чення, може бути визнана організатором лише за умови вчинення нею інших дій, пе¬редбачених ч. З ст. 27.

Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочин¬ної організації являє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності зазначених об'єднань. Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації може виразитись в організації: а) легалізації доходів, отриманих таким об'єднанням злочинним шляхом; б) підкупу працівників органів дер¬жавної влади з метою неприйняття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи (організації) та притягнення їх до відповідальності; в) проникнення учасників таких об'єднань до органів державної влади та органів місцевого самовряду¬вання з метою забезпечення «даху» для злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації; г) виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шляхом; є) маскування слідів злочину; є) зни¬щення знарядь та засобів вчинення злочинів; ж) фізичного знищення потерпілих, свід¬ків злочинної діяльності, а також тих співучасників вчинених злочинним об'єднанням злочинів, які могли б виступити як свідки.

Якщо приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утворює склад окремого злочину (наприклад, знищення чи пошкодження майна, вбив¬ство, давання хабара, легалізація майна, здобутого злочинним шляхом, тощо) і це охоп¬лювалось умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще й як організація від¬повідного злочину.

3. Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у ч. 4 ст. 27 йдеться про схиляння «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення зло¬чину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, на¬приклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як виконавець несе особа, яка схилила до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певно¬го злочинного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Закон (ч. 4 ст. 27) називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину: 1) умовляння; 2) підкуп; 3) погроза; 4) примус; 5) схиляння іншим чином.

Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконан¬ня) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп - це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звіль¬нення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній від¬повідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій ор¬ганізатора такого вбивства.

86

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VI

Погроза - це залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або ін¬шої шкоди у разі невчинення нею злочину.

Примус передбачає домагання від іншої особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належ¬ного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо.

Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розу¬міти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, за¬клик. Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпоря¬дження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за таке підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпорядження настає з урахуванням поло¬жень, передбачених ст. 41.

Підбурювання може виражатись у словесній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів як у прямій, так і в завуальованій формі. У тих випадках, коли спосіб підбурювання сам по собі є кримінально караним, він повинен діставати самостійну правову оцінку.

Підбурювання має місце тоді, коли особа схиляє конкретну особу (осіб) до вчинен¬ня конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схиляння особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли не йдеться про конкретний злочин. Так са¬мо не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адре¬совані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до кримінального закону містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109), заклики до вчинення дій, що за¬грожують громадському порядку (ст. 295)). Слід зазначити, що в окремих випадках за¬кон передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання не до вчинення конкрет¬ного злочину, а до зайняття злочинною діяльністю взагалі (наприклад, втягнення не¬повнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304)). Однак у таких випадках інститут спів¬участі відсутній, і особа, що вчинила такі дії, визнається не підбурювачем, а виконавцем відповідного злочину.

З об'єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, од¬нак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно мож¬ливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за загальним правилом не є кримінально караним, за винятком випадків, коли у ньому самому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад, порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161)). Суб'єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу.

У разі, якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією (ч. 2 ст. 303)).

4. Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Відповідно до ч. 5 ст. 27 пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину: 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь; 3) усуненням перешкод,-а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів.

Надання засобів чи знарядь злочину полягає у передаванні іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати

Стаття 27 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 87

вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення зло¬чинного результату (зброя, засоби зв'язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).

Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (усклад¬нюють, унеможливлюють) реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключенні сигналізації чи, навпаки, її невключенні, виведенні із ладу засобів зв'язку тощо.

Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предме¬тів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку вчи¬нення злочину чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: а) наданні зло¬чинцю помешкання, підроблених документів; б) знищенні засобів вчинення злочину; в) приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; г) зберігання грошей чи майна, які були предметом злочину; д) придбанні чи продажу майна, здобутого злочинним шля¬хом, тощо. Форма, в якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, мо¬же бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо через систематич¬не їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.

Не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відпові¬дальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396.

Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим чином перед¬бачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім перелічених у ч. 5 ст. 27 дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи пред¬мети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.

5. Відповідно до ч. 7 ст. 27 не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочи¬ну неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин. Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. З ст. 243).

6. Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іншими співучасниками. Останнє мож¬ливе лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбан¬ня чи збуту таких предметів, іншого сприяння приховуванню злочину.

Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво мо¬жуть утворювати і дії по сприянню у вчиненні злочину іншими співучасниками (напри¬клад, допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним).

На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності. За характером дій воно поділяється на інтелекту¬альне та фізичне. Інтелектуальним є пособництво, яке виражається у наданні порад та вказівок щодо вчинення злочину, а також висловленні заздалегідь обіцянки перехову¬вати злочинця, знаряддя чи засоби злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті зло¬чинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, іншим чином сприяти у прихову¬ванні злочину. Фізичне пособництво полягає у наданні засобів чи знарядь вчинення злочину або усуненні перешкод.

Якщо надання засобів чи знарядь злочину, усунення перешкод чи інші насильниць¬кі дії містять склад іншого самостійного складу злочину, вони потребують додаткової правової оцінки за відповідною статтею Особливої частини КК. Так, якщо вбивство

88

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VI

з метою приховування злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяно, відповідальність настає за умисне вбивство з метою приховати інший злочин (п. 9 ч. 2 ст. 1 ] 5) і за пособництво в тому злочині, який приховувався.

Постанова ПВС № б від 23 грудня 1983 р. «Про практику застосування судами України за¬конодавства про відповідальність за стягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромад¬ську діяльність» (пункти 4, 5. 9).

Постанова ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. «Про судову практику в справах про бандитизм» (п. 3).

Постанова ПВС № 4 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» (п. 14).

Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарни¬цтво» (пункти 11, 23).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про¬ти життя та здоров 'я особи» (пункти 13, 15).

Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за поперед¬ньою змовою, організованою групою або злочинною орга¬нізацією

1. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому бра¬ли участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

2. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, як¬що його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тоб¬то до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

3. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готу¬ванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

4. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

1. Ця стаття визначає основні положення щодо відповідальності суб'єктів злочину,

які діють спільно. Вона передбачає чотири види злочинних спільнот:

1) група без попередньої змови; 2)група з попередньою змовою;

3) організована група;

4) злочинна організація.

Критеріями такої диференціації групової злочинної діяльності виступають наяв¬ність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх зорганізованості.

2. Група осіб без попередньої змови - це двоє або більше виконавців, які утворили

групу для спільного вчинення злочину без попередньої домовленості між собою про це.

Відсутність попередньої змови означає, що виконавці злочину до моменту його вчи¬

нення не обговорювали питання про його вчинення, не домовлялися про спільність

своїх дій, розподіл ролей тощо. Для цієї групи характерне спонтанне, ситуативне

об'єднання зусиль виконавців для досягнення загального злочинного результату безпо¬

середньо перед його вчиненням або в процесі його вчинення. Учасники такої групи

Стаття 28

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

89

можуть бути не знайомі між собою. Діючи як співвиконавці, вони можуть разом розпо¬чинати виконання об'єктивної сторони злочину або долучатися до злочину, вчинення якого іншим співвиконавцем вже розпочалося, але ще не закінчилося. Дії таких осіб мають бути погоджені стосовно об'єкта та об'єктивної сторони злочину, і ці особи по¬винні усвідомлювати, що діють спільно для досягнення єдиного злочинного результату. При цьому члени такої групи можуть застосовувати різні засоби і знаряддя злочину, діяти стосовно кількох потерпілих одночасно. У судовій практиці як зґвалтування, вчи¬нене групою осіб, кваліфікуються дії кожного із винних, які діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із них зґвалтував одну потерпілу.

Відсутність попередньої змови не виключає можливості змови між членами такої групи під час виконання ними об'єктивної сторони злочину. Безпосередньо вчинюючи злочин, вони можуть домовлятися при цьому про характер спільних дій, розподіляти ролі, узгоджувати свою подальшу (у т. ч. посткримінальну) поведінку тощо.

Діяльність осіб у складі групи без попередньої змови характерна для вчинення зло¬чинів, передбачених статтями 293, 294, 296. У деяких випадках цей вид групи передба¬чено як кваліфікуючу певний злочин ознаку (ч. З ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 402, ч. 2 ст. 404, ч. З ст. 405, ч. З ст. 406). Для кваліфікації цих діянь за вказаною ознакою не вимагається попередньої змови між учасниками злочину, однак якщо вона мала місце, то їх дії (за відсутності такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб) кваліфікуються як вчинені групою осіб.