4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є службова особа, на яку покладено

обов'язок виконувати вимоги народного депутата України чи депутата місцевої ради,

комітетів ВР чи тимчасових слідчих комісій ВР надавати їм певну інформацію, забез¬

печувати діяльність цих осіб або органів. Про поняття службової особи див. примітки 1

і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Службова особа, яка відповідно до закону не зобов'язана виконувати ті чи інші ви¬моги осіб та органів, зазначених у диспозиціях частин 1 чи 2 ст. 351 (наприклад, суддя з приводу вирішення ним конкретної справи), надавати їм певну інформацію чи забезпе¬чувати діяльність цих осіб, суб'єктом злочинів, що розглядаються, не виступає.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. При

цьому надання завідомо неправдивої інформації народному депутату України або депу¬

тату місцевої ради може бути вчинено лише з прямим умислом.

Конституція України (ст. 89).

Закон України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 р.

Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від II липня 2002 р.

Стаття 352

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

813

Закон України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р.

Рішення КС у справі про запити народних депутатів України № 4-рп/99 від 19 травня 1999 р.

Рішення КС у справі про запити народних депутатів України до прокуратури № 4-рп/2000 від 11 квітня 2000 р.

Рішення КС у справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства № 4-рп/2002 від 20 березня 2002 р.

Стаття 352. Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить службовій осо¬

бі чи громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою

службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх

близьких родичів -

караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних міні¬мумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбав¬ленням волі на строк до чотирьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені шляхом підпалу,

вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили

загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Обов'язковим додатковим об'єктом виступає право приватної власності, а факультативним можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя або здоров'я людини.

2. Предметом злочину є рухоме або нерухоме майно, яке належить службовій осо¬бі, громадянинові, який виконує громадський обов'язок, або їх близьким родичам.

3. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування та об'єднань громадян; 2) громадянин, який виконує громадський обов'язок; 3) їх близькі родичі.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК, близьких родичів та особи, яка виконує гро¬мадський обов'язок,- коментар до ст. 115.

4. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями,

спрямованими на знищення чи пошкодження майна, суспільно небезпечними наслідка¬

ми у вигляді майнової шкоди та причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Про поняття знищення та пошкодження майна див. коментар до ст. 194.

Для кваліфікації умисного знищення або пошкодження майна, що належить служ¬бовій особі, громадянинові, який виконує громадський обов'язок, чи їх близьким роди¬чам, за ст. 352 необхідно встановити, що це діяння вчинюється у зв'язку з службовою діяльністю службової особи чи громадською діяльністю особи, яка виконує громад¬ський обов'язок. Під службовою діяльністю слід розуміти діяльність службової особи, яка обумовлюється її службовим становищем і спрямована на реалізацію нею своїх службових повноважень відповідно до функцій та завдань органу, установи чи органі¬зації, в якій вона працює. Громадською діяльністю визнається діяльність громадянина, обумовлена його належністю до певного об'єднання громадян і спрямована на реаліза¬цію функцій і виконання завдань, які стоять перед цим об'єднанням. Такою діяльністю, зокрема, є участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону, в діяльності політичних партій, профспілкових та інших громадських організацій, орга¬нів самоорганізації населення тощо. Не є громадською діяльність, пов'язана з виконан¬ням обов'язків депутатів місцевих рад на громадських засадах, народних засідателів,

814

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

присяжних. Такі особи при здійсненні зазначених функцій є членами органів місцевого самоврядування і представниками влади (депутати) або здійснюють державну функцію правосуддя (народні засідателі, присяжні), а відповідні посягання щодо них кваліфіку¬ються за статтями 347 або 378.

Умисне знищення чи пошкодження майна громадянина, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з його громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо його близьких родичів слід відмежовувати від перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів, відпо¬відальність за яке передбачена ст. 170. Таке відмежування слід робити: а) за об'єктом (об'єктом злочину, передбаченого ст. 170, є конституційне право громадян на свободу об'єднання у професійні спілки, політичні партії, громадські організації, права та за¬конні інтереси цих організацій); б) за ознаками об'єктивної сторони (перешкоджання, відповідальність за яке встановлена ст. 170, може виразитись у створенні перепон за¬конній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських об'єднань будь-яким шляхом, тоді як діяння, передбачене ст. 352, полягає лише в знищенні та пошко¬дженні майна відповідних осіб).

Злочин вважається закінченим з моменту знищення чи пошкодження майна.

5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 352, є осудна особа, яка досягла 16-річ-ного віку, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 352,- 14 років.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне став¬лення винного до загибелі людей або інших тяжких наслідків є необережним.

7. Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття вибуху див. коментар до ст. 113, підпалу, іншого загальнонебезпечно-го способу, загибелі людей - коментар до статей 194 і 347.

Поняттям інші тяжкі наслідки охоплюються, зокрема, смерть однієї людини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, заподіяння майнової шкоди у великих або особливо великих розмірах. Інші тяжкі наслідки - поняття оціноч¬не і його визначення є питанням факту.

Стаття 353. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи

Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової осо¬би, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є нормальна діяльність та авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Об'єктивну сторону злочину утворює сукупність двох взаємопов'язаних ознак: 1) самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи; 2) вчи¬нення особою, яка присвоїла такі повноваження чи звання, суспільно небезпечного ді¬яння.

Під самовільним присвоєнням владних повноважень або звання службової особи розуміється неправомірне (в порушення встановленого порядку, за відсутності підстав) прийняття особою на себе таких повноважень або звання і введення в оману оточуючих стосовно свого дійсного статусу. Форма, в якій це подається, може бути різноманітною: пред'явлення підроблених документів, використання форменого одягу, замовчування свого дійсного статусу у випадку помилкового сприйняття іншими особами винного як службової особи тощо.

Стаття 354

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

815

Владними повноваженнями є сукупність прав та обов'язків службової особи, яка за своїм статусом є представником влади, наданих їй для виконання функцій держави і конкретних завдань органу, в якому вона працює. Про поняття представник влади див. Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. Під званням слузкбовоі особи слід розуміти військові та спеціальні звання, які присвоюються певним категорі¬ям службових осіб (військовослужбовцям, працівникам міліції і податкової міліції1). Самовільне присвоєння певного фаху або професії (юриста, лікаря, інженера тощо) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 353.

Самовільне присвоєнням владних повноважень або звання службової особи утво¬рює склад злочину, передбаченого ст. 353, лише тоді, коли воно поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь. Такими діяннями слід визнавати адміністративні правопорушення та злочини. У випадку, коли самовільне присвоєння владних повно¬важень або звання службової особи поєднується з вчиненням злочину, дії винної особи підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів - за ст. 353 та статтею Особливої час¬тини КК, яка передбачає відповідальність за вчинене при цьому діяння.

Склад злочину, передбаченого ст. 353, відсутній, якщо самовільне присвоєння влад¬них повноважень або звання службової особи не супроводжувалось вчиненням суспільно небезпечних діянь (наприклад, особа видає себе за суддю з тим, щоб лише продемонст¬рувати свою суспільну значущість) або було поєднане з вчиненням суспільно корисно¬го діяння (наприклад, особа представляється працівником міліції з тим, щоб припинити протиправні дії чи затримати правопорушника).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення особою, яка самовільно присвоїла владні повноваження або звання службової особи, суспільно небезпечного діяння.

3. Суб'єкт злочину загальний. Якщо службова особа самовільно присвоює собі владні або звання іншої службової особи, використовуючи при цьому надані їй владу чи службові повноваження, вчинене за наявності підстав може бути визнане відповід¬ним злочином у сфері службової діяльності.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Стаття 354. Одержання незаконної винагороди працівником державно¬го підприємства, установи чи організації

Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підпри¬ємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організацій¬на рається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Примітка. Під незаконною винагородою у значному розмірі в цій статті слід розуміти незаконну винагороду, яка в два і більше разів перевищує неоподатко¬вуваний мінімум доходів громадян.

1. Об'єктом злочину є авторитет державних установ, підприємств та організацій.

2. Предмет злочину - матеріальні блага та вигоди майнового характеру. Під мате¬ріальними благами розуміються будь-які матеріальні цінності, вартість яких може бути виражена у грошовому еквіваленті (гроші, різні речі, товари тощо). Вигоди майнового характеру - право на майно, послуги, пільги майнового характеру, а також будь-які дії, пов'язані з можливістю одержати матеріальні блага або послуги чи з можливістю уник¬нути матеріальних витрат. Такими вигодами можуть бути безоплатне одержання для використання транспорту, приміщення, іншого майна, квитків для проїзду в транспорті чи квитків на відвідування видовищних заходів (концерти, спортивні змагання) тощо.

816

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

Склад злочину, передбаченого ст. 354, дії особи утворюють лише у разі, коли одержані матеріальні блага або вигоди майнового характеру становлять значний роз¬мір. Згідно з приміткою до ст. 354 значний розмір незаконної винагороди має місце тоді, коли вона в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у незаконному одержанні шляхом

вимагання в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигоди майнового характеру за

виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке особа посі¬

дає на підприємстві, в установі чи організації. Таким чином, склад злочину, передбаче¬

ного ст. 354, одержання зазначеної винагороди утворює за наявності сукупності ознак,

а саме, коли: 1) така винагорода є незаконною; 2) способом її одержання є вимагання;

3) вона є платою за виконання чи невиконання винним певних дій.

Незаконним слід визнавати таке одержання матеріальних благ або вигоди майново¬го характеру, яке офіційно не передбачене для винного за виконання ним роботи на підприємстві, в установі чи організації (на яке він за законом не має права).

Кримінально караним зазначене одержання винагороди є лише у разі, коли воно здійснюється шляхом вимагання. Про поняття вимагання див. коментар до ста¬тей 189 і 368. Якщо незаконна винагорода одержується за відсутності ознак вимаган¬ня (наприклад, особа з власної ініціативи вручає працівникові гроші чи товари або надає послуги матеріального характеру), кримінальна відповідальність за ст. 354 ви¬ключається. За таких обставин вчинене може розглядатися як дисциплінарний про¬ступок.

Для кваліфікації діяння за ст. 354 необхідно, щоб незаконна винагорода одержува¬лась працівником за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням стано¬вища, яке він посідає на підприємстві, в установі чи організації. Такі дії можуть як вхо¬дити до кола його повноважень, так і обумовлюватись його офіційним статусом (на¬приклад, секретар керівника підприємства, розраховуючи на прихильність в силу свого становища з боку певної службової особи, може звернутись до неї з проханням виріши¬ти те чи інше питання). Якщо винагорода одержується за виконання чи невиконання дій, які не обумовлюються використанням працівником становища, яке він посідає на підприємстві, в установі чи організації (наприклад, надання консультації за фахом, сприяння вирішенню питання на підставі дружніх відносин), кваліфікація його дій за ст. 354 виключається.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання незаконної винагороди у вказаному розмірі. Те, коли саме винний одержав таку винагороду - до виконання (невиконання) ним певних дій з використанням становища, яке він посідає на підпри¬ємстві, в установі, організації, чи після їх виконання (невиконання), значення для кваліфікації не має.

Одержання особою шляхом вимагання лише частини незаконної винагороди, якщо її розмір є меншим двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (за умови, що вся винагорода має становити два і більше неоподатковуваних мінімумів доходів гро¬мадян), слід розглядати як замах на вчинення розглядуваного злочину і кваліфікувати за статтями 15 та 354.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише працівник державного під¬

приємства, установи чи організації, який не є службовою особою. Про поняття слузіс-

бової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особ¬

ливої частини КК.

Отримання незаконної винагороди працівником державного підприємства, устано¬ви чи організації, який є службовою особою, за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища утворює склад одержання хабара і підлягає кваліфікації за ст. 368.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим

мотивом.

Стаття 355

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

817

Стаття 355. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань

1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо¬

бов'язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше ци¬

вільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або

його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності

ознак вимагання,-

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо¬

бов'язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із

погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане

з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкоджен¬

ням чи знищенням майна,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

3. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо¬

бов'язань, вчинене організованою групою або поєднане з насильством, не¬

безпечним для життя чи здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди чи

спричинило інші тяжкі наслідки,-

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок виконання

цивільно-правових зобов'язань, обов'язковим додатковим - психічна чи тілесна недо¬

торканість, воля, здоров'я людини, право власності (залежно від конкретного змісту

погрози, якою супроводжується примушування до виконання чи невиконання цивільно-

правових зобов'язань).

Потерпілими від злочину є фізична особа, яка має цивільно-правове зобов'язання, а також її близькі родичі.

2. З об'єктивної сторони злочин вчиняється у формі примушування потерпілого до

виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань. Зміст такого примушування

складають дві взаємопов'язані дії: 1) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи

інше цивільно-правове зобов'язання; 2) погроза застосувати насильство, пошкодити чи

знищити майно.

Цивільно-правовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (бор¬жник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього його обов'язку.

Кримінально караним діянням вимогу виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання робить протиправний спосіб впливу на потерпілого. Маючи право на пред'явлення вимоги про виконання певного зобов'язання, винний при вчиненні зло¬чину, передбаченого ст. 355, не вправі добиватися задоволення цієї вимоги насиль¬ницьким способом.

За ст. 355 відповідальність може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші майно, послуги, результати творчості тощо. Відповідно до ЦК (ст. 525), зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Підставами виникнення зобов'язань у цивільному праві, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть вини-

818

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

кати: безпосередньо з актів цивільного законодавства; з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування; з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або догово¬ром, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або не-настання певної події.

При з'ясуванні змісту цивільно-правового зобов'язання, обсягу прав кредитора та обов'язків боржника (що є важливим для визначення об'єктивної сторони злочину, пе¬редбаченого ст. 355) необхідно мати на увазі кілька важливих цивільно-правових поло¬жень зобов'язального права. За загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжу¬вати для третьої особи права щодо боржника та/або кредитора. Закон передбачає певні випадки зміни кредитора у зобов'язанні. Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. З'ясування у кожному конкретному випадку цих та інших положень зобов'язального права дасть можливість дати правильну правову оцінку вчиненому, у т. ч. відмежувати злочин, передбачений ст. 355, від суміжних зло¬чинів (зокрема, самоправства, вимагання).

При вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, особа може примушуватись до вико¬нання цивільно-правових зобов'язань не лише за дійсними, а й за недійсними. До не¬дійсних (нікчемних та оспорюваних) правочинів закон відносить, зокрема, фіктивні, удавані, а також правочини, вчинені: малолітньою особою за межами її цивільної діє¬здатності; без дозволу органу опіки та піклування; з порушенням публічного порядку; під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини; в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та інші.

Недійсність правочину не є перешкодою для кваліфікації діяння за ст. 355, оскільки так само, як і дійсний, недійсний правочин породжує певні цивільно-правові зобов'я¬зання для однієї із сторін. Наприклад, у разі визнання правочину недійсним з причин укладення його внаслідок обману сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшко¬дувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Ст. 355 встановлює відповідальність за примушування до виконання чи невиконан¬ня лише цивільно-правових, а не будь-яких зобов'язань, обов'язок виконання яких встановлюється іншими нормами права. Так, примушування повнолітніх дітей, на яких законом покладається обов'язок утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, і піклуватися про них, не утворює складу цього злочину, оскі¬льки за чинним законодавством вказаний обов'язок не є цивільно-правовим зо¬бов'язанням. Примушування до виконання чи невиконання будь-яких інших (крім ци¬вільно-правових) зобов'язань за наявності для того підстав може бути кваліфіковано як самоправство чи інший злочин.

Вимога виконати (не виконати) цивільно-правове зобов'язання означає викладену в рішучій (категоричній) формі пропозицію винного до потерпілого негайно або у визна¬чений час вчинити (не вчинити) певні дії, які становлять предмет зазначеного зо¬бов'язання. Така вимога може висловлюватись у будь-якій формі (усно, письмово). Вона має бути конкретною, зрозумілою для потерпілого. У складі цього злочину вимога може бути як правомірною (найчастіше), так і неправомірною. Правомірною вимога може бу¬ти, наприклад, коли винний вимагає повернення боргу, своєчасного виконання обумов¬леної договором роботи, виплати вартості купленої речі тощо. Неправомірною ж є, ска¬жімо, вимога про негайну передачу всієї обумовленої договором суми коштів, хоча за умовами договору боржник зобов'язаний зробити це частинами, або вимога про заміну розбитого з вини потерпілого автомобіля на новий, хоча розбитий автомобіль може бути відремонтований. При оцінці правомірності вимоги слід мати на увазі, що цивільне зако¬нодавство певним чином регулює питання виконання цивільно-правових зобов'язань.

Стаття 355

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

819

Так, відповідно до загальних правил, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за від¬сутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання має виконуватися належними сторонами і в устано¬влений строк (якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання). Зо¬бов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неми¬нуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) ви¬конання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обо¬в'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Склад злочину, передбаченого ст. 355, примушування до виконання чи невиконан¬ня цивільно-правових зобов'язань утворює лише у разі, коли воно поєднане з погрозою застосування насильства, пошкодження чи знищення майна щодо потерпілого або його близьких родичів. Погроза повинна бути дійсною і реальною (про дійсність та реаль¬ність погрози див. коментар до ст. 189).

Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. 115.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань під¬лягає кваліфікації за ст. 355 за відсутності в діях винної особи ознак вимагання. Від¬межовуючи примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо¬бов'язань від вимагання, слід виходити з того, що при вчиненні злочину, відповідаль¬ність за який передбачена ст. 355, винний не посягає на чуже майно, право на нього, не вимагає від потерпілого вчинення інших дій майнового характеру, які останній не зо¬бов'язаний вчиняти. Він примушує потерпілого виконати свій юридичний обов'язок, який випливає з цивільно-правових зобов'язань, або ж утриматись від його виконання. При вчиненні цього злочину посягання на власність відсутнє, більше того, винний шляхом примушування може прагнути поновити порушені з вини потерпілого відноси¬ни власності. Таким чином, вимога при' вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, як уже зазначалось, може мати правомірний характер. Вимагач же такого права не має навіть у принципі, його вимога завжди позбавлена будь-яких законних підстав. За та¬ких обставин утворюється ще одна відмінність вимагання від примушування до вико¬нання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань: у першому випадку обидві скла¬дові злочину (вимога і насильницька дія) мають протиправний характер, у другому -вимога може мати правомірний характер.

Злочин, передбачений ст. 355, є спеціальним складом самоправства, тому його слід відмежовувати від самоправства, відповідальність за яке встановлена ст. 356. Ці злочи¬ни відрізняє, насамперед, сфера їх вчинення: перший з них (примушування) може вчи¬нюватися лише у сфері цивільно-правових зобов'язань, тоді як вчинення іншого (само¬правства) закон не обмежує якоюсь певною сферою. Відрізняються ці злочини і за спо¬собом вчинення - якщо примушуванню (ст. 355) завжди притаманний насильницький спосіб вчинення, то для самоправства (ст. 356) це не є характерним. Самоправні дії, які утворюють склад злочину, передбачений ст. 356, можуть і не заподіювати фізичну чи іншу шкоду конкретній фізичній особі, тоді як для складу примушування наявність конкретного потерпілого є обов'язковою. Обов'язковою ознакою загального складу самоправства є оспорюваність правомірності дій винного, тобто визнання їх такими, що суперечать закону. Відсутність факту такого оспорювання свідчить про відсутність злочину, передбаченого ст. 356. Натомість ст. 355 такої обов'язкової ознаки для при¬мушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань не передба¬чає (хоча закон передбачає такий різновид правочинів, як оспорювані). Як не визна¬чає вона і заподіяння значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громад¬ським інтересам або інтересам власника, що відповідно до ст. 356 є необхідною озна¬кою об'єктивної сторони самоправства. Слід зазначити, що за правилами конкуренції загальної і спеціальної норм вчинення примушування до виконання чи невиконання

820

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

цивільно-правових зобов'язань повністю охоплюється ст. 355 і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребує.

Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги виконати чи не ви¬конати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мотивація дій винного у таких випадках на кваліфікацію вчиненого не впливає. При примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань в основі дій винної особи корисливі спонукання можуть бути відсутні. Більше того, винний за допомогою вказа¬них дій може прагнути повернути майно, належне йому на законних підставах.

Психічне ставлення винної особи до таких наслідків примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, як велика шкода та інші тяжкі наслідки може бути умисним або необережним.

5. Кваліфікуючими ознаками примушування до виконання чи невиконання цивільно-

правових зобов'язань є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою

осіб; 3) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з

насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи

знищенням майна (ч. 2 ст. 355), а особливо кваліфікуючими - вчинення його: 1) органі¬

зованою групою; 2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я;

3) завдання ним великої шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків (ч. З ст. 355).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.

Велика шкода у складі цього злочину є оціночним поняттям і повинна визначатися судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Під великою шкодою тут слід розуміти майнову шкоду - прямі збитки та упущену вигоду. Виходячи із законодавчого визначення значної майнової шкоди, а також шкоди у вели¬ких та особливо великих розмірах як кваліфікуючих ознак у деяких суміжних злочинах (зокрема, вимагання), видається, що великою шкода у складі примушування до вико¬нання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До інших тяжких наслідків, які також є оціночним поняттям, належать, зокрема, заподіяння одній чи декільком особам тяжкого тілесного ушкодження, двом і більшій кількості осіб середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вбивство або самогубство осо¬би, банкрутство організації тощо. Заподіяння в результаті примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань умисного тяжкого тілесного ушко¬дження, вчиненого способом, що має характер особливого мучення, а також з метою залякування потерпілого, або яке спричинило його смерть, умисне вбивство або вбив¬ство через необережність потерпілого чи його близьких родичів потребують кваліфікації за сукупністю злочинів - за ч. З ст. 355 і відповідно за ч. 2 ст. 121, статтями 115 та 119.

Інші кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину за своїм змістом збігаються з аналогічними ознаками у складі вимагання. Про їх поняття див. коментар до ст. 189.

ЦК (статті 11, 228, 229, 230, 231, 234, 509, 511, 525, 526-546).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 17).

Стаття 356. Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом по¬рядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими

Стаття 356

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

821

діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

1. Об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх прав та виконання обов'язків, нормальна управлінська діяльність і авторитет ор¬ганів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2.3 об'єктивної сторони злочин характеризується сукупністю таких ознак:

1) самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій;

2) оспорюваністю правомірності цих дій з боку інших громадян або юридичних осіб;

3) заподіянням такими діями значної шкоди правоохоронюваним інтересам; 4) причин¬ним зв'язком між діями винної особи та значною шкодою.

Самовільне вчинення будь-яких дій - це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє в силу закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку (наприклад, осо¬ба, яка на законній підставі отримала ордер на квартиру, не очікуючи виїзду попередніх мешканців, самовільно її займає). Під удаваним слід розуміти право, стосовно належ¬ності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб'єкт не володіє.

Зокрема, за ст. 356 за наявності всіх ознак цього складу злочину належить кваліфі¬кувати заволодіння майном, яке є предметом цивільно-правового спору або перебуває у спільній власності суб'єкта та інших осіб, а також заволодіння майном, відносно якого особа передбачає, хоч і помилково, наявність у неї певних прав (наприклад, винний вилучає у потерпілого річ, помилково вважаючи її своєю власністю).

До інших самовільних дій, які не пов'язані з реалізацією дійсного або гаданого пра¬ва, належать: самовільне зайняття земельної ділянки, самовільне будівництво будинків або споруд; порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійснення побічних лісових користувань; самовільне зайняття кімнати, що звільнилась у кому¬нальній квартирі, особою, яка усвідомлює відсутність у неї переважного права на одер¬жання цієї кімнати, тощо.

Оспорюваність правомірності дій особи означає, що інший громадянин або під¬приємство, установа, організація вважають дії того, хто вчиняє самоправні дії, незакон¬ними, відкрито не погоджуються з ними, оскаржують їх. При цьому не обов'язково, щоб оскарження відбувалось саме у передбаченому законом порядку (судовому, адмі¬ністративному тощо). Відсутність оспорюваності дій виключає визнання їх криміналь¬но караним самоправством.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння самовільним вчиненням пев¬них дій значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Самоправство, яке не заподіяло значної шкоди правоохороню¬ваним інтересам, розглядається як адміністративний проступок (ст. 186 КАП).

Питання про те, чи є спричинена самоправством шкода значною, потрібно вирішу¬вати окремо у кожному конкретному випадку (оціночна ознака). До нематеріальної значної шкоди при самоправстві потрібно відносити, зокрема, заподіяння шкоди здо¬ров'ю особи, порушення політичних, трудових, житлових та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Самоправство, поєднане з побоями і мордуванням, катуванням або заподіянням ті¬лесних ушкоджень, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 356 і відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочин проти здоров'я особи (зокрема статтями 121, 122, 125, 126, 127).

У разі, коли самоправні дії утворюють інші самостійні склади злочинів, вони охоп¬люються відповідними статтями КК і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребують.

822

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

Це стосується, зокрема, порушення недоторканності житла (ст. 162), незаконної поруб¬ки лісу (ст. 246), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо¬бов'язань (ст. 355).

3. Суб'єкт злочину загальний. Самоправні дії службової особи, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, слід кваліфікувати за ст. 365.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у вигляді значної шкоди за загальним пра¬вилом також характеризується умислом. Відповідальність за ст. 356 виключається, як¬що особа сумлінно помиляється у питанні належності їй права, яке вона реалізує всупе¬реч встановленому законодавством порядку.

Стаття 357. Викрадення, привласнення, вимагання документів, штам¬пів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження

1. Викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів

чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи

своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження

чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних до¬

кументів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях не¬

залежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших

особистих інтересах,-

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили порушення роботи підприємства,

установи чи організації або вчинені щодо особливо важливих документів,

штампів, печаток,-

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важ¬

ливим особистим документом -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. У сучасному суспільстві реалізація прав та законних інтересів утруднюється, а інколи стає неможливою без належного документального посвідчення юридично зна¬чимих фактів і відносин. У зв'язку з цим статті 357 і 358 варто розглядати як важливу законодавчу гарантію здійснення і захисту прав та законних інтересів громадян і юридич¬них осіб.

2. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність під¬приємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також права і законні інтереси громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

3. Предметом злочину є: 1) офіційні документи, у т. ч. електронні, штампи, печат¬ки; 2) приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи органі¬заціях незалежно від форми власності (частини 1 і 2 ст. 357); 3) паспорт або інший важливий особистий документ (ч. З ст. 357).

Документом визнається передбачена законом матеріальна форма одержання, збе¬рігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, оптичному диску або на іншому носієві. Під документом як предметом

Стаття 357 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 823_

цього злочину слід розуміти не лише ділові папери, які підтверджують факти, що ма¬ють юридичне значення, а й інші матеріальні об'єкти, наділені здатністю посвідчувати такі факти (фотографії, фотоплівки, аудіо- та відеоплівки, відтиски тощо).

Штампи і печатки - це спеціальні форми-кліше, на яких містяться рельєфні або заглиблені дзеркальні відображення текстів, малюнків, інших позначок і які призначені для отримання відбитків на папері, сургучі, воску, металі, інших матеріалах. Відбитки печаток і штампів на документах посвідчують справжність останніх. Печатки можуть використовуватися для посвідчення не лише документів, а й фактів, які мають юридич¬не значення.

Документи, штампи і печатки визнаються офіційними, якщо їх зміст стосується відносин, врегульованих правом, і якщо вони видаються або використовуються у встановленому законодавством порядку для посвідчення конкретних подій і фактів, що мають юридичне значення. Офіційні документи можуть походити від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, органі¬зацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців, нотаріусів, інших осіб, які мають право видавати або посвідчувати такі документи. Офіційні документи за формою повинні бути складені належним чином і мати необхідні реквізити - відби¬ток печатки, підпис, номер, дату тощо. Офіційними слід визнавати також документи приватних осіб за умови, що вони нотаріально посвідчені або передані громадянами для зберігання чи використання на підприємства, в установи або організації (напри¬клад, приватизаційні сертифікати).

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, виступають будь-які офіційні до¬кументи, а не лише ті, які надають права або звільняють від обов'язків (див. коментар до ст. 358).

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та під¬тверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представ¬ництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ після досягнення 16-річного віку. Крім паспорта громадянина України, існують паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт.

До інших важливих особистих документів слід відносити посвідчення (див. ко¬ментар до ст. 358), трудову книжку, диплом про закінчення вищого закладу освіти, сві¬доцтво про народження, інші документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких суттєво утруднює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів (про перелік документів, які надають право на перетинання державного кордону Украї¬ни, див. коментар до ст. 331). Предметом злочину, передбаченого ч. З ст. 357, є також паспорт громадянина (підданого) іншої держави, а також інші важливі особисті доку¬менти іноземців. Питання про те, чи є той чи інший документ для даної особи важли¬вим, має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку.

4. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, виражається у таких альтернативних діях стосовно відповідних документів, штампів, печаток: 1) викраден¬ня; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння шляхом шахрайства; 5) заволодіння шляхом зловживання особи своїм службовим становищем; 6) знищення; 7) пошко¬дження; 8) приховування, а злочину, передбаченого ч. З ст. 357,- у незаконному заво-лодінні будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.

Під викраденням слід розуміти вилучення документів, штампів або печаток із офі¬ційного обігу підприємств, установ, організацій і заволодіння ними шляхом крадіжки, грабежу або розбою.

Застосування фізичного насильства під час викрадення документів, штампів, печа¬ток, заволодіння важливим особистим документом потребує додаткової кваліфікації за відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

824

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

Про поняття привласнення, заволодіння шляхом зловживання службовим ста¬новищем, вимагання, шахрайства див., відповідно, коментар до статей 191, 189, 190.

Знищення - це дії, внаслідок яких документи, штампи і печатки перестають фізич¬но існувати. Вони приводяться у стан, який повністю і назавжди виключає їх викорис¬тання за цільовим призначенням. Наприклад, спалені документи втрачають властивість зберігати і передавати у просторі й часі інформацію, яка була зафіксована на них.

Пошкодження - це таке заподіяння шкоди матеріальній основі документа, штампу або печатки, коли їх використання за цільовим призначенням без відновлювальних за¬ходів істотно ускладнюється або стає повністю неможливим (документ розривається на шматки, відбувається часткове витравлювання його тексту або заливання фарбою, окремі аркуші вилучаються з матеріалів судової справи тощо). Від пошкодження слід відрізняти підроблення документа, яке також може поєднуватись із частковим пошко¬дженням його змісту (див. коментар до ст. 358).

Приховування - це не поєднані з викраденням таємні дії по переміщенню докумен¬тів, штампів, печаток з місць їх належного зберігання, внаслідок чого підприємство, установа, організація або громадянин позбавляються можливості використовувати за¬значені предмети за їх цільовим призначенням.

Умисне знищення або пошкодження паспорта чи іншого важливого особистого до¬кумента складу злочину, передбаченого ч. З ст. 357, не утворює.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 357, або з моменту заволодіння паспортом чи іншим важливим осо¬бистим документом (ч. З ст. 357). Подальше використання документів, штампів, печа¬ток за наявності для цього підстав повинне одержати самостійну кримінально-правову оцінку (наприклад, за статтями 190, 192).

5. Суб'єкт злочину загальний. Проте суб'єктом заволодіння документами, штампа¬ми, печатками шляхом зловживання службовим становищем може бути лише службова особа.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Якщо предме¬том посягання виступають особливо важливі документи, штампи, печатки, умислом винного має охоплюватись усвідомлення специфічних ознак предмета злочину.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, є мотив - корисливий або інші особисті інтереси. Про поняття корисливого мотиву та інших особистих інтересів див. коментар до статей 115, 148.

На кваліфікацію незаконного заволодіння будь-яким способом паспортом або ін¬шим важливим особистим документом мотиви вчинення діяння не впливають. При цьому ч. З ст. 357 може бути інкримінована особі лише у разі, коли встановлено, що її умисел був спрямований саме на заволодіння відповідним документом. Якщо заволо¬діння паспортом або іншим важливим особистим документом фактично відбулося за відсутності умислу на це (наприклад, під час крадіжки валізи з іншим майном), дії вин¬ного утворюють склад відповідного злочину проти власності.