7. Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом підпалу,

вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей

чи інших тяжких наслідків.

Про поняття вибуху див. коментар до ст. 113, підпалу, іншого загальнонебезпечно-го способу - коментар до ст. 194.

Під загибеллю людей розуміється смерть двох чи більше осіб, а під іншими тяжкими наслідками, зокрема, смерть однієї людини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, заподіяння майнової шкоди у великих або особ¬ливо великих розмірах. Інші тяжкі наслідки - поняття оціночне і його визначення є пи¬танням факту.

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що пе¬редбачає відповідальність за посягання на життя, здоров 'я, гідність та власність суддів і пра¬цівників правоохоронних органів» (п. ІЗ).

Стаття 348 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 807

Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця

Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяль¬ністю щодо охорони громадського порядку -

караються позбавленням волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - нормальна службова діяльність пра¬цівників правоохоронних органів, авторитет цих органів, а також встановлений поря¬док охорони громадського порядку. Додатковим обов'язковим об'єктом злочину є жит¬тя зазначених у диспозиції ст. 348 осіб.

2. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу, його близький родич, член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовець (про їх поняття див. коментар до ста¬тей 115,342).

Норма, передбачена ст. 348, є спеціальною стосовно норми, передбаченої п. 8 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією осо¬бою службового або громадського обов'язку). У разі вбивства або замаху на вбивство працівника правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського фор¬мування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбов¬ця за умов, описаних у ст. 348, дії винного повністю охоплюються цією статтею і дода¬ткової кваліфікації за п. 8 ч. 2 ст. 115 не потребують. Разом з тим, коли умисне вбивст¬во зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з їх дер¬жавною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112.

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у посяганні на життя відповідної

особи, а саме у: 1) вбивстві або 2) замаху на вбивство.

Про поняття вбивства див. коментар до ст. 115, а про поняття замаху - коментар до ст. 15.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є те, що посягання на життя потерпілого причинно обумовлене виконанням службових обоє 'язків потерпі¬лого або його діяльністю щодо охорони громадського порядку (про ці поняття див. коментар до ст. 342).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського фор¬мування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбов¬ця, вчинене в процесі опору потерпілому під час виконання ним службових обов'язків або обов'язків щодо охорони громадського порядку, охоплюється ст. 348 і додаткової кваліфікації за ст. 342 не потребує.

Злочин визнається закінченим з моменту настання смерті потерпілого або вчинення діяння, яке утворює замах на вбивство. В останньому випадку ст. 15 не застосовується. Готування до цього злочину слід кваліфікувати за статтями 14 і 348.

4. Суб'єкт злочину - осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому зміст уми¬слу включає усвідомлення винним специфічних ознак потерпілого та зв'язку посягання з його певною службовою чи громадською діяльністю.

Замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом (див. ч. 1 ст. 13).

808

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

Якщо працівникові правоохоронного органу у зв'язку з виконанням службових обов'язків або його близькому родичеві заподіяно тілесне ушкодження, однак винна особа не мала прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, її дії потрібно квалі¬фікувати за відповідною частиною ст. 345.

Вжите у ст. 348 поняття «у зв'язку» означає, що мотивами злочину можуть бути: 1) прагнення перешкодити потерпілому у момент посягання або в майбутньому вико¬нувати свої службові обов'язки або здійснювати діяльність щодо охорони громадського порядку; 2) помста за виконання цих обов'язків або за таку діяльність у минулому. Таким чином, посягання на життя потерпілого за часом може не співпадати із службовою діяльністю або діяльністю щодо охорони громадського порядку, яка зумовила посягання.

Якщо особу, вказану у ст. 348, вбито не у зв'язку з її службовою діяльністю чи діяльністю щодо охорони громадського порядку, а з інших мотивів (особиста неприязнь, ревнощі, хуліганські спонукання, помста на побутовому ґрунті тощо), відповідальність за ст. 348 виключається. Дії винного потрібно розцінювати як злочин проти життя осо¬би (ст. 115).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, викликане не бажанням перешкодити його службовій діяльності або помститись за неї, а прагненням заволодіти службовою зброєю, слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 як вбивство з метою полегши¬ти вчинення іншого злочину (із посиланням у разі необхідності на ст. 15) і за ч. З ст. 262 як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що пе¬редбачає відповідальність за посягання на життя, здоров 'я, гідність та власність суддів і пра¬цівників правоохоронних органів» (п. 14).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах проти .життя та здоров 'я особи» (п. 12).

Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника право¬охоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання держав¬ної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є авторитет органів державної влади. Його додатковим обов'язковим об'єктом можуть бути життя чи здоров'я особи, її воля, честь і гідність.

2. Потерпілими від цього злочину (заручниками) можуть бути: 1) представник вла¬ди; 2) працівник правоохоронного органу (зміст відповідних понять розкритий у стат¬тях 342 і 364); 3) їхні близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115).

Напад на представника адміністрації виправної установи з наступним захопленням або триманням його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбаче¬них ст. 349 і 392. Вплив на представника влади або працівника правоохоронного органу шляхом захоплення чи утримання заручниками його знайомого або родича, який не є близьким, кваліфікується за ст. 147.

3. Об'єктивна сторона цього злочину збігається з об'єктивною стороною злочину, пе¬

редбаченого ст. 147. Про поняття заручник, захоплення, тримання див. коментар до ст. 147.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручника, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплю¬ються ст. 349 і додаткової кваліфікації за статтями 121, 122, 125, 129 не потребують.

Стаття 350

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

809

Смерть потерпілого внаслідок його умисного вбивства або вбивства через необе¬режність, самогубство потерпілого внаслідок утримання його як заручника кваліфі¬куються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і, відповідно, статтями 115, 119 або 120.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою його суб'єктивної сторони є мета. Вона може мати альтернативний характер -спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію, або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії; б) утримання від учинення будь-якої дії,- як умови звіль¬нення заручника (детальніше про це див. у коментарі до ст. 147).

На відміну від ст. 147, адресатом вимоги у ст. 349 не можуть бути такі суб'єкти, як родичі затриманого або інші фізичні особи. Тому якщо вимоги заявлені саме до них, діяння треба кваліфікувати за ст. 147.

6. На відміну від ст. 147, ст. 349 не містить кваліфікуючих ознак. Тому захоплення

або тримання як заручника, наприклад, неповнолітнього близького родича працівника

правоохоронного органу, або захоплення чи тримання як заручника працівника право¬

охоронного органу, вчинене організованою групою, або поєднане з погрозою знищення

людей кваліфікується тільки за ст. 349.

Конституція України (статті 28-29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979р. Рати¬фікована УРСР 8 травня 1987р.

Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден, від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987р.

Постанова ПВС «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» № 8 від 26 червня 1992 р. (п. 11).

Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 9, 12).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, лов 'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» (пункти 10-11).

Стаття 350. Погроза або насильство щодо службової особи чи грома¬дянина, який виконує громадський обов'язок

1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або зни¬

щенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо служ¬

бової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громад¬

ський обов'язок, застосована з метою припинення діяльності службової осо¬

би чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або зміни її харак¬

теру в інтересах того, хто погрожує,-

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості

тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує гро¬

мадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльніс¬

тю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких -

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбав¬ленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або

громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою служ¬

бовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

810

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - правомірна діяльність підприємств, установ, організацій, встановлений порядок виконання громадських обов'язків. Додат¬ковим обов'язковим об'єктом виступає здоров'я особи.

2. Потерпілими від злочину є: 1) службова особа (крім тих осіб, які виступають потерпілими від інших посягань, передбачених, зокрема, статтями 345, 346, 377); 2) громадянин, який виконує громадський обов'язок, у т. ч. член громадського фор¬мування з охорони громадського порядку і державного кордону (за умови, що скоєне не охоплюється статтями 342, 377); 3) особи, які є близькими щодо службової особи; потерпілими від злочину, передбаченого ч. 2 і ч. З ст. 350, також можуть бути особи, які є близькими щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок. Про понят¬тя службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розді¬лу XVII Особливої частини КК.

До громадян, які виконують громадський обов'язок, належать особи, які беруть участь у діяльності громадських організацій та громадській діяльності підприємств, установ, організацій, у запобіганні та припиненні злочинів, порушень громадського порядку, наглядають за поведінкою осіб, взятих на поруки, або беруть участь в обгово¬ренні питання про взяття винного у злочині на поруки, виконують заходи по запобіган¬ню порушень трудової дисципліни тощо. До громадян, які виконують громадський обов'язок, слід також відносити тих представників громадськості, які беруть участь у вирішенні окремих питань місцевого значення (члени будинкових, вуличних, кварталь¬них комітетів тощо).

Близькими у ст. 350 визнаються близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115), а також інші особи, життя, здоров'я та благополуччя яких з різних підстав не є байдужими для службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок (член сім'ї, коханка, наречена тощо).

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у:

1) погрозі вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близь¬ких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок (ч. 1 ст. 350);

2) нанесенні побоїв або заподіянні легкого, середньої тяжкості або тяжкого тілесно¬го ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких (частини 2 і 3 ст. 350).

Про поняття погрози див. коментар до статей 129, 189, 345. Погроза вбивством що¬до службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, потребує самостійної правової оцінки лише тоді, коли вона вчинена членом організованої групи (ч. 2 ст. 129).

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також погро¬за знищити чи пошкодити майно, належне потерпілим, способом, який не є загальноне¬безпечним, складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, не утворює.

Про поняття загальнонебезпечного способу знищення чи пошкодження майна див. коментар до статей 67, 194, а про поняття побоїв, легкого, середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження див. коментар, відповідно, до статей 126, 125, 122 і 121.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 350, визнається закінченим з моменту доведення від¬повідної погрози до потерпілої особи незалежно від того, чи була сприйнята вона як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або громадську діяльність потерпілого.

Злочин, передбачений частинами 2 і 3 ст. 350, є закінченим з моменту заподіяння внаслідок застосування фізичного насильства відповідної шкоди здоров'ю потерпілої особи.

4. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 і ч. 2 ст. 350 (в частині нанесення

побоїв та заподіяння легкого тілесного ушкодження), є осудна особа, яка досягла

Стаття 351 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 8И_

16-річного віку. За умисне заподіяння середньої тяжкості та тяжкого тілесного ушко¬дження несуть відповідальність осудні особи, які досягли 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою цього злочину є мета - припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або змінити характер цієї діяльності в інтересах того, хто погрожує. Погрозу вбивством або зни¬щенням майна загальнонебезпечним способом, яка хоч і спрямована відповідному ад¬ресатові, однак не переслідує зазначену мету, потрібно кваліфікувати за ст. 129 або ст. 195.

Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених частинами 2 і 3 ст. 350, характеризу¬ється прямим або непрямим умислом.

Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесного ушкодження має бути виклика¬не службовою чи громадською діяльністю потерпілої особи. Про зміст такої обумовле¬ності див. коментар до ст. 348.

Якщо службовій особі або громадянинові фактично заподіяно тілесне ушкодження, однак встановлено, що умисел винного був спрямований на позбавлення життя потер¬пілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, дії винного потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15, п. 8 ч. 2 ст. 115 як замах на вбивство без додаткового інкримінування йому ч. 2 або ч. З ст. 350.

Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради

1. Невиконання службовою особою законних вимог народного депутата

України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, на¬

дання їм завідомо неправдивої інформації-

караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної

Ради України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, ство¬

рення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації -

караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних міні¬мумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або по¬збавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є нормальна діяльність народних депутатів України, депутатів місцевих рад, парламентських комітетів і тимчасових слідчих комісій, а також їх авто¬ритет.

2. Потерпілим від цього злочину може бути: 1) народний депутат України; 2) депу¬тат місцевої ради.

Народний депутат України - це обраний відповідно до закону представник Українського народу у Верховній Раді України і вповноважений ним протягом певного строку здійснювати депутатські повноваження, передбачені Конституцією і законами України.

Депутат місцевої ради - представник інтересів територіальної громади, обраний в порядку, установленому Конституцією та законами України до обласної, районної, міської, районної в місті, сільської чи селищної ради, повноваження якого визнані, роз¬почалися і не припинені в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 89 Конституції України комітети Верховної Ради України здій¬снюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною

812

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

3. Об'єктивна сторона злочину може бути виражена у таких формах:

1) невиконання законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ра¬ди, комітету ВР або тимчасової слідчої комісії ВР;

2) створення штучних перешкод у їх роботі;

3) надання завідомо неправдивої інформації народному депутатові України, депута¬ту місцевої ради;

4) надання недостовірної інформації комітету ВР чи тимчасовій слідчій комісії ВР.

Законними є такі вимоги народних депутатів України, депутатів місцевих рад, ко¬мітетів ВР або тимчасових слідчих комісій ВР, які зроблені ними в межах повноважень, наданих їм Конституцією та законами України. У зв'язку з цим у кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати, чи мали право зазначені особи та органи за законом пред'являти вимоги, які не виконала певна службова особа.

Невиконанням законних вимог народного депутата України чи парламентського комітету буде, наприклад, ігнорування депутатського звернення чи запиту, направлено¬го винній особі, відмова керівника відповідного періодичного друкованого видання, що виходить у виборчому окрузі депутата, чи місцевого радіо дати оголошення про зу¬стріч депутата з виборцями, або порушення права законодавчої ініціативи народного депутата.

Створення штучних перешкод у роботі вказаних осіб (органів) полягає у вчинен¬ні дій, що перешкоджають реалізації ними своїх повноважень.

Поняття неправдивої (ч. 1 ст. 351) і недостовірної (ч. 2 ст. 351) інформації є сино¬німами. Відповідальність за надання неправдивої (недостовірної) інформації настає лише у разі, коли винна особа відповідно до закону зобов'язана була надавати її депу¬тату, парламентському комітету чи тимчасовій слідчій комісії у відповідь на депутат¬ське звернення, запит тощо або коли вона за власною ініціативою, з метою ввести депу¬тата, парламентський комітет чи тимчасову слідчу комісію в оману, направила їм лист з певною інформацією.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 351 дій чи без¬діяльності.

Не утворює складу розглядуваного злочину невиконання законних вимог тимчасо¬вих спеціальних комісій, які можуть створюватися ВР, а також перешкодження їх дія¬льності і надання їм неправдивої (недостовірної) інформації. За наявності підстав такі діяння можуть бути кваліфіковані за статтями про злочини у сфері службової діяльнос¬ті, а останнє із названих діянь - як правопорушення, передбачене п. «г» ч. 1 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією».