548 Особлива частина Розділ VII

у них можливості самостійно їх отримати тощо. Про знищення таких документів див. коментар до ст. 357.

Зазначені дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 221, якщо вони вчинені після порушення господарським судом справи про банкрутство відповідної юридичної особи чи індивідуального підприємця. У разі ж їх вчинення до порушення справи про банкрутство вони за наявності підстав підлягають кваліфікації за ст. 219.

Якщо приховування майна боржника (банкрута) поєднується із наступним звернен¬ням такого майна на користь особи, яка його приховала, такі дії кваліфікуються за ст. 221 та відповідною статтею про злочин проти власності.

Якщо передбачене ст. 221 відчуження майна здійснюється службовою особою з отриманням за таке відчуження грошової чи іншої майнової винагороди, вчинене слід кваліфікувати за статтями 219 і 368.

Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку до ст. 218. Велика матері¬альна шкода може бути заподіяна державі, кредиторам юридичної особи-банкрута, а також власникам (співвласникам) такої юридичної особи у випадках, коли злочинні дії вчинено службовою особою з метою приховати майно чи інші активи суб'єкта госпо¬дарської діяльності не лише від кредиторів чи уповноважених осіб, призначених госпо¬дарським судом, а й від власника (співвласників) юридичної особи-боржника.

Злочин слід вважати закінченим з моменту настання великої матеріальної шкоди.

3. Суб'єктом злочину можуть бути: 1) громадянин - засновник або власник

суб'єкта господарської діяльності; 2) службова особа суб'єкта господарської діяльності,

щодо якого порушено справу про банкрутство і який згодом був визнаний банкрутом.

Особливими категоріями службових осіб суб'єкта господарської діяльності, щодо якого розглядається справа про банкрутство або здійснюється ліквідаційна процедура, можуть бути призначені за рішенням господарського суду для виконання адміністратив¬но-господарських обов'язків розпорядник майна боржника, керуючий санацією, лікві¬датор. Ці особи можуть бути також суб'єктами даного злочину.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином - підприємцем або засновником чи власником

суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта гос¬

подарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної

влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого

самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій,

субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак

злочину проти власності -

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавлен¬ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріаль¬

ної шкоди,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбав¬ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування, креди¬тування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці - у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам свідомо неправдивої інформації

Стаття 222

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

549

з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Від¬повідальність за ст. 222 виключається у разі, коли обман має пасивний характер і поля¬гає у приховуванні інформації, яку особа зобов'язана була повідомити на підставі зако¬ну чи договору.

Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бю¬джету. Дотація застосовується в Україні не лише як метод бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчих бюджетів над їхніми доходами (наприклад, дотації вирівнювання місцевим бюджетам), а й як допомога, що надається підприємствам для покриття збитків від їх господарської діяльності.

На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямо¬вується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів.

Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка подається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним особам, у т. ч. господа¬рюючим суб'єктам, і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямів економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундамен¬тальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції).

Кредит - це надання одним суб'єктом (кредитором) позички у грошовій або нату¬ральній формах іншому суб'єктові (позичальнику) на умовах повернення її у встанов¬лений термін і, за загальним правилом, поєднане зі сплатою відсотків. Потрібно розріз¬няти такі форми кредиту: фінансовий, у т. ч. банківський, міжбанківський, комерційний (товарний), державний, споживчий, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, кредит під цінні папери тощо. Різновидом кредиту є бюджетні позички. На кваліфіка¬цію за ст. 222 не впливає форма надання банківського кредиту - готівкова чи безго¬тівкова.

Пільга щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати податку залеж¬но від особливостей платника податку або характеру здійснюваної ним діяльності. Податкові пільги є альтернативою дотаціям, субсидіям, іншим варіантам бюджетного фінансування та пільговому кредитуванню. Всі податкові пільги мають спільну рису -це скорочення розміру податкових зобов'язань платників податків. Пільги щодо подат¬ків поділяються на: 1) вилучення (характеризуються виведенням з-під оподаткування окремих об'єктів чи предметів); 2) скидки (означають скорочення податкової бази); 3) звільнення (у формі зниження податкової ставки, податкових канікул, відстрочення або розстрочення податкових зобов'язань тощо). Встановлення і скасування податко¬вих пільг здійснюються ВР, Верховною Радою АРК, сільськими, селищними і міськими радами. Податкові пільги не можуть встановлюватись або змінюватись іншими закона¬ми України, крім законів про оподаткування. Пільги щодо оподаткування місцевими податками і зборами встановлюються або змінюються виключно відповідними органа¬ми місцевого самоврядування.

Надання завідомо неправдивої інформації - це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або ін¬шим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у сфері банківського кредиту¬вання знаряддям коментованого злочину виступають документи, які надаються по¬зичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані: 1) кредитні заявки (клопотання); 2) установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які підтвер¬джують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон'юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наяв¬ність товарно-матеріальних цінностей; 4) техніко-економічні обґрунтування; 5) проект¬но-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архі¬тектурно-будівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя; 7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення

550

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

кредиту (фіктивні гарантійні листи, підроблені договори страхування і страхові поліси тощо).

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання підроблених до¬кументів в діях винного вбачається ідеальна сукупність злочинів, у зв'язку з чим вчи¬нене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 222, 358 (366).

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими ресурса¬ми, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності, приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік справжній стан речей і стосуватись тих обставин, які дають змогу отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або подат¬кові пільги. Це ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, причинно зумовлюють її надання. Наприклад, у сфері банківського кредитування заві-домо неправдива інформація - це дані, які, впливаючи на волю кредитора, відповідно до вимог чинного законодавства, локальних нормативних актів банків і усталеної прак¬тики ділового обороту, враховуються в процесі прийняття рішення про надання креди¬ту та його умови (розмір кредиту, розмір відсотків, строк повернення кредиту, його за¬безпечення тощо). Якби позичальник надав правильні відомості, банк не надав би кре¬дит взагалі або надав у меншому розмірі, або збільшив відсоток за кредитом у зв'язку з великим ризиком, або вимагав більш якісного забезпечення його повернення тощо.

Завідомо неправдива інформація в плані відповідальності за ст. 222 за своїм змістом має бути такою, що могла бути підставою для прийняття рішення про надання субси¬дій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків (наприклад, у документах, на¬даних банку, не зазначається, що у позичальника є інший неповернутий кредит, або вказується неправдива мета використання бюджетних коштів, які особа має намір одер¬жати як дотацію, субсидію, субвенцію).

Повідомлення завідомо неправдивої інформації, яка не впливає на прийняття рі¬шення про надання дотації, субсидії, субвенції, податкової пільги або кредиту, розгля¬дуваного складу злочину не утворює і за наявності до цього підстав має кваліфікува¬тися за статтями 358 або 366.

Зміст завідомо неправдивої інформації може стосуватись не лише суб'єкта господа¬рювання, який отримує у тій чи іншій формі фінансові ресурси, а й інших осіб (напри¬клад, страховиків або поручителів).

Банківське законодавство забороняє надання кредитів на: покриття збитків госпо¬дарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного фонду комер¬ційних банків та інших господарських товариств. Якщо відповідний суб'єкт, маючи намір використати кредитні ресурси на ці або інші цілі, не вказані у пакеті документів, звертається до банку з проханням надати кредит і подає документи, в яких міститься неправдива інформація про напрями використання позичених коштів, його дії слід ква¬ліфікувати за ст. 222.

Охоплюються розглядуваним складом злочину ситуації, в яких нецільове викорис¬тання кредиту заздалегідь планувалось особою, яка бажала спочатку заробити на кре¬дитних коштах, а потім використати позичку на цілі, передбачені кредитним догово¬ром. Нецільове використання кредиту може полягати, наприклад, у: внесенні коштів на депозит і отриманні за ним відсотків; придбанні нерухомості та іншого майна, що не має відношення до цілі, вказаної у кредитному договорі; переведенні кредитних коштів у готівку і використанні їх на власні потреби; погашенні інших отриманих раніше кре¬дитів. Питання про відповідність вкладення позичкових коштів цілям, вказаним у кре¬дитній угоді, потребує вирішення у кожному конкретному випадку.

Якщо суб'єкт господарської діяльності з об'єктивних причин, які виникли після укладення кредитної угоди, коригує свої фінансові плани, використовує кредит не за цільовим призначенням і не може своєчасно погасити заборгованість, склад злочину, передбачений ст. 222, відсутній.

Оскільки у ст. 222 йдеться про надання завідомо неправдивих даних банку з метою одержання кредиту, то ситуації, в яких неправдива інформація надається банку не до

Стаття 222

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

551

або під час укладення кредитного договору, а після його підписання і видачі кредиту, складу цього злочину не утворюють. Водночас, у разі використання кредитної лінії, що передбачає надання позички у грошовій безготівковій формі частинами протягом пев¬ного проміжку часу, завідомо неправдива інформація може бути надана банку позичаль¬ником вже безпосередньо у процесі кредитування, після укладання кредитного догово¬ру. Сума кожного кредиту у межах кредитної лінії оформлюється окремим строковим зобов'язанням, в якому вказується конкретний строк погашення позички. Якщо обман банку відбувається перед оформленням чергового строкового зобов'язання і видачею кредиту - частини загальної грошової суми, зазначеної у кредитній угоді, дії винного потрібно кваліфікувати за ст. 222.

Обман, пов'язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової неспро¬можності суб'єкта підприємницької діяльності, утворює сукупність злочинів, передба¬чених статтями 218 і 222, лише у разі, коли винний не тільки перекручує фінансове становище підприємства-позичальника, а й має на меті незаконне одержання кредиту. Надання завідомо неправдивої інформації щодо платоспроможності з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків за наявності до цього підстав може кваліфікуватись за сукупністю злочинів, передбачених статтями 222 і 220 або 219.

Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному, адресату відповід¬ної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному отримати той чи інший фі¬нансовий ресурс, заподіяна чи ні потерпілому реальна майнова шкода.

У разі вчинення злочину у формі незаконного одержання пільг щодо податків зло¬чин є закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів - з наступного дня після настання строку, до якого мали бути сплачені податок або інший обов'язковий платіж.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) громадянин, який займається зареєстрова¬

ною підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи;

2) засновник або власник суб'єкта господарської діяльності; 3) службова особа юридич¬

ної особи - суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктом злочину є також службові особи тієї юридичної особи, яка виступила як засновник чи власник юридичної особи суб'єкта господарської діяльності. Якщо об'єднання громадян надає завідомо неправдиву інформацію для одержання створеним ним підприємством - суб'єктом господарювання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків, то службова особа такого об'єднання, яка надала зазначену ін¬формацію, визнається суб'єктом розглядуваного злочину.

Про поняття господарської діяльності див. коментар до ст. 202. До кримінальної відповідальності за ст. 222 можуть притягуватись службові особи тих юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємництва і державна реєстрація яких відбувається на підставі не Закону України «Про підприємництво», а на підставі інших нормативних актів (на¬приклад, Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»). Вирішуючи питання про притягнення до відповідальності за ст. 222 службових осіб некомерційних юридичних осіб, треба встановлювати, що завідомо неправдива інформація, надана ни¬ми належним адресатам з метою отримання певних фінансових ресурсів, стосувалась саме господарської діяльності таких організацій.

Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації, не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 222.

Суб'єктом шахрайства з фінансовими ресурсами не можуть виступати особи, які хоч і є індивідуалами-підприємцями або службовими особами суб'єктів господарської діяльності, але в кредитних відносинах виступають як приватні особи котрі отримують споживчі кредити.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціаль¬

ною метою - отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу

щодо податків.

552

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

Ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у формі великої матеріаль¬ної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у прямому або непрямому умислі.

Особу, яка, надаючи завідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одер¬жані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього.

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених статтями 222 і 190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Кошти чи майно, правомірно одержані суб'єктом господарювання як субсидії, субвенції, дотації, кредити, переходять у його власність з моменту їх фактичного отримання. Якщо після одержання у службової особи такого суб'єкта виникає умисел на їх привласнення, то відповідні дії мають кваліфікуватись за ст. 191. Якщо зазначе¬ні кошти були одержані з цією метою неправомірно, такі дії слід кваліфікувати за су¬купністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 222 і 190. Таким же чином кваліфікуються дії особи, яка мала умисел на привласнення лише частини одер¬жаних коштів.

Надання недостовірних даних про наявність пільг з оподаткування чи з метою їх одержання треба кваліфікувати не за ст. 212, а за ст. 222, яка у даному випадку є спе¬ціальною нормою по відношенню до ст. 212. Оскільки шахрайству з фінансовими ре¬сурсами притаманний специфічний прийом (спосіб) злочинної поведінки - надання державному органу завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків, то ситуації, пов'язані із самостійним використанням платниками податко¬вих пільг, диспозицією ст. 222 не охоплюються (якщо при цьому немає надання на¬лежному адресату інформації про наявність пільги щодо оподаткування) і є підставою для застосування ст. 212.

Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано ство¬рену або придбану юридичну особу - фіктивний суб'єкт підприємництва, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 190, 205. У разі, ко¬ли умисел викрасти кошти, отримані у формі банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка, техніко-економічне обґрунтування та інші документи надходять від фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала розглядуваний спосіб обману кредито¬ра, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 205 і 222.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його повторно (про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї); 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди (див. примітку до ст. 218).

У цій частині шахрайство з фінансовими ресурсами є матеріальним складом злочи¬ну і визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння вказаної шкоди. Матері¬альна шкода може бути заподіяна внаслідок використання дотацій, субсидій, субвенцій не за цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, ухилення від сплати податків.

Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх вчасного по¬вернення кредиторові не утворює кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222, оскільки такими діями матеріальна шкода кредитору не заподіюється.

Вирішуючи питання про те, чи заподіяно кредиторові у разі неповернення у встанов¬лений строк наданого кредиту велику матеріальну шкоду, потрібно враховувати те, що кредитний договір може забезпечуватися договором застави майна, належного суб'єкту господарської діяльності. Якщо стосовно вказаного майна, вартість якого перевищує суму отриманого кредиту і відсотків за ним, було задіяно механізм стяг¬нення і кошти від його реалізації планувалось спрямувати на задоволення майнових

Стаття 223

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

553

інтересів кредиторів, кваліфікація за ч. 2 ст. 222 за ознакою заподіяння великої матері¬альної шкоди виключається.

Шкода, заподіяна кредиторові, може полягати у прямих збитках, спричинених не¬поверненням всього або частини кредиту, або в упущеній вигоді.

БК.

ЦК(ст. 1057).

ГК (статті 8, 52, 53, 55, 62, 112, 131, 345-348).

Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 p. (cm. 26)

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції України від 22 трав¬ня 1997 р.

Закон України «Про встановлення ставок податків і зборів (обов 'язкових платеже), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування» від 14 жовтня 1998 р.

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

Закон України «Про порядок погашення зобов 'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 p. (cm. 14).

Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р.

Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 р.

Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19 жовтня 2000 р. (ст. 13).

Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4липня 2002 p. (cm. 17).

Порядок повернення бюджетних коштів, отриманих як субвенція, до відповідного бюджету в разі їх нецільового використання. Затверджено постановою KM № 495 від 11 квітня 2002 р.

Положення про кредитування. Затверджене постановою Правління НБ Лі? 246 від 28 верес¬ня 1995 р.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Затверджена постановою Правління НБ № 368 від 28 серпня 2001 р.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 19).

Постанова 11 ВС №5 від 26 березня 1999 р. «Про деякі питання застосування законодав¬ства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов 'язкових плате¬жів» (пункти 3, 14, 15).

Постанова ПВС № 3 від 25 квітня 2003 р. «Про практику застосування судами законо¬давства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» (пункти 2, 21-27).

Роз'яснення ВАС № 02-5/706 від 6 жовтня 1994р. «Про деякі питання вирішення спорів, пов 'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів».

• Стаття 223. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів

1. Випуск (емісія) громадянином або службовою особою суб'єкта госпо¬

дарської діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без ре¬

єстрації емісії у встановленому законом порядку -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев¬ною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Внесення громадянином або службовою особою суб'єкта господарської

діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів,

завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів,

якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові,-

554

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев¬ною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок випуску (емісії) та обігу цін¬них паперів, порушення якого може призвести до дестабілізації ринку цінних паперів України, погіршення загальної економічної ситуації в Україні, заподіяння майнової шкоди громадянам та юридичним особам. '

2. Предметом злочину є: 1) цінні папери, випуск (емісія) яких має здійснюватись у формі відкритого розміщення за умови реєстрації випуску уповноваженими державни¬ми органами у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 223); 2) документи, які пода¬ються для реєстрації емісії цінних паперів (ч. 2 ст. 223).

Цінними паперами визнаються документи встановленої форми з відповідними рек¬візитами, що посвідчують грошове або інше майнове право і визначають взаємовідно¬сини між особами, які їх випустили (видали), і власниками та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх випуску, а також можливість передачі прав, що випли¬вають з цих документів, іншим особам.

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: 1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді ди¬відендів, та частини майна при ліквідації емітента; 2) боргові цінні папери, які засвід¬чують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання; 3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановлено¬го договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів; 4) товаро-розпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися май¬ном, вказаним у цих документах; 5) інші групи цінних паперів, визначені законом.

Цінні папери можуть випускатися в документарній та бездокументарній формі. Фор¬ми випуску певного виду цінних паперів визначаються законом.

Документарною формою цінного паперу є сертифікат цінних паперів, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів певної емісії, дані про кількість цінних па¬перів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами. Сертифікат є блан¬ком цінного паперу, на якому разом з іншими визначеними законодавством реквізи¬тами може міститись назва виду цінного паперу («акція», «облігація» тощо) або на¬йменування «сертифікат акцій (облігацій тощо)". Сертифікат може засвідчувати право на одну одиницю чи на будь-яку іншу кількість одиниць цінних паперів. Сертифіката¬ми вважаються і цінні папери, які випущені у документарній формі до введення у зако¬ні поняття «сертифікат цінних паперів» і на даний час залишаються в обігу.

Бездокументарною формою цінних паперів є облікові записи на рахунках у цінних паперах, які містяться в електронних базах даних, що їх ведуть спеціально визначені для обслуговування обігу цінних паперів юридичні особи - зберігачі та депозитарії цінних паперів. Підтвердженням права власності на цінні папери при бездокументарній формі їх існування є виписка з рахунка у цінних паперах, яка, однак, не є цінним папером.

Законом встановлюються види цінних паперів та порядок їх обігу, а також обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінного паперу та інші необ¬хідні вимоги.

На даний час законом передбачено існування цінних паперів таких видів : акції; об¬лігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Окрім цього, у господарській діяльності застосовуються кілька видів документів, які за своїми властивостями відповідають загальним ознакам цінного паперу, передба-

Стаття 223

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

555

ченим законом. Такими документами є фондові, валютні та товарні деривативи (різно¬видами деривативу є форвардний контракт, ф'ючерсний контракт та опціон), подвійне складське свідоцтво та просте складське свідоцтво на зерно, коносамент тощо. Поки що у законі немає прямих вказівок про те, що названі документи є цінними паперами, про¬те не виключено, що у майбутньому усі ці документи або деякі з них будуть віднесені законом до цієї категорії.

З метою забезпечення державного контролю за дотриманням встановлених правил здійснення операцій з цінними паперами законодавство України передбачає обов'яз¬кову реєстрацію випуску їх окремих видів. Інформація про всі зареєстровані цінні па¬пери заноситься до Загального реєстру випуску цінних паперів. Цей реєстр ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР) - спеці¬альним державним органом, на який згідно із законом покладено здійснення контролю за діяльністю на ринку цінних паперів України.

Обов'язковій реєстрації у ДКЦПФР підлягають випуски акцій та облігацій підпри¬ємств, причому ця вимога поширюється і на акції акціонерних товариств, створених у ході приватизації із застосуванням різних її способів. Реєстрації у ДКЦПФР підлягають також випуски інвестиційних сертифікатів.

Акцією є цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержан¬ня частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при лік¬відації акціонерного товариства.

Акції можуть випускатися лише юридичними особами - суб'єктами господарської діяльності, які є акціонерними товариствами.

Облігація підприємства - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошо¬вих коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації підприємств можуть випускатися підприємствами усіх передбачених за¬коном форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товарист¬вами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Інвестиційний сертифікат - це цінний папір, який випускається компанією з управ¬ління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді.

Закон не передбачає реєстрації випуску чи видачі облігацій державних позик, каз¬начейських зобов'язань, ощадних сертифікатів, векселів, а тому ці цінні папери, так само як і приватизаційні папери, випуск яких на даний час завершено, не можуть стати предметом передбаченого ч. 1 ст. 223 злочину. Не є предметом цього злочину і обліга¬ції місцевих позик, оскільки хоча нормативно-правові акти ДКЦПФР і визначають порядок реєстрації випуску цих цінних паперів, але законом такої реєстрації не перед¬бачено. Дії осіб, винних у здійсненні операцій по випуску в обіг або розміщенню неза-реєстрованих облігацій місцевих позик, можуть кваліфікуватись як адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Під документами, які подаються для реєстрації емісії, розуміються будь-які не¬обхідні для реєстрації випуску цінних паперів чи інформації про їх випуск документи.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у:

1) здійсненні випуску (емісії-) цінних паперів (акцій, облігацій підприємств чи інве¬стиційних сертифікатів) у формі їх відкритого розміщення без реєстрації цієї емісії у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 223);

2) внесенні в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідо-мо недостовірної інформації (ч. 2 ст. 223);

3) затвердженні таких документів (ч. 2 ст. 223).

556

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

Під випуском (емісією) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення слід ро¬зуміти дії, внаслідок яких цінні папери вперше після своєї появи передаються у влас¬ність невизначеному колу громадян і юридичних осіб безпосередньо емітентом (юри¬дичною особою, яка випускає цінні папери) або, за його дорученням, торгівцем цінни¬ми паперами. Таке розуміння вказаного поняття випливає із контексту ст. 223 і відрізняється від того значення, яке терміни «випуск цінних паперів» та «емісія цінних паперів» мають у законодавчих актах з питань регулювання обігу цінних паперів.

Випуск цінних паперів у формі відкритого розміщення може полягати у передачі акцій відкритого акціонерного товариства особам, які зробили заявки на придбання в ході відкритої підписки на ці акції, у передачі виготовлених сертифікатів документар¬них цінних паперів покупцям емітентом чи, за його дорученням, торгівцем цінними паперами тощо.

Укладення угоди на виготовлення певним виробником партії документарних (та¬ких, що існують у вигляді сертифікатів, видрукуваних на папері) цінних паперів, ви¬пуск яких не зареєстровано, саме по собі не утворює складу злочину. Ознаки закінчено¬го злочину, передбаченого статтею ч. 1 ст. 223, відсутні навіть у випадку, коли такі до¬кументарні цінні папери були реально виготовлені без отримання свідоцтва про реєстрацію їх випуску. Разом з тим, ці дії не можуть розцінюватись у кримінально-правовому аспекті як готування до вчинення названого злочину, оскільки згідно зі ст. 14 таке готування не є караним.

Для випадків існування цінних паперів у бездокументарній формі злочинне діяння, передбачене ч. 1 ст. 223, полягає у відкритті емісійного рахунка на незареєстровані цін¬ні папери або у внесенні до законно відкритого емісійного рахунка записів про зараху¬вання на цей рахунок незареєстрованих цінних паперів та у здійсненні операцій з пере¬рахування таких паперів з емісійного рахунка на рахунки покупців чи інших набувачів.

Законом у певних випадках (щодо акцій та облігацій підприємств) передбачено обов'язкову реєстрацію не лише випуску (емісії) цінних паперів, а й інформації про їх випуск. Наявність зареєстрованої інформації про випуск у цих випадках є умовою, що так само необхідна для законності емісії, як і реєстрація самого випуску. Тому злочин¬ними будуть як випуск (емісія) цінних паперів без реєстрації власне випуску, так і ви¬пуск їх за відсутності зареєстрованої інформації про випуск.

Для інвестиційних сертифікатів законом передбачено реєстрацію у ДКЦПФР про¬спекту емісії, після якої може бути здійснено їх випуск. Тому об'єктивна сторона дано¬го злочину при операціях з інвестиційними сертифікатами полягає в їх випуску у формі відкритого розміщення за відсутності зареєстрованого проспекту емісії. Водночас слід брати до уваги, що законом допускається приватне розміщення інвестиційних сертифі¬катів, тобто їх розміщення без відкритого продажу шляхом безпосередньої пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу осіб. У разі приватного розміщення інвес¬тиційних сертифікатів проспект емісії не оприлюднюється і реєстрація такого проспек¬ту не потрібна.

Нормативно-правовими актами ДКЦПФР передбачено також і необхідність реєст¬рації звіту про наслідки підписки на акції. Проте законом такої реєстрації не передба¬чено. З огляду на це, слід вважати, що випуск акцій у формі їх відкритого розміщення без реєстрації зазначеного звіту, але за наявності зареєстрованої інформації та реєстра¬ції випуску акцій не може розглядатись як злочин, передбачений ч. 1 ст. 223.

Випуск без реєстрації акцій акціонерного товариства закритого типу не містить складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 223, оскільки ці акції не поширюються шляхом відкритого розміщення, а розподіляються між засновниками товариства.

Внесення в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, заві-домо недостовірної інформації полягає у складанні (готуванні) документа із занесен¬ням у нього завідомо недостовірних відомостей і поданні його до ДКЦПФР або її регі¬онального органу, чи в доповненні завідомо недостовірними відомостями раніше підго¬товленого документа, і поданні такого зміненого документа до ДКЦПФР або її

Стаття 223

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

557

регіонального органу, а затвердження таких документів - у прийнятті керівником юридичної особи рішення про затвердження документа, що містить неправдиві відомо¬сті, і поданні його до ДКЦПФР або її регіонального органу.

На відміну від діяння, передбаченого ч. 1 ст. 223, яке може мати місце лише у випад¬ках відкритого розміщення цінних паперів, для діяння, передбаченого ч. 2 ст. 223, не має значення, призначаються відповідні цінні папери для відкритого розміщення чи мають бути передані набувачам в інший спосіб. Тому фальсифікація змісту документів, які подаються, наприклад, для реєстрації випуску акцій акціонерного товариства закри¬того типу, утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 223.

Переліки документів, які необхідно подати для реєстрації емісії цінних паперів від¬повідного виду, а також вимоги щодо їх змісту та оформлення встановлюються норма¬тивно-правовими актами ДКЦПФР. Комісією встановлюється також перелік докумен¬тів, які мають бути подані емітентом для реєстрації інформації про випуск цінних папе¬рів у тих випадках, коли закон вимагає її реєстрації. Злочином, передбаченим ч. 2 ст. 223, може вважатись внесення неправдивої інформації у будь-який необхідний для реєстрації випуску (емісії) цінних паперів чи інформації про випуск документ або за¬твердження будь-якого із необхідних для реєстрації документів, що містять неправдиву інформацію.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 223, є заподіяння внаслідок внесення недостовірної інформації до відповідних документів чи їх затвердження великої матеріальної шкоди інвесторові. Про поняття такої шкоди див. примітку до ст. 218. Велика матеріальна шкода може виникнути внаслідок вкла¬дення інвестором під впливом недостовірної інформації грошових коштів у придбання цінних паперів, зокрема у випадках, коли їх курсова вартість згодом значно впала порі¬вняно з вартістю під час придбання інвестором, коли цінні папери стали неліквідними або коли інвестиції були повністю чи частково втрачені через банкрутство юридичної особи - емітента цінних паперів. У разі заподіяння шкоди багатьом особам дії, перед¬бачені ч. 2 ст. 223, слід вважати злочином лише за умови, що хоча б одному із інвесто¬рів заподіяно матеріальну шкоду, яка є великою.

Під інвестором у даному разі розуміється будь-яка особа, що придбала відповідні цінні папери або зробила заявку на їх придбання і внесла грошові кошти в рахунок на¬ступного придбання цінних паперів.

У випадках, коли громадянам та юридичним особам пропонуються для купівлі акції неіснуючої юридичної особи, тобто папери, які насправді не є і не можуть стати цінни¬ми паперами, або ж пропонується внести кошти на придбання акцій акціонерного това¬риства, яке насправді не передбачається створювати, вчинене, за умови, що винні особи мають намір привласнити зібрані грошові кошти, підлягає кваліфікації за ст. 190.